Система правління за Володимира Великого та його зовнішня політика
Примітки до Екскурсу VIII див. на с. 1161—1166.
L Вступ
Нам напевно нічого не відомо про систему правління у Руському каганаті IX ст. Ібн Фадланові дані від 922 р., хоч і базуються на інформації з других рук, показують вплив хозарської системи правління на державу Руський каганат.
Ібн Фадлан називає його по- арабськи malik ar-Rus, «король Русі», — як і хазарський каган, мав «заступника» (араб, xalifa), який командує військом, б’ється з ворогами та представляє його [кагана] перед його підданцями»1. ПВЛ подає до цих заступників слов’янський відповідник воєвода. Вивчення стосунків між воєводою Свенельдом (Sveinaldr) та його князем Ігорем2 засвідчує, що на Русі, як і в Хозарській державі, між каганом та воєводою могли виникати і дійсно виникали конфлікти. З тексту від приблизно 907 р. (так званий Договір 907 р.) виявляється, що Полоцьке князівство, яким правив Олег, мало три головні центри. Це були Полоцьк, Ростов та Любеч3. Однак з переліку Олегових послів, згаданих як посли, що брали участь у Договорі з Візантією у 911 р., виходить, що крім Олега, «великого Руського князя», було принаймні чотирнадцять «світлих та великих князів» і «великих бояр», які знаходилися «під його рукою» (иже суть под рукою его, світлих и великих князь, и его великих бояръ)4.Дещо більше матеріалу для вивчення проблеми подає Договір кагана Ігоря від 944 (945) р. Цей Договір з Візантією уклали два* дцять п’ять посланців, що представляли стільки ж руських князів —- усі вони названі на ім’я5. Цікаво придивитися до ієрархічного ряду перших чотирьох членів династії:
1) Каган Ігор (Ingvarr) — засновник династії. Нам відомо, що він захопив Київ і переніс туди свою резиденцію. Під його правлінням була «вся Руська земля» з її трьома комерційними та політичними центрами — Києвом, Черніговом і Переяславом6.
2) Святослав — Ігорів син. За повідомленням Константина Порфирородного, Святослав правив за життя батька у Новгороді7.
3) Ольга (Helga) — Ігорева жінка. Літописи стверджують, що її резиденція знаходилася у Вишгороді8.
4) Ігор — племінник кагана Ігоря. Джерела не повідомляють про його резиденцію, але, ймовірно, вона знаходилася у Ростові — старій столиці каганату.
За цими іменами у списку йдуть: 5) Володислав, 6) Предслава та 7) Сфанъдр, жінка (чи вдова) Улеба (Oleifr)9 оскільки її чоловіка не включили до списку). Дуже можливо, що Сфанъдр — це мати Ігоря, племінника Ігоря. Якщо так, то Улеб повинен бути братом кагана Ігоря. Наступні чотири князі, вірогідно, були пов’язані з династією, тому що останній з них називався Ігоревим племінником; 8) Туръ- дув, 9) Фаст (Fastr)9 10) Сфиръко, 11) Акун (Hdkori)9 «Ігорів племінник» (нети Игоревъ). Коли Ольга, котра в ролі Ігоревого спадкоємця тепер перебувала у Києві, подорожувала 957 р. до Константинополя, її супроводжував «племінник» (ймовірно Ігор, племінник кагана Ігоря, як зазначено у Договорі 944 р.) та двадцять посланців, які представляли руських князів (скидається, у тій самій кількості). На одному з останніх місць списку Константан Порфирородний називає імена послів Святослава, Ольжиного сина9. Це повинно означати, що спадкоємець трону через малолітство утримував останнє місце у династичному порядку престолонаслідування. На підставі вищесказаного ми можемо вибудувати таку генеалогію Перших Рюриковичів:
Перед своєю другою кампанією проти Дунайської Болгарії (бл. 969 р.) Святослав доручив владу у Русі своїм трьом синам. Найстарший, Ярополк, дістав Київ та Полянську землю, Олег, другий син, — східну частину Древлянської землі з його ставкою в Овручі, але невдовзі по смерті батька його вбив Ярополк. Цікаво, що жоден із старших (і легітимних) синів Святослава не хотів їхати до Новгорода, який (мабуть, разом із Ростовською землею) дістався Володимиру, синові Святославової наложниці Малуші.
Ми знаємо, що Святослав мав і співправителя (й колишнього воєводу) СвЬнельда, який правив західною частиною Древлянської землі та землею уличів (тиверців). У СвЬнельда було два сини, Лют (Liotr) та Мстиша. Джерела також повідомляють про Святославових військових командирів. В описі болгарської кампанії одразу за Святославом перелічені військові достойники rIκμop (Hinkmar) та ∑φεγκελoς. Обидва загинули у війні з Візантією 971 p.,°. Під час цих кампаній Святослав призначив Претича, тобто сина ∏peτa (Fretr)[16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] своїм головним воєводою на Русі. Претич показав себе гідним супротивником печенізького князя (згаданого бл. 968 р.). Єдиним братом Володимира, який вижив у подіях 972—979 рр., був Σφ6γγoς (Sveinki)x∖ який, однак, не згадується у ПВЛ. Ймовірно, він не займав жодної адміністративної посади. 1016 р. він згадується як військовий командир разом з кондотьєром Xpυσ6χειp, родичем Володимира (яким саме, невідомо)13. Володимир доручав управління своєю державою тільки своїм синам.[1] у быша ему водимыя РогънЬдь юже посади на Лыбеди идеже ныне стоить сельце Предславино15.
От нея же роды 4 сыны: Изеслава,
Мьстыслава, Ярослава, Всеволода, а 2 тчери;
[2] от ГрекинЬ Святополка;
[3] от ЧехинЬ Вышеслава
[4] а от другої» Святослава
и Мьстыслава16;
[5] а от Болгарыни Бориса
и Глѣба17
Оскільки у списку нема Володимирових «наймолодших синів» Станіслава, Позвізда та Судислава, можна зродити здогад, що Володимир одружився з матір’ю Бориса та Гліба ще до 980 р.
До імен, наведених к Списку № 1, одна група літописів, пов’язана з Поліхроном 1418 р. (якщо користуватися терміном О. Шахматова)18, додала імена двох «найменших синів» (без зазначення імен матерів) із Списку № 2: Судислава та Позвізда19.
Обидва списки Володимирових синів подано під роком 6496/988. Перший з них (Список № 2) просто перераховує їхні імена:БѢ бо у него сыновъ 12
Вышеславъ, Изяславъ, Ярославъ,
Святополкъ, Всеволодъ, Святославъ,
Мьстиславъ, Борисъ, Глѣбъ,
Станиславъ, Позвиздъ, Судиславъ20.
Першоукладач цього списку, очевидно, тримав сторону синів від Рогніди. Таким чином, Ярослав (син від Рогніди) записаний перед Святополком, хоч той, за Списком № 3, був старшим. Так само й Всеволод (ще один син Рогніди) записаний перед Святославом, хоч Список № 3 знову зазначає, що з них двох старший Святослав. У великій групі літописів, чиїм джерелом знову був Поліхрон 1418 р., ця навмисність частково виправлена тим, що Святополка записано перед Ярославом21. Длугош зробив те саме (прибл. під 922 р.). Список № 3 у ПВЛ іде відразу ж за Списком № 2. Він перелічує уділи, що їх надав Володимир своїм синам22:
[1] И посади Вышеслава в НовЬгородЬ,
[2] а Изяслава Полотьскѣ,
[3] а Святополка Туровѣ
[4] а Ярослава Ростові».
[Іа] Умершю же старѣйшему
Вышеславу НовЬгородЬ,
[4а] посадиша Ярослава НовЬгородЬ,
[5] А Бориса РостовЬ,
[6] а ГлЬба МуромЬ.
[7] Святослава ДеревЬхъ,
[8] Всеволода Володимери,
[9] Мстислава Тмуторокани.
Порівняння Списку № 3 зі Списком № 2 показує, що перший не згадує Мстислава (старшого), сина Рогніди. Можливо, він не дожив до 988 р А
3. Сини Володимира Великого
Оригінальний текст запису за 988 р. не міг містити інформації про Вишеславову смерть, адже той був ще живий того року (за ПВЛ, він помер 1010 р.). Таким чином, оригінальний текст за 988 р. не давав відомостей про зміни в уділах, що спричинилися вакансією у Новгороді, викликаною смертю Вишеслава. Відповідно речення:
Умершю же старЬйшему
Вышеславу НовЬгородЬ, посадиша Ярослава НовЬгородЬ,
А Бориса РостовЬ,
а ГлЬба МуромЬ
треба вважати пізнішою інтерполяцією, що виникла приблизно 1010 р.
Таким чином, початкова версія тексту про розподіл Володимиром уділів між його синами повинна була з’явитися у такому вигляді:
[1] И посади Вышеслава НовЬгородЬ,
[2] а Изяслава ПолотьскЬ,
[3] а Святополка ТуровЬ
[4] а Ярослава РостовЬ,
[5] Святослава ДеревЬхъ,
[6] Всеволода Володимери,
[7] Мстислава Тмуторокани,
[8] [а Бориса МуромЬ]24.
Це означало б, що 988 р. Володимир встановив 8 уділів, кожен із престолом у важливому центрі комерції чи у столиці колишньої держави, що була поглинута імперією Рюриковичів (про це див. нижче). IOlOp. Ярослав поїхав з Ростова у Новгород. Його наступником у Ростові став Борис, престол якого у Муромі перейшов його молодшого брата Гліба. Скандинавські саґи оповідають про горду, прекрасну та багату шведську королівну Сіґрід Пихату (Sigridr Storrada), до якою марно сваталося чимало принців. З-поміж невдах- женихів, які поплатилися життям за сміливість у поводженні із норовистою красунею, знаходимо ім’я Віссавальда з Ґардарікі (Русі). Всеволод викликав гнів у Сіґрід тому, що він був тільки удільним князем, і вона його спалила живцем. У цьому руському князі правильно розпізнали Всеволода Володимировича, Володимир-Волин- ського князя25. Оскільки найважніші дати біографії Сіґрід відомі, вони можуть допомогти встановити хоча б приблизно дату Всеволо- дової смерті.
Сіґрід, вірогідно була дочкою польського князя Мєшка І (962— 992)26. Вона народилася до 966 р., а отже була на десять років старшою за Всеволода. Вперше Сіґрід вийшла заміж 985 р. за шведського короля Ейріка Сіґрселі (Переможця) (прибл. 964— 995). Після Ейрікової смерті (995) вона вдруге виходить заміж за данського короля Свейна І Тьюґускеґґа (Вилобородого) — нар. 964/965 р., пом. 13 лютого 1014 р., король з 986 р. Одруження відбулося 998 р. Померла вона 1014 р. Тоді виходить, що Всеволод не міг свататися до Сіґрід раніше 995 р. (рік Ейрікової смерті) і пізніше 998 р. (коли вона вийшла заміж удруге). Таким чином, його смерть могла трапитись між 995 та 998 рр. Наступником Всеволода у Володимирі був Борис, як зазначає «Чтение» Нестора про життя Бориса та Гліба27. Відповідно, за Густинським літописом та Стрий- ковським, після Бориса у Володимирі став княжити його молодший брат Позвізд28.
На підставі зазначених даних можна встановити список восьми уділів та їх державців у роки 988, прибл.
995—998 та 1010.| Уділ | 988 | прибл. 995—998 | 1010 |
| 1. Новгород | Вишеслав | Вишеслав | Ярослав |
| 2. Полоцьк | Ізяслав | Ізяслав | Ізяслав |
| 3. Турів | Святополк | Святополк | Святополк |
| 4. Ростов | Ярослав | Ярослав | Борис |
| 5. Деревлянська | |||
| земля | Святослав | Святослав | Святослав |
| 6. Володимир | Всеволод | Борис | Позвізд |
| 7. Тмуторокань | Мстислав | Мстислав | Мстислав |
| Борис | Позвізд (?)29 | Гліб |
Розгляд цього списку показує, що всі уділи можна поділити на два типи. Перший представлено уділами Ізяслава та Святополка, а другий — уділами Ярослава та Бориса. Ярослав із Борисом взяли участь у спадкуванні, яке можна порявняти з пізнішим «лествичным восхождением». З іншого боку, Ізяслав і Святополк не брали участі у цій системі й продовжували утримувати свої початкові престоли. Фактично Ізяслав і його династія постійно залишалися у Полоцьку. Ми мусимо тому зробити висновок, що Володимир поділив свою державу на дві частини. До першої входили уділи, до другої — васальні провінції. Уділи існували насамперед на територіях, пов’язаних з Володимировою династією. Вони включали Ростов та Муром (Руський каганат), а також Новгород. Володимир прагнув, щоби для цих територій престолонаслідування керувалося принципом «лествичного восхождения». Згадані васальні провінції охоплювали землі, що колись були незалежні. Нам відомо з ПВЛ, що до княжіння Володимира Полоцьк з Туровом мали свої власні династії (династії «варягів» Рогволода (Rqgnvaldr) й Тура відповідно). Подібна ситуація існувала у Деревлянській землі, де династія Мала/ Ніскіна правила до її підкорення Ігорем та Ольгою. Іншим прикладом була хозарська Тмуторокань, колишня Боспорська імперія, яка була завойована Святославом. Дуалістичний характер організації Володимирової держави можна представити у такий спосіб:
Версія списку 1010 р., яка ввійшла до ПВЛ, була неповною, як були неповними й літописи, що залежали від неї. Руські джерела Длуґоша продовжували цей текст таким чином31:
Руське джерело Стрийковського наводить ті самі дані, але з додатковою інформацією, якої нема у Длугоша32:
...Wkxizimierz...da⅞... [10] Stanislawowil, SmplensKo,
... Володимир...дав [10] Станіславові — Смоленськ,
Той факт, що Станіслав дістав Смоленськ, а Судислав — Псков, підверджується джерелом Поліхрону 1418р33. Густинський літопис (ПСРЛ. — 1843. — 1-ше вид. — Т. 2. — С. 259) не згадує у відповідному місці князівств Київського та Берестівського, але він називає Волинь Позвіздовим уділом:
Володимер посады
[10] Станислава въ Смоленску
[11] Судислава в ПлесковЬ, сы есть въ ПсковЬ
[12] Позвизда въ Волыню.
Термін «Волинь», безсумнівно, є ідентичним з уділом Володимир- ським (на Волині). Очевидно, що він став престолом Позвізда34 після смерті Всеволода, про якого сказано було вище. Це явна вказівка на те, що Володимир, недавно засноване місто у новозавойованій країні, мав велике значення для торговельних шляхів на Захід і ввійшов до удільної системи. Вищенаведений уривок також дає доказ про тісні й прямі зв’язки Смоленська та Пскова з Києвом/Бересто- вим. Знов-таки це було завдяки великому торговельному значенню цих двох міст. Смоленськ знаходився біля знаменитого Оковського лісу, де Дніпро, Двіна та Волга, найважливіші торговельні артерії того часу, мали свої витоки. Цей факт був відомий авторові ПВЛ35. Псков також мав стратегічне положення для контролю над Фінською затокою — цими воротами до Скандинавії та Балтики36. Джерела подають обмаль інформації про Берестове. З ПВЛ відомо, що це була улюблена Володимирова резиденція, де він тримав один зі своїх трьох гаремів37, і що саме там він помер38. Ярослав також полюбляв Берестове. Його приятель, майбутній Київський митрополит Іларіон, влаштував там свою чернечу келію, яка згодом стала ядром Києво-Печерського монастиря39. Єдиною політичною подією, пов’язаною з Берестовим, стала засвідчена у ПВЛ інвеститура Святослава та Всеволода (Ярославичів) у Ярославовому палаці 22 березня 1075 р. після вигнання Ізяслава40. Безперечно, два узурпатори обрали Берестове місцем для церемонії для того, щоб надати їй більшої легітимності. 1096 р. Святополк Ізяславич поховав біля Берестового свого ворога й тестя, половецького князя Туґор-та(р)- кана, можливо з династичних міркувань41. Нарешті, Берестове згадано як постраждале від нападів кочових сусідів. 1096 р. Боняк Половецький спалив князівський двір у Берестовому42. А 1151 р. містечко штурмували ковуї, торки та печеніги43. Це остання звістка про Берестове. На жаль, літописи не дають нам жодних подробиць про Берестівське князівство.
Той факт, що Київ/Берестове мусило залишатися у володінні молодших синів, є явним свідченням того, що Володимир вважав цей уділ «патримонією» у тюрко-монгольському розумінні «домашнього вогнища», що передавався од-тіґінові, наймолодшому членові родини («князь домашнього вогнища»)44. Саксонський хроніст Тіт- мар (976—1018 рр., від 1009 р. єпископ Марзебургський) був надзвичайно добре поінформований у руських справах після смерті Володимира. Його інформатори — саксонці — брали участь у поході польського короля Болеслава на допомогу Святополку (1017—1018). Тіт- мар пише45:
Хоч назагал вчені високо оцінювали хроніку Тітмара як історичне джерело, саме в цьому випадку звичайно вважається, що він припустився помилки. Таким чином, з огляду на події, що сталися після битви під Ліственом (1024), Н. Ільїн твердить, що два сини, на яких вказує Тітмар, були насправді Ярослав та Мстислав (молодший)46. Це важко прийняти. Як ми вже бачили, Володимир поділив державу між своїми синами ще задовго до смерті, затримавши у своєму домені лише Київ/Берестове (разом із Смоленськом та Псковом). По смерті Володимира, за джерелами Длуґоша і Стрийков- ського, він мусив перейти у спадок його молодшим синам. Як ми бачили, у Володимира було три «найменших сини» (тобто народжені після 980 р.): Станіслав, Позвізд та Судислав. Позвізд, син болгарині й брат Бориса і Гліба, після Володимирової смерті дістав Волинь, залишивши тільки Станіслава (брата Мстислава-молодшого) та Судислава на положенні «найменших синів». Справедливо, таким чином, наполягати на тому, що вони стали Володимировими спадкоємцями у Києві/Берестовому. Вони княжили спільно під захистом Мстислава (молодшого) Тмутороканського до 1036 р., коли Мстислав та Станіслав померли. Ми зобов’язані цією важливою інформацією візантійському історикові XI ст. Іоанну Скіліцесу. У своїй хроніці (доведеній до 1057 р.) він пише (бл. 6544/1036) таке47: ετελευτησαv δε κai ol τωv ,Pωζ apχovτεζ, Noσισθλaβoζ каі *Zιvισθλaβoζ каі iipχειv πpoεκπiθη τωv iPωζ συγγεvηζ τωv τελευτησdvτωv ♦’ Iεpoσθλdβoζ.
Архонти Роса Носістлабос [Мстислав], та Зіністлабос [Станіслав] померли, а брат померлого Йеростлабос [Ярослав] почав правити Росами.
Це пояснює, чому навіть після його договору по закінченню JIicr- венської битви Ярослав усе ще не насмілювався переїхати у Київ і залишався у Новгороді. Згадки про ці події, очевидно, були вилучені з ранніх редакцій ПВЛлітописцями, лояльно настроєними до Яросла- вової династії. Збереглася тільки коротенька нотатка про те, як негайно після свого повернення до Києва по Мстиславовій смерті 1036 р. Ярослав ув’язнив свого молодшого брата Судислава48 (мабуть, Станіслава на світі уже не було), який провів у тюрмі 23 роки поки, його племінники не звільнили його 1059 р. У світлі вищесказаного ця коротенька згадка набуває першорядного значення.
Підсумок деталізованого вище аналізу дає нам чітку картину системи правління під час Володимирового князювання. За Володимира держава ділилася на три «сфери». Першою був Володимирів власний домен, що складався з:
1) столичного домену з Києвом/Берестовим та
2) доменів у прямій залежності від Києва/Берестового:
а) Смоленськ та
б) Псков.
Порядок наслідування, передбачений для Києва, регулювався алтайською (тюрко-монгольською) системою «домашнього вогнища». Цей домен був спадщиною, відведеною Володимировим молодшим синам за умови, якщо один з них помре чи якось інакше змінить систему, його права автоматично переходять синам, що залишаються. Гліб та Позвізд, два молодші сини від болгарині, стали першими, кого визнали Володимировими «меншими синами» для врегулювання спадкоємництва. З досі неясних причин Позвізд залишив систему, спочатку коли після Всеволодової смерті (бл. 995— 998 рр.) він заступив Бориса на престолі у Муромі 1010 р. Після одержання Володимира на Волині Позвізда наслідував його старший брат Гліб. На цей час позиція «менших синів», очевидно, перейшла до Станіслава та Судислава. Ці двоє стали після смерті Володимира спадкоємцями у Києві/Берестовому. Але ще перед тим вони правили від батькового імені Смоленськом (Станіслав) та Псковом (Судислав), певно, як його заступники.
Друга «сфера» охоплювала чотири престоли-уділи, розподілені серед Володимирових старших синів. Муром був престолом нижчого рангу, за ним ішли Володимир-Волинський, Ростов та Новгород, зарезервований як найвищий за рангом престол для найстаршого сина. У цій «сфері» порядок наслідування регулювався системою, що пізніше дістала назву «лествичного восхождения». Як уже зазначалося, у початковому розподілі уділів поміж Володими- ровими синами система «лествичного восхождения» віншувалася Вишеславом. Його смерть збудила ланцюгову реакцію змін у володінні престолами. Ярослав переїхав з Ростова у Новгород, а в Ростові його заступив Борис, престол якого у Володимирі тоді перейшов Позвіздові.
Третя «сфера» включала провінції, що колись були незалежними державами. Тепер вони ставали васальними провінціями з Воло- димировими синами на чолі нових династій. Ось ці чотири держави:
1) Полоцьк,
2) Турів,
3) Деревлянська земля,
4) Тмуторокань.
З цих тільки Полоцька династія Ізяслава Володимировича пережила весь домонгольський період в історії Русі.
4. Жінки та сини Володимира Святославича
Наступна проблема полягає у тому, щоб встановити дати народження Володимирових синів, а також дати одружень Володимира з його головними жінками до 980 р. Ці жінки були: Роґніда (Ragn- hei?r), грекиня, болгариня й дві чехині. Ім’я другої чеської жінки Володимира відоме; це була МалъфрЬдь (Malfri?r). Щоб спростити завдання, нижче представлено таблицю, яка узгоджує літописну інформацію. Ця таблиця показує насамперед, що від Володимира народилося тринадцять, а не дванадцять синів. Один з них, Мстислав (старший), помер ще дитиною49. Порядок їх народження наводиться нижче50:
1) Вишеслав 5) Ярослав
2) Ізяслав 6) Святослав
3) Мстислав (молодший) 7) Всеволод
4) Святополк 8) Мстислав (молодший)
12) Позвізд52
13) Судислав
9) Борис
10) Гліб
11) Станіслав51
Ярослав Володимирович народився 978 р. (на час смерті йому виповнилося сімдесят шість років). Святополк повинен був народитися того самого року, що й Ярослав, але кількома місяцями раніше, ніж Ярослав, Роґнідин син. Нам відомо про це, тому що не міг Володимир відібрати «грекиню» від Ярополка (який дістав її від свого батька післі кампанії 971 р.) перед своєю втечею 977 р.
Святослав, син другої чехині, був трохи молодшим від Ярослава й мав народитися через кілька місяців або й тижнів після останнього, очевидно того ж таки 978 р. Борис народився 979 р., а через якихось десять-дванадцять місяців по тому (але в усякому разі не пізніше 980 р., бо джерела вже згадують його під цим роком) народився його брат Гліб. Оскільки Всеволод (Роґнідин син) та Мсти- слав-молодший (син від другої чехині) були старшими за Бориса (нар. 978) та молодшими за Святослава (нар. 978 р.), вони мали народитися 979 р. Таким чином, Всеволод, Мстислав-молодший та Борис — усі вони народилися в один рік з різницею в кілька місяців чи тижнів. З вищенаведеного виходить, що з тринадцяти Володимирових синів семеро (від Святополка до Гліба) народилися протягом чотирьох років між 977 та 980 рр., і вони народилися від чотирьох різних матерів. Володимир пішов у Новгород 967 р., так що він не міг свататися до Роґніди перед тим. Нам невідомо, коли він згвалтував Роґніду на очах її батьків, проте це мусило статися поміж 970 та 977, найімовірніше 975 р., коли Володимирові минуло майже двадцять років53. Оскільки Роґнідин третій син Ярослав народився 978 р., її старші сини не могли народитися пізніше 976 р. (Ізяслав) чи 977 р. (Мстислав-старший). Якщо Ізяслав народився 976 р., то найстарший з Володимирових синів, Вишеслав, повинен був народитися до 976 р. Згвалтування Роґніди не могло статися раніше 975 р. З цього аналізу можна зробити висновок, що Володимир одружився зі своїми першими жінками, першою чехинею та Роґні- дою, 975 р. Молодші Володимирові сини — Станіслав, Позвізд та Судислав — народилися між 981 р. (не раніше, адже їх не згадано у списку 980 р.) та 989 рр. (не пізніше, ніж через рік після Володими- рового хрещення 988 р.). Можемо тепер підсумувати наші висновки про одруження Володимира з його п’ятьма головними жінками до хрещення. Перших двох жінок (першу чехиню та Роґніду) він узяв
Володимирові сини за старшинством
* Судиславову матір встановити не вдалося
922 Екскурси
975 р. З грекинею він одружився бл. 977 р. Оскільки старший син від другої чехині (Малфредь) народився 978 р., можемо робити висновок, що Володимир одружився з нею 977 р. Так само ми можемо сказати, що він одружився з болгаринею бл. 978 р., бо народження Бориса датується 979 р.
5. Зовнішня політика Володимира Великого
У середні віки, як і в нові часи, коли йдеться про одруження правителів, ця справа диктувалася політичними міркуваннями. Саме так сталося стосовно Володимира. Полоцьк був важливим центром балтійської торгівлі, розташованим неподалік литовського кордону. Для Новгорода було вкрай важливо утримувати контроль над Полоцьком. Через це Добриня, який відав новгородською політикою, розпочав кампанію, кульмінацією якої стало знищення всієї династії Рогволода, а єдину уцілілу з неї Роґніду Володимир зробив своєю жінкою54. Особливою рисою шлюбної політики Володимира було те, що він мав двох чеських жінок. Ймовірно, вони належали до династії Пшемисловичів. Це вказувало б на те, що на ранній стадії своєї політичної кар’єри Володимир надавав альянсові з Чехією першорядного значення. Чому? Зробимо спробу знайти відповідь на це питання. Не підлягає сумніву, що економічні фактори грали певну роль. Прага була славетним центром середньовічної торгівлі. Починаючи з третьої чверті IX ст. важливий торговельний шлях Київ—Реґенсбурґ пролягав через столицю Чехії55. Для Новгорода, пов’язаного з Києвом річковим шляхом по Дніпру, участь у торгівлі з Центральною Європою мала велике значення. Очевидно, саме з цієї причини Володимир посадив у Новгороді свого наполовину чеського сина Вишеслава.
Існували, однак, й інші причини у Володимира, аби прагнути дружніх стосунків з Чехією, особливо у ті часи, коли він готувався до захоплення київського престолу. 955 р. мадярів було остаточно розбито у битві на річці JIex біля Ауґсбурґа. Ця подія, що поклала край руйнівним нападам мадярів, мала велике, навіть надзвичайне значення для Європи та Русі. З цієї мадярської поразки постало два переможці. Першим був Ottoh Саксонський, якому престиж приборкувача мадярів дав змогу завершити «відновлення Римської імперії» (renovatio Imperii Romani) 961 p., другим — васал і союзник Оттона король Чехії Болеслав І (927—967). Болєслав скористався вакуумом, що виник через поразку мадярів, і, очевидно, з дозволу свого покровителя загарбав значну частину колишньої Моравської держави. Таким чином, після 955 р. Чеська держава Пшемисловичів замінила мадярів на південно-західному кордоні Русі. Від 965 р. ця Чеська держава стала союзником польського князя Мєшка І, який одружився з Дубравкою, донькою Болеслава 1, й охрестився наступного (966) року. Однак, після смерті Дубравки (977) стосунки між її братом Болеславом II (967—999) та Мешком І стали напруженими, вірогідно, через те, що Мєшко висунув претензії на частину колишньої Моравської держави. В цій ситуації першою воєнно- політичною акцією як київського князя Володимира став знаменитий похід на ляхів та завоювання Перемишля (ймовірно, заснованого Пшемисловичами) та червенських городів (981).
У цих своїх починаннях Володимир мусив діяти у згоді з Болеславом II Чеським, мабуть, з донькою якого він був одружений. Ми вже бачили, що Володимир побрався із своєю другою чеською жінкою (з Малфредю) 977 р. Це був не припадковий вибір, а наслідок чесько-руського альянсу, спрямованого проти агресивного Мєшка. Є також підстава вважати Володимира активним учасником у внутрішніх чеських справах. ПВЛ лаконічно заявляє під 992 р.: «Иде Володимеръ на Хорваты»56. Спекуляції на тему етнічної приналежності отих хорватів породили величезну літературу. Однак жодна з поки що запропонованих розгадок цієї проблеми не є переконливою, особливо гіпотеза про галицьких «білих хорватів», якою озброїлося чимало істориків. Єдиними справжніми (не примарними) хорватами у Східній Європі тих часів була суперник Пшемисловичів —династія Славників, яка до 955 р. відігравала важливу роль у політичних справах у Чехії і правила половиною чеських земель. Саме про них тільки й міг думати руський літописець. Справді, най- гострішою проблемою правління Болєслава II була його боротьба із Славниками. 995 р. він нарешті знищив усіх членів династії (за винятком св. Войтеха-Адальберта). Але ж шлях до Болеславового тріумфу треба було мостити воєнними кампаніями. Однією з них і був похід Володимира на хорватів (Славників) 992 р.
Другою подією міжнародного значення у той час став наступ Візантії проти Болгарії, що розпочався у 967—972 рр. Володимирів батько Святослав активно втрутився у конфлікт і навіть захопив на короткий час частину Болгарської держави. Зрештою, це втручання коштувало Святославові життя. Між захоплених Святославом 969 р. полонених був болгарський цар Борис II (969—973; пом. 979 р.), якого Святослав утримував у почесному полоні у Преславі. Від 972 р. він став полоненим Візантії на тих самих умовах. 976 р. брати Кометопуло (Давид, Мойсей, Арон та Самуїл) підняли прапор повстання у Болгарії. Борис II та його брат Роман втекли з Константи- нополя, щоб приєднатися до повсталих. В результаті трагічного непорозуміння Бориса II незабаром було вбито, а Роман, якого візантійці кастрували, щоб усунути його як потенційного правителя, залишався з повсталими до самої своєї смерті 997 р.
М. Д. Присьолков висунув ідею, що вибір імен для Володими- рових синів від болгарської жінки — Борис/Роман та Гліб/Да- вид — не був випадковим57. Старшого сина (нар. бл. 979 р., але у будь-якому випадку до смерті Бориса II того ж року) назвали іменами двох болгарських царів, які щойно втекли з візантійського полону, — Бориса (як князівське ім’я) та Романа (як хресне ім’я). Князівське ім’я молодшого сина було скандинавське — Гліб (Gud- Ieifr), проте його хресне ім’я — Давид, ім’я старшого з братів Коме- топуло. Київський митрополит (Іоанн І) (бл. 1007— бл. 1020 рр.), сам болгарин, склав службу на честь святих Бориса та Гліба, в якій він приписував Борисові імператорські прерогативи: Цесарскымь вЬньцемь отъ уносты украшенъ, пребогатый Романе, власть велия бысть своему отечьству и веси твари58. Оця евлоґія стає ще більш промовистою, коли ми згадаємо, що болгарські царі Симеон та Петро (батько Бориса II та Петра) носили офіційні титули «імператорів» (царів), які визнавала навіть Візантія.
З цих фактів можна зробити висновок, що болгарська жінка Володимира належала до болгарської правлячої династії; очевидно, вона була донькою Петра І (927—969) і таким чином сестрою Бориса II й Романа. Династичні зв’язки Володимира з Чехією та Болгарією виявилися надзвичайно важливими для культурної історії Східної Європи. В обох країнах, особливо у Болгарії, великоморав- ські традиції продовжували відігравати творчу роль. З особливою силою їх було висловлено у слов’янському богослужінні святих Кирила та Мефодія, які підняли слов’янську мову до статусу сакральної. Це також прислужилося для визначення характеру християнського богослужіння на Русі та культури, фундаментом якої воно стало. Від Володимира — державного мужа — не було таємницею, що наймогутнішими правителями у Європі в його часи були два християнські імператори та голова християнського світу — папа. Це вплинуло на напрям його політичної діяльності, бо Володимир вирішив налагодити стосунки із усіма трьома. Таким чином, він скористався труднощами, створеними візантійському імператорові Василію II претендентом на престол Вардою Фокою, щоб зажадати одруження з порфирородною Анною. Цей крок приніс Володимирові значні дивіденди, причому не лише у стосунках із Візантією. Західною імперією на той час правила Теофано (пом. 991 р.), ре- гентка при малолітньому імператорі ОттоніїІІ (983—1002), яка була близькою родичкою Анни. Прямі стосунки Володимира з папами Іоанном XV (985—996), Григорієм V (996—999), Сильвестром II (999—1003) тягнуться саме від того періоду. Коли Анна померла 1011 р., Володимир наступного року взяв собі німецьку жінку. Це була третя донька Хуно Вельфа фон Ойнінґена (Oeningen) й онука Оттона І59.
Додаток I
[1] Володимир мав тринадцять синів. Згідно із списком № 2, наймолодшим був Судислав. Проте не було встановлено, ані хто була Судиславова мати, ані дату його народження.
