Шлях із Варяг у Греки
Примітки до Екскурсу VI див. на с. 1151—1153, див. ще с. 871, 887.
На початку Повісті временных літ наведено географічний опис Східної Європи. Особливу увагу в ньому приділено «шляху з Варяг у Греки».
Хоч немає такого підручника з історії Східної Європи (України чи Росії), де б не згадувався цей шлях, жоден учений ще не пояснив його кінцевий пункт1.
1.1 Надзвичайно важливим є те, що слово «путь» означає «торговий шлях, гостинець». Для торговельного шляху звичайно прийнято пов’язувати території, через які він пролягає. Не лише товари, а й різноманітні культурні, релігійні та політичні віяння передавалися з одного кінця шляху до іншого. Тому історик Східної Європи не може обійти увагою напрямок, в якому пролягав шлях з Варяг у Греки.
Кожен торговельний шлях обов’язково має два пункти: відправний пункт (=А) та кінцевий (=Б). Обидва ці пункти мусять бути рівного класу, тобто однакового економічного рівня, щоб стати взаємно привабливими.
Наприклад, розглянемо дорогу («путь») з Нью-Йорка до Бостона. Перший та другий пункти цього шляху мають важливі характеристики, що визначають рівність їх класу, а відтак взаємну притягальну силу. Тому, безперечно, шлях (або сучасною мовою магістраль) між Нью-Йорком та Бостоном існує тривалий час. Проте жодної магістралі не може бути між Нью-Йорком та Уелзлі, хоча в останньому й знаходиться один з наймодніших дівочих коледжів Північної Америки. Звичайно ж, Уелзлі не порівняти з Нью-Йорком, і тому, якщо А=Нью-Йорк, то Б ніяк не може бути Уелзлі, а Бостон.
1.2. Відомо, що дискусії про варягів ведуться у наукових колах близько 250 років. Самий термін вже дебатувався в окремому дослідженні2, тому він не буде початком даної дискусії.
Стосовно ж терміна «Греки», його визначення не становить жодних проблем. Під ним треба розуміти не всю Візантійську імперію, а просто загальний напрям у бік Константинополя.
Це тлумачення спирається на тексти літописів, що стосуються періоду X—XI ст., тобто часу розквіту «шляху із Варяг у Греки».Процитуємо кілька уривків.
(а) 6415/907. Иде Олег на Грекы... и прийде къ Царюграду3.
(б) 6449/941. Иде Игорь на Грекы... И послаша Болгаре вѣсть ко царю, яко йдуть Русь на Царьградъ4.
(в) 6495/987. И рече имъ Володимеръ: «Идѣте въ Грекы». Они же...придоша Царюгороду5.
(г) 6551/1043. Посла Ярославъ сына своего Володимера на Грекы... И поиде Володимер в лодьях и придоша в Дунай и поидоша к Цесарюграду6.
1.3. Тому почнемо з Константинополя, позначивши його як пункт А на «зворотньому» шляху, тобто «з Греків у Варяги».
Якщо А є Константинополь, то, за нашими методологічними постулатами, пунктом Б мусить бути теж якесь місто, а не країна. Причому це має бути не просто місто, а таке місто, що було привабливе для Константинополя. Очевидно, треба також представити свідчення джерел, які підтверджують, що грецькі торговельні кораблі справді бували там.
Що це за місто?
Цей Екскурс спробує дати відповідь на це питання.
1.4. Для того щоб встановити пункт Б якогось шляху (якщо пункт Б відомий), потрібно дослідити сучасні джерела про активність на даному торговельному шляху. У випадку «шляху з Греків у Варяги» належить проаналізувати дані оригінального джерела X—XI ст., тобто часу найбільшого розквіту шляху.
На жаль, жодне з тогочасних першоджерел не зафіксувало шляху повністю. Тому, щоб реконструювати шлях у всій повноті, необхідно звернутися до кількох джерел (усі вони рівноцінні за ступенем достовірності).
Ще раз потрібно наголосити, що дані джерела повинні бути не лише сучасними подіям, але й добре поінформованими щодо торгівлі й торговельних шляхів.
2. Для початкового пункту й першого відтинку шляху Константинополь—Київ існує чудове першоджерело, а саме розділ 9 Про управління імперією трактату з політичної географії тогочасного світу, створеного бл. 950 р.
імператором Константаном Багрянород- ним (пом. 959 р.). Там також можна знайти деякі цікаві дані стосовно другого відтинку шляху — з Києва до Новгорода.Цей імператор-вчений позбирав, тут за своєю звичкою, свідчення досвідчених візантійських мандрівників (купців, дипломатів та ін.). Достовірність цього матеріалу поза всякими сумнівами.
Будь-хто, прочитавши цей розділ, пам’ятає барвистий опис переходу Дніпровими порогами, насичений лінгвістичною інформацією.
2.1. Тут ми наводимо грецький оригінал і переклад7:
Грецький текст
9. Пері τωv dπδ 'Pωσiaς 6pχoμεvωv 'Pως μετa τωτ μovoξυλωv ev Kωvστavτιvoυπoλει.
"Oτι τa dπδ της εξω 'Pωσιaς μovoξυλa κaτεpχδμεva ev Kωv- στavτιvoυπdλει εlσi μεv dπδ τoυ Nεμoγapδaς, ev ω ∑φεvδoσθλdβoς, δ viδς ,Tγγωp, τoυ dpχovτoς '∏ωσιaς, ⅛κaθεζετo, εlσi δε κai dπδ τo κaστpov τηv Mιλιvικav κai dπδ Tελιoυτζav κai Tζεpvιγωγav κai dπδ τoυ Boυσεγpaδε. Taυτa oυv dπavτa διd τoυ πoτaμoυ κaτεpχovτaι ∆avdπpεως, κai ⅛ισυvdγovτaι εlς τδ κdστpov τo Kιodβa, τδ eπovoμa- ζoμεvov ∑aμβaτdς.
Oi δε ∑κλdβoι, oi πaκτιωτaι aδτωv, oi Kpιβητaιη- voi λεγδμεvoι, κai oi Λεvζavηvoι κai at λoιπai ' ∑κλaβηviaι τd 0pη aυτωv κoπτoυσι τd μovoξυλa ev τω τoυ χειμωvoς κaιpω, κai κaτapτι- σavτεςaυτd, τoυ κaιpoυ dvoιγoμεvoυ, ηvικa γιaλυθη δ πaγετoς, εlς τdς πλησiov oi5σaς λiμvaς εlσdγoυσιv aυτd. Kai ⅛ειδη ⅛κειvaι εiσβdλ- λoυσιv εiς τδv πoτaμδv τδv ∆dvaπpιv, dπδ τωv ⅛κεTσε oυτoι εlς τδv aδτδv πoτaμδv εlσεpχovraι κaι dπεpχovτaι εlς τov Kioβa, κai συπoυσιv εlς τηv eξdpτισιv, κai dπεμπoλoυσιv aυτd εlς τoυς 'Pως. Ol δε 'Pως σκaφιδιa κai μova τaυτa dγopdζovτες, τd πaλaιd aυτωv μovoξυλa κaτaλυovτες, ⅛ξ a0τωv βdλλoυσιv πελλaς κai σκapμoυς εiς aoxa κai λoιπdς | χρεiaς * * * eξoπλiζoυσιv aoxa. Kai ’ Ioυvioυ μηvδς τoυ πoταμoυ ∆avdπpεως dπoκιvoυvτες, κaτεpχovτaι εiς тд Bιτετζεβη, 'oπεp eari πaκτιωτικov κaστpov τωv 'Pως, κai συvaθpoιζoμεvoι ⅛κεiσε μεχpι δυo κai τριωv ημεpωv, ηviκa Jiv ⅛πavτa dπoσυvaχθωσι τa μovo- ξυλa, τoτε dπoκιvoυσιv, каі κaτερχovτaι διd τoυ εlpημεvoυ ∆avdπpεως πoτaμoυ. Kai πρωτov μεv Spχovτaι τ∂v πpωτov φpaγμov, τov 6πovo- μaζoμεvov, Eσσoυπη, δ εpμηvευετaι *Pωσιστi каі ∑κλaβηvιστi μη κoιμa- σaι, ∙ δ δε τoυτoυ φρaγμ∂ς τoσoυτov eaxiv στεvoς, πpωτov φpaγμov διd της γωviaς каі της oχθης τoυ πoτaμoυ. 'Hviκa δε διελ3ωσι, τov τoιoυτov φpaγμov, πdλιv dπ∂ της ξηρaς dvaλaμβavoμεvoι τoυς λoιπoυς dπo- πλεoυσι, каі κaτεpχovτaι εlς τov ετερov φpaγμov, τov ⅛ιλεγoμεvov 'Pωσιστi μεv O0λβopσi. ∑κλaβυvιστi δε 'Oστpoβoυvιπpdy, 'oπεp εpμη- vευετaι ’то vησiov τoυ φpaγμoυ,. ,'Eστιv κdκεvvoς toμoιoς τω πpωτω, χaλεπoς τε каі δυσδιεξoδoς. Kai πdλιv ⅛cβaλovτες τov λaov διaβιβdζoυσι та μovoξυλa, κaθως каі πpoτεpov. 'Oμoiως δε διεpχovτaι каі τδv τpiτov φpaγμov, τ∂v λεγoμεvov Γελavδpi, δ εoμηvευετaι ∑κλaβηvιστi 'ηχoς φpaγμoυ, εiθ, oi5τως τov τετapτov φpaγμov, τov μεγav, τov eπιλεγoμε- VOV 'Pωσιστi μεv ’ Aειφop, ∑κλaβηvιστi δε Nεaσητ, διoτι φωλευoυσιv оі πελεκdvoι εlς та λιθdpιa τoυ φρaγμoυ. ’ Ev τoυτω oυv τω φpaγμω σκλωvoυσιv dπavτa εiς τηv γηv δpθoπλωpa, каі ⅛ξεpχovτaι оі ωpι- σμεvoι dvδρες φvλdττειv τηv βiγλav μετ aυτωv, каі dπεpχovτaι, каі τdς βiγλaς oυτoι διa τoυς ∏aτζιvaκiτaς dγpυπvως κυλdττoυσιv. Oi δε λoιπoi та | πpdγμaτa, dτιεp εχoυσιv εiς та μovdξυλa, dvaλaμβavoμεvoι, та ψυχdpιa μετd τωv aλυσεωv διa τoυ ξηpoυ абта διaβιβdζoυσι μfλιa ^ξ, i>ως dv διελθωσι τov φpaγμov. ЕіЗ’ oυτως оі μεv συpovτες, оі δε каі εiς τoυς ½μoυς βaστdζovτες та aδτωv μovoξυλa εiς то τoυ φpaγμoυ ёкгТЭгѵ μεpoς διaβιβdζoυσov каі oυτως ριπτovτες aopa εiς TOv πoτaμov каі та πετζιμεvτa aδτωv eμβλησκoμεvoι, εlσεpχovτaι, каі aυθις ⅛vaπoπλεoυσιv. ’ Aπεpχoμε∣voι δε εiς τov πεμπτov φpaγμov, TOV ⅛πovoμaζoμεvov ,Pωσιστi μεv Bapoυκopoς, ∑κλaβηvιστi δε Boυλvη- πpdχ, διdxι μεγdληv λiμvηv dπoxελεζ πdλιv εlς xας xou πoτaμoυ γωviaς xd aδxωv μovoξυλaδιaβιβdσavxες, κa3ως κai εlς xδv πpωτov φpaγμδv κaι δευτεpov, κaxaλaμβdvoυσι xδv 'εκxov φpaγμov, λεγoμεvov μεv 'Pωσισxi Λεdvxι, ∑κλaβηvισxi δε Bεpoυτζη, 'o eaxiv 'βpdσμa vεpoυ, κai διaβaivoυσι κai aυxδv δμoiς. Kai dπδ τoυτoυ dπoπλεoυσι κal πpδς τδv εβδoμov φpaγμov, τδv ⅛πιλεγoμεvov 'Pωσισxi μεv ∑xpoυκoυv, ΣκλaβηvισxiδεNaπpεζη,'o εpμηvευεxaι 'μικpδς φpaγμoς,. Kai διaβai- voυσιv εlς τδ λεγoμεvov πεpaμa xou Kpapiou, ev ω διaπεpωσιv dπδ 'Pωσiaς oi XεpσωvTxaι κai oi ΠaxζιvaκTxaι ёлі Xεpσωva, Sχov τδ aυxδ πεpaμa τδ μεv πλdτoς, oσov xou iππoδpoμioυ, τδ δε υψoς dπδ κdτω 'εως 'oxou πaρaκυπroυσιv oi φiλoι, 9dζειv σaγiττav xou τoξευov- τoς Svθεv ⅛κεTσε. 'zOθεv κai εiς τδv xoiouxov τoπov κaxερχovxaι oi ∏aτζιvaκiτaι, κai πoλεμoυσι τoυς 'Pως. Mετd δε τδ διελθεTv τδv xoιoυxov τoπov τηv vησov, τηv ⅛πιλεγoμεvηv δ 'zAγιoς Γpηγopιoς κaxaλaμβdvoυσιv, ev vησω κai τaς θυσiaς aδτωv ⅛πιτελoυσιv διa τδ ⅛κεισε ιzσxaσ3aι πaμμεγεθη δpυv, κai θυoυσι πεxειvoυς ζωvτaς. ∏η- γvυoυσι δε κai σaγixxaς γυπpoθεv, dλλoι δε κai ψωμia κai κpεaxa, κai ⅛ξ ωv Sχει εκaσxoς, ως τδ fcθoς aδτωv ёяікрахгТ. 'Piπxoυσι δε κai σκapφia πεpi τωv πεxειvωv, ειxε σφdξaι aδxoυς, ειxε κai φaγειv, ειτε κai ζωvτaς ⅛dσειv aδτoυς. ’ Aπδ δε τoυ vησioυ τoυτoυ ∏aτζιvaκiτηv ol 'Pως oυ φoβoυvτaι, εως dv φθdσωσιv εlς τδv πoτa^ιδv τδv ∑ελιvdv. Eιθ, oυτως dπoκιvoυvτες ⅜ aυτoυ μεχpι τεσσdpωv ημεpωv dπoπλεoυσιv, 'εως oυ κaτaλdβωσιv εlς τηv λiμvηv τoυ πoτaμoυ στδμιov, oυσav, ev η eaxiv κai η vησoς τoυ *Aγioυ Alθεpioυ. Kaτaλaβdvτες oυv oυτoι τηv τoιaυτηv vησov, πρoσavaπaυoυσιv eauxoug £кєїє εως δυo κai xριωv ημεpωv. Kai πdλιv xa aυxωv μovoξυλa, εlς pχovxaι. ’ Aπδ δε xou ∆avoυβioυ κaxa- λαμβdvoυσιv εlς τδv Kωvoπdv, κai ⅛πδ τoυ Kωvoπa εiς Kωvστωvτιav ♦ ♦ ♦ εiς τδv πoτaμδv Bapvaς, каі біля носа корабля, дехто посередині, тоді як інші знову біля стерна, відштовхуються киями; і от таким способом вони проходять перший поріг, огинаючи його під берегом. Пройшовши цей поріг, вони підбирають інших з суш? і відпливають, і підходять до другого порогу, що називається по-руськи Оулворсі, а по- слов’янськи Островоуніпрах, що означає «Острів порогу». Він, як і перший, небезпечний, і його просто так не пройти. Вони знову зсаджують людей і проводять свої однодеревки, як і в першому випадку. Так само проходять вони й третій поріг, який називається Ґеландрі, що по-слов’янськи означає «Гуркіт порогу», а потім і четвертий, великий, який називається по-руськи Аейфор, а по- слов’янськи Неасіт, тому що пелікани гніздяться по скелях порогу. На цьому порозі вони витягають ніс корабля якомога далі на сушу. З ними виходять ті, хто призначені нести сторожу, і вони віддаляються. Вони постійно сторожать через печенігів. Інші, взявши речі, які в них були на борту однодеревок, проводять скутих ланцюгами невільників (sic!) суходолом на шість миль, аж поки вони не пройдуть цей поріг. Потім, то тягнучи волоком свої однодеревки, то несучи їх на плечах, вони проводять їх подалі за поріг, а потім, поставивши їх на річку й завантаживши назад свої речі, вони сідають самі й відпливають уже на них. Коли вони підходять до п’ятого порогу, який зветься по-руськи Варуфорос, а по-слов’янськи Воул- ніпрах, тому що він утворює велике озеро, вони знову проводять свої однодеревки берегами річки, як на першому та другому порогах, і приходять до шостого порогу, який зветься по-руськи Леанті, а по-слов’янськи Вероутці, тобто «Вируюча вода», і їх вони проходять так само. А звідти вони відпливають до сьомого порогу, що зветься по-руськи Строукоун, а по-слов’янськи Напрезі, який означає «Малий поріг». Його вони проходять так званим бродом Краріон, де херсонці переходять з Русі, а печеніги — на Херсон, і цей поріг є завширшки з іподром, а висота від низу до того місця угорі, де приятелі печенігів спостерігають за тим, що коїться внизу, така, що стріла може досягти того, хто стріляє згори. Тому саме отут печеніги приходять і нападають на Русь. Пройшовши це місце, вони доходять до острова Святого Григорія (Хортиця), на якому вони приносять жертви, тому що там стоїть велетенський дуб, і в жертву вони приносять живих півнів. Також вони за своїм звичаєм встромляють там скрізь стріли, а інші кладуть хліб та м’ясо, чи що хто має. Вони також кидають жереб, дивлячись, чи їм просто зарізати півнів, чи також можна з’їсти, чи ж залишити живими. Далі від цього острова Русь не боїться печенігів, аж поки вони не досягнуть річки Селінас. Тож вони відпливають звідти і пливуть чотири дні, поки не досягнуть озера, що утворюється при гирлі річки, на якому є острів святого Айтерія (Березань). Прибувши на цей острів, вони відпочивають там два-три дні. А ще вони переобладнують свої однодеревки потрібним устаткуванням, таким як вітрила, щогли та весла, які вони приносять із собою. Оскільки це озеро, як було сказано, є гирлом цієї ріки і виходить у море, а острів Святого Айтерія лежить у морі, вони приходять звідти до річки Дністер, і, спокійно діставшись туди, вони знову відпочивають. Проте коли погода несприятлива, вони виходять у море і приходять до річки, що зветься Білою, і так само, відпочивши там, вони знову вирушають і припливають у Селінас, до так званого рукава річки Дунай. І поки вони не пройдуть річку Селінас, печеніги йдуть слідом за ними. І якщо так станеться, що море винесе на берег якусь однодеревку, усі вони висаджуються на землю, щоб спільно захищатися від печенігів. Але вже після Селінас вони нікого не бояться, але, вступаючи на територію Болгарії, вони приходять до гирла Дунаю. Від Дунаю вони просуваються до Конопаса, а від Конопаса до Констанції, а від Констанції до річки Варна, а від Варни вони ідуть до Діціни — усе це знаходиться на болгарській території. Від Діціни вони досягають околиці Месембрії, і дали нарешті закінчується їхня подорож, обтяжена такими зусиллями й жахом, такими труднощами й небезпекою».2.2. Хоча тут неможливо входити у деталі стосовно типів товарів, які Русь вивозила до Константинополя, тим не менше важливо зазначити, що,згіднозвищецитованими словами Константина9, зрозуміло, що цими товарами були раби.
3. ПВЛ треба ввважати надійним джерелом, коли йдеться про опис наступної ділянки шляху, тієї, що проходила від Києва до гирла річки Нева у Фінській затоці (частині Варязького моря).
Якщо Константан звертає увагу переважно на Дніпрові пороги, то автор ПВЛ цікавиться переважно сполученням річкових систем Дніпра та Волхова..
3.1. Треба згадати, що Константан уже подав головні пункти «Зовнішньої Русі», тобто дороги від Новгороду до Києва10.
Ними були:
(1) Новгород,
(2) Смоленськ,
(3) Любеч,
(4) Чернігів,
(5) Вишгород.
3.2. Цим шляхом від гирла Дніпра до Новгорода (і далі) мав подо
рожувати св. Андрій від Синопу до Рима, за легендою ПВЛ, поданою у недатованій вступній частині ПВЛ. Новгород з Києвом уже названі у тій легенді. Крім того, тут також можна знайти кілька інших цікавих деталей, що доповнюють текст. Ці два тексти наведено нижче..
Іа. Поляном же жившимъ особь по горамъ симъ, бѣ путь изъ Варягъ въ Греки.
И изъ Грек по Днѣпру
И верхъ Днѣпра волокъ до Ловоти, и по Ловоти внити в Илмерь озеро великое, из него же озера потечетъ Волховъ, и вътечеть в озеро великое Нево, и того озера внидеть в устье в море Варяжьское.
16. И по тому морю ити до Рима, а от Рима прити по тому же морю ко Царюгороду, а от Царягорода прити в Понтъ море, в не же втече Днѣпр рѣка...
1в. А Двина ис того де Оковскаго лѣса потечет, и идет на полунощье и внидеть в море Варяжьское...
ТЬм же и из Руси можеть ити...
по Двинѣ въ Варяги, изъ Варягъ до Рима, отъ Рима же и до племени Хамова11.
Ондрѣю учащю въ Синопии и пришедшю ему в Корсунь, увѣдѣ, яко ис Корсуня влизь устье Днѣпровское, и всхоте поити в Римъ, и пройде вустье Днѣпровское и оттоде поиде Днѣпру горѣ. И по приключаю приде и ста под горами на березѣ...иде же послѣже бысть Киевъ, и поиде по Днѣпру горѣ. И приде въ Словѣни, идеже нынѣ Новъгородъ...И иде въ Варяги, и приде въ Римъ...12
3.3. Слід додати, що збереглася й дещо пізніша версія про шлях з Фінської затоки у Новгород. Вона міститься у тексті договору 1269 р. новгородського князя Ярослава Ярославовича з західними купцями (німецьким Ганзейським союзом, Готландом та aller Iatinischer tungen). Цей договір зберігся у Ганзейському архіві у Любеку; його написано середньонімецьким діалектом13.
Більшість імен, що зустрічаються в тексті, вже були ідентифіковані в російській мові відомим російським істориком німецького походження Філіпом Кругом (1769—1844) в його Forschungen in der alteren Geschichte Russlands (надрукованих посмертно 1848 р.)14.
Було ідентифіковано такі назви:
Berko (шведське Birka) = острів Березовий (у Фінській затоці),
Ketlingen = Котлін острів/ Котлінґ,
Aldagen = Стара Ладога,
Gestevelt = Ґостинопільська пристань/Ґостинопольє,
Dhrellenborch = Холопій городок,
Nogarden = Великий Новгород.
3.4. Тут існує два важливі факти. Як і у випадку з Дніпровими порогами, також паралельно співіснують географічні імена з двох linguae francae∖ німецької та слов’янської.
3.2.1. Назва Dhrellenborchx51 Холопій городок, розташований за 19 км від озера Ільмень, одразу ж за сполученням річок Волхов та Волховець, заслуговує на нашу увагу: і німецькою, і слов’янською воно означає «Рабське містечко». Варто додати, що це місце розташоване біля озера, що має назву Холоп’є (чи Роб’є) озеро, себто «озеро рабів». Тому можна висловити здогад, що у цьому містечку перебували перед продажем невільники, які належали заможним новгородським купцям (класу огнищан). У самому Новгороді на Наревському Кінці була Холоп’я вулиця, тобто «Рабська вулиця», де продавалися раби. Поблизу знаходилася контора Ганзейського союзу (Нѣмечьський дворъ)16.
4. Пройшовши цією ділянкою шляху, ми тепер дісталися Фінської затоки. З якихось причин редактор ПBJIuq вважав за потрібне продовжити свій опис цього шляху. Однак зрозуміло, що пунктом Б, який би дорівнював Константинополю за комерційним значенням, не був ані Новгород, ані Стара Ладога — адже шлях тривав далі.
Отже, слід розглянути інші джерела.
Фінська затока є частиною Балтійського моря. Для того щоб довідатися про шляхи на Балтійському морі, потрібно знайти відповідне джерело, що датується X—XII ст. Таке джерело справді існує. Це — Gesta Hammaburgensis Ecclesiae Pontificum, написана Адамом Бременським. Цей автор був активним у другій половині XI ст., коли торгівля на «шляху із Варяг у Греки» знаходилася у найвищій стадії. Він багато плавав по Балтійському морі. На той час Скандинавський півострів за церковною організацією був підпорядкований Гамбурзькому архієпіскопу. Адам Бременський зібрав також багато важливих історичних фактів під час особистих розмов із данським королем Свейном Ульвссоном/Естрідсеном (1047—1074).
Незрозуміло, чому й досі жоден з учених, особливо з тих, хто спеціалізується на варязькій проблемі, не включив повідомлення цього першокласного джерела щодо проблем прибалтійських земель до студій над «шляхом із Варяг у Греки».
Адам Бременський не лише простежив наступний «шлях із Варяг у Греки», але також називає місто, що є справжнім пунктом Б нашої схеми.
Йдеться про місто, яке, за оцінкою тогочасного компетентного спостерігача, було найбільшим у Європі тих днів — місто, яке справді відвідували грецькі купці, а також де мали свій осідок варвари (тобто мусульмани) та християни-саксонці. У тому місті можна було придбати будь-які північні товари, а також навіть «атомну зброю» того часу — жахливий «грецький вогонь».
4.1. Опис цього міста представлено Адамом наприкінці книги II, розділ 22 (19)17:
4.2. З цього уривка ми дізнаємося, що остання ланка «шляху з Греків у Варяги» проходила морем з Новгорода до Юмне (Воліна) й тривала чотирнадцять днів.
Підсумуємо: західнобалтійський порт Волін/Юмне і був отим пунктом Б, другим кінцевим пунктом «шляху з Варяг у Греки».
5. Арабська подорожна та географічна література називає лише один пункт на Балтійському морі — Волін.
5.1. Відомий арабо-іспанський дипломат та купець єврейського походження ІбрагТм б. Я'куб ат-Туртушї здійснив бл. 965 р. подорож до імператора Оттона І та деяких слов’янських земель. Він занотував свої спостереження про оцю столицю балтійської торгівлі. На жаль, його праця збереглася лише у передачі Абу 'Убайда ‘Абдаллага ал- Бакрї (пом. 1094 р.) в його книзі «Кітаб ал-масалік вал-мамалік».
Ось арабський текст з перекладом:
5.2. Арабо-іспанський географ Абу-л Гасан ‘АлТ б. Муса Ібн Са‘їд (пом. 1274 чи 1286 р.) переповів іншу стародавню версію опису порту Волін. Він подає для нього ім’я, що також засвідчене у праці відомого саксонського історика Тітмара, єпископа Мерзебурзького (пом. 1018 р.). Описуючи події 1007 р., Тітмар пише:
Оскільки зберігся оригінальний рукопис Тітмарової праці, автентичність тексту є поза сумнівами. Арабська форма, яку вживає Ібн Са‘їд, — Iwylnyh [Livilni-], — точно відповідає латинській формі Livilni.
5.2.1. Текст цитується у викладі Ісма’іла б ‘Алї Абу’л-Фіда’ (пом. 1331):
5. Апріорно можна сподіватися, що стара скандинавська традиція повинна була б мати хоч якісь записи про балтійських піратів, купців та торгівців, а також найважливіші торговельні порти на цьому морі. І дійсно, така традиція збереглася в історичних джерелах та сагах. Історичні праці — це переважно норвезька та данська історіографії XII—XIII ст.: Теодорікова Historia de antiquitate regum Norwagiensium, Historia Norwegiae, Historia Regum Daniae Свенда Ааґесена, Gesta Danorum Саксона Граматика тощо21.
Більше того, єдине місце на берегах Балтійського моря, навколо якого розвинувся цілий цикл героїчних піратських саґ, не був ані Бірка (розквіт бл. 800—975 рр.), ані Сіґтуна (на шведському березі Балтійського моря), а швидше Волін, який записано під германським іменем Йом/ Йомсбурґ.
У даному випадку йдеться про знамениту саґу про йомсвікінґів, яку було створено незадовго перед 1200 р. (Jomsvikinga saga)22.
Нема потреби доводити правдивість подій, що належать до останнього десятиліття X ст., про які оповідають оці саґи. Тому історичність їх головного героя Пална-Токі не буде піддаватися перевірці, так само як і факт, чи в дійсності він дістав район, названий Jom, від Буріцлейва, короля Вендланду, для того, щоб «правити королівською землею й захищати її».
Нам важливо, що саґа представляє двомовне ґермано-слов’янське середовище і що єдиним балтійським містом, яке було обране за центр подій цього циклу скандинавських саґ, фактично стало місто Волін з його двомовною традицією.
5.1. Вчені першої половини XX ст. довели, що JomIJomsborgI Jumne був германською формою назви міста-держави, яке по-сло- в’янськи звалося Волін, а в латинізованій формі як Julin (> Livilni). Він представляв культурне середовище на межі двох лінгвістичних ареалів — слов’янського та германського23. Обидві linguae francae — германська та слов’янська — співіснували там одночасно й на рівних (подібно до сучасної Канади). Як германські, так і слов’янські харизматичні клани водночас там активно діяли.
5.2. Тут же приходить на думку двомовний запис імен Дніпрових порогів Константаном Багрянородним.
6. Історики не могли встановити місцезнаходження міста Воліна/ Jom (Jumne) протягом тривалого часу. Лише 1934 р. німецькі археологи О. Кункель та К. А. Вільде таки знайшли сліди великого порту на острові, що знаходився у гирлі DiewenowIDziwna.
Тоді ж почалися систематичні розкопки. їх перервала війна 1940 р. 1939 р. головний дослідник К. А. Вільде зробив звіт про свої знахідки 1934 р., який з’явився другим виданням 1952 р. у Гамбурзі24.
Обидва археологи О. Кункель та К. А. Вільде також надрукували у Штеттіні 1941 р. звіт про майже всю першу фазу розкопок (1934— 1940)25.
1952 року польські археологи під керівництвом Владислава Філіпо- вяка зуміли відновити ці розкопки, які тривають і сьогодні. Перший звіт Філіповяка було надруковано 1964 р. Монографія JIexa Лєцє- євіча про початковий період прибережних міст у Західному Помор’ї, опублікована 1962 р., стала важливим додатком до досліджень Воліна26.
Тепер не підлягає сумніву, що Волін/Jom виник як портове місто у першій половині IX ст. і залишався містом і торговельним центром, поступово розростаючись, до 60-х рр. XII ст., коли данці його зруйнували.
Поряд із залишками порту й фортеці було відкрито цілу мережу вулиць, вимощених стовбурами дерев, а також дороги на палях.
Залишки виробів навіть у найдавніших шарах Воліна вказують, що там існували розвинені ремесла. Наприклад, були відкриті такі об’єкти, як майстерні для обробки янтарю, а також скловарня та майстерня для обробки кольорових металів першої половини X ст.
7. Ось тепер ми досягли кінця Варязького (Балтійського) моря, на його варязькому, тобто південно-західному березі. Там треба шукати центр варягів — найактивнішого елементу у Центральній та Східній Європі того часу, характерною ознакою якого була двомовність.
Очевидно, Волін став найважнішими центром варягів у XI— XII ст., у часи створення Київського та Новгородського літописів.
У той час «шлях із греків у варяги», про який звичайно говорили як про «путь з варяг у греки», там і закінчувався.
Однак у IX ст., на час створення місцевої державної організації історичної Східної Європи, центром варягів був спочатку Рерік/ Любека, а після його зруйнування — Гайтабу/Гедебю/Шлязвік.
Додаток до Екскурсу VI
Дніпровський шлях, описаний у Екскурсі VI, не вживався до бл. 930 р., себто до часу, коли Ігор не здобув Київ, що перебував досі в хазарських руках. У «Походженні Русі», т. І було показано, що похід Русі на Царгород не йшов Дніпровським шляхом, а починався із Полоцька1. Також Олег, що княжив у Полоцьку (на с. 234 помилково названий Ігор), в р. 911 йшов тим же шляхом проти Візантії.
Цей міжнародний шлях виходив із Північного моря через південно-ютландську водну дорогу (Треене, Шлейфіорд) до Балтійського моря і через Балтійське море і Ризьку затоку до Західної Двіни (де лежав Полоцьк), опісля волоками до Дніпра, а звідти знов волоками до Сіверського Дінця, поки він вливався у Дон, опісля через Азовське море (Елліпалтар давньоскандинавських джерел) до Чорного моря і через нього до Середземного моря.
Що Русь у IX ст. приходили до Візантії через Азовське море і Крим, свідчить тодішня назва; яку візантійці вживали для них, а саме тавроскіфи, себто кримські скіфи. Відомий авторитет у візантійсько-давньоруських проблемах Василій Григорович Васильєв- ський так коротко схарактеризував ситуацію: «Одним словом, мы хотим сказать, что все известия о Руси и о Русских до половины IX века относятся к Тавроскифам и объясняются отожествлением Руси с Тавроскифами»2; див. с. 607 цього тому.
Примітки
1 Походження Русі. — Т. 1. — С. 224,233—234; див. також т. 2. — С. 871.
2 Васильевский В. Г. Труды. — Т. 3. — Петроград, 1915; репринт: Вадуц, 1968. —С. XXXIL