«Саґа про Гервьор» («Hervarar saga» або «Hei?reks konungs ins vitra»)

Вступ

Існують три головні версії цієї саґи: R, H і U. Найдавніша, версія R, збереглася в пізньому пергаменному рукописі XIV ст. (GkS 2845, 4°) з великою прогалиною в тексті та в копії, зробленій Йоном Ep- лендссоном, парохом Віллінґагольта, що на південному заході Іс­ландії (пом.

Рукопис версії H — це «Hauksbok» (AM 544, 4; написана Гауком Ерлендссоном, пом. 1334 p.); їй бракує закінчення.

Версія U збереглася в паперовому рукописі середини XVII ст. (університетська бібліотека в Уппсалі, R: 715; зроблений Полем Гальссоном із Ейяфйорду, пом. 1334 р.); відома також своїм ско­роченим варіантом, виготовленим узимку 1596—1597 рр. Арнґрі- муром Йонссоном.

Обидві версії, H і U, походять від однієї версії саґи, яка не могла бути створена набагато пізніше 1300 р.²³³ (текст R, почасти перероб­лений на основі писемної або усної традиції, з інших джерел для нас невідомої*).

Існує багато видань цієї саги²³⁴. Перше з’явилося в Уппсалі в 1672 р.: Hervarar saga pa Gammal Gotska med Olai Verelii Vitolkning och notis, 8⁰, 194, (6), с. К. К. Равн публікував саґу двічі: версію R на основі AM 345 (AD 1684) і версію H на основі AM 544. Ці публікації з’явилися в його збірнику FSN (Fas. т. 1,1829, с. 409—533) та Antiquites Russes (т. 1, 1850, с. 115—211). Див. також вид. G. Jonsson, FSN, т. 2, Akureyri, 1954, с. 1—71. Стандартне видання було підготовлено Йоном Гельґасоном (Heidreks saga, Copenhagen, 1924, SUGNL, т. 48; дипломатичний текст версій R і U; нормалізований текст версії Н). Досі цікавим є видання українського германіста Івана Шаровольського (1876—1954): Ска­заніе о мече Тьюрфинге. — Кіевъ, 1906. — Т. 1—3.

Найпізніше наукове видання саґи разом з англійським перекла­дом та коментарями вийшло друком у 1960 р. в Лондоні як частина серії Icelandic Texts (Christopher Tolkien, The Saga of King Heidrek the Wise).

Вибрана бібліографія

Походження Русі. — Т. І. — С. 707—914; Simek. — С. 164—166.

Крім того:

Pritsak, Omeljan. Hervarar saga ok Heidreks konungs. — Med. Scand., 1993. —С. 283.

Pritsak, Omeljan. Hlq?skvi?a. — Med. Scand., 1993. — С. 286—287.

Вибрані уривки та аналіз

Загальні відомості

«Саґа про Гервьор» становить особливий інтерес для вчених, ос­кільки її середньовічні редактори включили до неї кілька дуже давніх поетичних творів — зокрема «Hlq?skvi?a» — з середини IX ст.²³⁵.

Вона також містить кілька саґ, у яких ідеться про героїв з одним ім’ям: ми зустрічаємо тут трьох Арґантюрів, двох Гервьор, двох Гейдреків. Ниткою, яка поєднує всі їхні пригоди, є пізніше опра­цьований мотив проклятого меча (меч Тюрвінґ повинен забрати люд­ське життя щоразу, коли його виймають із піхов).

Основний сюжет саґи — це ґото-гунська війна, зображена через трагічну боротьбу двох братів від різних матерів, «законного» й «незаконного» (сина «гунської» принцеси), представників Готського правлячого клану, претендентів на спадщину короля Гейдрека.

Гейдрек, головний герой саґи, був королем Рейдґоталанду; проте він не належав до місцевої династії. Представники його клану пра­вили Йотунгеймом/Ґлесісвелліром. Його дід по батькові був знаме­нитим Ґодмундом із Ґлесісвелліру. Гейдрек одружився з Гельґою, дочкою короля Рейдґоталанду Гаральда, і згодом став його наступ­ником. Зміст саґи і її критичну оцінку подано: Походження Русі. — Т. І. —С. 242—276.

Три наступні жінки, дві з яких були законними, окреслили коло його близьких сусідів:

Ґардарікі та Гуналанд

а) Ґардарікі — король цієї країни називався Ґардаконунґ (від давнішої форми цієї назви Ґард!Tap∂ap^23h∖

б) Гуналанд, батьківщина незаконної дружини Сівки (U: Свави), дочки короля Гумлі, який зазнав поразки від Гейдрека;

в) (Старий) Саксланд (у Північній Німеччині).

Гарвадські гори

З пісні, слова якої цитуються в сазі, можна зробити висновок, що Гейдрек був убитий полоненими на заході, а точніше, в Гарвад- ських горах (полонені були високого походження)²³⁷:

Вчені дотримуються одностайної думки, що назвою HervadaJjoll тут позначено Карпатські гори²³⁸.

Рейдґоталанд, Дампстадір і Аргейм (Ернар)

Наступна інформація локалізує центр держави Рейдґоталанд™'.

У своєму виданні 1850 р. К. К. Равн опублікував текст саґи з додатковою інформацією. Це доповнення ґрунтувалося на втра­ченому Еріхсонському рукописі, який був використаний Стефаном Бйорнссоном у його копенгагенському виданні 1785 р., а також у AM 192 (203), fol. Там читаємо²⁴⁰:

Дамп[ар]стадір

Дамп[ар]стадір радше звучить як назва міста, тоді як Аргейм, здається, більше підходить для позначення дистрикту. Тому я й ви­рішив навести також текст Равна, який, на мою думку, вчені безпід­ставно обминають увагою.

Назва «Ернар» — це гапакс, і поки що вона не знайшла пояс­нення.

Після цього в тексті йдуть versus memoriales (?ula), мета яких нага­дати про відносну хронологію правління Анґантюра²⁴¹:

Всі ці імена, за винятком останнього, не були ідентифіковані. Альрек Хоробрий ідентифікований К. Мюлленгофом, С. Буґґе, Ґ. Ля­будою та іншими як Альфред Великий (871—899), сучасник коло­нізації Ісландії²⁴². Якщо ми приймемо це датування, тоді Анґантюр, король Рейдґоталанду, діяв у другій половині IX ст. Проте тут, мабуть, треба зробити деяке уточнення: йдеться не про час Анґантю- рового правління в Рейдґоталанді, а про час, коли тодішній варіант саґи про нього вперше потрапив до Ісландії.

На кордоні між Рейдґоталандом і Гуналандом був великий ліс²⁴³:

Далі називаються «ГораЯссія (Аланія)». Ці назви будуть обгово­рені в іншій частині цієї праці²⁴⁴.

Ґардарікі — королівство вестготів

Ґардарікі займає визначне місце в сазі, оскільки це батьківщина проклятого меча²⁴⁵.

Тюрвінґ

«Сіґрламі — так звали короля, який правив у Ґардарікі; його дочкою була Ейфура, найгарніша з усіх жінок. Цей король добув у гномів меч, який називався Тюрвінґ, найгостріший клинок серед усіх відомих...»

Вчені з’ясували, що назва «Тюрвінґ» походить від «тервінґи» — так називали тоді вестготів²⁴⁶.

Якщо це правда, то йдеться про давні традиції вестґотів/тер- вінґів (Ґардарікі), а рейдґотів, певно, слід ототожнити з остґотами/ ґройтунґами.

Таким чином, назва Ґардар/Ґардарікі подається, мабуть, для позначення політичної організації вестготів, осідок якої був десь на узбережжі Балтійського моря (ймовірно, біля впадіння Вісли)²⁴⁷. Можна припустити, що ці вестготи зберігали зв’язок із своєю бать­ківщиною в Іспанії і незвичайний меч був знайдений десь там²⁴⁸.

На початку саги у версії U говориться²⁴⁹:

«В давніх книгах записано, що земля на північ від Ґандвіка (Білого моря) називалася Йотунгеймар, а Юмісланд (країна велетів, нащадків Юміра, який був першою істотою, створеною з хаосу) лежав далі на південь, між Ґандвіком і Галоґаландом. Але перш ніж тюрки (Tyrkjar) та люди з Азії прийшли в північні землі, там про­живали велети... Ґудмундом звали володаря Йотунгеймару, його осідком був Ґрунд, в регіоні Ґлесісвеллір...»

Далі в сазі читаємо²⁵⁰:

«...Десь приблизно в той час [коли Грім, батько Анґріма, пере­брався на острів у Галоґаланді, який називався Больм] люди з Азії і тюрки прийшли зі сходу й оселилися на північних землях. їхній вождь Одін мав багато синів — усі вони були людьми великими й могутніми. Одного з його синів звали Сіґрламі; йому Одін віддав королівство, яке тепер називається Ґардарікі, і Сіґрламі став великим владарем над тими землями. Згодом його онука вийшла заміж за Арнґріма з Больма, який і заступив його на троні Ґардарікі».

Bqx∏B U (AM 203) містить також генеалогічний епілог — Давня історія Швеції до Інґі II (пом. 1130). Коли Xp. Толкін пише, що він «украй темний», Пітер Соєр (Sawyer Peter.

Вказаний епілог починається так²⁵²:

«Анґантюр довго був королем у Рейдґоталанді; він став могутнім володарем і великим воїном, і від нього пішло кілька королівських династій. Його сином був Гейдрек Ульвгам («Вовча Шкура»), який згодом довго правив у Рейдґоталанді; він мав дочку, яку звали Гільд, і вона була матір’ю Гальвдана сньяллі («Хороброго»), батька Івара інн відвадмі. Івар прийшов до Швеції зі своїм військом, як сказано в саґах про королів [наприклад, у ]∖ але король Інґ’ялд інн іллраді злякався цієї орди й спалив себе та весь свій почет у своєму власному домі, в місцевості, яка називалася Ренінґ (на Тос­тере, на озері Меларен). Тоді Івар інн Відфадмі підкорив собі всіх шведів; він завоював також Данію і Курландію, країну саксів, Ейстланд і східні королівства до самих кордонів Ґардарікі (hann van ok Danaveldi ok Kurland, Saxland ok Eistland ok qll Austrriki allt til Gardarikis)...»

Спроба визначити хронологію Івара дається в іншому місці цієї праці. Він діяв десь у 680/690—725 рр.²⁵³

Незадовго перед цим, приблизно в 630-х рр., західні тюрки, які втекли з Середньої Азії від китайців, оселилися у Східній Європі. Вони завдали поразки булгарам (і Готам?) і створили свій Pax, відо­мий у історії як Хозарське царство. «Прихід Одіна» на скандинавські та балтійські землі з «Тюркії»²⁵⁴ був, мабуть, пов’язаний з цією новою політичною ситуацією у Східній Європі.

Щодо ґото-гунської війни, то ми не станемо тут її розглядати; це буде зроблено в іншому розділі. Зазначимо тільки, що «Widsi?» fol. 86.1. (119—122) згадує про іншу битву ґотів з Гунами. А що та битва відбулася на березі Вісли, то вестґоти мали зіграти в ній певну роль. їхніми супротивниками були, безперечно, авари.

В тексті читаємо²⁵⁵:

Висновки

В підсумку очевидно, що «Саґа про Гервъор», яка зберегла най­давнішу германську героїчну пісню, містить у собі багато інформації про Центральну та Східну Європу, якою вона була незадовго до IX ст. В той час там існували такі політичні утворення:

(1) Рейдґоталанд — держава, пов’язана з традиціями остготів, на території сучасної України;

(2) Ґардарікі — спочатку держава вестготів на Балтійському морі (біля гирла Вісли?);

(3) Саксланд—держава стародавніх саксів у Північній Німеччині на захід від річки Ельби;

(4) Гуналанд — до другої половини VII ст. це була держава аварів; з кінця VII ст. — або держава аварів (з огляду на близькість Вісли), або держава майбутніх угорців на території Мещери, в ба­сейні Сіверського Дінця²⁵⁶.

[(5) Тюркяр — Хозарське царство].

Ці назви давніші, аніж Альдейґюборґ (Стара Ладога) та Pica- ланд, і тому дві останні згадані назви зустрічаються лише в тих вер­сіях саґи, які входять до пізніших редакцій.