«Саґа про Ґреттіра» («Grettis saga Asmundarsonar»)

Вступ

Ця саґа є однією з тих, які існують, так би мовити, у версіях, перероблених починаючи десь з 1300 р.²⁸² Вона збереглася в чо­тирьох пергаменних рукописах, які дійшли до нас із XV cτ.: AM 551 a, 4⁰; AM 556 a, 4⁰; AM 152, fol.; DG (Delagardie, Uppsala) 10, fol.

Стандартне видання було підготовлене Ґудні Йонссоном і опубліковане в 7-му томі серії Islenzk Fornrit (Rvik., 1936. — С. V— LXXIX, 1—290)²⁸³.Існує англійський переклад 1913 р., зроблений Джорджем Ейнслі Гайтом і надрукований у Everyman s Library: The Saga of Grettir the Strong (London, 1913. — XVIII. — 258 c.). Загальний огляд саґи англійською мовою можна знайти в Th. М. Andersson. The Family Saga (с. 200—210). Німецький переклад Пауля Германна вийшов друком у серії Thule (т. 5: Die Geschichte von dem starker Grettir, dem Geachteten, 1-ше вид., Jena, 1913; 2-ге вид., 1963. — 260 c.).

Див. також: Robert Cook. Grettis saga. — Med. Scand., 1993. — С. 241—242; Simek.-С. 115—117.

Вибрані уривки та аналіз

Сюльґісдалір у [Холодній] Швеції

«Grettis saga» — це один з найкращих великих ісландських літера­турних творів про розбійників, і до того ж найбіографічніша з усіх саґ. Щодо сюжету — герой повстає проти суспільного ладу Ісландії, яким він був у першій половині XI ст.²⁸⁴.

Але ми тут наведемо тільки два епізоди.

Перший епізод:

Такий собі bondi, Торгаль Ґрімссон із Торгальсстадіра (Форселу- даль у Ватнсдалі, тінґ Гунаватнс), зіткнувся з труднощами, не можу­чи найняти вівчаря для своєї ферми, яку відвідували привиди.

Якось, коли зібрався загальний тінґ, він підійшов до законо- мовця (logsoguma?r) Скапті Тородссона й попросив у нього поради. Ознайомившись із його проблемою, Скапті сказав йому так²⁸⁵: «Певно, десь у чужих краях існує злий дух, неприхильний до тебе, якщо люди менш охочі доглядати твої отари, аніж отари інших.

Цей схильний до поганської віри і лихий на вдачу вівчар був убитий таємничим чином на Юлетід (свято, яке відповідає Різдву) й сам перетворився на привида, порішивши двох своїх наступників, отож Торгалю довелося взимку покинути свою ферму²⁸⁷.

Кінець кінцем за цю роботу взявся Ґреттір, і йому вдалося здола­ти привид Ґлама в борцівському поєдинку. Але, вмираючи, Ґлам провістив, що Ґреттірові судилося стати розбійником і померти в самотині²⁸⁸.

Усі ці події, пов’язані з Ґламом, датуються редактором саґи 1014—1015 рр.²⁸⁹.

Повсякденне життя варязького гвардійця в Константинополі (1035 р.)

Другий епізод пов’язаний з мандрами Торбйорна Енґула Top- дарсона, який убив героя саґи Ґреттіра Асмундарсона геруланґса і потім зазнав переслідувань Греттірового брата Торстейна дромунда Асмундарсона, що прагнув помсти.

«В ту зиму [1032 р.²⁹⁰] вони обидва були в Норвегії, але Торбйорн перебував на півночі, а Торстейн у Тунсберґу, отож вони не бачилися один з одним. Проте Торбйорн знав, що Ґреттір мав брата в Нор­вегії, й почувався не дуже впевнено в чужій країні. Тому він спитався поради, як йому далі бути.

В ті дні багато нордів мали звичай виїздити на чужину й найма­тися на військову службу в Константинополі (i ?enna tima for mart Nordmanna ut і Miklagard ok gengu ?ar a mala), і Торбйорн подумав, що, мабуть, йому теж ліпше податись туди і здобути там багатство й славу, аніж лишатися в північних землях, де Ґреттір мав родичів. Отож він сів на корабель, який відпливав із Норвегії, й не зупинявся у своїй подорожі доти, доки не прибув до Константинополя, де й залишився на певний час (dvaldisk hann ?ar um hrid)»²⁹¹.

«Торстейн дромунд був чоловік багатий і шанований.

Обидва [в 1033 р.²⁹²] виявили бажання вступити до варязького корпусу, і до їхнього прохання поставилися прихильно, як тільки стало відомо, що вони норди (nu vildu ?eir koma ser i sveit med V?rin- gjum, ok var ?vi vel tekit ?egar ?eir vissu, at ?eir varu Nordmenn)²⁹³.

В той час царем у Константинополі був Михаїл Каталакт (katalak = καταλλακτης, 1034—1041 )²⁹⁴. Торстейн дромунд став шукати на­годи, щоб зустрітися з Енґулом за таких обставин, де він міг би впізнати його. Але йому ніяк не щастило знайти його в тому морі людей, отож він чекав слушного випадку, мало переймаючись власним добробутом і думаючи тільки про свою помсту..

Далі сталося так, що варягам було наказано виступити в похід на захист країни. Звичай і закон вимагали, щоб, перш ніж вони вис­туплять, їм було зроблено огляд їхнього озброєння (ok adr en ?eir foru heiman, var ?at sidr ?eira ok lqg, at eiga vapna?ing)²⁹⁵. Такий огляд улаштували й того разу.

В призначений день всі варяги й ті, хто мав виступити з ними в похід, мусили прийти і показати свою зброю. Торстейн і Енґул прий­шли обидва. Торбйорну першому випала черга показувати свою зброю, і він подав для огляду меч Ґреттіснаут. Побачивши його, всі були в захопленні і сказали, що то справді шляхетна зброя, але дивувалися, чому посередині леза був виламаний шматочок криці, й Енґула стали розпитувати, як це сталося. Енґул сказав, що це історія, гідна того, щоб її розповісти.

«Насамперед я мушу вам сказати, — промовив він, — що в Іслан­дії я вбив героя, якого звали Ґреттір Дужий (inn sterki). То був страшний і могутній воїн, обдарований такою доблестю, що ніхто не міг здолати його, поки з ним не зіткнувся у герці я.

Варяги, які були поруч, подивувалися з того, що людина може мати такий міцний череп, і стали роздивлятися меч, передаючи його ³ РУ^К У руки. Ось так Торстейн і довідався, хто був Енґул, і попросив, щоб йому теж показали меча, як і іншим. Енґул охоче дав йому його в руки, бо всі захоплювалися його доблестю, і він, не здогадуючись про те, що це може бути Торстейн або якийсь родич Ґреттіра, подумав, що й цей чоловік теж почне його вихваляти. Взявши меч у руки, [Торстейн] дромунд миттю змахнув ним і вдарив Енґула. Він зробив це з такою силою, що лезо розітнуло череп аж до щелепи, і Торбйорн упав мертвий. Серед людей, які були поруч, запала тиша. Воєначальник, який проводив огляд (gjaldker inn sta?arins)²⁹⁶, узяв Торстейна під арешт і спитав у нього, як він нава­жився зламати священну недоторканність військового зібрання (a heilqgu ?ingi). Торстейн відповів, що він брат Ґреттіра Дужого і що досі йому ніяк не вдавалося помститися за його смерть. Тоді багато з присутніх виступили на його захист і сказали, що його вчинок виправданий для чоловіка, який вирушив у таку далеку дорогу, щоб помститися за брата»²⁹⁷.

Проте Торстейна вкинули до в’язниці, де він мав чекати або викупу, або страти.

Його подальша доля, після того як його викупила одна вель­можна грецька дама, на ім’я Cnec, та їхні спільні пригоди не ста­новлять для нас інтересу.

17.