«Саґа про Ґріма» («Grims saga lo?inkinna»)

Вступ

Ця саґа, яка зберегла в собі деякі кельтські характеристики, була створена близько 1300 р.⁶⁴. Вона дійшла до нас у двох пергаменних рукописах XV ст. (AM 343а, 4⁰; AM 471,4°) і була опублікована лише в збірнику FSN (вид.

Вибрана бібліографія

Jorgensen, Peter A. The Two-Troll Variant of the Bear’s Son Folktale in Hdlfdanar saga Brqnufostra and Grims saga Lodinkinna. Arv. — T. 31. — 1975. — C. 35—49; Grims saga Lodinkinna. — Med. Scand., 1993.— C. 243—244; Simek. — C. 119.

Аналіз

Фінмьорк і Ґандвік

Грім Лодінкінні Кетільсон з Графністи, що в північній Норвегії (клан «людей із Графністи» — Hrafnistumenn^b5), заручився з Ловте- ною⁶⁶, дочкою Гаральда, норвезького герсіра в провінції Вік (пів­денна Норвегія). Її матір’ю була Ґейргільд, дочка Сьолґі Грольвс- сона, короля Берґа в норвезькому Уппланді. Після смерті Ґейргільд король Гаральд одружився з дочкою Йосура, чиї корені були у Фін- мьорку (Лапландії). Вона не любила своєї пасербиці й чарами приму­сила її зникнути, перенісши Ловтену в її рідні північні краї.

Тим часом великий голод панував у Галоґаланді (hall?ri mikit кот a H∂logaland)^bl₉ тому Ґрім і троє його людей навантажили свій корабель товарами й відпливли в пошуках їжі. Вони вирушили на північ до Фінмьорку (Лапландії), а звідти на схід до Ґандвіку (Білого моря; harm helt nor?rfyrir Finnmqrk ok sva austr til Gandvikr)**.

Коли вони туди прибули, Ґрім заходився оглядати місцевість. Під час цього обстеження він зустрів там велетку Ґейрід Ґандвік- реккя. Вона попросила, щоб він поцілував її і переспав із нею. Він здолав свою відразу й виконав її бажання. Несподівано бридка велетка перетворилася на його втрачену наречену Ловтену.

Ян де Фріс показав, що це віддзеркалює кельтський символ влади (бридка жінка)⁶⁹. Сином Ловтени та Ґріма був славетний Орвар- Одд (див. цю сагу).

Прізвисько «лодінкінні» («Волохата Щока») так пояснюється в «Сазі про Орвара-Одда».

«Коли батько Ґріма Кетіль генґ («Форель») ліг у ліжко з Гравн- гільд Брунадоттір, її батько Бруні накрив їх шкурою, бо він запро­сив у те помешкання кількох лопарів. Вночі Гравнгільд випадково визирнула з-під шкури й мигцем глянула на одного лопаря, який був весь волохатий (er hann haf?i bo∂it til sin Finnum morgum, ok um nottina Ieit Hrafnhildr ut undan hu?inni oksa a kinn einum Finninum, en sa var allr lo?inn). Ось так Ґрім і дістав свою позначку, оскільки вва­жали, що його було зачато саме в ту мить»⁷⁰.