б) Ринки іноземних купців
Ринки (а згодом і міста)174 часто були не самобутнім утворенням, а справою рук міжнародних купців, що торгували з далекими країнами, —так званих frequentantes, які мали здебільшого франко-фри- зьке походження175.
Ринки засновували на землях, що належали ланд-конунґам (згодом на землях корони), поза межами окружних юрисдикцій hundred/herra?, і в обмін на захист вони сплачували конунгам ренту та податки (за «королів мир»). Деякі королі були самі купцями (farma?r) або опікунами купців: див. у Норвегії Бйорн Гаральдссон (с. 711) та “Пан” Кнут (пом. 1131; див. с. 502).Ринок або емпорій, розміщений на невеличкому острові (первісний варіант), мав назву bjark-ey, «острівна округа» (< фриз, birek, «[острівна] округа»)176; на континенті він мав назву vikvπ9 kaup-angr («ринок»; порівн. швед, koping)™ tao b?r (швед., дан. by, «місто»).
Тими торговельними центрами керував тінґ купців під проводом praefectus regis (як, наприклад, у Бірці в 830—831 рр.)179 згідно з окремим купецьким правом, що було, напевно, близьке до пізнішого Біркського права, яке давньонордичною мовою називалося Bjar- keyjar rettr (= давньошвед. Bi?rkoa retter, давньодан. Bi?rker?t)^. Чудові археологічні знахідки, виявлені в таких центрах міжнародної торгівлі, як Гедебю (Данія), Скірінґсал (Норвегія) та Бірка (Швеція), часто породжували (особливо серед деяких пройнятих патріотичним духом сучасних учених, що не можуть правильно оцінити історичну перспективу) хибне уявлення, буцімто скандинавські народи за доби вікінгів мали високий рівень економічного та культурного розвитку. Адже ці знахідки не можна приписати тільки отим селянам, що стали предками трьох сучасних скандинавських націй. За доби, про яку йдеться, ті землі були колоніями Mare Nostrum і становили «конгломерат сільськогосподарських, далеких від моря регіонів, де в примітивних селах жили вбогі й більш-менш рівні між собою селяни, майже не маючи контактів із зовнішнім світом»,80а.