РОЗДІЛ III Проблема курів і лівів

І

Як уже сказано, найдавнішим історичним джерелом, де йдеться про Курландію, є Рімбертове «Vita Anskarii» (бл. 865—876 рр.). Там сказано, що «свеїв» (за даними археології, «готландських» купців та уппландських шведських воїнів) бл.

У «Vita Anskarii» сказано й про те, що «данці» 852 р. без успіху пробували щастя в Курландіі, натомість уже наступного року по­новили свої напади «свеї», домігшись певного успіху. Але, очевидно, вони не спромоглися утвердитись постійно (про що й свідчать археологічні знахідки з Ґробіні та Апуоле), незважаючи на всі спроби Ейріка Емундарсона з Уппсали (пом. 882 р.).

У цьому самому творі захисників Курландіі IX ст. названо ку­рами. Цей народ був рушійною силою не тільки в Курландії, а й на всіх територіях, що становлять теперішню Латвію, а також у при­морських регіонах Литви і Прусії, аж поки в першій половині XIII ст. їх завоювали німці. Між німцями і куршами точилася запекла бо­ротьба, яку можна поділити на три етапи: 1230—1231, 1243—1244 і 1260—1263 рр. ’

Документальних свідчень про курів протягом X ст. дуже мало. Можливо, давні автори, вживаючи такі загальні назви, як Eistr (ес­тонці), мали на увазі і їх.

Зате ми знаємо, що з другої декади XI ст. кури володіли придат­ним для плавання в морі флотом, що складався з суден, які Генріх Латвійський називав pyraticae™. Цей флот здійснював грабіжницькі рейди на Данію, Швецію і Готланд, часто з допомогою осілійських естонців.

1042 року кури напали на Данські острови, цього разу заручив­шись допомогою вендів. Данський король Свейн Естрідсен (1047— 1076) доручив Гаконові Іварссону захист країни супроти напасників- вікінґів — вендів, народів Східної Балтики (Austrvegr), і Kurir (курів). 1051 р. у Данії складено спеціальну молитву, дуже близьку до мо­литов IX ст., створених з приводу furor Northmanorum'.

За Саксоном Граматиком, святий Кнут Свейнссон (1080—1086) мав боронити свою країну від об’єднаних військ курів, сембів та естів. 1170 р. ести та кури спустошили острів Еланд⁸⁷.

* * *

Свейн Естрідсен признавався Адамові Бременському, що за­пропонував чимало подарунків одному купцеві, спонукаючи його збудувати церкву в Курландії, але, здається, без успіху⁸⁸.

Адам Бременський подав у своїй праці кілька цікавих подробиць про багатство й міжнародні зв’язки курландських ідолопоклонників:

«Цей народ [кури] украй кровожерний унаслідок своєї затятої відданості ідолопоклонству, і тому інші народи цураються його. Там багато золота, щонайкращі коні, в кожному будинку повно ворож­битів, віщунів і некромантів, які інколи навіть виряджаються в чернече вбрання. За порадою до цих оракулів звертаються з усіх кінців світу, надто іспанці та греки»⁸⁹.

Генріх Латвійський (бл. 1210 р.) подає дуже яскраву картину вправності курів у піратстві. Після того як єпископ Ризький Альбрехт та його прочани повернулись до Німеччини «і лишили своїх людей у Лівонії разом з кількома прочанами, кури, ці вороги Христового ім’я, зненацька з’явились на восьми піратських кораблях (piraticae) неподалік від берега Зунде (протоки між Kyp- ландією та Езелем). Побачивши їх, прочани кинули свої важкі судна, пересіли на менші човни й заквапились назустріч поганам. Не вживши необхідних засторог, кожен човен поривавсь уперед, щоб першим зустріти ворога. Тоді кури, забравши вантаж із носової частини своїх піратських кораблів, задерли їх угору, чекаючи, поки ворог підійде ближче, і поставили судна парами; між суднами кожної пари лишавсь невеликий проміжок. Тому прочани, які першими підпливли на двох човниках, опинились у пастці між піратськими кораблями: адже з невеликого човна годі було дістати ворога, що височів десь угорі. Коли дехто з прочан загинув від ворожої піки, дехто втопився, а ще дехто отримав поранення, інші повернулися до своїх великих кораблів і врятувалися.

Те саме джерело містить цікаву інформацію й про осілійців та курів. Описуючи, як Ґільйом Моденський, папський легат до Ліво­нії, чекав 1226 р. попутного вітру, Генріх Латвійський пише:

«Раптом він побачив осілійців, що поверталися із Швеції зі здо­биччю й великою кількістю полонеників. Осілійці мали звичай упос­ліджувати свої жертви та знущатися з них, надто з молодих жінок та дівчат, яких усякчас ґвалтували й брали собі за дружин, одразу по дві, по три, а то й більше... Осілійці навіть продавали цих жінок курам та іншим поганам»⁹¹.

II

У курів та лівів, як і естонців, були свої харизматичні клани, хо­ча лівонські seniores, скажімо, Ahho (розквіт 1200 р.) і Кампо (пом. 1217 p.), обидва з Торейди, мали, здається, тільки локальне значення. Згодом Генріх Латвійський перетворив їх на «quasi-гех et senior Lyvorum de Thoreyda» (порівн. у розділі про Естонію інформацію про Ламбіта, senior-^ Саккали, пом. 1217 р.). Натомість Ламмехін, ко­роль (гех) курів, мав, безперечно, вищий ранг. 1230 р. його визнали за гідного укласти угоду з папським легатом Балдуїном Альнан- ським; у цьому договорі він заявив про своє бажання навернутись до християнства й безпосередньо підпорядкувати свою державу папі. Текст договору звучить так:

«Король Ламмехін і погани Куронії, з земель Есестуї, тобто Дур- піс, Саґґери і з kiligunden (провінцій): Тарґоле, Ocya, Ланґіс, Венеліс, Норміс, Кімала, Pygavas, Сарнітус, Ріва, Сацезе, Едуалія, Алісванґес, Ардус, Алостанотахос та з інших kiligunden і сіл обох берегів річки Вінда... [Ламмехін і його народ] ніколи не підуть під ярмо Дації (Данії) або Швеції, а навпаки, тішитимуться вічною свободою...»⁹²

Здавалося, ніби народжується нова християнська нація. Але на заваді такому розвиткові стали німці-лівонці, надто орден Мечонос­ців, що прагнули виконати, як вони вважали, свою місію — створити серед поган церковну німецьку державу (Civitas Dei).

Скажімо, як повідомляє «Віршована хроніка» (« Lievlandische Reimchronic>>₉ після 1290 р.), під час нападу на замок Сінтелес скоєно масові вбивства, вбито всіх осіб чоловічої статі, старших одинадцяти років: «Was Kuren was uber eilf jar, / die wurden, alle tot geslagen»⁹³.

Після кожної перемоги німці-лівонці спалювали завойовані замки та їх околиці, переселяли рештки курів, найкращі землі відда­вали німецьким поселенцям і принижували курську аристократію.

За словами одного свідка, — Йоганна Реннера, бл. 1556— 1561 рр., — навіть курська мова була заборонена. Ось що писав Реннер: «Курландія мала свою власну мову, яка відрізнялася від латиської (Litten) та естонської (Eisteri) мов і яку викорінювали й забороняли, тож ніхто не мав права розмовляти нею і був змушений переходити на латиську мову»⁹⁴.

З цієї причини походження та мова курів («die Kurische Frage») залишаються питанням, навколо якого ведуться наукові супереч­ки⁹⁵.

III

З усіх наявних гіпотез про походження курів та лівів на най- ретельнішу увагу заслуговує гіпотеза, яку 1939 р. висунув Пауль Йогансен — відомий фахівець з історії земель навколо Балтійського моря⁹⁶.

За Йогансеном, середньовічну історію приморських східнобал- тійських земель можна поділити на три періоди:

1. Бл. 650—800 рр.: верховенство Германських вікінгів.

2. Бл. 800—1236 рр.: спільна гегемонія естонців (зокрема осі- лійців) та лівів.,

3. Від 1236 р.: влада німців.

Зосередивши свою увагу на другому періоді, Йогансен писав: «Ще надто рано намагатися точно розповісти про ранню історію Курландії... А проте я спробую — на основі історичної перспекти­ви — розглянути кілька питань, пов’язаних із ранньою історією Курландії. За вихідний пункт слід приймати те, що Курландію за­воювали естонсько-лівонські воїни. За дату цієї події можна вважати тільки час бл. 800 р.

Завдяки спершу естонсько-балтійським культурним впливам, а потім дуже широким німецьким впливам, фіно-угорці мали повну спроможність відігравати активну роль у Східній Балтиці.

Естонці та ліви ступили у слід вікінгів і невдовзі стали їхніми конкурентами й найзапеклішими ворогами. Мало-помалу вони вигнали вікінгів із східнобалтійських територій і позбавили їх аванпосту, який ті утримували в Курландії майже двісті років (650— 800), — ґотландсько-уппландської шведської колонії Ґробін (Ґро- біня).

Вони воювали з вікінгами їхньою власною зброєю, перейняли їхні адміністративні й торговельні традиції, повикрадали їхніх жінок, а також неоціненні здобутки культури, що тепер стали влас­ністю естонців і лівів.

Таким чином, там сформувався східнобалтійський тип сильної людини (Herrenmensch), про багату північну спадщину якої ще й досі свідчать могили лівів.

Наслідком тієї боротьби для Курляндії стала чотирьохсотрічна (800—1236) спільна гегемонія естонців (надто осілійців) та лівів над балтійськими курами. Сформувалася мішана культура, де старе ужи­валося поряд із новим. Кури завзято боронили свою спадщину. З огляду на морську могутність осілійців усе узбережжя від річки Ме­мелю до Західної Двіни лишалось в естонців та лівів⁹⁷.

На питання, коли саме ліви прибули до Курляндії, Йогансен від­повів на основі лінгвістичних даних, зокрема топоніміки, а також політично-військової термінології. Досліджений матеріал виявився близьким до слів, наявних у сучасній лівонській мові, найближчим родичем якої є південноестонський діалект верро (Voru)⁹⁸.

Предки лівів проникали із своєї прабатьківщини до Лівонії та Курляндії вздовж річок Ґауя (Livlandisches Aa), Оґра (Oger) та Ай- віексте (Ewst). Міграція лівів на захід почалась у V ст.⁹⁹.

До Йогансенової досить виразної картини все ж слід додати кілька зауважень. Нещодавні лінгвістичні дослідження поза всяким сумнівом довели, що балтійські народи попервах не жили на прибе­режних територіях: уся їхня рибальська, морська й навігаційна тер­мінологія фінського або, якщо бути точним, лівонського чи естон­ського походження¹⁰⁰.

Отже, гадаю, нам не дуже й цікаві предки курів, що, можливо, з погляду лінгвістики були балтами. Лінгвістична основа дофенського населення Курляндії, хоч яка вона може бути, не пов’язана з нашим питанням, оскільки той народ залишився доісторичним.

Тому я й не вважаю, що так зване «Kurische Frage » — одна з головних історичних проблем. Панівна верхівка Курляндії, заро­дившись у VI—VII ст., складалася з курів, що, як і осілійці, були кочовиками моря. Використовуючи один з естонських діалектів як свою lingua franca, вони організували й розвинули систему військово- морської влади на території від естуарію річки Мемель до великих естонських островів. Як і у випадку осілійських естонців, нова полі­тична назва курів походила від назви завойованої території.

На відміну від курів, ліви — ще одна група прибульців з Півден­ної Естонії, яка, проте, не брала активної участі в будівництві імпе­рій, — віддавали перевагу далекій торгівлі і зберегли власне ім’я.