КНИГА ДЕСЯТА ПОЛОЦЬК І СМОЛЕНСЬК, [Див. карти V на с. 952 та с. 1188]

Примітки до книги десятої див. на с. 1067—1068. скарби куфічних монет, знайдені в Полоцьку, датовані 840—850 рр., для них характерний дуже високий відсоток (15,4—18,6%) фраг- ментованих монет⁶.

Значення Полоцька зросло у зв’язку з особистістю його першого володаря — великого князя Русі першої чверті X ст. Олега (Гельґі)⁷. Разом з Ростовом і Любечем Полоцьк названо в його договорі 907 р. з візантійським імператором. У другій половині X ст. у Полоцьку (за даними ПВЛ) з’явився варяг «із замор’я» на ймення Рогьволодь (< ON Rqgnvaldf), що став засновником середньовічної руської по­лоцької династії («кривичів»)⁸. Незважаючи на тиск з боку династії Рюриковичів, його нащадки правили аж до першої чверті XIII ст. Після запровадження в Східній Європі християнства (кінець X ст.) Полоцьк був серед п’яти міст, піднесених до статусу єпископських катедр.

Вплив Полоцького князівства поширювався вздовж річки За­хідна Двіна — важливого тогочасного торговельного шляху. До кінця XII ст. (балто-руські?) князівства Ґерцике і Кукейнос, а також балтійські території Селонія, Земґалія і Лівонія (до 1212 р.) спла­чували Полоцьку данину.

З появою в першій половині X ст. Великого Новгорода почалася бо­ротьба між цим торговельним містом і Полоцьком за владу над окре­мими ділянками нового торговельного шляху — «Дніпровського».

У Полоцьку сформувався свій власний варіант «шляху з варягів у греки», який повністю обминав Великий Новгород. Він ішов від Ризької затоки вздовж Західної Двіни до Полоцька, де система воло­ків пов’язувала цю річку з Березиною (< Береза = Бірка?), однією з найбільших дніпрових приток (613 км, площа басейну 24530 км²). Шлях ішов уздовж річки Улла (притока Західної Двіни) та річки Ecca, де був волок до озера Плав’є, з якого витікала річка Сергут (притока Березини). Далі шлях ішов уздовж Березини аж до Дніпра⁹.

Боротьба між Полоцьком і Великим Новгородом набула дуже гострого характеру в першій половині XI і на самому початку XII ст. Друга половина XI ст. була періодом, коли Полоцьке князівство колонізувало і зміцнювало власну територію, і саме тоді засновано більшість полоцьких міст і ринкових осередків: Копис—1059 p.; Me- неськ (Мінськ) —1067 р.; Орша — 1067 р.; Голотичеськ — 1070 р.; Одреськ — 1078 р‘; Лукомль — 1079 р.; Логожеськ — 1079 р.; Дрю- теськ (Друтськ) — 1092 р.

З кінця XI ст. Полоцьку довелось конкурувати і з Смоленськом, що в 1120-х роках правив за посередника між руськими землями і дедалі розвиненішою торгівлею Mare Balticum, і Смоленськ зрештою переміг. ’

2, Смоленськ

Старий Смоленськ стояв десь на десять миль нижче по Дніпру від сучасного міста. В 1870—1880-х роках у селі Гнєздово, що знахо­диться на місці Старого Смоленська, виявлено одне з найбільших у Східній Європі кладовищ площею бл. 100 гектарів. Попервах воно складалося майже з п’яти тисяч невеличких курганів кінця IX — по­чатку XI ст., тепер їх лишилося 3826. Розкопано лише 700 курганів: «Більшість із них містять останки кремованих тіл разом із досить великою часткою матеріалів вікінґівського походження», — факт, що його з патріотичних міркувань заперечувала переважна частина радянських учених¹⁰.

Уперше Смоленськ згадав Константан Багрянородний у своєму славетному описі Дніпровського торговельного шляху (бл. 948— 952 рр.). Тоді Смоленськ уже був під владою київського князя Ігоря. Назва Mιλιviσκα^,1 (OP Смольньскь, ON Smalenskjd) балто-слов’ян- ського походження (порівн. руськ. смола, лат. sme}i з тим самим зна­ченням) і пов’язана з назвою річечки Смольня.

Як згадано вище, слов’янські поселенці прийшли на Смоленщину з Полоцька у VIII—IX ст. З погляду лінгвістики аборигенне насе­лення Смоленщини мало балтійське походження. Слов’ян, найімо­вірніше, привабило унікальне географічне положення Смоленська: адже місто стояло поблизу згаданого в ПВЛ Оковського лісу, де мають свої джерела три великі річки Східної Європи — Західна Двіна, Дніпро і Волга¹².

До 1120-х років Смоленськ політично й культурно був пов’язаний із «Руською землею». Місто становило один з адміністративних осе­редків у системі так званого «лествичного восхождения», яке дово­дило, зрештою, до київського трону. Якийсь час Смоленщина підпо­рядковувалась переяславським єпископам, і тільки в 1134—1136 рр. у Смоленську з’явився свій єпископ.

Десь того самого часу Ростислав Мстиславич (1125—1159; пом. 1167 р.) заснував окрему династію (молодшу гілку Мономаховичів), яка до 1223 р. часто правила і в Києві.

Смоленськ підтримував торговельні зв’язки з землями Mare Balti- сит — спершу з варягами на Готланді (XII ст.), а згодом з німе­цькими містами, зокрема з Любеком. До нас дійшов документ 1229 р., де йдеться про договір між, з одного боку, Смоленськом, а з другого — Ригою, Вісбю (Готландом) і кількома іншими німе­цькими містами¹⁴.