«Саґа про Ньяла» («Brennu-Njals saga»)

Вступ

«Brennu-Njals saga»²⁴⁹ була, як і решта саґ, написана десь у період 1270—1290 рр. якимсь талановитим письменником²⁵⁰. Вона добре збереглася в давніх пергаменних рукописах «Reykjabok» (AM 468, 4⁰; бл.

За основу для нашого розгляду ми обрали стандартне видання Ейнара Ол. Свейнссона, який є найавторитетнішим фахівцем, із цієї найбільшої з усіх класичних ісландських саґ²⁵²; вона опублікована в XII томі серії Islenzk Fornrit (CLXIII, 514 c., Rvik., 1954). Існує доступний англійський переклад Маґнуса Маґнуссона та Германа Пальссона (Penguin Books, 1-ше вид., 1960,376 с.); німецький переклад Андреаса Гойслера вийшов друком у серії Thule (т. 4: Die Geschichte vom Weisen Njal, 1-ше вид., Jena, 1922; 2-ге вид., 1963)²⁵³. Див. також аналіз у Th. М. Andersson. The Family Saga (с. 291—307).

Див. також: Vesteinn Olasson. Njals saga. — Med. Scand., 1993. — С. 432—434; Simek. — С. 258—260.

Вибрані уривки та аналіз

Походи Ґуннара в Аустрвеґ (Ейсюсла, бл. 970 р.)

«Njals saga», в якій розповідається про історичні події, що відбу­валися в Ісландії, дуже яскраво описує п’ятдесятирічну (бл. 970— 1016) криваву ворожнечу між двома ісландськими поселенцями (Гун­наром Глідаренді та Ньялом Торґейрссоном)²⁵⁴, від її бурхливого початку й до трагічного кінця. Індивідуальні фази цього конфлікту змальовані на тлі критичної для Ісландії історичної доби — навер­нення країни до християнства. Чотири головні герої саґи заслугову­ють на нашу увагу; перший із них — це норвежець Галлвард гвіті:

«Корабель під командою Галлварда гвіті (Білого), досвідченого чоловіка [з Осло], пристав до берега неподалік від затоки Арнар- боелісос²⁵⁵.

«Галлвард, мандрівник-на-схід, знову став умовляти його пода­тися в далекі краї. Гуннар запитав у нього, чи в багатьох краях йому доводилося бувати. Галлвард відповів, Що він відвідав кожну з країн, які розташовані між Норвегією й Ґардарікі (Руссю), і бував навіть у Бярмаланді (ег varu me?al Noregs ok Gardarikis -‘ok sva hefι ek ok siglt til Bjarmalands^,).

«Чи попливеш ти зі мною в Аустрвеґ (Східну Балтику)? (Vill ?u sigla me? mer і Austrveg?)» — запитав Гуннар.

«Звичайно», — відповів той²⁵⁷.

Зрештою Гуннар відплив за кордон разом зі своїм братом Кольс- кеґом. їхньою першою зупинкою був Тунсберґ (Ослофйорд у Норве­гії). Оскільки в той час у Норвегії відбулася зміна правителів і до влади прийшов ярл Гакон Сіґурдарссон, то пригоди Гуннара поча­лися десь у 970 р.²⁵⁸.

Хоч би де доводилося братам воювати на сході Балтійського моря (в Аустрвеґу), вони завжди здобували перемоги й захопили багато здобичі.

«Вони не повернулися тієї осені, а наступного літа попливли до Реваля (annat sumar heldu ?eir til Rafala), де зустріли вікінгів, з якими вступили в бій і завдали їм поразку. Після цього взяли курс на острів Езель/Ецель (austr til Eysyslu) і стояли там на якорі якийсь час, хо­ваючись за мисом»²⁵⁹. Але вікінґи-пірати чатували там на них. Хоча битва була тяжкою, брати розбили своїх супротивників завдяки тому, що один данець, на ім’я Тові, перекинувся до них із протилеж­ного табору.

Після того як вожді піратів були вбиті, «[інші] вікінґи попросили пощади (eptir ?at beiddu vikingar ser gri?a), яку Гуннар їм дарував; він звелів своїм людям обшукати вбитих і позабирати в них їхню здобич (/е), але тим, які здалися, було дозволено зберегти зброю та одяг і повернутися ДО СВОЇХ ДОМІВОК»²⁶⁰.

Наступний фрагмент тексту заслуговує на увагу археологів, бо в ньому розповідається, які великі скарби можна було знайти на деяких островах Східної Європи²⁶¹:

«Коли битва закінчилася, Тові підійшов до Гуннара й сказав, що поведе його туди, де вікінґи переховували свої скарби (til Jjаг pess)∖ він сказав, що ті скарби більші й кращі, аніж захоплені ними в битві. Гуннар погодився і зійшов на берег [тобто на острів Езель] з Тові, який повів його в ліс; вони підійшли до місця, де було навалено багато дерев. Тові сказав, що скарб захований під ними. Вони розкидали дерева і знайшли там цілу купу золота й срібла, одягу та доброї зброї (ok fundu ?ar b??i gull ok silfr, kl??i ok vapn go?) — усе це вони перенесли на свій корабель.

Ґуннар запитав Тові, яку він просить для себе винагороду. Той відповів:

«Я данець (ek em danskr тадг at aett), і найбільше мені хотілося б, аби ти відвіз мене до моїх родичів».

Ґуннар запитав, як він опинився у Східній Балтиці (hvi hann v?ri і Austrvegi).

«Вікінги захопили мене в пологі, — сказав Тові, — і висадили на берег на цьому острові Ейсюсла. Відтоді я завжди перебував тут».

Руський капелюх Ґуннара

Наступний уривок цікавий тим, що в ньому згадується про «ру­ський капелюх», котрий, як це можна зрозуміти з контексту, вва­жався в Данії цінною річчю²⁶².

«Ґуннар відплив із Балтики (or Austrvegi) з великою здобиччю (fe). Він мав тепер десять кораблів і взяв курс із ними всіма на Геде- бю (til Hei?ab?jar), що в Данії, де на той час перебував король Гаральд Ґормссон (бл. 950—985 рр.).

Король довідався про прибуття Ґуннара. Йому сказали, що Ґун­нар не знає собі рівних у Ісландії, отож він послав до нього гінців, щоб запросити його до свого двору. Ґуннар з’явився до нього не гаючись; король привітав його й запросив сісти поруч із ним. Ґуннар залишався при королівському дворі два тижні, й протягом цього часу король розважався тим, що влаштовував різні ігри, в яких Ґун­нар змагався з його людьми.

Король сказав Ґуннарові:

«Здається мені, що навряд чи вдасться десь знайти тобі рівню».

Він запропонував Ґуннарові жінку й багатство, якщо він по­годиться залишитися з ним.

Ґуннар подякував королю, але сказав, що спершу мусить повер­нутися в Ісландію й побачитися там із родичами та друзями...

Ґуннар подарував королю довгий корабель і багато скарбів. Натомість король дав йому свої королівські шати (tignar kl??i), гаптовані золотом рукавиці, оздоблену золотом пов’язку на голову та «руський капелюх» (ok hatt gerzkan)».

Редактор саґи, Ейнар Ол. Свейнссон, пояснює термінhattr як «виготовлений із хутра капелюх із різними прикрасами, gerzkr — «руський»²⁶³.

Кольскеґ на Русі та в Константинополі (бл. 989)

Тоді як Ґуннар завершував свої пригоди, його брат Кольскеґ і далі подорожував. Він найнявся на службу до данського короля Свейна Вилобородого (бл. 1014) і був охрещений у Данії.

«Але він так і не знайшов там щастя і помандрував на схід, на Русь, де перебував протягом однієї зими (en nam ?ar ?o eigi упді ok for austr i Gar?ariki ok var ?ar einn vetr)»²⁶⁴.

Це, певно, було десь у 988/999 р.²⁶⁵, після того як Ґуннар убив Торґейра Откельссона. «Звідти він (Колькеґ) помандрував до Кон­стантинополя (Міклаґарда), де приєднався до імператорської армії (ok gekk ?ar a mala). Останнє, що про нього відомо, це що він там одружився і став начальником варязької гвардії (ok var hqf?ingi fyrir V?ringjali?i). Там він і залишився до кінця своїх днів»²⁶⁶.

Балагардссіда

Четвертий із персонажів саґи, Торкель гак Торґейрссон із Льйоса- ватна, згадується лише мимохідь. Але деякі з його пригод стосуються нашої головної теми, і тому ми процитуємо відповідні уривки із саґи:

«Торкель гак був за кордоном і здобув славу в чужих землях. Він убив грабіжника на сході в Ямталандському лісі (austr a Jamtaskogi), а потім помандрував на схід до Швеції, де приєднався до війська Серквіра Старого; разом вони пустошили східне узбережжя Балтій­ського моря (ок herjuou ?a?an і Austrveg), Одного вечора біля Бала- ґардссіди була черга Торкеля принести питної води для команди. Він вийшов на берег і зустрівся з казковим «фінським страховищем» (fmngalkni)™, яке зміг убити лише після тривалої боротьби. Звідти він помандрував на захід [у тексті: на схід], до материкової Естонії, що навпроти острова Езель (?a?an for harm austr і Adalsyslu), де він убив летючого дракона. Після цього він повернувся до Швеції, потім до Норвегії і, нарешті, до Ісландії...»²⁶⁸.

Торкель пережив свої пригоди ще за життя Ґуннара, якого було вбито бл. 990 р.²⁶⁹. Тому 990 рік є тут terminus ante quern,

15,