Померанія
На Балтійському узбережжі від гирла річки Одеру на заході до дельти Вісли на сході протягом IX—X ст. сформувалися кілька міст і торговельних пунктів, що завдячували своє існування потребам торгівлі з далекими країнами.
Якраз на південь від Воліна на пагорбі на лівому березі Одеру виникло місто Штеттин (ON Burstaborg; пол. Szczecirif1. Щеттин був містом-республікою, аж поки його завоював Варцислав І з Померанії (пом. 1135/1148 р.).А трохи далі на схід, на правому (східному) березі річки Дівенов (пол. Dziwna), десь за 6 км від Балтійського моря, постав конкурент Штеттина — важливий порт Камін (пол. Kamien)58. Це місто стояло на перехресті шляхів Волін—Колобреґ, Ґданцеке, Волін—Узедом— Штеттин і т. ін. Варцислав І (пом. 1135/1148 р.) зробив Камін своєю столицею, а 1176 р. у місті засновано єпископську кафедру. Після занепаду Воліна його жителі перебралися до Каміна/Нещодавно там знайдено рунічний напис X ст.59.
Колоберґ (Coloberg, Cholberg—1000 р.; пол. Kolobrzegf що стояв у гирлі річки Парсенти (нім. Persantef був заснований ще в VII— VIII ст.60. У середині X ст. місто вже мало свій замок і, завдяки своєму розміщенню на перехресті шляхів, стало, мабуть, важливим торговельним центром (одним з його товарів була сіль). Болеслав І Хоробрий (992—1025) почав християнізацію краю і 1060 р. заснував перше померанське єпископство. Він і наступні польські володарі намагалися перетворити Колобреґ на опірний пункт своєї влади в Померанії.
Через чотири десятиліття Земузіл, dux Bomeraniorum, засновник Західнопомеранського князівства, зробив Колобреґ своєю столицею.
Місто Ґданцеке (Gdanzeke, Gyddanycz, Danczeket, пол. Gdansk, нім. Danzig) було засновано 980 р.; вперше про нього згадано під 997 р. у життєписі св. Адальберта Празького (Urbs Gyddanycz)[‡‡‡]'. Це місто стояло на західному рукаві дельти Вісли й невдовзі стало головним портом регіону.
Якийсь час, принаймні протягом перших двох сторіч н. е., в Померанії і в гирлі Вісли жили ґоти. Деякі вчені (наприклад, Едвард Германн) пов’язують такі географічні назви, як Данціґ, Ґдінґен (пол. Gdynia) і Ґрауденц (пол. Grudz⅛c), з ґотами, зокрема з такою їхньою назвою, як «Greutungi»62.* * *
Протягом другої половини XI — на початку XII ст. у Померанії виникли два князівства: Західна Померанія із столицею Колобреґ (див. вище) і Східна Померанія із столицею Ґданцеке (Данціґ, Ґданськ), який біля 980 р. займав тінк Воліна. Хоча Західна Померанія якийсь час (наприклад, у 1110—1123 ppi) була васалом Польщі, обидва князівства стали складовою частиною німецької християнської цивілізації.
це місто правило ще й за столицю всіх сербів, його завоював німецький король Генріх І. Учені ототожнюють Гану з руїнами на річці Яна на схід від міста Шайц (Zchaitz)66.
Територія таламанців стала складовою частиною німецької марки Мейсен.
Лунзиці (лужичани — 963 р.) жили між річками Шварце-Ельстер та Шпрее і, за «Geographus Bavarusv, мали ЗО Civitates. їхній центр, що його Тітмар Мерзебурзький (бл. 1013—1014 рр.) називає Люба- зуєю (Liubasua), ототожнено з руїнами Люкау (Фресдорфа)67.932 р. її зруйнував Генріх І. 963 р. німці завоювали лужицькі землі, утворивши німецьку марку Лаузіц.
Мільцани (Milzieni) жили у верхній течії Шпре в районі Бауцена (серб. Будишин). Бл. 845 р. вони теж мали ЗО Civitates («Geographus Bavarusv). їхній центр Будусин (нім. Bautzeri), вперше згаданий 1002 р., стояв коло броду через Шпре на перехресті головних шляхів, що вели з німецьких земель до Сілезії, Богемії й Померанії. 932 р. територію мільчанів завоювали німці, заснувавши там свою марку Мейс- сен.
Сусли (Siusli—869 p.; за Адамом Бременським, 1072—1076 рр., — суси) жили на річці Мульде в районі Дюбена. Альфред Великий називав їх « Vinedaland the man h?t Sysylev6i. Сусіли, здається, були дуже войовничими, бо 869 р.
разом з чехами нападали на Тюрінгію. 874 р. вони перемогли Тахульфо, німецького dux сербського limes. Проте наприкінці X ст. їх самих завоювали німці. Назва їхньої території (Тітмар, 1013—1014 pp.: pagus Siusuli) походить від ON sysla, «округа»69.* * *
На південь від померанців і на схід від велатабів та сербів розселилися предки поляків (ON Pulinaland). То були поляни, що жили в басейні річки Варти й мали свій центр у Ґнєзно, а також ґоплани (куяв’яни), що жили на південь від нижньої течії Вісли й мали свій центр у Крушвиці. Цей народ 963 р. зненацька з’явився на історичній сцені, маючи своїм проводирем дуже обдаровану династію, що навіть у ті давні часи мала виразну політичну програму. Майже відразу поляки стали відігравати провідну роль у Центрально- Східній Європі.
Розміщення польських центрів — на балтійських річкових шляхах поблизу озера Крушвиці — і переконливі топонімічні дані (ON), скажімо, назва озера Ґопло, свідчать, що поляки були важливою складовою частиною цивілізації Mare Balticum.
На основі вивчення джерел створюється враження, що польська династія (Ліціке) мала сурбське походження70, але цю тему ще досі як слід не вивчено.