«Саґа про Сіґурда Мовчазного» («Sigur?ar saga ?qgla»)

Вступ

«Саґа про Сіґурда Мовчазного» належить до «Пригодницьких ро- манів»¹⁰¹. Вона збереглася в пергаменному рукописі XV ст. (AM 152, fol.). Аґнете JIот опублікувала її в другому томі збірника LMIR (с.

Вибрана бібліографія

Driscoll, М. J. Sigurdar saga ?qgla. — Med. Scand., 1993. — С. 595; Simek.-С. 312—313.

Аналіз

Балаґардссіда та Курланд

У дні короля Артура Британського Лодівікус був королем Сакслан­ду. Він одружився з Євфемією, дочкою короля Курланду, який правив також Гольтсетуландом (=Гольштейном) та Фрисландом (Фрислан- дією). Він настановив у Гольштейні своїм намісником ярла Hepi¹⁰².

Король Лодівікус мав трьох синів: Гальвдана, Вільг’ялма та Ci- ґурда, а ще дочку Флоренцію. До певного віку Сіґурд відставав у своєму розвитку, у віці сімох років він ще навіть не вмів говорити. Тому всі казали, що він ?qgli — «мовчазний». Його названим батьком був граф Лавранц із Ліксіону¹⁰³.

В той час у Фракланді (Франції) правив дуже видатний король Флорес. Родина його батька походила з Апулії. Дружина Флореса, прегарна Бланшіфлюр, була християнкою і навернула чоловіка на свою віру. Вони мали дочку Седентіану, що славилася своєю надзви­чайною вродою¹⁰⁴.

Гальвдан і Вільгялм попросили в батька кораблів з усім споря­дженням, щоб вийти на них у збройний похід по здобич. Батько надав у їхнє розпорядження десять військових кораблів із людьми, зброєю та провізією, і вони відпливли на пошуки пригод. На пропо­зицію Вільгялма свою першу зупинку вони вирішили зробити в Ейстрасальті (Балтійському морі)¹⁰⁵.

На схід від Балаґардссіди вони зустріли вікінґа на ім’я Ґард гінн ґірцкі (girzk-r 1. «русич»; 2.

Вільгялм забрав собі корабель-дракон Ґарда і ще три кораблі, а інші звелів спалити. Якийсь час вони стояли на тому місці, поки Гальвдан одужував від ран. Та місцевість була гарною і родючою, з безліччю птахів і звірів, на яких вони полювали з гучними криками та з собаками. Проте там жили також небезпечні тролі та ельфи¹⁰⁷.

Слід звернути увагу на те, що це єдина саґа з даної групи, в якій згадується Балаґардссіда, а також король Курланду.

Через якийсь час Гальвдан вирішив просити руки французької королівни Седентіани. Сватом він послав свого брата Вільгялма, але той дістав негативну відповідь.

Тим часом Сіґурд почав розвиватися й виріс у чудового молодого лицаря. Він вирушив у світ на пошуки пригод.

Якось він мандрував попід горами, які називалися Альпи «й дося­гали Кампанії (=Шампані?) між країнами Ґаліцією (іспанською?) і Албанією (якою?)¹⁰⁸. В тих горах було багато великих печер, у яких мешкали велети й дикі звірі. Після багатьох пригод із велетами й тролями Сіґурд повернувся додому й попросив свого названого батька дати йому п’ять кораблів і добірне військо. Він хотів від­пливти до Гольтсетуланда, щоб увійти там до спілки з Рандвером, сином ярла Hepi¹⁰⁹. Це йому вдалося: двоє молодих лицарів стали друзями й разом вирушили у світ на пошуки пригод.

На пропозицію Сіґурда вони взяли курс на Франкію, щоб помститися за ганьбу, якої Седентіана завдала його братам. Ce- дентіана вдалася до чарів, що створило великі труднощі. Проте й Сіґурд умів чарувати, він прийшов до Седентіани в подобі велета й навіть покохався з нею. Згодом Седентіана таємно народила сина, якого назвала Флоресом на честь свого батька. Вона виховала його як християнина¹¹⁰.

Тим часом названі брати надали допомогу королю Тартарії, який у подяку запропонував Сіґурдові руку своєї дочки Альбінії і найкра­ще (з дванадцятьох) королівство своєї імперії.

Повернувшись додому, увінчані славою, названі брати відсвят­кували свої перемоги. Тим часом їхні батьки передали їм та їхнім братам правління над своїми країнами.

Навесні Сіґурд став умовляти своїх братів вирушити з ним та з Рандвером у збройний похід по здобич. Вони погодилися. Спочатку вирушили в Ейстрасальт (Балтійське море), а згодом у Тартарію, де Рандвер залишив свою королеву¹¹².

На пропозицію Сіґурда вони взяли курс на Франкію, щоб з’ясу­вати, чи готова вже Седентіана надати їм гідний прийом. Вона влаш­тувала багато чародійних вистав, які зобразили її пригоди з трьома братами. Під кінець з’явився також юний Флорес і повідомив Сіґур­дові, що він його син. Відбулося весілля, і Франкія, Апулія та Сакс- ланд були об’єднані з державою Сіґурда¹¹³.

Тим часом у Франкії поширилася новина, що велет Ескруд убив багатьох Рандверових людей у Тартарії і що він намагається ви­красти Альбінію. Сіґурд скликав своє військо й на шістдесятьох кораблях вирушив до Тартарії. Зрештою вони вбили Ескруда й забрали його скарби¹¹⁴.

Руція, яку ми називаємо Ґардарікі, та її столиця Голмґард

Сіґурд та Вільг’ялм покинули Рандвера й відпливли в Ґардарікі (на Русь). В цей час Сародацес, король Вірменії, вирушив зі сходу до Ґардарікі на шестистах кораблях¹¹⁵.

Там правив тоді король Віллімат, «і не було такого хороброго та вродливого чоловіка, як він, у всій Руції, яку ми називаємо Ґардарікі (/ ollu Rucija, ?at kollum uer Gar∂aRiki)>>"^h.

Сародацес зажадав руку його дочки Флювії й великого золотого посагу. Віллімат відмовив йому в цьому, і це спричинилося до ба­гатьох битв. Врешті-решт Віллімат утік до міста Голмґарда ^Нов­город) і заховався зі своїм військом за його мурами. Він пообіцяв руку дочки й половину свого королівства будь-кому, хто допоможе йому оборонити свою країну від ворога¹¹⁷.

Названі брати почули про це й погодилися прийти на допомогу Ruza kongr"∖ Вони завдали його ворогові поразки. Після цієї пере­моги Сіґурд відплив до Голмґарда (=Новгород), де він та його назва­ні брати були запрошені вдячним королем на бенкет. Вільгялм одру­жився з Флювією й залишився в Ґардарікі"⁹.

Багато з подій, описаних у цій сазі, відбуваються у Східній Європі, зокрема в РуціїІРуца-ланді (порівн. також Ruza kongr), що була відома скандинавам як Ґардарікі й столицею якої був Голмґард (Новгород).