«Саґа про людей із Лососевої Долини» («Laxdoela saga»)

Вступ

«Laxd?la saga» стосується проблем Західної Ісландії. Вона була створена у своїй нинішній формі бл. 1230—1280 рр²⁰³. Основні перга­менні рукописи даної саґи — це: «Mo?ruvallabok» (AM 132, fol.; бл.

Вибрані уривки та аналіз

Гіллі інн герцкі (русич) та «руський капелюх»

Хоча «Laxd?la saga» — «це одна з найдовших саґ, її головною особливістю є не довжина, а ритм. Дія в ній розгортається повільно, і вона чіткіше окреслена, ніж у інших сагах. Вона більше зосере­джується на деталях, і описи в ній повніші»²⁰⁷.

Щоб навести приклад такої історії «з повільним розгортанням дії», прочитаймо, як один з головних героїв Гьоскульд Дала Кольс- сон з клану Лаксделів²⁰⁸ купує собі дівчину-рабиню.

Так сталося, що одного літа Гьоскульд вирушив до Норвегії, аби найнятися на службу до короля Гакона Гаральдссона Адаль- стейнсфострі (948—961). В цей час король перебував на Бренней- ських островах навпроти гирла річки Ґаут-Ельв. Як то завжди бувало, купці з усіх усюд прибули туди торгувати своїми товарами²⁰⁹.

Та нехай саґа сама розповість нам свою історію²¹⁰:

«Так сталося, що на початку наступного літа король Гакон²¹¹ вирушив у морську подорож на схід до Бреннських островів на ко­ролівську асамблею, яка за законом мала відбуватися щоліта, аби забезпечувати постійний мир у королівстві... Гьоскульд хотів побу­вати на цій асамблеї, а тому вивів у море свій корабель, тим більше що він не зміг побачитися з королем узимку; а крім того, там був великий ринок.

Того року на асамблею зібралося дуже багато народу — люди веселилися й святкували, багато пили, влаштовували всілякі розваги та ігри. Проте ніякої важливої події там не відбулося. Гьоскульд зустрів там багато своїх родичів із Данії.

Одного дня, коли Гьоскульд вийшов, щоб розважитися з дру­зями, він помітив барвисте і строкате шатро, яке стояло осторонь від інших яток. Він наблизився туди й увійшов досередини; у шатрі він побачив чоловіка, одягненого в дорогі шати і з руським капе­люхом на голові (ок haf?i gerzkan hatt a hqf∂i)^2v2. Гьоскульд запитав, як його звуть.

«Мене звуть Ґіллі, — відповів той, — але більшість людей розу­міють, хто я, коли чують моє прізвисько — а прозвали мене Ґіллі Русич (ек ет kalla?r Gilli inn gerzki)»²'³.

Гьоскульд сказав, що йому вже доводилося про нього чути, бо його вважали найбагатшою людиною з тих, яких будь-коли знало товариство купців (kalla?i hann ?eira manna au?gastan, sem verit hqf?u і kaupmannalqgum)²™. «Отже, в тебе, безперечно, знайдеться товар, який мені захочеться купити».

Ґіллі запитав, чого йому треба. Гьоскульд відповів, що хотів би купити собі дівчину-рабиню (ambatt)²'⁵, «якщо у тебе знайдеться на продаж».

«Ти, певно, хотів збентежити мене, попросивши чогось такого, чого в мене нема? — сказав Ґіллі. — Та навряд чи це тобі вдалося».

Гьоскульд побачив у глибині шатра завісу. Ґіллі підняв її, і перед очима Гьоскульда постали дванадцятеро дівчат, які там сиділи. Ґіллі запросив його підійти й роздивитися, чи не захочеться йому купити котрусь.

«Скільки ти візьмеш за цю дівчину, якщо я захочу її купити?» — запитав він у Ґіллі.

«Ти заплатиш мені за неї три марки сріблом (?u skalt rei?a Jyrir hana ?rjar merkr silfrs²¹⁶)», — відповів Ґіллі.

«Ти чимало правиш за рабиню, чи не так? — сказав Гьоскульд. — Це втричі дорожче за нормальну ціну»²¹⁷.

«Твоя правда, — сказав Ґіллі. — Я ціную її набагато вище. Ти можеш за одну марку сріблом купити будь-яку з одинадцяти інших, а цю залишити мені».

«Дай-но я спочатку подивлюся, скільки срібла в моєму гаманці на поясі», — сказав Гьоскульд і попросив, щоб Ґіллі наготував терези, поки він оглядатиме вміст свого гаманця.

Тоді Ґіллі сказав:

«Я не стану обманювати тебе, Гьоскульде. Ця дівчина має одну серйозну ваду, і я хочу, щоб ти знав про це, перш ніж ми з тобою домовимося». ’

Гьоскульд запитав, про що йдеться.

«Вона німа, — сказав Ґіллі. — Я всіляко намагався розговорити її, але не зміг почути від неї жодного слова. Я переконаний у тому, що вона неспроможна розмовляти».

«Давай-но свої терези, — сказав Гьоскульд, — і ми з’ясуємо, скільки тут у моєму гаманці срібла».

Ґіллі приніс терези, і коли вони зважили срібло, там його вияви­лося точно три марки.

Тоді Гьоскульд сказав:

«Отже, здається, ми з тобою все-таки заладнали цю угоду. Ось тобі гроші, а я заберу дівчину. Мушу сказати, що в цьому ділі ти повівся дуже порядно, бо ні в чому не хотів мене ошукати».

Сказавши це, Гьоскульд повернувся додому, у свою ятку. А вночі він спав із дівчиною, яку купив у Ґіллі.

Наступного ранку, коли вони прокинулися, Гьоскульд сказав їй:

«Ґіллі Багатій (inn audgi) був не дуже до тебе щедрий, судячи з одягу, який він тобі дав носити. Але гадаю, йому було важче вдягти дванадцятьох, аніж мені — тебе одну».

Він підняв віко однієї зі своїх скринь, дістав звідти гарний одяг і дав дівчині. І всі побачили, що цей одяг дуже їй до лиця.

Згодом «німа» рабиня заговорила. Вона призналася, що вона ірландська принцеса, дочка короля Мюркяртана (Myrkjartan)²¹⁸. Її сином був Олав Павич, один із головних героїв саґи²¹⁹.

Боллі Болласон у варязькій гвардії (бл. 1026—1030)

Другий герой саґи, Боллі Болласон із роду Лауґамен²²⁰, належав до варягів візантійського імператора. Як указує Сіґвус Бльондаль, він був варягом десь у 1026—1030 pp.^22,∙

Ось що наша саґа розповідає про нього: з Ісландії він перебрався до Норвегії, а звідти — в Данію.

«Перебувши в Данії одну зиму, Боллі продовжив свої мандри в чужих краях і не зупинявся у своїй подорожі, поки не добувся до Константинополя (Міклаґарда); ми не чули про жодного іншого норда, який би найнявся на службу до візантійського імператора, перш аніж це зробив Боллі Болласон (hqfu ver еккі heyrt frasagnir, at neinn Nordmadr haft fyrr hengit a mala med Gardskonungi en Bolli Bollason)²²². Він перебував у Константинополі кілька років і виявив надзвичайну мужність перед лицем усіх небезпек, і завжди був попереду. Варяги дуже високо цінували Боллі, коли він служив у Константинополі (?otti V?ringjum mikils vert um Bolla_t medan hann var і Miklagardi)>>²²∖

Саґа розповідає нам кілька характерних подробиць про Боллі, що важливі для зрозуміння того, як поводився цей варяг удома, після того як повернувся з Константинополя.

«До Ейяфйорда (в Північній Ісландії) приплив корабель — він належав Боллі Болласонові, але більшість людей із його команди були норвежцями. Боллі привіз із собою багато грошей і багато скарбів, якими нагородили його володарі держав та люди високого стану (βolli hafdi mikitfe ut ok marga dyrgrippi, er hqfdingjar hqfdu gefit honum)²²⁴.

Боллі мав такий вишуканий смак, що коли повернувся зі своїх далеких мандрів, то не міг носити іншого одягу, як тільки пошитий із ясно-червоного або золототканого шовку, а його зброя була ін­крустована золотом.

Він сказав своїм матросам, що поїде на захід у свою провінцію, і доручив їм оберігати корабель та його вантаж.

. Боллі від’їхав від корабля з одинадцятьма супутниками. Вони красувалися в яскраво-червоних шатах, а сідла на конях під ними були позолочені; та Боллі переважав їх усіх. Він мав на собі гапто­ваний золотом камзол, яким нагородив його візантійський імпера­тор, поверх якого був накинутий яскраво-червоний плащ {hann var іpellskl?dum er Gardskonungr haf?i hefit honum; hann haf?iyzta skarlats- kapu rau?a). Він був оперезаний мечем, ефес та руків’я якого були оздоблені золотом і який називався «Кусай-Ноги» (Fotbitr). Він мав на голові позолоченого шолома, а збоку — червоного щита, на яко­му був намальований золотий лицар. У руці він тримав списа, за звичаєм чужоземних країн. Щоразу, коли вони десь зупинялися на ночівлю, жіноцтво втрачало інтерес до всього і знай витріщалося на Боллі та його пишно вбраних супутників. Ось із таким блиском проїхав Боллі через усі західні провінції, перш аніж прибув зі своїм почтом у Гельґафель»²²⁵.

11.