«Саґа про ярла Гакона»

Вступ

Як уже зазначалося вище, тоді як «Morkinskinna» дає окрему «Саґу про ярла Гакона» (970—995), в «Heimskringla» ми знаходимо відо­мості про цього правителя Норвегії з клану Семінґів, розкидані в двох «Саґах про королів Інґлінґів»: Гаральда ґрафельда (961—970) та Олава Трюґґвасона (970—995—1000).

Фахівці погоджуються, що існував збірник car «Hla?ajarla saga», нині втрачений, який можна вважати за первісне джерело всіх відо­мостей про ярла Гакона.

Про Гакона ярла Сіґурдарсона (бл. 940—995 рр.) див. Davidson Daphne L. Hakonjarl («earl»). — InMed. Scand., 1993. — С. 159; Davidson Daphne L. Earl Hakon and his Poets. — Diss. Oxford, 1984; див. також: Походження Русі. — Т. I. — С. 440—454.

Вибрані уривки та аналіз

1) Збройні походи ярла Гакона на Схід

«Саґа про ярла Гакона» в «Fagrskinna» починається з генеалогічних відомостей про нього, зокрема там сказано, що його мати, Берґліот Торісдоттір, була онукою короля Норвегії з клану Інґлінґів, Га­ральда Світловолосого (бл. 875—945 рр.). Після цього подано таку розповідь про його діяння як пірата в Балтійському морі²²⁵:

«[Ярл Гакон] втратив батька [Сіґурда ярла Гаконарсона, помер 963 р.] в ранньому віці; коли він довідався, що його батька вбито, він підготував корабель та військо і подбав, щоб усі його воїни були добре озброєні. Як слід підготувавшись, він вирушив спочатку на схід, до Віка, а звідти — в Балтійське море (і Eystrasalt). Там він почав чинити збройні набіги і став вікінґом, пустошачи землі шве­дів, ґаутів і курів, добувшись на схід аж до [Адаль-]сюсли [в Естонії] (hann h?ria?e um Svia velldi ос Gauta, Vinnda ос Kura al It austr um Syslo).

За місце зимового постою він обрав Данію, після того як запри­ятелював — завдяки грошовим подарункам та наполегливим умов­лянням — з королем Гаральдом Ґормссоном (936—985). Тому ко­роль радо вітав Гакона й дозволяв йому залишатися [на зиму] в ньо­го.

У своїй «Незалежній сазі про Олава Святого» Сноррі двічі згадує про ці діяння ярла Гакона на сході: '

(а) «Одного літа ярл Гакон вирушив на східні береги Балтійсько­го моря (і Austrveg) у пошуках воєнної здобичі. На той час він уже вбив Ґрйотґарда та двох інших синів ярла і ще багатьох людей, причетних до вбивства його [ярла Гакона] батька, ярла Сіґурда»²²⁶.

(б) «Ярл Гакон мав свій осідок у Трондгеймі, бо тамтешні люди (?r?ndir) були до нього прихильні; іноді він [жив] у Данії з [королем] Гаральдом Ґормссоном, а іноді пустошив східні береги Балтійського моря (і Austrveg)²²⁷.

У «Heimskringla» Сноррі («Haralds saga grafeldar») є також відпо­відний фрагмент:

«Сини Ґуннгільди об’єднали [бл. 961—970 рр.] великі сили у Віку й попливли на північ біля берега, збираючи військові дружини та кораблі в кожній провінції і даючи зрозуміти, що вони прямують на північ до Трондгейма супроти ярла Гакона [inn riki Sigurdarson, пізніше — Hladajarl].

Ярлові було про це повідомлено, і він теж зібрав військо й роздо­був кораблі... Він мав своїх вивідачів на всьому шляху на південь від мису Стад, які передавали йому всі відомості про флот синів Ґуннгільди. І коли він почув, що вони кинули якір у Фйорді (Fir- ?afylki), чекаючи на попутний вітер, щоб вирушити на північ від Стада, він поплив на південь, обминаючи цей мис далеко в морі, так, щоб вітрила його кораблів не бачили з берега, потім рушив далі на південь [у тексті: на схід], понад берегом, але далеко в морі, й прибув у Данію, звідки подався до східних берегів Балтійського моря (і Austrveg), пустошачи ті землі протягом усього літа.

...Восени ярл Гакон привів свої кораблі до Гельсінґяланду, де витяг їх на берег [на зимівлю], а потім помандрував суходолом через Гельсінґяланд та Ямталанд, далі звернув на захід, через Кйоль (гори), і так ішов, поки не дістався до Трондгейма. Відразу ж люди почали збиратися навкруг нього, і він роздобув кораблі.

Та коли сини Ґуннгільди довідалися про це, вони посідали на свої кораблі й вийшли з [Трондгеймського] фйорду. Ярл Гакон відступив до Гладіра й перебув там усю зиму, тоді як сини Ґунн­гільди залишалися в Мьорі; і кожна зі сторін чинила наскоки на іншу, вбиваючи багато людей. Ярл Гакон тримався за свої володіння в Трондгеймі й узимку найчастіше перебував там, але влітку він, бувало, вирушав на схід, до Гельсінґяланду, готував там свої ко­раблі й відпливав на схід Балтійського моря (і Austrveg) у збройні вікінґівські походи...»²²⁸.

2) Похід Йомсвікінґів на ярла Гакона

У «Сазі про ярла Гакона» («Fagrskinna») чотири розділи присвяче­ні розповіді про Йомсвікінґів та про нерозважливу клятву їхнього вождя Сіґвальді Струт-Гаральдссона, яка спонукала їх вирушити в свій трагічний похід проти ярла Гакона в 983 р²²⁹. Ця розповідь, як вона там викладена, узгоджується з відповідним текстом, який ми знаходимо в «Heimskringla», причому особливу увагу там приділено подвигам Ваґна Акасона, Буі діґрі Весетасона та інших.

3) Олав Трюґґвасон нападає на ярла Гакона

Cara закінчується розповіддю про напад Олава Трюґґвасона на ярла Гакона та його родичів; у тій битві загинув син Гакона Ерленд, «молодик, який подавав великі надії» (995 р.), і сам Гакон знайшов там свою смерть від рук власного раба Тормода Карка (995)²³⁰.

4) Збройні виправи ярла Ейріка на Сході

Ейрік, другий син ярла Гакона, знайшов собі притулок при дворі короля Швеції, де залишався протягом кількох років.

Згадавши про Ейріка Гаконарсона, «Fagrskinna» зазначає, поси­лаючись на авторитет скальда Торда Кольбейнссона (974—1024): «І він (Ейрік) робив далекі збройні виправи в Аустрвеґ (ос heria?i vi?a um Austrvego)»²³¹.