Починаючи з XI ст. землі Великого Новгорода поширювались на схід від лінії річка Нарва—озеро Пейпус (Чудське).
Невеличке південне відгалуження Чудського озера — Псковське озеро, живлене річкою Великою (406 км, площа басейну 25 400 км2), цілком лежить на новгородській території.
Кордон з естонськими землями пролягає на відстані близько десяти миль на захід від озера.Землі Великого Новгорода були здебільшого неозорими низинами, вкритими лісом. На півночі, сході і в центрі там простиралася справжня тайга, де переважали ялина, сосна й береза, а на півдні й заході ріс мішаний ліс, і головною породою був дуб. Стік води з цієї території забезпечували річки з заболоченими долинами; річки часто поєднувались між собою і впадали в одне (або два) з чотирьох головних озер: Ільмень, Ладозьке, Біле та Онезьке. Одне слово, взявши все до уваги, природні умови були ідеальними для комунікацій і торгівлі. Але тамтешня земля — здебільшого кислі неродючі підзолисті ґрунти, тож протягом усієї своєї історії Новгород, щоб вижити, мусив імпортувати зерно, і ця необхідність часто ставила під загрозу його ревно бережену свободу.
У центрі новгородських земель містилась Валдайська височина — пагорби моренного походження, що досягають на півдні висоти 1053 фути. Більша частина Валдайської височини припадає на басейн озера Ільмень (OP Ильмерь', ON Ilmar, фін. Ilmajarvi, ест. Ilmjarv). Залежно від пори року та погодних умов площа самого озера змінюється від 610 до 2100 км2. В озеро впадає велика кількість річок, зокрема UIe- лонь (251 км), Полість (176 км), Ловать (озера (ця назва— переклад вепської назви Vduktar9 пор. фін. Valkeajdrvr9 1125 км2)6 — витікає річка Шексна (< можливо, фін. *hdhna,9 164 км), притока Волги. На південь від Шексни тече річка Молога (450 км, площа басейну 31 000 км2), ще одна притока Волги.
Поблизу Білого озера на північний схід від нього є й інші великі озера — Воже (< фін.
Vaajajdrvr9 422 км2) і Лача (OP Лачь < фін. Lahtijdrvr9 335 км2), пов’язані річкою Свидь.Слід згадати ще про дві річки та один острів поблизу низовинного заболоченого узбережжя Фінської затоки. Перша з них — при- кордоннна річка Нарва (OP Нарова < есг. Narvajogr9 78 км), а друга — Луга (< фін. Laukaanjokv9 MLG Louket9 346 км, площа басейну 13 300 кв. миль), що має дуже заболочену долину; її найбільша притока — річка Оредеж (< фін. *Oritjoki).
У Фінській затоці на захід від гирла річки Неви (OP Котлино озеро)7 лежить невеличкий, але стратегічно важливий острів Котлін (OP Котлингъ8; OS Ketlingent9 фін. Kattila та Retusaarit9 бл. 15 км2; з 1703 р. славетний російський форт Кронштадт). За середньовічної доби цей острів вважали за кордон Новгородської держави* На північний захід від Котліну неподалік від карельського узбережжя є острів Березовий (OS Berko)9. Назва острова свідчить про наявний за доби вікінгів зв’язок уппландської Бірки, Фінської затоки й Ладозького озера (бл. 800—970 рр.).
З назв річок та озер, поданих у цьому короткому географічному описі, стає очевидним, що водь та вепси — представники фінського етнічного елементу — напевно були аборигенами тих земель.