Дружина (Іід) та особиста охорона (drott/hir?)
Кожен конунґ (байдуже, осілий, чи військовий, чи морський), або ярл мав надійну опору своєї влади у вигляді дружини, що складалася з двох груп: Іід і drott. Цих людей добирав сам конунґ і платив їм за службу.
Обов’язок дружинників служити зберігав чинність тільки 22* доти, доки король виконував щодо них свої фінансові зобов’язання90.Хоча при доборі дружини перевагу мала місцева військова аристократія, конунґ користувався правом набирати на свою службу кого йому заманеться, а отже, й закордонних найманців найрізноманітнішого походження. Див. таттр про Еймунда, сина Грінґа, с. 164— 198.
Скандинавські дружинники служили й чужоземним володарям, особливо новгородським князям90 та константинопольським імператорам (славетна варязька ґвардія). У цьому томі згадано чимало таких найманців, надто в родинних саґах.
Власне дружина стала особистим військом короля (на відміну від пізнішого рекрутованого війська), а також його опорою в керуванні двором та маетностями. Дружина здебільшого була нечисленною: скажімо, ?ingmannalid наймогутнішого вікінґського володаря — вже згаданого Кнута Великого (пом. 1035 р.) — налічувала всього три тисячі чоловік.
Термін drdtt9 замінений бл. 1000 р. запозиченим англосаксонським словом hird (< hired), означав особисту охорону короля, яку згодом називали ще й huskarlar («охоронці»). Невдовзі ця особиста охорона сформувала в кожній землі елітне ядро земельного війська, що складалося з місцевих вільних селян.
Hird поділялася на власне hirdsmenn і gestir. Hirdsmenn9 або охоронці, теж ділилися на дві групи: ?egn («воїн») або старших дружинників (за рангом) і drengr («хлопців») або молодших дружинників. Командир hird мав титул Stallari («маршал»), що походить від латинського слова Stabularius9 запозиченого через англосаксонське посередництво91.
Gestir9 платня яких становила всього половину платні власне охоронців, були нижчою верствою королівських правоохоронців та виконавців. Вони формували окремий загін і мали свого командира — gesta-hofdingi.
У XI ст. особиста охорона норвезького короля була здебільшого невелика. Олава Тихого (1067—1093) селяни звинуватили в тому, що він має надто численну дружину, яка начебто складалася із 120 hirdsmenn9 60 gestir і 60 huskarlar92.
Улюбленою зброєю дружинників вікінґської доби були бойова сокира, невідома в Європі з бронзової доби, і чудовий каролінґський меч, часто інкрустований золотом і сріблом. Головними знаряддями захисту стали кольчуга, що мала назву brynja9 щит і шолом93.