«Саґи про Олава Трюґґвасона» [див. ще с. 1177—1179]

Були чотири основні саґи про Олава Трюґґвасона, якого ісландці вважали своїм християнським апостолом.

Оддова саґа про Олава Трюґґвасона

Найдавніша з цих саґ походить із Тінґейрара, найстародавнішо- го монастиря Ісландії, який був заснований бенедиктинцями в 1133 р.

Версія в перекладі старонордичною мовою зберігається в таких рукописах, що доповнюють один одного: AM 310,4° (=А; Норвегія, в 1250—1275 рр.; почасти зіпсований), SKB 18, 4⁰ (=U; Ісландія, бл. 1300 р.; скорочена версія), і EXj 4—11, fol. (=S; Норвегія, бл. 1270 р.; фрагмент).

Праця Одда публікувалася кілька разів. Існують два основні видання: Петера Грота (на основі рукопису A): Det Arnamagnceanske Haandskrift 310 quarto. Saga Olafs konungs Tryggvasonar er rita?i Oddr munnr. En gammel norsk bearbeidelse af Odd Snorresons paa Iatin screvne Saga om Kong OlafTryggvason (Chria., 1895. — LXXVIII. — (1).— 156 c.) і Фіннура Йонссона (на основі всіх трьох рукописів: A, S, U): Saga Olafs Tryggvasonar af Oddr Snorrason munk (Kbh., 1932. — (6). — ХХХШ. — 276 с.). Ґудні Йонссон включив саґу Одда в перший том свого збір­ника «Konunga sogur» (Rvik., [1957]; с. 1—192).

Одд повністю використав усі ісландські історичні праці, написані до його часу, станци скальдів, а також усну літературу. У спеціаль­ному розділі автор теж аналізує хронологію свого героя, ґрунтую­чись на дослідженні свого попередника Арі Мудрого: фрасаґа остан­нього цитується як джерело¹⁴⁹.

Аналіз цінності книги Одда як джерела здійснено в берлінській дисертації Ерми Ґордон: Die Olafssaga Tryggvasonar des Odd Snorrason (Berlin, 1938.

Ґуннлауґова «Саґа про Олава Трюґґвасона»

Друга саґа про Олава Трюґґвасона також була створена в Тін- ґейрарському монастирі й також написана латиною. Її автор, Ґунн- лауґ Лейфссон (1218 р.), «амбітніший як учений і як автор, аніж Одд»¹⁵⁰. Крім того, цю працю перевірив фахівець у галузі традицій речник закону Ґіцур Галльсон (1181—1200). Проте ця саґа також не дійшла до нас у своєму латинському оригіналі. Збереглися лише окремі розділи, включені в наступну оповідь про того самого героя «Olafs saga Tryggvasonar in mesta». З цих уривків очевидно, що Ґунн­лауґова праця виявилася набагато вичерпнішою, аніж саґа Одда. «Вона була також багатослівніша, і вплив агіографії відчутний там навіть іще сильніше. Там набагато більше наголошується на чудес­них та легендарних елементах із Олавового життя, і оповідь пере­повнена надміру роздутими й часто банальними промовами, які приписуються герою»¹⁵¹. Тому «Ґуннлауґне залишає у своїх читачів жодного сумніву в тому, що Олавові пощастило вийти живим із битви (під Сволдом, де він був убитий), і він написав ще кілька розділів про його подальше життя на Святій Землі»¹⁵².

«Olafs saga Tryggvasonar in mesta»

Десь на початку XIV ст. анонімним автором, який вільно корис­тувався перекладеною на місцеву говірку працею Ґуннлауґа, була створена велика компіляція на зразок своєрідної «Енциклопедії Олава Трюґґвасона»¹⁵³.

Це «Olafs saga Tryggvasonar en mesta» («Велика»), яка дійшла до нас у тринадцятьох рукописах, найкращими з яких є AM 61, fol. (=А, «перша редакція»; Ісландія, XIV—XV ст.)¹⁵⁴ і AM 62, fol. («друга редакція»). Див. також факсимільне видання Анне Гольтсмарк: Olaf Tryggvasons saga etter AM 310 qv. Corpus Codicum Norvegicorum Medii Aevi. — Quarto serie. — № 5. — Oslo, 1974.

Її перше наукове видання було здійснене Карлом Кристіаном Равном у добре відомій серії «Fornmanna sogur, eptir gomlum handritum» (Kbh., 1835. — T. 1—16. — 306 (1) c; 1826. — T. 2. — 333 c.; 1827— 1828.

«Саґа про Олава Трюґґвасона» Сноррі в його «Heimskringla»

У «Heimskringla» (бл. 1223 р.) Сноррі Стурлусон (1179—1241) вклю­чив «Olafs saga Tryggvasonar» як шосту складову частину своєї праці¹⁵⁸. В найновішому критичному виданні, здійсненому Бярні Адаль- бярнарсоном її введено в перший том «Heimskringla» (IF. — Т. 26 (Rvik., 1941. — C. XCIX-CXXXVIH, 225—372)¹⁵⁹. Фактичний матеріал цієї саґи здебільшого ґрунтується на праці Одда. Проте Сноррі включив туди також дещо з нового усного матеріалу і критично переосмислив свої джерела. Це легко виявити, якщо ми порівняємо саґу Сноррі з «Olafs saga Tryggvasonar en mesta».

* * *

Нижче ми даємо список тем, пов’язаних із діяльністю Олава у Східній Європі¹⁶⁰. Вони об’єднані у вісім підрозділів:

1) Пророцтво Вальдемарової матері стосовно Олава Трюґґва­сона;

2) Балтійські вікінґи беруть у полон Астрід і Олава;

3) Сіґурд викупляє Олава;

4) Аллоґія з Голмґарда бере Олава під свою протекцію;

5) Олав покидає Голмґард;

6) Діяльність Олава як вікінґа;

7) Олав і християнізація Русі;

8) Лодінн визволяє Астрід із неволі.

1) Пророцтво Вальдемарової матері стосовно Олава Трюґґвасона

Хоча це пророцтво, з якого можна почати аналіз фактів про перебування Олава на Русі, є, безперечно, «банальним прикладом» агіографічного жанру, ми, проте, вважаємо за доцільне проциту­вати його в перекладі, щоб охарактеризувати «Olafs saga Tryggvasonar en mesta», де воно збереглося в найбільш повному вигляді як істо­ричне джерело.

«У ті часи, коли сини Ґуннгільди [Гаральд Ейрікссон, 961—970рр., та його брати] зійшли на престол королівства Норвегія, у царстві Ґардарікі правив король на ім’я Вальдемар. Його дружиною була Аллоґія, жінка мудра й доброї вдачі. В ті роки їхня країна була ще поганською. Мати короля Вальдемара¹⁶³, тоді вже дуже стара й немічна, не підводилася з ліжка, але вона вміла передбачати май­бутнє, оскільки мала дар пророцтва, як і багато інших людей по­ганської віри, котрі запевняють, ніби їм відомо, що з нами станеться. Король Вальдемар, за своїм звичаєм, наказував, щоб у перший ве­чір різдвяних свят, коли всі його люди сиділи в королівській залі, туди вносили його матір і ставили її ліжко перед його троном. Вона тоді говорила про те, чи не нависла над королем або його людьми якась небезпека, чи довго триватиме мир у державі, а крім того, відповідала на запитання, з якими до неї зверталися. І однієї зими сталося так, що стара жінка була присутня в залі, як велів звичай, а король запитав у неї, чи які-небудь чужоземні вожді або воїни не зазіхають зараз на його королівство. «Я нічого не знаю, мій сину, — відповіла вона, — про якийсь напад на твоє королівство або лиху долю, яка б чигала на тебе, а проте я бачу дивовижне й прикметне видіння. На півночі, в Норвегії, щойно народився королівський син, який знайде собі тут, у Ґардарікі, притулок і виховуватиметься тут доти, доки стане знаменитим вождем. Він не вчинить жодної шкоди твоєму королівству — радше приведе його до миру й свободи, а твоя гідність завдяки йому зросте в багато разів. А згодом, уже в розквіті віку, він повернеться на свою батьківщину й успадкує королівство, яке належить йому за правом народження. Він буде осяяний величчю й славою і стане спасителем багатьох народів, які живуть у північних краях; а проте правитиме він у Норвегії недовго.

2) Балтійські вікінґи беруть у полон Астрід і Олава

Розповідь про цей епізод ми тут подаємо за «Heimskringla» (яка в цьому повторює Оддову саґу)¹⁶⁴:

«Сіґурдом звали брата Астрід, що доводився сином Ейрікові бйодаскаллі¹⁶⁵. Він тривалий час жив за кордоном, перебуваючи на Сході з королем Вальдамаром у Ґардарікі, де був у великій пошані. Астрід дуже прагнула поїхати туди, щоб приєднатися до свого брата Сіґурда. Гакон гамлі дав їй добрий почет і спорядив її в дорогу як треба. Вона подорожувала з кількома купцями (me? kaupmςnnum nqkkurum). На той час вона вже була два роки з Гаконом Старим, а Олавові виповнилося три роки. І коли вони пливли на кораблях на схід через Балтійське море, на них напали вікінґи з Естонії (?at varu Eistr). Вони захопили їхні товари й забрали в полон людей, одних повбивавши, інших поділивши між собою як рабів. Там Олава роз­лучили з матір’ю, і Клеркон, естонець, забрав його як свою частку здобичі, разом з Торольвом і Торґіслом. Клеркон вирішив, що To- рольв надто старий, аби зробити з нього раба, неспроможний вико­нувати тяжку роботу, і він убив його; але хлопчиків забрав із собою і віддав їх чоловікові на ім’я Клерк у обмін на добру козу. Потім Олава купив хтось третій, віддавши за нього чи то плащ, чи то якусь іншу одежину. Ім’я цього третього було Peac, його жінку звали Ре­кой, а їхнього сина — Реконі. Олав жив у них довго, і до нього ставилися добре, бо той селянин дуже його любив. Олав прожив шість років у Естонії (a Eistlandi) як вигнанець».

Ісландські вчені погоджуються з тим, що народився Олав у 968/969 р., а пірати напали на них із матір’ю в 971 р.¹⁶⁶

Згадуючи про прибуття молодого Олава до Англії, Теодорік коротко зазначає щодо його перебування на Русі¹⁶⁷: «reversus a Rus- ciae partibus, ubi nutritus et adjutus a Waldemaro rege fuerat».

«Fagrskinna» також дуже коротко згадує про перебування Олава в Голмґарді, чий правитель підноситься до рангу Вальдамера ґамлі [Великого (Valdamer gamli)]¹⁶⁸.

Описуючи напад естонських піратів біля острова Ейсюсла на корабель, яким Астрід і Олав добиралися до Голмґарда, «Agrip» повідомляє, що пірати повбивали тих, хто їх супроводжував, і продали хлопця в рабство (seldr i [a] nau?)¹⁶⁹.

«Historia Norwegi?» викладає ті самі основні факти¹⁷⁰: «inde [із Швеції] tendit in Rusciam, sed devenit in Eistriam. Denique dum ante Eysyslam vela tenderet, a piratis praeventi partim predantur partim necantur; inter quos pueri nutritor etiam capite plectitur, ipseque puer Olavus Eistriis in servum venumdatur».

3) Сіґурд викуповує Олава

У «Heimskringla» читаємо¹⁷¹:

«Сіґурд Ейрікссон поїхав до Естонії (til Eistlands), посланий туди королем Вальдамаром, що правив у Голмгарді, щоб стягнути з цієї країни данину, яку вона зобов’язалася платити цьому королю. Сі­ґурд подорожував із великою помпою, супроводжуваний численним почтом і маючи при собі багато грошей. На ринку (a torgi) він поба­чив хлопчика великої краси і, вирішивши, що він, мабуть, чужинець (utlendr), запитав у нього, як його звуть і хто його родичі. Хлопчик назвався Олавом і сказав, що його батько — Трюґґві Олавссон, а його мати — Астрід, дочка Ейріка бйодаскаллі. Тоді Сіґурд зрозу­мів, що цей хлопчик — син його сестри. Він запитав у нього, як він сюди потрапив, і Олав розповів про все, що з ним сталося. Сіґурд сказав йому, щоб він пішов із ним до фермера Peaca. І коли вони

туди прийшли, він викупив обох хлопчиків, Олава й Торґісла, і забрав їх із тобою до Голмгарда, нікому не сказавши про те, до якого роду належить Олав, і поводився з ним дуже добре».

«Historia Norwegi?» дає скорочену версію опису тих подій¹⁷²: «Inde a quodam Olavus suo cognate redimitur, qui tunc forte a rege Rusciae causa Colligendi tributa eo legates fuit, cum quo aliquot annis Iatenter mansit in Ruscia».

«Agrip» відрізняється від «Historia Norwegi?» лише в тому, що прямим текстом говорить про те, що родич, який викупив Олава, прибув до Естляндії зібрати данину для короля, котрий правив у Голмґарді (at ma?r kom til Estlandz sendima?r konungs af Holmgar?i)¹⁷³. З того виходить, що Олав був рабом в Естонії.

Одд¹⁷⁴, а разом з ним і «Olafs saga Tryggvasonar en mesta»¹⁷⁵ дають чимало «заяложених» подробиць цієї події, проте не повідомляють про жоден новий факт, який би обминув своєю увагою Сноррі.

4) Аллоґія з Голмгарда бере Олава під свою протекцію

Описуючи цю подію, Сноррі використовує відомості від Одда¹⁷⁶, а «Olafs saga Tryggvasonar en mesta» в основному повторює текст Сноррі¹⁷⁷, в якому («Heimskringla») читаємо¹⁷⁸:

«Одного дня Олав Трюґґвасон стояв на ринковому майдані (a torgi), де юрмилося дуже багато людей. Він упізнав там Клеркона, чоловіка, який убив його молочного брата Торольва лусарскеґґа. Олав тримав у руці невеличку сокиру, і він ударив нею Клеркона по голові так, що лезо розрубало йому мозок, а тоді прибіг до себе додому й розповів про все своєму родичеві Сіґурду. Сіґурд відразу ж повів Олава в покої королеви і повідомив її про те, що сталося. Королеву звали Аллоґія. Сіґурд попросив її допомогти хлопцеві. Подивившись на нього, вона сказала, що не дозволить, аби такого гарного хлопця вбили, і звеліла привести до свого палацу охорону в повному бойовому спорядженні.

У Голмґарді існував чудовий закон, згідно з яким кожен, хто вбив людину, яка не зазіхала на його життя, мав бути покараний смертю. Отож відповідно до свого звичаю та закону простолюд ки­нувся на пошуки хлопця. Незабаром юрба вже знала, що він хо­вається в палаці королеви, біля якого стоїть озброєна варта в пов­ному бойовому спорядженні. Тоді про те, що сталося, було пові­домлено короля, і він пішов до палацу королеви зі своїми охо­ронцями, проте він не хотів, щоб дійшло до збройної сутички. Спочатку він домігся замирення, а потім і компромісу. Він призна­чив за вбивство штраф, який королева сплатила. Відтоді Олав залишався біля королеви, і вона була дуже до нього прихильна.

У Ґардарікі був такий закон, що особи царської крові могли там жити лише з дозволу короля. Тоді Сіґурд розповів королеві, якого роду був Олав і з яких причин він сюди потрапив — розповів, що він не міг залишитись у себе на батьківщині через своїх ворогів, і попросив її поговорити про це з королем. Так вона і зробила, попро­сивши чоловіка допомогти цьому синові короля, зглянувшись на ті злигодні, які довелося йому пережити. Її заступництво дало свої наслідки, і король погодився взяти хлопця під свою опіку й ставився до нього так, як годилося із сином короля.

Олавові було дев’ять років, коли він потрапив до Ґардарікі, і ще дев’ять років він залишався при дворі короля Вальдамара...»

У «Historia Norwegiae» говориться¹⁷⁹: «Ніс cum esset circiter XH an- norum, in medio foro Holmgardiae paedagogum suum viriliter vindicavit, et inaudita ultio vix duodeniis ρueri ilico auribus regiis intonuit; unde regi praesentatur, a quo demum fιlius adoptatur».

Майже ідентичний текст знаходимо в «Agrip» (тільки давньонор- дичною мовою)¹⁸⁰.

Учені часто співвідносять ім’я Аллоґія з руською Ольгою на під­ставі фонетичної схожості цих імен¹⁸¹, хоча добре відомо, що Ольга, згадувана в «Початковому літописі» (та у творах Константина Багрянородного)¹⁸², була християнкою й померла 969 р., в той час, коли Олав тільки щойно народився. Див. Екскурс VII.

Ми не станемо вдаватися тут до всіх подробиць, але Аллоґія, як вона описана в сагах, більше схожа на «горду Рогнеду» (Раґнгільд), полоцьку княжну й реальну дружину Володимира¹⁸³. Вона могла бути включена до скандинавської традиції, виходячи з того прос­того факту, що була матір’ю Яро’слава (у саґах він відомий як Яріц- лейв¹⁸⁴, котрий правив передусім у Голмґарді).

Ерма Ґордон вельми критично дивиться на саму можливість пере­бування Олава в Новгороді. На її думку, у спробах прославити свого героя автори саг запозичили цей епізод із описів перебування на Русі Маґнуса Олавссона (1029—1037)¹⁸⁵. Проте я не бачу підстав для такого крайнього песимізму. Варто сказати, що про перебування Олава на Русі було відомо тогочасним скальдам, наприклад Галль- фредові Оттарсону Важкому Скальдові¹⁸⁶ (967—1007).

5) Олав покидає Голмґард

У «Heimskringla» читаємо¹⁸⁷:

«Протягом усього часу Олав Трюгґвасон перебував у Ґардарі­кі — король Вальдемар ставився до нього вельми ласкаво, а коро­лева дуже його любила. Король Вальдемар поставив його воєна­чальником над військами, які він посилав захищати свою країну. Олав брав участь у кількох битвах, і провід над цією армією був у добрих руках. Він утримував за власний кошт дружину воїнів, яку надав у його розпорядження король. Олав ніколи не обмежував свободи своїх підлеглих, і за це вони любили його й шанували. Але, як це часто трапляється, коли чужинці здобувають таку владу й таку славу і вивищуються над жителями цієї країни, багато людей заздрили йому за те, що він мав велику прихильність короля й не меншу — королеви. Чимало людей остерігали короля, аби він не давав Олавові надто багато влади, «бо якщо хтось підбурить його завдати шкоди тобі або твоїй країні, чоловік, обдарований такими перевагами й такий популярний, становитиме велику небезпеку для тебе. До того ж хіба ми знаємо, про що він та королева так часто розмовляють між собою?».

Нерідко могутні королі мали звичай віддавати половину своєї особистої охорони в розпорядження своїх королев, щоб вони утри­мували своїх охоронців власним коштом, і для цього їм надавалася можливість мати такі особисті прибутки та стягувати на свою ко­ристь такі податки, які були їм потрібні. Такого звичаю дотриму­вався й король Вальдемар; королева мала не менше особистих охо­ронців, аніж король, і вони часто змагалися одне з одним, щоб при­хилити до себе тих або інших визначних людей, бо кожен прагнув, щоб такі люди служили саме йому.

Так сталося, що король почав вірити всьому тому, що говорили йому про Олава, і почав ставитися до нього досить холодно, виказуючи ознаки невдоволення. Як тільки Олав це зрозумів, він про все розповів королеві, а ще сказав їй, що хоче податися у північні краї (і Nordlqnd), бо його родичі вже здобули там владу, і дуже ймовірно, що й він там тепер зможе досягти більшого. Королева відповіла, що він може їхати туди, як йому так хочеться, і що його завжди вважатимуть людиною високодостойною, хоч би де він був. Після цього Олав став готуватися до від’їзду. Він сів на корабель і вийшов у Балтійське море (і Eystrasalt). Пливучи на захід, він дістав­ся до Боргундаргольма (Борнгольма), де зійшов на берег і напав на той край. Тамтешні жителі збіглися на берег і дали йому бій, але Олав здобув над ними перемогу й захопив велику здобич».

Трохи іншу й коротшу версію цього тексту подано в Оддовій сазі¹⁸⁸. Проте «Olafs saga Tryggvasonar en mesta» розвинула ці основні мотиви набагато більше. Крім того, вона також включила кілька загальників із агіографічної традиції.

Як приклад цілеспрямованого творення легенди можна навести два такі тексти:

(1) «Коли Олавові Трюґґвасону виповнилося дванадцять років, він, кажуть, попросив свого названого батька дати йому бойові ко­раблі і військо. Король задовольнив його прохання, і кораблі та військо дуже швидко були готові. Перш ніж відплисти, Олав запитав у короля, чи є якісь міста або провінції, що раніше належали воло­дареві Ґарда, а тепер втрачені для його королівства. Король від­повів, що є багато міст і великих царств, які тривалий час підкорялися Голмґардові, але потім були захоплені всілякими вождями та воєначальниками, які силою зброї підкорили їх своїй владі. Відразу по тому, як король розповів йому з усіма подробицями про ці землі, Олав вирушив із Ґарда у свою першу збройну виправу на кораблях, маючи під своєю орудою добірне, проте невелике військо. Серед вікінґів існував звичай надавати титул короля таким вождям, які були королівськими синами й очолювали збройний морський похід навіть тоді, коли не було земель, що визнавали б над собою їхню зверхність. Тому військо, яке очолив Олав, надало йому титул [вої- на-]короля. І дуже швидко він зумів довести свій хист воєначаль­ника, хоча й був зовсім юний роками, бо одних вождів він повбивав, а інших попроганяв, які несправедливістю та насильством оселилися на землях, що раніше сплачували данину королю Вальдамарові. Він брав участь у багатьох битвах і завжди здобував перемогу, відвою­вавши, протягом свого першого літа, всі царства та землі (oll ?au Riki ok skatt lond), які раніше платили данину королю Вальдамарові, але потім були ним утрачені. Восени він повернувся до Голмґарда, доставивши королю та королеві багато рідкісних скарбів, золота, дорогоцінного каміння та розкішного вбрання (at f?ra konungi ok drotningu і gulli ok gimsteinum ok dyr?ligum kl??um).

Король, королева, всі люди вітали його захоплено й радо. Отак, протягом якогось часу, Олав щоліта очолював збройні наскоки (ѵаг і hema?i), боронячи своєю військовою вправністю та хоробрістю Ґардарікі від атак вікінґів і підбивши під владу короля Вальдамара багато міст і провінцій на східному узбережжі Балтійського моря (margar borgir ok heruth j Austr uegi).

Взимку він жив здебільшого в Голмґарді, шанований королем і любимий королевою»¹⁸⁹.

(2) «Була тільки одна риса в ньому (Олавові), якої король не любив, — і тільки одна: він ніколи не вшановував поганських богів і твердо був проти принесення будь-яких жертв. Олав постійно ходив із королем до храму, але ніколи не заходив досередини; він стояв біля святилища, поки король робив жертвоприношення богам. Ко­роль часто дорікав Олавові за його поведінку й просив його не накликати на себе гніву богів і не губити в такий спосіб своєї моло­дості, яка так багато йому обіцяла... На ці умовляння Олав відпо­відав: “Я ніколи не боявся й не боюся тих богів, яким ти поклоня­єшся, бо вони не можуть ані чути, ані бачити, ані говорити; вони не вміють мислити і неспроможні відрізнити одну річ від іншої... Через те я знаю, що ці боги, яких ти шануєш, владарюють над тем­рявою, і тому я ніколи не стану їм поклонятися. Проте я нічим їх не ображаю, бо не хочу завдавати тобі прикрості”»¹⁹⁰.

6) Діяльність Олава як вікінга

«Agrip» і «Historia Norwegiae» дають такі загальні характеристики цього періоду в житті Олава. Безперечно, що обидва автори брали свої відомості з одного джерела:

Одруження Олава з Ґейрою, дочкою Буріцлава¹⁹⁵, короля Венд- ланду, — це перша конкретна подія в його житті, записана в сагах після його від’їзду з Русі.

У цьому випадку — як і в наступному — тексти «Heimskringla» і «Olafs saga Tryggvasonar en mesta» є майже ідентичними:

(1) «Коли Олав стояв зі своїм кораблем біля Боргундаргольма, налетів сильний ураган із високими хвилями, і він більше не міг там бути, тож він поплив на південь до Вендланду, де знайшов добру гавань. Він поводився миролюбно й простояв там якийсь час. Бу- ріцлавом звали короля Вендланду. Його дочками були Ґейра, Ґунн- гід і Астрід. У тому місці, де причалив Олав, принцеса Ґейра мала вплив і владу... Олав одружився з Ґейрою і став правителем (fbrra- ?ama?r) тієї країни разом з нею»¹⁹⁶.

(2) «Здобувши там владу, він вирушив далі, в ті провінції Венд­ланду, які раніше підлягали королеві Ґейрі, але на той час пору­шили всі свої зобов’язання щодо неї й відмовлялися платити їй данину. Олав спустошив мечем ті землі.., узяв багато здобичі й під­корив ті провінції, після чого повернувся у свою фортецю...»¹⁹⁷.

(3) Згодом Олав разом зі своїм тестем, васалом імператора От­тона II (973—983), взяв участь у поході останнього на Данію¹⁹⁸.

(4) Олав Трюґґвасон пробув три роки у Вендланді, коли його дружина Ґейра тяжко захворіла, і ця хвороба звела її в могилу. Це дуже засмутило Олава, і він не захотів більше жити у Вендданді. Тому він роздобув собі військові кораблі й знову вирушив у вікіцґівські походи, напавши спочатку на Фризію, потім на Саксонію і навіть на країну фламандців... Після цього він спрямував свої кораблі до Англії, зайшовши зі своїм військом далеко вглиб цієї країни...»¹⁹⁹

(5) «Коли король Олав кинув якір біля островів Сціллі (Сілі) (на захід від Корнуоллу в Англії), він висловив бажання послухати пророцтво святого відлюдника». У зв’язку з цим епізодом ми довіду­ємося, що «після того, як Олав покинув Ґардарікі, він перестав користуватися своїм ім’ям, а називав себе Олі й усім казав, що він із Ґарда (en calla?i sik Ola ok kvazk vera gerzkr)»²⁰⁰. Але святий відлюд­ник не дозволив себе заморочити. Натхнений цим незаперечним «чудом», Олав прийняв у Англії християнство²⁰¹.

Тут слід відзначити, що Оддова саґа подає повніші (і, мабуть, точніші та адекватніші) подробиці щодо Олавового інкогніто: «Він [Олав] сказав, що його звуть Алі гінн аудґі («Багатий») і що він купець (kaupma?r)»; «і що ми прибули з Ґардарікі»²⁰².

Коли Олав зійшов на трон у 995 р., він усе ще був пов’язаний з Вендландом. Він одружився вдруге з гордою Тюрі Гаральдсдоттір, данською принцесою. Вона категорично відмовилася віддатися за поганського короля [Буріцлава з Вендланду, колишнього тестя Олава], який до того ж був уже старий. З огляду на цей факт, взає­мини між Олавом і ним стали дещо напружені²⁰³.

Олав також підтримував близькі стосунки з йомсвікінгами²⁰⁴. Він загинув близько 1000 р. у Слов’янському морі поблизу [досі неіден- тифікованого] острова Свьолд (Сволд; поблизу Рюгена?)²⁰⁵. Але про подробиці тієї події ми тут не говоритимемо.

6) Олав і християнізація Русі

У сагах Одда та Ґуннлауґа, як і в «Olafs saga Tryggvasonar en mesta» (але не в «Heimskringla»!), ми знаходимо вставлену туди місіонерську казку про уявну роль Олава в християнізації Русі. Цю казку подано перед описом прибуття Олава в Англію та його навернення до християнства. І хоча ця легенда повністю сфабрикована, проте вона по-своєму цікава, оскільки дає змогу визначити світогляд авторів- ченців та характеризує історичну теорію, котрої вони дотримува­лися («Ad majorem nationis gloriam»). Ми подаємо її тут за версією, викладеною в «Olafs saga Tryggvasonar en mesta»:

[Покинувши Вендланд, Олав] «спрямував свої кораблі на схід до Ґарда, де його сердечно зустріли король Вальдамар та королева Аллоґія, і він залишився в Голмґарді зі своїми людьми на всю зиму»²⁰⁶.

Однієї ночі, уві сні, він мав велике й прикметне видіння... «Голос, який пролунав згори», наказав йому їхати до Греції²⁰⁷.

«Того ж таки ранку, як тільки він одягся, він звелів готувати свої кораблі до відплиття. Він спрямував їх найкоротшим шляхом до Греції, і на тій дорозі йому зустрілося чимало славетних цер­ковних учителів, які розповіли йому про нашого Господа Icyca Христа; і кажуть, що він став катехуменом (неофітом)... Тоді Олав переконав єпископа, якого звали Павлом (Pall), відвідати Ґардарікі й там проповідувати християнство поганам. Єпископ Павло був чоловік вельми побожний, і він пообіцяв навідати Ґардарікі, якщо Олав прибуде туди раніше від нього й зробить усе потрібне, щоб посприяти його справі й переконати тамтешніх вождів не чинити опору поширенню правдивої й Божої християнської віри. Отож король Олав повернувся до Ґарда, де він спочатку розповів про істинну віру в приватній розмові з королем та королевою. Король спочатку був категорично проти, тоді як королева загалом учинила набагато слабший опір; але кінець кінцем, здавшись на наполегливі умовляння королеви, король звелів скликати велике народне віче...»²⁰⁸.

Першу промову виголосив на тих зборах Олав. Його місіонер­ський запал переконав короля. Він навіть сказав, що «християни живуть краще, аніж ми». Потім король попросив, щоб мудра Алло­ґія висловила свою думку. «Коли королева закінчила говорити, всі присутні похвалили її за красномовність та мудрість, і віче було закрите після того, як усі вони, завдяки ласці Божій та умовлянням королеви, пообіцяли прийняти правдиву віру. Тоді ж таки прибув із Греції єпископ Павло, під протекцією короля Олава, й охрестив короля Вальдамара, королеву Аллоґію та весь їхній народ, укрі­пивши їх у Святій Вірі...»²⁰⁹.

Очевидно, факт надуманої місіонерської діяльності Олава на Русі не здавався переконливим навіть у Ісландії, тому видавці саги вва­жали за потрібне навести власні міркування і висловити кілька «вче­них» аргументів на користь цієї гіпотези:

«Ці розповіді, які ми щойно навели, про проповідування христи­янства в Ґардарікі Олавом Трюґґвасоном, не здаються неправдопо­дібними, бо в славетній і вченій книзі, яка називається «Imago Mun­di»²¹⁰, чітко говориться про те, що Rvsci (Русь), Polaui (поляки), Vngarij (угорці) стали християнами в дні імператора Оттона Третього, який носив це ім’я [983—1002]. В деяких книгах розповідається, що імпе­ратор Ottoh прийшов зі своїм військом у Аустрвеґ (східнобалтійські країни), присилувавши народи, розселені на великих територіях, прийняти християнство, і що його супроводжував у цьому поході Олав Трюггвасон»²¹¹.

«Після всіх цих подій король Олав, підготувавши своїх людей та кораблі, відплив із Ґардарікі, що на сході, спочатку в Данію, а потім, через море, далі на захід»²¹².

Оддова версія коротша. Вона не містить у собі довгої розповіді про дебати, які велися на новгородському вічі (подані в стилі ісланд­ського тінґа) і закінчилися прийняттям християнства. Ім’я грецького єпископа також там не називається. Проте гетерогенність Оддової легенди самоочевидна. Наприклад, назва «Русь» подається там у двох версіях: як латинська Rusia і як скандинавська Gardaveldi. Перша форма застосовується тоді, коли Олав умовляє грецького єпископа, щоб він поїхав із ним на Русь²¹³; друга форма — це hapax Iegomenon: замість узвичаєного другого компонента -riki ми тут бачимо -veldi; це слово дається у вступі до цієї місіонерської історії та в кінці вик­ладу²¹⁴.

7) Лодінн визволяє Астрід із неволі

У тексті «Heimskringla» читаємо:

«Був собі чоловік на ім’я Лодінн, родом з Віка, мав і багатство, і знатне походження. Він часто їздив у торговельні подорожі (і kaupfer?um), а іноді вирушав і в походи з вікінгами (i hema?i). Одного літа [996 р.] Лодінн виїхав у торговельних справах на східне узбе­режжя Балтійського моря (і Austrveg) лише з одним кораблем, наван­таженим багатьма товарами. Він поплив до Ейстланду (Естонії) і протягом літа побував там на кількох ринках (var ?ar і kaupstefnu). I коли відкривався такий ринок, там продавали всі види товарів і краму; виставляли там на продаж і багатьох жінок-невільниць (?a var ?angat fluttr margs konar kaupscapr).

Лодінн побачив там жінку, що її продавали як невільницю. 1 коли він придивився до неї, то впізнав у ній Астрід, дочку Ейріка, яка була дружиною короля Трюґґві, хоча тепер вона виглядала зовсім інакше, аніж тоді, коли він бачив її востаннє. Вона була бліда, змарніла й убого вдягнена. Він підійшов до неї і спитав, як їй веде­ться. Вона відповіла: «Мені гірко говорити тобі про це. Мене про­дають як невільницю й привели сюди для того, щоб продати». На той час обоє вже впізнали одне одного, й Астрід знала, хто стоїть перед нею. Вона попросила, щоб він викупив її й відвіз із собою до її родичів. «Я зроблю це за однієї умови, — сказав він. — Я заберу тебе до Норвегії, якщо ти станеш моєю дружиною».

Астрід погодилася на цю пропозицію, й вони повернулися до Норвегії²¹⁵.