РОЗДІЛ III Емансипація конунґа

7. Загальний огляд

До запровадження християнства ланд-конунґ був, по суті, вико­навчим урядовцем тінґу, що складався з мирного гурту обраних се­лян. За вікінґської доби дехто з ланд-конунґів (або супра-конунґів) став військовим диктатором, що здобував честь і багатство для себе, своєї дружини та інших своїх прихильників.

Християнська ідеологія і західноєвропейські впливи докорінно змінили становище короля. Формувалася інституція пов’язаного з територією (національного) королівства як частини християнської співдружності. Новій королівській владі була надана духовна могут­ність (доти невідома на Півночі), бо король тепер ставав «світським мечем» тієї або іншої церковної провінції.

У співпраці з церквою королі дістали змогу визволитися від опіки з боку тінґів та позбутися залежності від них. Секуляризація veizla забезпечила володареві початкову економічну базу.

Велике значення для майбутнього розвитку мало те, що селяни визнали право короля організовувати набір до Ieidangr (див. с. 685).

Конфіскація o?al-y (див. с. 693) збільшила розмір королівських володінь і розширила базу для подальшого оподаткування. Крім того, це дало королю змогу призначити свою власну адміністрацію в провінції — урядовців, залежних тільки від нього (див. с. 727). ²⁴ З.Ш ’

Наступним кроком емансипації короля став пошук способів збе­регти ці нові духовні, економічні, військові та адміністративні еле­менти його влади.

2. Секуляризація veizla. Veizla як податок

Християнізація поклала край священному характеру veizla. Світ­ський аспект цього свята розвинувся в обмін зобов’язаннями між селянами і королівським урядовцем: селяни мали утримувати короля та його дружину під час їхньої подорожі по країні (procuratio regis). Цей обмін (норв. veizla) в Данії мав назву πathhold³ⁿ₉ а в Швеції — gengarcPⁿ.

Правда, невдовзі ланд-конунґ став надавати дожиттєве право збирати данину veizla дедалі більшій кількості своїх hir?smenn (слугам різного походження), що тепер називалися veizlu-menn і, в свою чергу, теж могли передати право збирати ту данину (яка згодом мала ще назву /ел³¹³) своїм васалам.

Ті, хто збирав veizlur, були зобов’язані служити у війську, причому багаті veizlu-menn мали очолювати певну кількість своїх слуг (huskarlar). Важливо відзначити, що посада veizlu-menn ніколи не передавалась у спадок.

Термін veizla вживали й для назви всіляких доручень, із якими супра-конунґ посилав своїх урядовців у прикордонні райони. Ці урядовці діставали від конунґа й свої veizlu-jor?, тобто землі, надані за службу³¹⁴.

3. Формування класу veizlu-menn

Як сказано вище, veizlu-menn⁵'⁵ спочатку набирали зі слуг ланд- конунґа, що часто були або іноземними найманцями, або людьми низького походження і що не мали зв’язку з землею. Проте невдовзі королі почали надавати право збирати veizla місцевій аристократії, особливо з верств hersar і haul?ar, підтримку яких вони намагалися отримати. Сноррі Стурлусон у своїй «Геймскріґлі» (бл. 1230 р.) описав один такий випадок, що стався ще 1042 р.: норвезький король Маґнус Олавссон (1035—1047), що його данці обрали наступником данського короля Гардекнуда, «поставив тоді своїх людей в усій країні, як у сюслах, так і в геррадах, і надав veizlur визначним людям (ok veitti veizlur rikismqnnum) [тобто герсарам, гаулдарам]»³¹⁶.

Новий клас veizlu-menn, що його можна порівняти з західноєвро­пейськими баронами, володів землею, яку дав король, і згодом (у

XII—XIII ст.) дістав назву lendir-menn («земельних людей»). На відміну від західноєвропейського розвитку подій, земельні маєтки veizlu-menn не можна було передавати у спадок.

4. Висновки

У Скандинавії протягом 1000—1130 рр. давня дохристиянська родова система, заснована на дихотомії: військова аристократія (ко- нунґ, ярл, герсір) — вільні селяни (buandr), під впливом нової (хрис­тиянської) ідеології трансформувалась у новий тип суспільства.

Провідна роль перейшла від місцевих та провінційних тінґів до короля держави, що з допомогою церкви невпинно прямував до своєї мети: покласти край однорідному самоврядному й самодостат­ньому селянському суспільству й підкорити його своїй владі в ново­му типі держави на постійній території.

Внаслідок цих заходів основою народжуваного суспільства стала власність, яку тепер можна відчужувати. Новому суспільству був притаманний поділ на два класи, один з яких ієрархічно підпорядко­вувався іншому.

А. Перший клас складався з двох підгруп:

1. Гаулдари — нова земельна спадкова аристократія на невід- чужуваних землях, що часто ставала й збирачами королівського veizlur.

2. Колишні слуги, а тепер власне veizlu-menn, королівські уря­довці, що мали землю без права передавати її в спадок.

Б. Другий клас теж складався з двох підгруп, заснованих на дихо­томії: люди зі свободою пересувань і ті, хто прикріплений до землі.

1. До першої підгрупи належали:

а) buandr—селяни, тепер уже переважно на відчужуваних землях (внаслідок утвердження такого уявлення, як королівський o∂al)∖

б) другий компонент цієї підгрупи дістав назву Ieiglendingar, це були переважно колишні селяни (buandr) та вільновідпущеники, що тепер стали фермерами-орендарями без права передавати землю в спадок.

2. Друга підгрупа — це ?r?lar, колишні раби (в Норвегії і Данії; у Швеції вони й далі залишалися рабами), що тепер були прикріплені до землі і стали верствою, близькою до західноєвропейських крі­паків.