((Саґа про людей із Блискучої Води» («Ljosvetninga saga»)
Вступ
«Ljosvetninga saga» належить до тих саґ, які були створені в їх нинішній формі бл. 1230—1280 рр., але не збереглися у своїй цілості189. Її можна знайти на двох пергаменних рукописах, які дійшли до нас із XV cτ.: AM 561, 4° (пошкоджений) і AM 162 C, fol.
(три аркуші) — і десь у тридцятьох паперових рукописах, виготовлених у XVII ст. Мабуть, існували дві редакції саґи (А і C)190.Ця саґа була опублікована, разом з двома іншими саґами з північно-східної Ісландії, Бйорном Сіґвуссоном у 10-му томі серії Islenzk Fornrit (Rvik., 1940. — С. V—LX, 3—106). Існує неповний переклад англійською мовою, зроблений В. Віґвуссоном та Ф. Йорком Пауеллом (Origines Islandicae. — Т. 2. — Oxford, 1905. — С. 344— 430), а також аналіз Т. М. Андерссона. TheFamilySaga (с. 252—261). Німецький переклад саґи зробив Вільгельм Раніш, і він опублікований у серії Thule (т. 2, 2-ге вид., Darmstadt, 1964. — С. 129—227).
Див. також: Hallvard Mageroy. — Med. Scand., 1993.—С. 373—394; див. Simek. — С. 280—302.
Вибрані уривки та аналіз
Бард із Віка в Аустрвеґу в середині XI ст.
«Темою саґи є конфлікт між двома генераціями Льйосветнінґів і двома генераціями Мьодрвеллінґів»191.
Проте ці конфлікти самі по собі не становлять для нас інтересу. Ми оберемо два другорядні й пізніші епізоди із саґи, які стосуються нашої теми, обидва вони мали місце в той час, коли Гаральд Сіґур- дарссон Суворий (1046—1066) був королем Норвегії.
Торвард Гьоскульдссон (а Форнастьодум, пом. 1059 р.), син одного з головних героїв саґи з клану Льйосветнінґів та онук славнозвісного Торґейра ґоді (льоґсьоґумадра, 985—1001), мав сімейний конфлікт із Еййольвом Ґудмундарсоном (з клану Мьодр- веллінґів). Суперечку було розв’язано за допомогою арбітрів, Ґелліра Торкельссона з боку Еййольва і Скеґґа-Бродді з боку Торварда. В результаті Торварда, разом із кількома його прибічниками, оголошено поза законом і вислано на три роки.
Люди, яких виряджали на заслання, спочатку пливли на кораблях до Норвегії, а вже звідти рушали далі, в напрямку Данії. В Ослофйор- ді (Вік) Торвард зустрів Барда з Віка, з яким вони стали друзями. Проте вони були змушені розлучитися, коли Бард спрямував свій корабель до східного узбережжя Балтійського моря (Bar?r helt skipi sinu i Austrveg), поспішаючи залагодити свої торговельні справи, а Торвальд наготував свій корабель для подорожі до Рима. Як тільки Бард опинився в Балтійському морі, вікінґи вийшли йому назустріч (ok komu at ?eim vikingar) і поставили його (та його людей) перед вибором: або битися, або здатися і зберегти собі життя за умови, що вони віддадуть їм увесь свій товар (ok bu?u ?eim kost, hvart ?eir vildi heldr berjask e∂a upp gefask ok halda Iifinu, ef ?eir veitti feit). Бард уже був готовий здатися, коли Галль Отрюґссон, один із ісландців, що були на його кораблі, відчайдушно кинувся на ворога, затягши в битву всю команду, і зрештою купці здобули перемогу (for sva, at ?eir hqf?u sigr, kaupmenri)vi2.Тормод Асґейрссон утікає до Константинополя (середина XI ст.)
Другий епізод трапився з ісландцем Тормодом Асґейрссоном, представником клану Мьодрвеллінґів. Під час конфлікту, який виник між Гаральдом Суворим (пом. 1066 р.), королем Норвегії, та ярлом Гаконом Іварссоном, коли король перебував у Ґаутланді зі своїми кораблями, вода в порту замерзла, а отже, треба було розколоти кригу. Король особливо похвалив чоловіка, який упорався з цією роботою краще за інших. То був уже згадуваний вище Галль Отрюґссон. Король назвав Галля не на ім’я, а його прГз- виськом — Кодрансбані, тобто «Вбивця Кодрана»193.
Одним із людей на кораблі Маґнуса, сина короля Гаральда, був Тормод Асґейрссон, який давно переслідував Галля, шукаючи нагоди вбити його й у такий спосіб помститися за смерть свого родича Кодрана Ґудмундарсона. Проте він не знав його особисто. Тепер, почувши слова короля, він кинувся на Галля й убив його одним ударом, після чого перестрибнув назад на корабель сина короля, який і допоміг йому втекти. Тормод «не знав спочинку, поки не добувся до Константинополя й прилаштувався там на службу як варяг (найманець) (ок Ietti hann eigi fyrr еп hann кот ut til Miklagards okgekk ?ar a mala)»194.
9.