«Саґа про Бйорна» («Bjarnar saga hitd?lakappa»)
Вступ
Ця саґа дійшла до нас у вигляді виготовленої в XVII ст. копії (AM 551, D, 4°) тексту, який, певно, датується десь XIV ст. Ми маємо лише дві сторінки з давнього пергаменного рукопису (AM 162 F, fol.).
Дослідження засвідчили, що ця саґа належить до найдавніших саґтипу «islendinga sogur», уперше створених бл. 1200—1230 рр.127. Нове стандартне видання, підготовлене Сіґурдуром Нордалем та Ґудні Йонссоном, з’явилося в 3-му томі серії Islenzk Fornrit (Rvik., 1938. — C. LXIII—XCVII, 109—211), де зібрані саґи циклу «Borgfir?in- ga sogur>>v2*. Аналіз саґи англійською мовою дається Т. М. Андерссоном у його «The Family Saga» (с. 132—141). Існує також німецький переклад Фелікса Ніднера («Die Scalden Bjom und Thord») в 9-му томі серії Thule (Vier Skaldengeschichten, 1-ше вид., 1924; 2-ге вид., 1964. — С. 65—141). Див. також: Alison Finlay, Bjarnar saga hitd?lakappa. — Med. Scand., 1993. — С. 47—48; див. Simek. — С. 39.Вибрані уривки та аналіз
Бйорн на службі у Вальдімара Новгородського (Голмґардського, бл. 1008—1010)
Головна тема саґи — нещасливе кохання славнозвісного скальда Бйорна (989—1024)129, вбитого своїм «другом» після повернення додому (в Борґарфйорді у західній Ісландії). Це був той самий «друг», Торд Кольбейнссон (974—1024)l3°, скальд норвезького правителя Ейріка ярла Гаконарсона (1000—1016), який поширив чутку про те, що Бйорн загинув на Русі, аби самому одружитися з нареченою останнього, Оддню ейкюнділл Торкельсдоттір.
У віці вісімнадцяти років Бйорн покинув батьківщину, щоб здобути славу за кордоном і в такий спосіб стати гідним руки своєї коханої. Спочатку (бл. 1007—1008 рр.)131 він провів деякий час при дворі норвезького правителя Ейріка ярла Гаконарсона. Звідти він вирушив на Русь, де перебував два роки (бл. 1008—1010 рр.) з Володимиром (979—1015). У четвертому розділі саґи (переклад якого буде подано далі) розповідається про його життя на Русі132:
«Того самого літа, коли Торд [Кольбейнссон] подався до Ісландії, Бйорн прийшов до ярла [Ейріка Гаконарсона] і попросив дозволити йому підняти вітрила й відпливти у Східну Балтику (і Austrveg).
Ярл сказав, що він може пливти, якщо цього хоче. І таким чином Бйорн відплив на Схід, до Ґардарікі, з купцями [які прямували] до короля Вальдімара (=Володимира). Там він прожив одну зиму, здобувши велику шану в короля й заприязнившись із людьми високого походження, бо всім подобалася його шляхетна поведінка і вдача. Розповідають, що коли Бйорн був у Ґардарікі (=на Русі) з королем Вальді- маром, велике й непереможне військо насунулося на цю країну під проводом каппі («силача»), високого й дужого, на ім’я Кальдімарр, який був родичем короля й видатним воєначальником, дуже вправним у бойовому мистецтві. Розповідають також, що король Вальді- мар (=Володимир) і Силач мали однакові права на королівство, але Силач не одержав королівства тому, що був молодший. Тому він подався на пошуки пригод і слави як вікінг, і в той час не було у Східній Балтиці (і Austrlqnd) воїна, який міг би зрівнятися з ним славою.Коли король Вальдімар одержав повідомлення [про дії Кальді- марра], він послав своїх людей, щоб вони спробували домовитися з його родичем, пообіцявши йому мир і половину королівства. Але Силач відповів, що він не згодний на ці умови; він вимагав, щоб вони зійшлися або в гольмґанґа (поєдинку, в якому б’ються на острові)133, або в битві за участю всіх своїх армій. Король Вальдімар (=Володимир) вирішив, що обидві ці пропозиції неприйнятні для нього: він не бажав втратити армію, але ж, як він признався, і [в мистецтві] гольмґанґа в нього не було ніякого досвіду. Тому він попросив своїх людей, щоб вони порадили, як йому бути. Його наближені сказали, щоб він збирав військо й готувався до війни.
За короткий час там зібралося безліч люду, і король Вальдімар (=Володимир) вирушив у похід проти Силача. Після цього король запропонував Силачеві, що він (Володимир) пошле замість себе воїна, який його заступатиме. Силач погодився на це за умови, що як він здолає цього чоловіка (котрий заступатиме короля в битві), то все королівство відійде до нього; якщо ж здолають його, то Володимир правитиме у своєму королівстві, як і раніш.
Після цього король став шукати серед своїх людей того, хто зголосився б вийти на поєдинок-гольмґанґа замість нього, але охдчих не знайшлося. Кожен вважав, що битися із Силачем — це йти на певну загибель. Король пообіцяв [тому, хто зголоситься] свою дружбу та інші привілеї, але ніхто не наважувався прийняти їх.[Несподівано] заговорив Бйорн:
«Я бачу, що в цій країні всі чоловіки виявляються боягузами, коли їхній володар опиняється в скруті. Я покинув свою країну тому, що хотів здобути собі славу. І ось тепер [переді мною] відкриваються дві нагоди: одна — здобути перемогу в славному поєдинку, хоч вона й здається дуже малоймовірною в цьому випадку, а друга — полягти в чесному бою, зі славою й хоробрим серцем. А це краще, аніж жити в ганьбі й побоятися вийти на битву за честь власного короля. Я готовий зітнутися в ґерці з Кальдімарром».
Король подякував Бйорнові. Після цього були оголошені правила поєдинку-гольмґанґа. Силач мав меч, який називався Мерінґ і вважався неоціненним скарбом. Двобій був упертим і нещадним. Він закінчився, коли Бйорн зумів повалити Силача на землю й убив його, але й сам він був поранений і близький до смерті. В такий спосіб Бйорн здобув гучну славу й величезні почесті від короля. Над ним напнули шатро, бо вважали, що в цьому тяжкому стані переносити його не можна. А король після цього повернувся додому, в своє королівство.
Бйорн та його люди залишилися в шатрі. Його рани поступово загоїлися, і він продекламував таку станцу (вісу)... [А що в тій станці він виразив свої особисті почуття до своєї коханої Оддню, то ми можемо її тут не наводити.]
Потім Бйорна відвели до короля з великими почестями. Насамперед король звелів віддати йому все спорядження, яким володів Силач, а після цього [подарував йому] й меч Мерінґ. Від того часу й самого Бйорна стали називати Силачем, і він здобув велику славу й у власній країні. Через свої рани Бйорнові довелося пролежати все те літо; наступну зиму він також перебув у Ґардарікі (=на Русі). Він прожив там три роки, після чого вирушив до Норвегії.
Та коли він туди прибув, усі кораблі, які мали намір добутися до Ісландії, вже повідпливали, а було пізнє літо...»♦ ♦ ♦
Цей розділ має велике значення для історика Східної Європи, тому що подає яскравий опис одного з епізодів правління Володимира. На жаль, ті відомості, які дає сага про Кальдімарра, ще не знайшли свого підтвердження в інших джерелах. Проте, як добре відомо, ПВЛ дуже мало знає про період 989—1014 рр.; в ній розповідається лише про п’ять подій некрологічного та про одну подію церковного характеру134. Тому апріорі не можна виключити ймовірність, що Володимир справді мав конфлікт із якимось молодшим представником своєї династії135. Хоча, звичайно, неможливо ототожнити Кальдімарра з Ярополком (972—979), як це роблять деякі автори (P. К. Бур, наприклад136), адже конфлікт між Володимиром і Ярополком завершився в 979 р., тобто десь за десять років до народження Бйорна.
6.