РОЗДІЛ III Ланд-конунґ та вейцля

Інститут королівської влади в Скандинавії спершу, напевне, мав священний характер⁹⁴. Це твердження, здається, підтримує й давньо- шведська церемоніальна формула: «doma til kununx>>₉ що означає бук­вально: «приректи когось на королювання»⁹⁵.

Давньоскандинавський ланд-конунґ був виконавцем юридичних постанов ландтінґу (land-?ing₉ територіальної асамблеї), за що йому й платили натурою. Крім того, він мав священицькі функції, діяв як головнокомандувач під час війни й був гарантом громадської безпе­ки в мирний час, надто для тих, хто сам не міг боронитись⁹⁶.

Мандрівний ланд-конунґ⁹⁷ і селяни мали змогу безпосередньо спілкуватися між собою, що й виявлялось у проведенні щорічного свята, яке в Норвегії мало назву veizla («свято дарів»). Під час цього свята народ робив пожертви різним поганським богам. Дата прове­дення свята в тій або іншій місцевості узгоджувалася з маршрутом ланд-конунґа (близькість із середньовічними англійськими Gesting)⁹* та полюддям на Русі, бо його присутність на святі була неодмінною передумовою, що рік стане плідним і мирним.

Згадане в ON слово veizla походить від дієслова veita₉ «давати одне одному подарунки»⁹⁹. Під час цього свята місцеві селяни та конунґ обмінювались подарунками, підтверджуючи свої взаємо­зв’язки. Коли конунґ брав участь у святі дарів, його супроводили охоронці — drott (Jiirdsmenn)₉ тож селяни були зобов’язані виявляти їм гостинність і давати їм подарунки, так само як і конунґові¹⁰⁰.

Конунґа обирали з-поміж членів королівського (харизма­тичного) клану, і за свої дії він відповідав перед усіма місцевими асамблеями (Jnng). Отже, присутність конунґа на якомога більшій кількості асамблей відігравала вирішальну роль у зміцненні його влади та успіху його заходів.

Герсіри були представниками місцевих інституцій, давніших за інститут королівської влади. Вони й далі співіснували з королем і часом були незалежні від його влади.

Коли Гаральд Світловолосий (бл. 875—945, див. с. 518 та прим. 153) почав силоміць об’єднувати кілька скандинавських зе- мель-королівств, то, за словами Гальвдана Кута, інститут супра-ко- нунґа «з самого початку був єдиним національним інститутом. Вла­да супра-конунґа спиралася на його меч і завоювання, а його первіс­на мета навряд чи дуже відрізнялася від цілей, що спонукали вікінгів вирушати в похід: він жадав честі й багатства. Але здобуття влади й само по собі мало певні наслідки: щоб утримати владу, її треба було організувати, і, річ природна, королівська влада стала еконо­мічним, військовим, адміністративним і, нарешті, навіть духовним рушієм національного життя»¹⁰¹.

Держава супра-конунґа, особливо після об’єднання кількох земель та союзу конунґа з церквою, називалася «корона».