Південно-Східний регіон

Південно-східний регіон завдячує своє панівне становище в Нор­вегії сімом довгим річкам, що течуть по його території і впадають у важливу в торговельному аспекті протоку Скагеррак.

Регіон можна поділити на дві підзони — південну й північну. В південній підзоні домінує протока Скагеррак та її порт — Осло- фйорд, що називався ще й Vik(in), тобто «затока». Завдяки портові той багатий сільськогосподарський край мав добрі умови для торгівлі, надто з Данією. Починаючи з IX ст. Данія постійно намагалася встановити там свою владу, особливо в Ранрікі та Вінґульмьорку. Тому тоді там сформувалося кілька важливих торговельних міст: Каупанґ (ON Skiringssalr, OE Sciringes healh), Тунсберґ, Сарпсборґ і, нарешті (бл. 1050 р.), Осло. Отже, аж ніяк не дивно, що політична історія Норвегії почалася в Південно-Східному регіоні.

Південна підзона, що за середньовіччя охоплювала нинішній шведський лен Богус і сягала на південь аж до східного берега річки Ґаут-Ельв, складалася з кількох королівств і «купецьких республік». Після об’єднання Норвегії (IX—X ст.) територія від Вікіна на півдні до плато Уппланд (Опланн) на півночі складалася з п’яти фюлькі.

Чотири з цих фюлькі формували коло, поділене навпіл Осло- фйордом. На заході лежали фюлькі Ґренланд (південь) і Вестфолл (північ), а на сході — Ранрікі (південь; тепер лен Богус) і Вінґуль- мьорк (північ; тепер норвезький фюлькі Естфолл). У цьому остан­ньому фюлькі стояло місто Сарпсборґ (ON Borg), центр юридичного округу Борґартінґа (з часів Св. Олава). Територія між річками Раум- Ельв (Albis Raumarum) і Ґаут-Ельв (Albis Gotharum) мала назву Альвгеймар і охоплювала фюлькі Вінґульмьорк і Ранрікі.

П’ятим фюлькі було Грінгарікі на північ від Вестфоллу; прізвище тамтешньої місцевої династії — Дьоґлінґи.

У північній частині Південно-Східного регіону містилося плато Уппланд (Upplond), а також Мьоса (ON Hei?s?r, згодом Mjqrs), най­більше норвезьке озеро (площа 141 кв. миля, глибина — 1473 фути). На північ від Мьоси є два перевали, що ведуть у видовжені системи долин, які правили за торговельні шляхи для жителів родючих долин, пов’язуючи Південно-Східний регіон з Трондгеймом.

Східна долина мала назву Естердал (ON Eystridalr), по ній текла Ґломма, найдовша норвезька річка (365 миль завдовжки; загальна площа річкового басейну — 16 236 кв. миль). Друга долина — Ґуд- брансдал, по якій тече річка Лоґен (ON Lqgr, 126 миль завдовжки, загальна площа басейну 4600 кв. миль), що впадає в озеро Мьоса. Посеред долини Ґудбрансдал стояла садиба Гуннторп зі славетним храмом бога Тора. Цей храм, що перебував під охороною володаря Ґудбрансдалу, так званого repcipa(Λery∕r), 1021 р. зруйнував Св. Олав⁴.

Нижче озера Мьоса річка Лоґен називається Вормою й тече по фюльке Раумарікі, впадаючи потім у річку Ґломму. В давньонор- дичних текстах Ґломма, що текла через Раумарікі та Вінґульмьорк, у своїй нижній течії аж до Сарпсборґа була відома під назвою Раум- Ельв. Навколо озера Мьоса (Mjqrs) лежали фюлькі Гадаланн (Гада- фюлькі, на заході), Раумарікі (Раума-фюлькі, на сході), північна час­тина цього фюлькі мала назву Солеяр-, Гейдмьорк (на півночі). На північно-східному березі Мьоси стояло місто Тамар. Територія на південь від Мьоси в джерелах ON називалася Toth (?otn). Разом усі ці території становили основу (Г)Ейдсіватінґу з асамблеєю, що її заснував король Гакон Добрий (948—961) у поселенні якраз на південь від озера Мьоса (ON Heidscer) у Тотні (норвезькою мовою Toten). У сучасній окрузі Остре-Тотен знайдено рунічний напис десь IOOO—1030 рр. із важливими даними про східноєвропейську топоніміку⁵. 1152 р. у Південно-східному регіоні створено єпис­копство, центром єпархії став Тамар, що теж був на території Гейдмьорку. Кожна зі згаданих вище великих долин становила окремий фюлькі — Ґудбрансдалар (на заході) і Ейстрідалар (на сході)..

У своїй «Getica» (написаній 551 р.) готський історик Йордан на­зиває два «народи» — Raumarici та ?ragnarici⁶, ототожнені з двома південно-східними фюлькі'. перший із північним фюлькі Раумарікі, а другий із південним фюлькі Ранрікі. Існування політичної органі­зації в Ранрікі протягом періоду великого переселення народів під­тверджують археологічні знахідки⁷.

За однією давньонордичною легендою («Саґою про Інґлінґів»), десь у середині VIII ст. шведський харизматичний клан Інґлінґів, що походив з Уппсали, був змушений покинути свою батьківщину й оселитися спершу в Раумарікі⁸. Ім’я першого короля Інґлінґів у Норвегії було Гальвдан Гвітбейн Олавссон, і його проголошено королем Уппланду (Upplendinga konungr). Згодом Інґлінґи перейшли у Вестфолл, де перед тим правив клан Браґнінґів. Незабаром Гальвдан начебто захопив контроль над торговельним містечком (Kaup-ang) цього фюлькі. Каупанґ учені ототожнили зі Скірінґса- лом, і там з 1956 р. археологи систематично провадять розкопки⁹.

У Вестфоллі містилося Борро (Борре), місце поховань Інґлінґів. Нещодавні розкопки збагатили науку важливими знахідками, вико­наними в так званому стилі Borre (тваринні орнаменти; бл. 840— 980 рр.)¹⁰. Особливо велике значення мають три славетні й розкішні кораблі (типу karfi), що їх закопали Інґлінґи: два у Вестфоллі (ко­ролівське судно для розваг в Осеберґу, бл. 800 р., і невеличке війсь­кове судно з Ґокстаду, бл. 900 р.), а одне у Вінґульмьорку (Туне, кінець IX ст.)¹¹. Стиль боре згодом поступився стилеві грінґарікі (рінґеріке) з рослинним орнаментом (бл. 980—1090 рр.)¹².

Населення Вестфоллу брало активну участь у великих експеди­ціях вікінгів. Піратів, що 843 р. атакували Нант у Франції, в каро- лінґських хроніках названо вестфольцями (Westfaldingi)ⁿ.

Коли Ґодфрід (Ґотфред, 803—810) почав зміцнювати своє данське королівство, він мав досить сили, щоб завоювати Вестфолл, проте Інґлінґи невдовзі відновили там свою владу.

Саме з Вестфоллу, заручившись підтримкою ярла Тренделаґу (див. с. 722), Гаральд Світловолосий (бл. 875—945 рр.), нащадок Інґлінґів, почав об’єднувати Норвегію. В процесі об’єднання він зму­сив своїх політичних опонентів покинути країну, започаткувавши таким чином колонізаційний рух, що спричинився до заселення Іс­ландії. Проте аж до часів Св. Олава (1014—1030) королі з роду Інґ- лінґів передавали своїм синам титул конунґа з одним або кількома південно-східними фюлькі.

Трюґґві Олавссон, батько короля Олава Трюґґвасона (995— 1000), був конунґом Ранрікі і Вінґульмьорка; його кузен Ґудред Бярнарсон володів Вестфоллом, маючи такий самий титул, а Га- ральд Ґудредсон, батько Св. Олава, став королем Ґренланду і Грінґу; батько героя Еймунда був конунґом Грінґарікі, так само як і Сіґурд (пом. 1015 р.), батько Гаральда Гардраді.

Свінасунн відокремлював Вінґульмьорк від Ранрікі. В Ранрікі, в естуарії річки Ґаут-Ельв, де в X ст. сходилися кордони Норвегії, Данії і Вестер-Ґаутланду (Швеція), стояло відоме торговельне місто Конунґагелла. Це місто відігравало важливу роль як місце зустрічі скандинавських королів (уперше згадане 998 р.; див. також с. 733), аж поки 1135 р. його спалив «вендський» князь Ратибор (Rettibur). До того король Сіґурд Магнуссон (1103—1130) збудував свою королівську резиденцію у фортеці Конунґагелла, щоб захистити свій край. Там він жив дуже довго. На південь від Конунґагелли лежав острів Гісінґ, де поселилися багаті купці. За Торстейном Мудрим, одним із джерел «Геймскріґли» Сноррі Стурлусона, острів Гісінґ «по черзі належав то Норвегії, то Вестер-Ґаутланду»¹⁴.

На захід від Гісінґу розташовані дві групи невеличких островів — Бреннеяр, а на південь від неї—Ейріксеяр. Перша група мала велике значення, бо, за «Саґою про людей із Лососевої Долини», норвезькі королі щоліта влаштовували там свою королівську асамблею¹⁵. Тут купці, як іноземні, так і місцеві, мали нагоду виставити свої товари й розважати королівських гостей.

Близько 1050 р. на схід від річки Акер Гаральд Суворий заснував місто Осло, що виявилося його улюбленою резиденцією¹⁶. Невдовзі (бл. 1061—1093 рр.) там було утворене єпископство, і Осло стало релігійним та культурним центром Східної Норвегії, а з 1320 р. воно de facto — столиця всієї Норвегії.

Як згадувалося вище, король Гакон Добрий (948—961) створив юридичний округ Гейдсевісльоґ, або Г(Е)йдсіватінґ, для Південно- східного регіону. Король Св. Олав (1014—1030) відокремив Пів­денно-Західний регіон від цього юридичного округу, створивши новий юридичний округ з асамблеєю в Сарпсборґу (ON Borg} — Борґартінґслоґ.

2.