ПЕРЕДМОВА
Цей том завершує скандинавську частину мого твору. Ненадру- кованим залишається лише мій есе про давньоскандинавські хариз- матичні клани (понад сто сторінок), для якого вже не вистачило місця в цьому аж надто об’ємному томі.
Щоб історики, які не мають спеціальної підготовки, могли легше орієнтуватися у середньовічних проблемах Скандинавії та країн навколо Балтійського моря, а теж сходознавства, я у другій частині цього тому подав відповідні нариси з бібліографією, а в третій частині—суспільно- політичний розвиток Скандинавії від доби вікінґських конунґів до трьох християнських монархій: Данії, Норвегії та Швеції. В частині четвертій подано 10 екскурсів до специфічних проблем основної теми.
Тепер я починаю підготовку до друку третього тому, присвяченого арабо-перським джерелам до історії Давньої Русі.
Том другий має свою історію. Я розпочав працю над ним у той самий час і паралельно до тому третього і першого, тобто майже тридцять років тому. Це була вимога мого цілісного підходу до істо-
3-312 ричного дослідження, а спеціально до джерелознавства. Після виходу англійської версії першого тому я був повністю зайнятий підготовкою та реалізацією Гарвардського проекту святкування тисячоліття хрещення Русі-України, а опісля, як надійшла моя пора піти на пенсію, я, замість займатися своїми працями, прийняв запрошення Президії Національної Академії наук України переїхати до Києва, щоб відновити в Україні сходознавство, яке занепало після трагічної смерті мого вчителя акад. Агатангела Кримського. Я переїхав до Києва, організував Інститут сходознавства і працював понад десять років його директором серед дуже важких обставин, поки стан мого здоров’я не примусив мене повернутися до США.
Приблизно в той самий час, коли я почав працю над «Походженням Русі», талановитий історик і джерелознавець Владимир Т. Па- шуто (1918—1983), бачачи недоліки радянських досліджень Середньовіччя, створив у Москві, у системі Інституту історії AH CPCP, окремий сектор «древнейших государств» і залучив до співпраці здібних і кваліфікованих учених.
Вони почали із 1975 р. видавати цінний річник «Древнейшие государства на территории СССР» (від 1991 р. річник змінив назву на «Древнейшие государства на территории Восточной Европы»). Я тут назву кілька імен, насамперед тих, кого я цитую в цьому томі: скандинавісти — Е. А. Мельникова, Г. В. Глазиріна, Т. Н. Джаксон; сходознавці — А. П. Новосельцев, Т. М. Калініна; візантиністи — Г. Г. Літаврин, М. В. Бібі- ков, І. С. Чичуров, С. А. Іванов; латино-німецькі джерела—А. В. Назаренко.Подібну серію створив польський історик Генрік Ловмянський (1898—1984) своєю капітальною працею Poczqtki Polski. —Т. І. — VI: 1—2. — Warszawa, 1963—1978, яка звільнила мене від подання дуже складного розвитку державності у давній Польщі, для чого потрібно було б окремий том. Отже, я відсилаю читача до цієї фундаментальної праці.
Тому що я паралельно працював над першим, другим і третім томами в тих самих бібліотеках та інститутах і я вже висловив їм подяку у передмові до першого тому, не буду тут повторювати цей довгий список, а скажу загально: ще раз Вам усім щиро дякую. Але висловлюю моє особисте спасибі моїм колишнім асистентам, а тепер професорам Маргарет Кормак (Cormac), College of Charleston, S.C. та Джесі Байок (Jesse Bayock), Каліфорнійський університет, Лос- Анджелес.
Також дякую моєму помічникові (а тепер доктору медицини) Маркіянові Стецикові за виготовлення мап до цього тому, скла-
35 дених під моїм керівництвом. Мій приятель проф. Річард Фрай (Frye), як завжди, давав мені консультації з питань іранської філології.
Дякую моєму другові др. Миколі Радейкові в Осло, який із своєю родиною гостили мене в Норвегії і допомагали здобути фахову літературу.
Директор публікацій УНІГУ п. Роберт де JIocca, бібліотекар УНІГУ п. Ксеня Кєбузінська щедро допомагали мені у провірці бібліографічних даних ксерокопіями потрібних мені робіт, були завсіди помічниками у всяких технічних справах.
За переписання великої частини мого рукопису дякую пп. Бренді Сенс та Сарі Браунсберґер. Дякую також пп. Сороківським за допомогу: Оксані у бібліотечних справах, а Андрієві за переклад англійською мовою мого «Прологу».
Не менша подяка всім, хто допомагав виходові у світ цього тому, насамперед меценатам українського видання моїм друзям Олі та Ярославові Дужим, редакторові серії, який подбав про якість українського видання, моєму приятелеві Олексі Мишаничу.
Я щасливий, що цей том потрапить до українського читача скоріше, ніж англійський оригінал. Пишучи цю працю, я мав на увазі найперше потреби української науки.
Омелян Пріцак