РОЗДІЛ IV Раби (див. с. 745)
Раби (одн. ?r?ll, мн. ?r?lar) поділялись на три категорії: спадкові місцеві раби (Jbstre), добровільні раби (давньошвед. g?f ?r?l) і куплені або полонені немісцеві раби. Раби не мали юридичного статусу, і їх просто вважали «різновидом худоби» (annat f?).
Попервах рабів використовували переважно як хатніх робітників та слуг, згодом вони працювали й у сільському господарстві102.Вільновідпущеники (Iibertus) мали назву Ieysingiwi. Процес повного виходу на свободу вимагав юридичних формальностей, а також певних соціальних церемоній, різних у кожній землі. Вільновідпущеник мав або бути введений до складу якоїсь родини (Швеція), або дістати юридичний статус (Ісландія). З нагоди свого звільнення вільновідпущеник був зобов’язаний улаштувати Jrelsis-ql, бенкет. До цього бенкету він і далі в деяких аспектах зберігав залежність від свого колишнього господаря.
Кількість рабів, особливо за доби вікінгів, напевно була значною, бо вікінґи насамперед відзначалися у гонитві за рабами та работоргівлі, проте бодай приблизних оцінок тієї кількості ми не маємо.
За давньонорвезьким правом, господарство середніх розмірів із дванадцятьма коровами й трьома конями повинно було мати трьох ?r?lar (рабів)104.
І в Данії, і в Норвегії рабство зникло бл. 1200 р., зате у Швеції зберігалось аж до першої половини XIV ст.