«Саґа про мешканців Фарерських островів»

Вступ

Ця саґа була створена бл. 1200 р., і Сноррі Стурлусон уже зміг використати її при написанні своєї «Heimskringla»^. На жаль, цей твір не зберігся в усьому обсязі. Як і у випадку з «Orkneyinga saga», окремі її розділи дійшли до нас тільки в інших саґах, головним чином у «Великій сазі про Олава Трюґґвасона» (AM 61 fol.; 14—15 c.), «St.

Саґа була опублікована дослівно Фіннуром Йонссоном (Finnur Jonsson) (Foereyinga saga. Den islandske Saga от Fceringerne, Copenhagen, 1927). Нове видання підготував Олафур Галльдорссон (01afur Hall- dorsson) (Reykjavik, 1967. — CCXLVIII. — 127 c.).

Існують два англійські переклади — F. York Powell: The Tale of Thrond of Gate, Commonly called the Foereyinga saga (London, 1896), та George Johnston: The Faroe Icelander’s Saga. — Ottava, 1975.

Німецький переклад саґи («Die Geschichte der Leute auf den Faroem») був опублікований Феліксом Ніднером (Felix Niedner) у 13-му томі серії Thule: GronlanderundFaringerGeschichte, 1-ше вид., Jena, 1912; 2-ге вид., 1965. — С. 255—348). Див. ще Simek. — С. 81.

Вибрані уривки та аналіз

1. Новгород, Фарерські острови та Норвегія

Фарерські острови були відкриті норвежцями в IX ст. В кінці X ст. Сіґмунд Брестіссон (з клану Ґьотускеґґів), який правив остро­вами від імені Гакона-ярла, перекинувся на бік Олава Трюґґвасона (995—1000) і став християнином.

Для історика Східної Європи цікаву інформацію дають чотири епізоди з життя Сіґмунда Брестіссона.

Брати Брестір і Бейнір завоювали половину Фарерських островів. Вони одержали їх у ленне володіння від Гакона ярла Сіґурдарссона (970—995), їхнього найліпшого друга. Сіґмунд був сином Брестіра. Коли він виріс, від нього чекали, що він виявить відвагу й здобуде славу. Така нагода випала йому, коли з’явилися п’ять вікінґівських кораблів на чолі з «кораблем-драконом».

Для нас є цікавими ці відомості про існування та діяльність вікінгів із Голмґарда (Новгорода) в норвезьких водах у останній чверті X ст.

2

В іншому місці саґи розповідається про пригоду норвезького куп­ця Равна. «Того літа з Норвегії до Фарерів прибув корабель. Ім’я шкіпера було Равн. Він походив з Віка в Норвегії (біля Осло) і мав будинок у Тунсберґу. Він часто плавав до Голмґарда й через те дістав прізвисько «Голмґардський гість» (hann sigldi jafnan til Holmgards, ok var hann kalladr Hdlmgardsfari)⁵*. Коли Равн уже збирався відпливти додому, до нього підійшов якийсь місцевий чоловік і запропонував продати йому своїх двох рабів». Але я не можу затримуватися на подробицях укладення цієї цікавої угоди, оскільки вона прямо не стосується нашої головної теми.

Та я хотів би нагадати, що ця ж таки історія розповідається в найбільшій «Olafs saga Tryggvasonar» (OsTm):

«...прибув корабель на Фарери з Норвегії і кинув якір у Toocra- вені. Шкіпера звали Равном із Віка, на прізвисько «Новгородський гість». Оскільки він часто їздив у Ґардарікі (на Русь), що на Сході (ok var kalladr Holmgardsfari ?viat hann hafdi siglt austr і Gardariki), він був чоловік багатий і мав будинок у Тунсберґу»⁵⁹⁷.

3

Однієї зими, під час правління шведського короля Ейріка Пере­можця Бярнарсона (957—995), група з дванадцяти норвезьких купців посварилася з місцевими людьми, і один норвежець убив одного шведа. За це шведський король наказав убити всіх дванадцятьох купців. Коли правитель Норвегії Гакон ярл (970—995) довідався про це, він вирішив помститися.

Цікаво відзначити, що напад на новгородські (голмґардські) остро­ви та узбережжя сприймався норвезьким правителем в останню чверть X ст. як частина помсти шведському королю.

4

Коли Сіґмунд Брестіссон проголосив лояльність Олавові Трюґґва- сону, останній розповів йому історію свого життя, схожу, як він вважав, на історію життя Сіґмунда. Обидва втратили батьків ще дітьми й провели дитинство та юність у чужих країнах, куди їх було продано як рабів. Автор саґи пише, що Олав нібито сказав:

«Отже, тебе продали тоді в рабство або, якщо висловитися точ­ніше, було заплачено гроші за те, щоб тебе могли зробити рабом і невільником. У такий спосіб тебе було вигнано й вислано з твоїх маєтків та володінь, і ти довго жив у чужій країні, де єдина допомога, яку ти міг одержати, залежала від милосердя зовсім не відомих тобі людей, які дбали й піклувалися про тебе не більше, аніж дбають і піклуються про своє майно. Зі мною все відбувалося майже так само, як я оце тобі описав про тебе. Як тільки я народився, мої співвіт­чизники стали шукати мене й чатувати на мене, маючи намір убити мене, так що моя мати мусила, переодягнувшись у жебрацьке лахміт­тя, покинути разом зі мною свого батька, родичів і всі свої маєтки. Так минули три роки мого життя. Потім ми обоє потрапили в полон до вікінгів, і мене розлучили з нею, і більш ніколи я її вже не бачив. Три рази продавали мене в неволю, і я жив у Ейстланді серед цілко­витих чужинців (yar eg ?a a Eistlandi me? ollum okunnum), аж поки мені виповнилося дев’ять років, і один із моїх родичів прибув туди й забрав мене з собою на Схід (на Русь; Ogflutti mig me? ser austr і Garda- riki). Там я прожив наступні дев’ять років, і хоча я був, так би мовити, вільний, я все ж таки жив на вигнанні.

5

І нарешті, можна додати, що ця саґа згадує також про йомс- вікінґів⁶⁰⁰.

Висновки

Найважливіший внесок, який роблять «Саґи про королів Данії» («Knytlinga saga») у східноєвропейську історію, — це, безперечно, те, що в них задокументовано важливу роль, яку ще відігравали давні (балтійські) пруси із Самланду та кури (Kurir) в басейні Балтійського моря XI і XII ст. і як торговці, і як пірати. В цьому зв’язку можна додати, що загалом «Knytlinga saga» виказує жвавий інтерес до проблем піратства та торгівлі на Балтійському морі. З другого боку, цінними є також відомості, що їх дає «Knytlinga saga», про родинні зв’язки між данською та руською династіями та про збройні набіги членів данської династії на східнобалтійські країни (Austrvegr).

З данського погляду, найважливішим їхнім завданням була паци­фікація та підкорення балто-слов’янських країн (Вендланду), і тому ця тема панує над оповіддю (з багатьма топографічними, культур­ними та історичними подробицями).

«Jomsvikinga saga» має цінність у тому, що засвідчує значення тор­гового міста Йом—Волліна для балтійської скандинаво-вендської економічної та культурної сфери X—XI ст.

«Orkneyinga saga» дає цікаві географічні екскурси, де, серед інших, згадується Ґандвік (Біле море) і малюється яскрава картина полі­тичної діяльності норвезьких емігрантів у Новгороді-Ладозі Яросла­ва Мудрого бл. 1030—1035 рр.

«F?reyinga saga» дає нам деяку несподівану і дуже важливу інфор­мацію. Вона наводить досить деталізовані факти щодо активних комерційних зв’язків, які існували між Голмґардом (Великим Новго­родом), Норвегією та Фарерськими островами в останні десятиліття X ст. Там також засвідчується — для того самого періоду — цікавий і несподіваний аспект норвезько-шведського морського суперництва: плануючи, як помститися шведському королю, норвезький прави­тель нападає на острови та узбережжя, які належать... Новгороду (Голмґарду).