«Саґа про болотні вбивства» («Hei?arviga saga»)

Вступ

«Hei?arviga saga» — це одна з найдавніших ісландських саґ, і можливо навіть, вона була створена ще до 1200 р.⁹². Її фрагменти збереглися на пергаменному рукописі, який датується серединою XIII ст.

Вибрані уривки та аналіз

Ґест Торґалассон у варязькій гвардії в Константинополі

Саґа являє для нас інтерес тому, що обидві її частини містять епізоди з життя ісландців, які стали «варягами» й служили або в Константинополі (перша частина), або в Новгороді (друга частина).

Вона почасти прояснює, чому ісландці наймалися на службу до чужоземних володарів. У цій сазі, як і в кількох інших «Родинних саґах», подано мальовничі описи повсякденного життя скандинав­ських найманців.

У результаті вбивства, яке спричинило цілу низку інших, Top- стейн Стюрссон мав убити [Top-]Γecτa Торгалласона. Та відбулося щось подібне до трагікомедії, і все завершилося щасливо.

Ґест утікав, знову й знову змінюючи місце свого перебування, та Торстейн щоразу його знаходив. Проте йому постійно не щасти­ло. Замість убити Ґеста, Торстейн зрештою потрапив у ситуацію, в якій перший урятував йому життя.

Далі подаємо переклад відповідного уривка з першої частини. Як уже згадувалося, вона збереглася лише в усному переказі, запи­саному у XVIII ст.⁹⁶:

«Ґест, зрозумівши, що в Норвегії йому не пощастить обминути всі пастки, які наставив на нього Торстейн, навесні [року IOll]⁹⁷ подався на південь у Міклаґард (Константинополь) і найнявся там на службу, ставши воїном варязького корпусу (gengr?ar a mala me? V?ringjum); він сподівався, що буде там у безпеці. Але Торстейн довідався про це й того ж таки літа також вирушив до Міклаґарда (Константинополя). Серед варягів та скандинавів існував звичай влаштовувати борцівські розваги. Торстейн приєднався до їхнього гурту, але Ґест його не впізнав і тому не вжив жодних заходів остороги щодо нього. Торстейн став боротися з ним (Ґестом) і, вихо­пивши з-під плаща меч, хотів ударити ним Ґеста в голову. Але удар не вийшов, і він тільки поранив його в плече; рана виявилася лег­кою.

Таким чином справдилося старе прислів’я: «Кому вмерти не суди­лося — того ніколи ти не вб’єш». Ґест дістав лише подряпину. Всі варяги підхопилися на ноги. Вони тепер не мали іншого вибору, як негайно вбити його (Торстейна), бо серед них існував закон: якщо під час боротьби хтось завдасть суперникові смертельної рани, він муситиме заплатити за це власним життям.

(Тоді) Ґест попрохав варягів — і за це він пообіцяв віддати їм половину свого багатства, — щоб вони помилували Торстейна. Він розповів їм про подробиці цієї справи й виступив на оборону Тор­стейна. Кілька інших варягів теж попросили подарувати йому життя, позаяк Ґест не бажав його смерті. Це були люди, які знали про походження Торстейна».

Барді Ґудмундарсон на службі в Ґардарікі (1023—1025 рр.)

Головним героєм другої частини цього «найчистішого зразка феодальної саґи»⁹⁸ є Барді Гудмундарсон (з Асбярнарнеса в пів­нічно-західній Ісландії). Але тільки остання частина саґи становить інтерес для нашої теми.

Ми читаємо там, що відразу по своєму одруженні з Ауд, дочкою Сноррі ґоді, Барді вирушає до Галоґаланду, що в Норвегії. Там він розлучається з нею внаслідок удару, завданого під час грайливого борюкання.

Наступної весни, в 1022 р.⁹⁹, він покинув Галоґаланд і не зупи­нявся у своїй подорожі, поки не добувся на Русь (ok l?tr eigi af fer? sinni,fyrr en hann kom і GardarikiY⁰⁰.

А зараз процитуймо текст¹⁰¹:

Ця подія сталася в 1025 р.¹⁰².

Всупереч іншим авторам, Т. М. Андерссон вважає, що Ґардарікі, узвичаєна староскандинавська назва (спершу: Новгородської) Русі, означала «Константинополь»¹⁰³. Проте, з огляду на зміст тексту, у нас більше підстав вважати, що в 1023—1025 рр. Барді служив у Новгороді, у варязькій гвардії Ярослава Мудрого (1015—1054).

Це був час, коли боротьба між Ярославом Новгородським і Мстиславом Тмутороканським досягла свого апогею. Розповідь про «варязького короля Якуна» в ПВЛ (проаналізована в іншій частині цієї праці¹⁰⁴) підтверджує той факт, що Ярослав охоче набирав ва­рягів до свого війська.

2.