Рейнські форми Russ і Rus-
У той час як Німеччина й Австрія були областями, де діяло друге верхньонімецьке переміщення приголосних, у ріпуарському Рейнланді (Tpip — Кельн) цього переміщення не було. Ріпуарські франки, у фонемному репертуарі в яких не було ні африкати ∕ts∕, ні фрикативної /' %/, звичайно зображених графемою, користувалися для субституцій цих звуків фрикативною ∕s∕ [35, с.
256—258]. Таким чином з’явились форми Russorum (залишалась нез’ясованою і досі. Було запропоновано два рішення: або ця назва є архаїзмом [42, с. 108— 119], або вона співвідносна з назвою Rugia (нім. Riigen) [43, с. 292— 306; 44, с. 1 —16]. Припустйти, що це архаїзм, неможливо, оскільки Адальберт писав свою хроніку зовсім простим стилем. З другого боку, не видно причин, чому Адальберт, який сам бував на Русі, поплутав би її народ з давньоскандинавськими ругами (Rugi), вперше згаданими Тацітом (55—120 рр.), які під час Великого переселення народів без успіху намагалися закріпитися на Дунаї (в Нижній Австрії), а також в Італії. Остання згадка назви Rugi зустрічається в 541 р. (Про долю германських руґів див. [45, с. 80—85].Так само немає підстав і для припущення, що тут існує будь- який зв’язок з островом Рюґен у Балтійському морі. Сучасник Адальберта Відукінд Корвейський, що писав у 967—968 рр., називав (слов’янських?) мешканців Рюґена Ruani [46, с. 162], і ні про яку Єлену — княгиню Рюґена у джерелах не йдеться.
«Звід переказів» (Codex tradiiionum) собору в Пассау, який був переписаний в 1254—1265 p∏., містить в собі «Студії про раффельштеттенські мита» (Inquisitio de theloneis Raffelstetten- sis)y документ, що з’явився під час останнього східнокаро- лінґського короля Людовіка IV Дитяти (900—913), але пов’язаний з більш ранньою практикою, як зазначено в ньому:
«Часів Людовіка (Німецького, 817—843—876. — О. П.) і Карломана (з 865 р.
правив разом зі своїм батьком, у 876—880 — король Баварії. — О. /7.) і інших королів (—899 р.: Людовік III, 876—882, з 880 р. також король Баварії Карл III, 882—888; Арнульф, 887—899. — О. ∏.)y коли по ньому сплачували мита найретельніше»22.Засідання (placitum)y що стосувалося Дунайського митного тарифу, відбувалося у містечку Раффельштеттен, яке пізніше занепало і припинило своє існування. Деякі вчені локалізують його на правому березі Дунаю між гирлами Трауну і Енсу.
За Ф. Л. Ґансгофом, обговорення цього предмета в Раффель- штеттені відповідає каролінґській практиці 860—870-х років [48, с. 197—224].
«Студії» складаються зі вступу і дев’яти глав. Глава 6 починається так: Sclavi ж (слов’яни), які приходять від Руґів або з Богемії для торгівлі (Sclavi vero, qui de RUGIS vel de Boemanis mercandi causa exeunt) [47, c. 251].
Більшість вчених згодна — і я приєднуюся до них — з тим, що de Rugis у цьому тексті стосується купців, які приходять з Русі (Rus∕Rus’) [49, с. 460—461].
Рейнська (або прибережно-франкська) форма Rug- зустрічається також у двох джерелах XI — поч. XII ст., що використовують матеріали, які походять з Лоррена. Перше джерело — це Historia Normannorum Гійома з Жюм’єжа (бл. 1072 р.), в якій великий князь Русі Ярослав Мудрий (1018—1036—1054) називається «Juliusclodius (< Jurius Georgius) король руґів (rex Rugo- ппи)»23. Другим джерелом є Genealogia Welforum (перша чверть XII ст.): Володимир Святий (979—1015, батько Ярослава) виступає тут як rex Rugorum (Is Chuno... genuit... 4 fιlias... 3a regi Rugorumnupsit («Цей Куно... народив... чотирьох дочок... третя [з них] вийшла за короля руґів») [54, с. 734].
Однією з типових рис діалекту ріпуарсько-франкської мови — рідної мови Адальберта — є так звана ґутуралізація, або, як ії іще називають, веляризація. Під цим розуміється перехід зубного проривного (особливо -d-) після голосного переднього ряду у велярний, у даному випадку -d- в -g-y наприклад, середньо-верх.-німецьке snιden «різати», ріпуарськ.
δnego-. Ґутуралізація засвідчена не тільки в сучасних діалектологічних записах, вона з’являється також і у середньовічних текстах розмовними мовами (про ріпуарсько-франкську ґутуралізацію дав. [37, Т. 1, с. 40—42, карта 13 (с. 119); Т. 2, с. 115—118; 55, с. 49— 58]; порівн. ще [36, с. 186—187].Як відомо, мова франків була змішаною, в ній Германська основа була збагачена вульгарнолатинськими елементами [44, с. 152].
У ґалло-романській мові (VI—VII ст.) глухі приголосні (наприклад, -t-) в інтервокальній позиції одзвінчувались (так, √- > -d-), потім протягом VIII ст. вони ставали фрикативними (так, -d- > -&) і, кінець кінцем, у XI ст. у старофранцузькій мові цей процес завершився (так, -д- > -0-): порівн. лат. vita «життя» > *vida > ст.-франц, vide > vie; лат. portata «яку носять» > porta- da; Ataulphus (власне ім’я) > Adaulfus [56, с. 385—386; 57, с. 140, 262; 58, с. 8; 59, с. XXI].
Саме таким чином кельто-латинське (ґалло-романське) *Ruti перетворилося у *Rudi, так само як Rutenis (локатив; VI ст.) / Rutena (IX ст.) — у Rodeis (бл. 1260 р.); у діалекті Родеза (гоиег- gat) воно розвинулося у Roudes (>Rodez у франц, мові XVII ст.) [60, с. 572; 61, с. 205, № 1].
На цій підставі видається раціональним припущення, що вульг.-лат./давн.-франц, запозичення *Rudi, після того як воно перейшло до ріпуарсько-франкської мови, зазнало ґутуралізації (приблизно між 800 і 860 рр.), результатом чого була форма Rugi.
5.