«Саґа про людей із Водяної Долини» (« Vatnsdoela saga»)
Вступ
Це одна із саґ, написаних бл. 1230—1280 рр.195, але збереглася вона в основному лише в двох копіях, зроблених у XVII та XVIII ст. із рукопису, яким, можливо, була «Vatnshyrna», що згоріла в 1728 р.
Одна копія виготовлена близько 1640 р. Йоном Ґіцурарсоном (AM 138 fol.), друга незадовго перед 1728 р. Асґейром Йонссоном (AM 559» 4°). Існує також фрагмент пергаменного рукопису (AM 445 Ь. 4°)196.Критичне видання підготував Фіннур Йонссон (Kbh., 1934; SUGNL, т. 58), і на його основі Ейнар Ол. Свейнссон опублікував стандартне видання у 8-му томі серії Islenzk Fornrit (Rvik., 1939. — C. XV—LVIII, 1—131). Англійський синоптичний аналіз саґи подано в Т. М. Andersson, The Family Saga (с. 215—222) та в німецькому перекладі Вальтера Гайнріха Фоґта («Die Geschichte von den Leuten aus dem Seetal»), що вийшов друком у серії Thule (т. 10, Funf Geschichten aus dem Westlichem Nordland, 1-ше вид., Jena, 1914; 2-ге вид., 1964. — С. 21—125). Див. також: Vesteinn Olason. «Vatnsd?la saga». — Med. Scand., 1993. — C. 6—89; див. Simek. — С. 379—380.
Вибрані уривки та аналіз
Чародійна подорож до Ісландії команди лопарів
Ця саґа є фактично родинною хронікою, що позначає віхи в житті п’ятьох поколінь однієї родини норвезького походження (закорі- неної в Раумсдалі на південний захід від Трондгейма), яка оселилася у Ватнсдалі (північно-західний регіон Ісландії).
Головним героєм її другого покоління був поселенець Інґімунд Старий Торстейнссон197. Саґа розповідає про епізод із його життя, який є симптоматичним для взаємин між норвезькими володарями та їхніми лопарськими підданими (Finnar).
Інґялд бонді з Гефні (острів у Галоґаланді), названий батько Інґімунда, давав бенкет, на який він запросив одну лопарську чаклунку, обізнану в чародійстві (?ar var komin Finna ein fjqlkunnigY*. В його наміри входило з’ясувати своє майбутнє та майбутнє своїх гостей.
Майже всі вони підходили до чаклунки, один за одним, і всі довідувалися, яка їх чекає доля, проте Інґімунд — як Орвар-Одд у його сазі199— не скористався з цієї нагоди. Натомість він досить грубо відмовився вислухати лопарку. Та, незважаючи на це, вона провістила йому, що він виїде до Ісландії*200. Якийсь час Інґімунд намагався нехтувати це передбачення, але згодом дійшов висновку, що своєї долі не обминеш. Якось він попросив дозволу у свого володаря короля Гаральда Світловолосого (бл. 875—945 рр.), найняти лопарів, щоб вони обстежили той регіон у Ісландії, де йому судилося заснувати поселення. Король задовольнив його бажання, й команда з трьох лопарів узялася до роботи в замкненій кімнаті за умови, що, поки вони працюватимуть (здійснюватимуть чародійну подорож до Ісландії), ніхто не покличе нікого з них на ім’я. Лопарям знадобилося три ночі для цієї «подорожі», яка дала їм змогу з’ясувати всі топографічні подробиці тієї місцевості в Ісландії, де Інґі- мундові довелося оселитись201.їм заплатили за їхню працю маслом і олов’яним посудом (ok vil ek gefa y∂r smjqr ok tin)202.
10.