Карели

Третьою етнічною групою фінських поселенців були карели⁴⁰ (ON Kirjala_t Karjala_t Kirjalaland), добре відомі з давньонордичних письмових джерел (рунічних написів, саґ, особливо «Саґи про Еґіля»).

На підставі топонімічних даних, ці поселенці були спочатку емі­грантами з західного узбережжя власне Фінляндії, що рухались озер­ним маршрутом від річки Кокемякі до Ладозького озера⁴². Ка­рельські поселення, з’явившись бл. 800 р.⁴³, зосереджувались на північних, північно-західних і західних берегах Ладозького озера, проте їхні торговельні громади згодом поширили свою діяльність до Новгорода, Ботнічної затоки (вздовж водного шляху Ладозьке озеро—Пюхіярві—Орівесі—Піелісярві—Оулуярві—річка Оулу). Найімовірніше, карели не випадково прийшли на узбережжя Ладозького озера саме на зламі VIII—IX ст. Цей найактивніший фінський етнічний елемент вирішив шукати своє щастя в щойно народжуваній східній торгівлі, яка відбувалась уздовж маршруту Булгар на Волзі—Бірка в Уппланді. Колективною пам’яткою народу про той період карельського «Sturm und Drang» став національний епос «Калевала».

На відміну від західних фінів (із власне Фінляндії, Сатакунти й Тавасталанду), які кооперувалися зі шведами, карели дуже рано уклали взаємовигідний союз зі своїми новими сусідами — спершу з вепсами, потім зі «шведами» (див. нижче розділ про Іжору), а згодом із Новгородською Руссю (перша згадка 1137 р.). Відчуження між двома галузками фінів стало таким великим, що вепси, за якими потім пішли й карели, вживали загальнофінське слово, що означало «шведів», для позначення суомі-фінів (карел., вепс. ruots)^4t∖ ото­тожнивши таким чином західних фінів із шведами.

Карели підтримували новгородців під час їхніх походів проти шведів; найславетнішим із них була виправа проти Сіґтуни 1187 р.

Після експедиції ярла Бірґера в Тавастію (1249 р.) німці і шведи намагались утвердити свій вплив у Карелії. Як згадано вище, швед­ський маршал Тюрґільс Кнутссон очолив експедицію до Карелії й побудував там два замки — Виборг на місці давнього торговельного пункту на березі Biinypi і Кексгольм (Карельський городок, тепер Приозерськ) у гирлі річки Вуоксі, що впадає в Ладозьке озеро. Врешті-решт 1300 р. він завоював початок Невського шляху і побудував замок Ландскрону (давньоруський переклад Венец Земли) в гирлі річки Охти. Але наступного року новгородці й карели захопили і зруйнували Ландскрону, поставивши під велику загрозу міжнародні торговельні зв’язки⁴⁶.

За Нотеборґським договором (1323 р.), Великий Новгород відсту­пив шведам три найзахідніші карельські райони: Саво (згодом про­вінція Саволакс з головним містом Олавсборґ (Олафінлінна, тепер Савонлінна), Яяскі (на південь від озера Сайми) і Яюряпяя (пере­шийок між Фінською затокою і Ладозьким озером)⁴⁷.

♦ * *

Арктичну частину Фінляндії, названу в давньонордичних дже­релах Finnmqrk, сьогодні називають Лапландією, бо й уживаний в ON загальний термін Finn-r теж означав «лапландців».

На тій території сформувалися торговельні громади, здебільшого норвежців, кайну (Kvcenir) і карелів, усі вони здобували хутро й зби­рали данину з лапландців (див. «Саґу про Еґіля»),