«Саґа про Маґнуса Доброго»
Вступ
Маґнус, незаконний син вигнанця Олава Святого, мав більше щастя, ніж його батько; він не тільки став королем Норвегії в 1035 р., але й королем Данії, починаючи з 1042 р., і правив обома країнами аж до своєї смерті в 1047 р.
Вчені погоджуються на тому, що на 1200 р.255 уже була складена саґа про нього, що ґрунтувалася на станцах скальдів.
Цю саґу, безперечно, інкорпоровано в усі три збірники саґ, які оповідали про королів Норвегії, і також використано автором «Orkneyinga saga».
Аналізуючи відомості про Магнуса Олавссона, які мають стосунок до проблем, порушуваних у цій книзі, ми розглянемо три теми:
1. Подорож норвезьких вельмож до Новгорода з метою забрати Маґнуса в Ярослава.
2. Війни Маґнуса (як короля Данії) з вендами.
3. Маґнус розбиває вендів на Глюрскоґському пустищі.
Вибрані уривки й аналіз
1. Подорож норвезьких вельмож до Новгорода з метою забрати Маґнуса в Ярослава
Найдетальніший опис цієї подорожі подано в «Orkneyinga saga», яка вочевидь виражає погляди Роґнавальда Брусасона (героя саґи) і наводить багато цікавих подробиць.
Сноррі в основному розповідає ту саму історію в останній частині своєї «Саґи про Олава Святого»; але тут важливо зазначити, що він робить це більше в манері історика, аніж у манері саґнамадра.
Ми подаємо тут переклад відповідного уривку з «Heimskringla», який можна буде потім порівняти з розповіддю, наведеною в «Orkneyinga saga», що дається нижче разом з її аналізом256. Ось що там написано257:
«Рано навесні (1034 р.) Ейнар Тамбарскельфір і Кальв Арнасон вийшли в похід із великою дружиною людей, обраних серед кращих у провінціях Трондгейма. Навесні ж таки вони добулися до Ямта- ланду, через Кйоль [гори], звідти — до Гельсінґсяланду і прийшли до Швеції. Там вони добули кораблі й улітку відпливли на схід до Ґардарікі, прибувши восени в Альдейґюборґ (foru um sumarit austr і Gar?ariki, komu um haustit і Aldeigjuborg).
Звідти вони послали гінців до Голмґарда та короля Яріцлейва [Ярослава] (ger?u ?eir ?a sendi- menn upp til Holmgar?s a fund Jarizleifs konungs) з повідомленням, що вони хочуть забрати із собою Маґнуса, сина Олава Святого, щоб він поїхав з ними до Норвегії, і вони нададуть йому підтримку, аби зміг відвоювати назад свою батьківську спадщину й стати королем країни. Так от, коли це послання дійшло до короля Яріц- лейва (Ярослава), він почав радитися з королевою (Інґіґердою Олавсдоттір, пом. 1050 р.) та підлеглими йому вождями. Вони погодилися на пропозицію норвежців і переказали їм, щоб вони приїхали й зустрілися з королем Яріцлейвом (Ярославом) та Магнусом, їм дали гарантії безпеки для їхньої подорожі. І коли вони прибули в Голмґард (Новгород), усі погодилися на тому, що норвежці, які туди приїхали, мають заприсягтися у вірності Маґнусові й стати його прихильниками; і вони засвідчили цю свою вірність, коли Кальв і всі ті, хто воював проти короля Олава під Стікларстадіром, склали присягу...»«Magnuss saga ins go?a» в «Heimskringla» починає з продовження цієї історії258:
«Маґнус Олавссон вирушив у свою подорож на захід після Різдва (1034 р.) із Голмґарда в Альдейґюборґ. Він та його люди стали готувати кораблі, коли навесні (1035 р.) скресла крига. Арнор Скальд Ярлів [Тордарсон] згадує про це у своїй «Magnussdrapa...»259.
Навесні (1035 р.) король Маґнус відплив на захід до Швеції. Так говорить Арнор...»
Ми довідуємося тут, що король Маґнус, покидаючи Ґардарікі, спочатку повів свої кораблі зі сходу до Швеції та Сіґтуни. В той час Емунд Олавссон (1020/2—1047/50) був королем Швеції. І там жила також королева Астрід, вдова короля Олава Святого.
2. Війни Маґнуса (як короля Данії) проти вендів
Одним із перших діянь Маґнуса як короля Данії був наступ на вендів. Він розпочався з того, що данське військо здобуло відоме місто Йомсборґ у 1042 р.260.
«Король Маґнус рушив зі своєю військовою силою (з Данії) далі на північ, у Норвегію, і залишався там протягом усієї зими.
Та коли настала весна, король Маґнус зібрав велику армію й пішов на південь, у Данію. Прибувши туди, він одержав новини з Вендланду й довідався, що венди в Йомсборґу відмовилися берегти йому вірність. Там королі Данії мали велике графство — це вони збудували Йомсборґ, який став могутньою фортецею. І коли король Маґнус почув цю новину, він зібрав у Данії великий флот і з настанням літа вирушив до Вендланду з усіма своїми силами — і то була могутня армія. Про це Арнор Скальд Ярлів говорить у своїй станці...261І коли король Маґнус прибув до Вендланду, він рушив прямо на Йомсборґ і швидко здобув цю добре укріплену фортецю. Він убив там безліч людей, спалив «Вишгород» і спустошив навколишні землі, нікому не даючи пощади. Про це Арнор Скальд Ярлів склав такі рядки...
Багато людей у Вендланді заявили про свою покірність королю Маґнусові, але набагато більше повтікало. Тоді король Маґнус повернувся до Данії й приготувався відбути там зимовий постій, розпустивши своє військо, — і данське, і те, яке він привів із Норвегії»262.
3. Маґнус завдає поразки вендам на Глюрскоґському пустищі
Проте венди потім вирішили помститися й у 1043 р. зібрали велику армію, з якою напали на Данію. Маґнус мав певні труднощі в боротьбі з цією силою; і все ж таки він спромігся здолати її — як говорили, завдяки допомозі свого батька, Олава Святого, який явився йому уві сні й пообіцяв підтримку.
28 вересня 1043 р. почалася битва на Hlyrskogs hei?r (на північ від Слезвіґа (Гедебю); сьогодні — це Lyrskovshede, нім. Lurschau-Heide), біля річки Skotborgard {нім. Schottburger Aue). З допомогою Олава Святого ця битва принесла перемогу Маґнусові263.
«Magnuss saga ins go?a» в «Heimskringla» починається з такої розповіді:
«Король Маґнус довідався про ці події264, а також про те, що венди зібрали армію. Тоді король Маґнус зосередив великі сили й швидко зібрав війська з усієї Ютландії. Потім до нього приєднався Ottoh (Otta), герцог (hertogi) Саксонії з Брунсвіка265.
Він (Ottoh) був одружений з Ульвгільдою, дочкою короля Олава Святого й сестрою короля Маґнуса266. Герцог мав велику воєнну силу. Данські вожді переконували короля Маґнуса виступити проти вендської армії й не дозволити цій поганській орді спустошити їхню країну; і було складено план, за яким король мав повести своє військо на південь до Гейдабюра (Гедебю). І ось коли король Маґнус стояв табором біля Скотборґара на Глюрскоґському пустищі, його вивідачі принесли йому вісті, що вендська армія зовсім близько, і то, сказали йому вони, така величезна орда, що її годі порахувати, тому король Маґнус навряд чи зможе вчинити їй опір, а отже, йому не залишається нічого іншого, як утікати. І все ж король Маґнус хотів дати бій, якщо залишався бодай найменший шанс здобути перемогу. Але більшість його людей були протилежної думки, і всі вони вважали, що армія вендів — непереможна. Та герцог Ottoh схилявся радше до того, щоб дати їм бій, і так порадив Маґнусові. Тоді король звелів сурмити в сурми, щоб зібрати все військо, і воїни повдягали свої бойові обладунки й усю ніч пролежали просто неба, накрившись щитами, бо їм сказали, що армія вендів підійшла зовсім близько. А король був дуже засмучений. Йому зовсім не хотілося програвати битви, бо раніше з ним такого не траплялося. Вночі він мало спав, а більше молився»267.Далі Сноррі розповідає про сон короля Маґнуса, використовуючи цей літературний прийом, щоб підготувати читача до сприйняття чуда:
«Наступного дня був переддень свята архангела Михаїла [28 вересня 1043 р.]268. 1 ось перед світанком король заснув, і йому наснилося, що він бачить Святого короля Олава, свого батька, і той каже йому: «Ти сьогодні дуже засмучений, і тобі страшно, що венди насуваються на тебе з такою великою армією? Ти не повинен боятися поган, навіть якщо їх багато. Я буду з тобою в цій битві. Починай її тоді, коли почуєш звук моєї сурми». Прокинувшись, король розповів [людям, які були поряд] про свій сон. Потім настав ясний день, і військо почуло, як ударив десь у небі дзвін, і тим людям короля Маґнуса, які були з ним у Нідароссі, здалося, що це дзвонить Ґльод — так називався дзвін, подарований королем Олавом церкві Святого Климентія в Каупанґу (Нідароссі)»269.
Розповідь Сноррі про битву на Глюрскоґському пустищі обговорюється в розділі про чудеса Олава Святого270.
А ось яку розповідь про війни Маґнуса з вендами ми знаходимо в «Knytlinga saga»: «В те літо (1042 р.) король Маґнус воював у Венд- ланді проти Йомсборґа; він здобув перемогу, спалив місто дощенту, а разом з ним випалив і навколишні села.
[Пізнього] літа в переддень свята архангела Михаїла (28 вересня 1043 р.) король Маґнус дав ще одну битву в Ютландії близько на північ від Гайдабера (Гедебю) на Глюрскоґському пустищі біля річки Скотборґара. Там він бився з вендами.
Перемога прийшла до короля Маґнуса завдяки праведності та чеснотам його батька-чудотворця, короля Олава Святого. І він (Магнус) поклав там безліч поган. Деякі люди говорять, що Свейн Ульвссон (згодом король Данії, 1047—1076 рр.) був із королем Маґнусом у тій битві і що їхня угода тоді була ще чинною. Торлейк фаґрі в короткій пісні, яку він склав про Свейна Ульвссона, так сказав...»271.
Можна порівняти ці скандинавські оповіді з розповіддю Адама Бременського (написав бл. 1072—1076 рр.):
«Тепер короля Маґнуса любили данці за його справедливість і доблесть, але він навіював жах слов’янам (Sclavis), які нападали на Данію після смерті Канута (1035 р.). Ратибора, слов’янського вождя (вождя ободритів), убили данці (в 1043 р.). Цей Ратибор був християнином і мав великий вплив на варварів. Його всі вісім синів, слов’янських принців, загинули від рук данців, коли намагалися помститися за батька. Щоб відплатити за смерть Ратибора, Вінули (венди) в цей час дійшли з усім своїм військом до Рібе, все руйнуючи і пустошачи на своєму шляху. Але сталося так, що король Маґнус, повертаючись із Норвегії, саме тоді зійшов на берег у Гедебю. Він відразу ж зібрав збройну силу данців з усіх кінців країни і напав на поган на пустищі поблизу Гедебю, коли вони вже залишали Данію (28 вересня 1043 р.).
Кажуть, що там було вбито п’ятнадцять тисяч, і християни тішилися миром та щастям доти, доки жив Маґнус»272.