«Саґи про мешканців Оркнейських островів»

Вступ

«Orkneinga saga» розповідає про родину ярла Ейстейн ґлумра, яка правила Оркнейськими островами (в межах Норвезького королів­ства) від приблизно другої половини IX ст. Саґу вперше було ство­рено десь бл.

Саґа повністю була включена до «Flateyjarbok» (бл. 1380— 1394 рр.) — вона ввійшла частинами до саґ про Олава Трюґґвасона та Олава Святого. Вона збереглася також у трьох фрагментах дав­ніших рукописів (AM 325 І, 4°, 18 листків; AM 325 III а, 4°, 2 листки; AM 325 III b, 4⁰, 1 листок).

Перше наукове видання саґи було підготовлене Сіґурдом Норда- лем (Sigur?ur Nordal) у серії SUGNL (Т. 40, Copenhagen, 1913—1916).. Нове наукове видання з’явилося в серії Islenzk Fornrit, видав Finn-

bogi Gudmundsson (т. 34. — Reykjavik, 1965. — CXLL — 428, (2) c., З карти).

Достатньо адекватний англійський переклад саґи підготував сер Джордж В. Дасент (G. W. Dasent: ^tThe Orkneyingers^, Saga») і опубліку­вав у 1894 р. в Лондоні. Новий англійський переклад зроблений Hennann Palsson та Paul Edwards: «Orkneyinga saga», Penguin Books, 1981. Німецький переклад надрукований у 19-му томі серії Thule (Die Ge- schichten von den Orkaden_t DanemarkundderJomsburg, 1-ше вид., 1924; 2-ге вид., 1966. — С. 21—219).

Згідно з теорією, яку висунув Ейнар Ол. Свейнссон, саґу було створено бл. 1200 р. під протекцією нащадків Семунда Мудрого (Оддаверів) у Південній Ісландії, які підтримували тісні взаємини з Оркнеями⁵⁸⁵.

Аналіз

Cara зосереджує свою увагу на Рьоґнвальдові Брусасоні, ярлові оркнейському, активному прибічникові Олава Святого. Він брав участь у трагічній битві біля Стікластадіра, де був убитий Олав Свя­тий (1030). Йому пощастило втекти і також урятувати пораненого Гаральда Сіґурдарссона (який пізніше дістав прізвисько «Суворий»). Рьоґнвальд утік на схід через Кйольські гори до Ямталанду, а звідти таємно перебрався до Швеції. Тим часом до нього приєдналися Га- ральд, який одужав після поранення, та рештки розбитого війська Олава Святого. Разом вони подалися на Русь (austr і Gardariki) і з’явилися до двору короля Яріцлейва Голмґардського (Ярослава Новгородського)⁵⁸⁶.

Оскільки саґа містить у собі важливі відомості про життя норве­зьких емігрантів у Новгороді—Ладозі в 30-ті рр. XI ст., розділ 21 саґи дається тут у перекладі.

Саґа повідомляє одну цікаву деталь із середини XII ст. Коли ярл Рьоґнвальд Кольссон калі (пом. 1158 р.) прибув зі своїми людьми в Константинополь, їх тепло привітали імператор та вікінґи (var?eim ?ar velfagnat af Stolkonungi ok Vceringjum)⁵*¹. Автор саґи уточнює: тоді імператором у Константинополі був Менеліас (Мануїл І Комнен, 1143—1180), відомий як Манулі (?a VarMenelids konungr у fir Miklagardi_t er ver kqllum Mandla)⁵**. Він нагородив ярла великою сумою грошей і запропонував давати йому військову платню (mala-gjqf), якщо ярл та його люди погодяться піти до нього на службу (hann veitti jarli mikit fe ok baud ?eim mdlagj qfi ef ?eir vildi ?ar dveljask)⁵*⁹.

Вибрані уривки

Ґандвік

На початку саґи оповідається коротка історія про заснування Норвегії (Fundinn Noregr). Форнйот, який правив територіями, відо­мими як Фіннланд та Квенланд, називається першим сувереном Нор­вегії.

Ця географічна примітка є цінною, бо засвідчує той факт, що розташування Білого моря було ще відоме в Ісландії XIII ст.

Перебування Рьоґнвальда Брусасона на Русі (в Ґардарікі)™

«Про Рьоґнвальда, сина Брусі, тут треба сказати, що він був у битві біля Стікларстадіра, коли святий король Олав загинув; ярл Рьоґнвальд утік звідти разом з іншими, яким це вдалося. Він виніс із поля битви Гаральда Сіґурдарсона (пом. 1066 р.), брата короля Олава; Гаральд був тяжко поранений. Рьоґнвальд залишив його в одній хаті, щоб він там одужав, а сам перейшов через Кйольські гори до Ямталанду, звідти добувся у Швецію до короля Емунда (Анунда) Олавссона (1020/22—1047/50). Гаральд був у господаря хати, поки вилікувався; після цього господар дав йому свого сина за провідника, і вони поїхали на схід до Ямталанду, а звідти до Швеції, причому подорожували вони здебільшого таємно. Коли вони їхали верхи крізь лісові хащі, Гаральд наспівував свою пісеньку⁵⁹² (див. Походження Русі. —Т. І. —С. 330).

Гаральд прибув до Швеції і знайшов там Рьоґнвальда Брусасона; звідти вони поїхали разом на схід до Русі (Ґардарікі), взявши із собою чимало людей, які ходили з королем Олавом у його похід. Вони їхали, не зупиняючись доти, доки добулися на схід у Новгород (austr і Holmgarda), де король Яріцлейв (Ярослав Мудрий, 1015—1054); прийняв їх надзвичайно добре, тому що вони були людьми святого короля Олава. Вони [всі стали командирами прикордонного війська Русі] (gerdusk ?eir ?a Iandvarnarmenn Jyrir Gardariki) під [загальним командуванням] ярла Ейліва, сина ярла Рьоґнвальда Ульвссона, [який давно вже активно діяв на Русі].

Рьоґнвальд Брусасон залишався на Русі (і Gardariki), поки король Гаральд Сіґурдарсон їздив до Міклаґарда (Константинополя). Про­тягом якогось часу Рьоґнвальдові щоліта довіряли боронити країну [проти нападників-вікінґів], але взимку він завжди жив у Новгороді (i Holmgardi). Король Яріцлейв (Ярослав) цінував його дуже високо, а з ним і все його військо.

Рьоґнвальд був, як уже згадувалося, вищий і дужчий, аніж будь- хто з його людей; він був також найвродливіший серед чоловіків.

Коли Ейнар Тамбарскельфір і Кальв Арнасон (в 1034 р.) прибули на Схід, на Русь (μustr і Gardariki), щоб зустрітися з Маґнусом Олавс- соном, вони зустріли Рьоґнвальда в Старій Ладозі (Z Aldeigjuborg). Він мало не напав на Кальва, поки Ейнар не пояснив йому мету їхньої подорожі. Ейнар сказав тоді Рьоґнвальдові, що Кальв глибоко осу­джує лихих людей, які вбили святого короля Олава, прибравши його з лиця землі, й що він сподівається знайти гідного наступника в його сині Маґнусі. Він сказав, що Кальв хоче допомогти Маґнусові взяти владу в Норвегії і підтримати його в боротьбі проти Кнутлінґів (дан- ський клан Канутів). Після цього Рьоґнвальд заспокоївся. Тоді Ейнар попросив Рьоґнвальда супроводжувати їх у їхній подорожі до Новго­рода (upp til Hdlmgards) і підтримати їхнє прохання в розмові з коро­лем Яріцлейвом (Ярославом), і Рьоґнвальд на це погодився.

Тоді вони найняли повіз у Старій Ладозі (і Aldeigjuborg), поїхали до Новгорода (μpp til Hdlmgardp) і знайшли там короля Яріцлейва (Ярослава); вони переказали йому своє доручення і додали від себе, що оскільки правління Кнутлінґів (данського клану Канутів) і зокре­ма Альвіви, стало для них нестерпним, вони більше не можуть слу­жити йому далі. І тоді вони виклали таке своє прохання: нехай ко­роль Яріцлейв віддасть їм Маґнуса, сина короля Олава, щоб він став їхнім вождем. Тоді й Рьоґнвальд приєднався до їхнього прохання, а також королева Інґіґерда (Олавсдоттір, пом. 1050 р.) й багато інших.

Королю (Ярославові) не хотілося віддавати Маґнуса норвежцям, після того як вони вчинили розправу над святим королем Олавом, його (Маґнуса) батьком. Проте, зрештою, вони домовилися, що одинадцятеро [з дванадцяти] найблагородніших людей складуть присягу перед королем Яріцлейвом (Ярославом), що все це правда і їм можна вірити.

Кальв дав клятву Маґнусові, що поїде разом з ним у [його] країну й супроводжуватиме його, якщо він захоче її покинути, і зробить усе, що, на думку Маґнуса, треба буде зробити, аби безпечно при­вести його до влади.

Після цього норвежці проголосили Маґнуса своїм королем і стали віддано служити йому.

Кальв та його друзі перебували в Новгороді (і Holmgardi) до кінця святкових урочистостей з нагоди Різдва. Після цього вони вирушили в Стару Ладогу (til Aldeigjuborgar) і там роздобули для себе кораблі. Вони відпливли зі сходу навесні, як тільки скресла крига. Тоді й Рьогнвальд Брусасон намислив приєднатися до короля Маґнуса в його подорожі. Спочатку вони добулися до Швеції, як розпові­дається в «Сазі про короля Маґнуса», а потім до Ямталанду, а далі на схід через Кьольські гори до Верадаля. І як тільки король Маґнус дістався до Трондгейма, все населення підкорилося його владі. Тоді він поїхав до Нідаросса, і на Ейратінґу⁵⁹² його проголосили королем над усією країною...»⁵⁹³.

3.