«Саґи про вікінгів із Йому» (Воллін, «Jomsvikinga saga»)
Вступ
«Відразу нижче Штеттіна річка Одер впадає в озеро, Штеттін- ський гафф. Це озеро має три виходи в Балтійське море, які називаються (зі сходу на захід) Дівенов, Свіне та Пене.
Два острови, утворені цими трьома водними протоками, — це острів Воллін між Дівенов і Свіне та острів Уседом між Свіне й Пене. Трохи вище від Балтійського моря, біля протоки Дівенов, розташоване місто Воллін, збудоване на острові з тією самою назвою. Воно стоїть якраз там, де колись стояв стародавній Йомсборґ, осідок знаменитої банди вікінгів, яких називали йомсвікінґами»566.В результаті археологічних розкопок у Волліні (Воліні), розпочатих О. Кункелем та К. А. Вільде в 1934 р.567, стало відомо, що давній період історії Волліна (бл. 950—1050 рр.) пов’язаний з Данією: будинки того періоду належать до північно-германського типу «шабельної конструкції», добре вивченого на матеріалі досліджень міста Гедебю того самого та давнішого періодів.
Тому цілком можливо, що саме данський король Гаральд Ґормс- сон (бл. 940—985 рр.) десь на початку свого правління (бл. 950 р.) побудував як торгове місто Йомсборґ, так і цитадель Йомсборґа, а також настановив там данського ярла як управителя цієї вендської провінції, щоб забезпечити владу данського короля над південно- балтійським узбережжям. Тут Свенд Аґґесен (бл. 1185 р.), який перший розповів про ці факти568, певно, зберіг дуже давню й історично достовірну традицію.
Jom (Joms-borg), Jomet Jumnet Jumneta — це варіанти (досі не з’ясованого походження) назви для Волліна (Воліна), вендського торгового міста й порту (і цитаделі), а згодом — Вендської республіки в гирлі Одеру569.
Ця назва (у формі Jom) вперше згадується в норвезького скальда Арнора Тордарсона (бл. 1045 p.). В цьому творі він прославляє руїнницький похід свого покровителя, короля Данії та Норвегії, Магнуса Доброго Олавссона (1035—1047), проти Воллінської республіки570.
Дві основні саґи про йомсвікінґів створені нордичною мовою десь на початку XIII ст.
У першій з них оповідається про те, що вони були ізольованою спільнотою вікінгів (які, проте, в широких масштабах здійснювали піратські набіги на Балтійському морі) типу монастирського рицарського ордену. Це, мабуть, продукт уяви скандинавських авторів, оскільки археологічні дані засвідчують, що вікінги Йомсборзької цитаделі не могли жити ізольовано від городян торгового міста Йомсборґа571.
У другій ідеться про поразку, якої зазнали йомсвікінґи в битві на водах затоки Гйорунґаваґ (бл. 974—983 рр.)572 з ярлом Га- коном Сіґурдарсоном із норвезького клану Семінґів (970—995). Дії йомсвікінґів були спровоковані данським королем Свейном Га- ральдссоном (бл. 985—1014), який, запросивши йомсвікінґів на бенкет, напоїв їх і хитрощами примусив дати екстравагантну обітницю, спрямовану проти ярла Гакона. В такий спосіб Свейн помс- тився йомсвікінґам, які незадовго перед тим викрали його й примусили взяти собі за жінку одну з дочок Буріцлейва, вендського короля.
Всі названі учасники цих подій добре засвідчені історичними джерелами. Навряд чи можуть бути якісь сумніви, що справді мала місце битва в затоці Гйорунґаваґ, яка стала наслідком данського нападу на Гладір — резиденцію ярла Гакона Норвезького. Ніщо також не говорить за те, що в тій битві не могли брати участі йомсвікінги, проте є всі підстави сумніватися, чи справді роль йомсвікінґів у конфлікті між двома північними правителями й, зокрема, в Гйорунґа- ваґській битві була такою значущою, як намагається переконати нас саґа.
«Jomsvikinga saga» створена в Ісландії близько 1200 р.573 і збереглася в п’ятьох основних редакціях, які всі простежуються назад до теоретичної версії *Z. Н. Ф. Блейк малює тут таку генеалогічну схему574. ’
(Olafur HaIldorsson, Rvik., 1969. — 224 с.).Німецький переклад саґи зроблений Вальтером Ветке (Walter Baetke) і включений до 19-го тому серії Thule (Die Geschichten von den Orkaden, DanemarkundderJomsburg.
— Jena, 1924. — 2-ге вид., 1966. — С. 393—436). Див. Simek, с. 198—199.Аналіз
«Jomsvikinga saga» об’єднує в собі принаймні два раніше незалежні твори: первісну «Jomsvikinga saga» та «історичну» передмову, в якій ідеться про напівміфічну й стародавню історію Данії до часів короля Ґорма Великого (пом. 936 р.) та королеви Тюрі Данмаркарбут (пом. 935 р.)576.
Вчені погоджуються, що саґа була змодельована на зразок «Joms- vikinga dr ара», поеми скальда Бярні Кольбейнссона577, єпископа Оркнейського (1188—1223); її німецький переклад опубліковано в Thule. — Т. 19. —С. 437—451.
На початку (друга половина XII ст.) первісна саґа, певно, розповідала лише про один епізод: від’їзд вікінгів із Йомсборґа на війну з норвезьким правителем ярлом Гаконом. Це сталося внаслідок витонченої інтриги данського короля Свейна (Свенда) Гаральдссона Вилобородого (бл. 985—1014), про яку ми вже згадували. Ця війна закінчилася норвезькою перемогою у славнозвісній битві, що відбулася в Гйорунґаваґській затоці.
До цієї «прасаґи» («ur-saga») бл. 1200 р. (як датують учені578) було додано новий мотив: розповідь про ярла Пальна-Токі з острова Фюн та його рідню. Цей герой був, певно, змодельований за образом і подобою Токі з Ютландії579 — предка матері першого данського історика Свенда Аґґесена (пом. 1190). Оскільки ярл Пальна-Токі — як оповідає саґа — був у конфлікті з данським королем Гаральдом Ґормссоном (бл. 940—985), він покинув Данію і жив якийсь час у Велсі, Шотландії та Ірландії. Потім Буріслав, король вендів, дав йому землю на острові, і він побудував там фортецю Йомсборґ. Ця фортеця жила за суворими правилами піратського ордену.
У саґу були включені також: діяння Сіґвальді ярла Струта-Га- ральдссона (наступника Пальна-Токі в Йомсборґу), воєнні пригоди шведського принца Стюрбйорна Олавссона Свіакаппі (пом. 984 р.) та героїчна легенда про головного героя саґи, онука Пальна-Токі, Ваґна Акасона — предка першого данського історика, Свенда Аґґесена.
Розповідь про діяння Стюрбйорна була розвинута десь у 1200— 1220 рр. в окремий «Styrbjarnar ?attr Sviakappa», який зберігся в «Flateyjarbok» (бл. 1380—1394)580.
Історичний вступ, котрий великою мірою побудований на «Skjql- dunga saga», пов’язує поширення християнства в Данії з епохою імператора Оттона III (983—1002).
Н. Ф. Блейк не має жодних сумнівів, що «Jomsvikinga saga» слід оцінювати як історичне джерело: «Було місто Йомсборґ, і була битва в Гйорунґаваґській затоці, в якій, наскільки нам відомо, йомсвікінґи справді брали участь. Натомість усе інше, про що розповідає нам «Jomsvikinga saga», — це чиста фантазія, продукт багаторічних літературних нашарувань»581.
«Jomsvikinga saga» не містить у собі прямих відомостей про Східну Європу, але вона важлива з того погляду, що самим своїм існуванням засвідчує особливе значення міста Йома/Волліна для балтійської — скандинавської і вендської — економічної та культурної сфери X та XI ст.582.
Вибрані уривки
Створення ордену йомсвікінґів
Для ілюстрації особливостей «Саґи про йомсвікінґів» подаємо переклад розповіді про створення ордену ЙОМСВІКІНҐІВ583.
«На четверте літо Пальна-Токі поплив на схід, до Віндланду (Вендланду), маючи сорок кораблів. У той час у Вендланді правив король на ім’я Буріслейв. Він чув про Пальна-Токі й боявся його збройних набігів, бо Пальна-Токі майже завжди перемагав і цим здобув собі велику славу. Король вирішив послати людей, які знайшли б Пальна-Токі і запросили б його до нього і сказали б йому, що король хоче бути його другом. До свого запрошення король додав пропозицію подарувати йому клапоть землі на території своєї країни, який називався Йом (at hann vill gefa honum eitt Jylki af Iandi sinu?at er heitir atJomi), за умови, що він там оселиться й захищатиме його країну та королівство. Пальна-Токі прийняв пропозицію й оселився там зі своїми людьми. Незабаром він збудував там велике й добре укріплене місто (borg). Частина міста виходила в море, і в цій частині він побудував гавань, таку велику, що в ній могли стояти триста шістдесят довгих кораблів, так, що всі вони були замкненими в місті, а на самій вершині кам’яної арки було споруджено величезну башту (kastali), в якій установили катапульти.
Це місто називалося Йомсборґ (?essi borg er kqllu? Jomsborg). Згодом Пальна-Токі, за порадою мудрих людей, дав Йомсборґові закони з метою якомога побільшити його славу та могутність. У першому розділі тих законів говорилося, що жоден чоловік, старший за п’ятдесят або молодший за вісімнадцять, не може входити до ордену; його членами могли бути лише ті, чий вік був десь між цими двома цифрами. Зв’язки спорідненості не бралися до уваги в тих випадках, коли хтось просив, щоб його прийняли до ордену. Нікому не дозволялося втікати від супротивника, не менш хороброго й не гірш озброєного. Кожен мусив метатися за кожного як за рідного брата. Нікому не дозволялося сказати слово страху або злякатися за будь-якої ситуації, хоч би якою скрутною вона була. Все, що мало цінність і було захоплене в походах, мусило складатися біля прапора, і кожного, хто так не робив, виключали з ордену. Нікому не дозволялося зчиняти суперечки і чвари. Якщо була якась новина, то ніхто не мав права повідомляти її всім без винятку, бо всі новини міг оголошувати тільки Пальна-Токі. Нікому не дозволялося приводити в місто жінку, і ніхто не мав відлучатися з міста більш як на три дні. А якщо до ордену приймали когось, хто вбив батька, брата або іншого близького родича, або когось, хто вже входив до якогось іншого ордену, і якщо про це ставало відомо вже потім, то остаточне слово в цій справі надавалося Пальна-Токі, як і в усіх інших випадках, коли виникали між ними незгоди. Отак вони жили в тому місті, сумлінно дотримуючись своїх законів. Щоліта вони вирушали в збройні походи й здобували собі славу. їх вважали великими воїнами, і мало хто міг рівнятися з ними в той час. їх знали як йомевікінґів».2.