Моїм батькам —
Духненко Фені Львівні (1912-1995),
Саюку Павлу Гнатовичу (1912-1944)
присвячується.
Батько, уродженець с. Очеретянка Черняхівського р-ну, Житомирщина, був мобілізований на другий день війни, як водій на вантажівці місцевого колгоспу поїхав на фронт, після війни додому не повернувся.
Матінка, уродженка с. Загальці Бородянського р-ну, Київщина, вчитель початкових класів, лишилася вдовою з трьома дітьми 1937, 1939, 1941 років народження, виховала їх щирими українцями, щоб продовжили рід українського народу, доклала зусиль, щоб всі три її сини Володимир, Олександр і Петро отримали вищу технічну освіту — дипломи інженерів.
Автор
Як автор цієї книги “Ірпінська битва 1323 року” хочу повідомити читачам, що я не фаховий історик, не закінчував історичний факультет вищого навчального закладу, тобто не гуманітарій, а технар. Народився 1 жовтня 1937 року в селі Велика Глумча, Городницького району на Житомирщині. Батько на ту пору працював водієм вантажівки з вивозу лісу при розчищенні радянсько-польського кордону. Матінка до батька приїхала на кордон у декретну відпустку і там народила мене на хуторі Володимирівка. Після закінчення семи класів на Чер- няхівщині (Житомирщина) навчався у 1951-1955 роках в Київському топографічному технікумі, потім у 1955-1957 роках праця топографом у топографічному загоні №103 Українського Аерогеодезичного підприємства (м. Київ) на території Харківської (Україна), Воронезької, Липецької і Тамбовської областей (Російська Федерація). З третьої декади грудня 1957 року по третю декаду липня 1960 року служба в Армії, війська протиповітряної оборони, Підмосков'є (Митищі, Реутово). З вересня 1960 - липень 1965 рр. навчання в Українському інституті інженерів водного господарства, м. Рівне на гідротехнічному факультеті — будівництво річкових споруд та гідроелектростанцій. Після отримання диплому інженера —гідротехніка — праця на об'єктах Міністерства енергетики та електрофікації СРСР (будівництво Токто- гульської ГЕС, Киргизія), об'єкти Міненерго України. 5 років (19841989) перебував у закордонному відрядженні на будівництві гідровузла Хоабінь, В'єтнам.
При незалежній Україні з 1992 по 1997 роки (виходу на пенсію) праця в апараті Вишгородської районної державної адміністрації Київської області. Але все своє свідоме життя я цікавився історією, маю багато історичної літератури. І коли 28 жовтня 2006 року в газеті "Вишгород" було надруковано допис Івана Єрченка “Де підписали мир (версія)", в якому розповідалося, як при будівництві дамби через заплаву річки Ірпінь була розкопана велика братська могила, то для мене це не було несподіванкою: Г. Кониський, М. Карамзін, М. Берлінський, С. Соловйов були у моїй бібліотеці. Праці першого і третього авторів друкувалися в Україні і проблем з придбанням їх не було, твори М. Карамзіна і С. Соловйова я передплатив, мешкаючи у В'єтнамі. На початку січня 2007 року при районній державній адміністрації проводилася нарада керівників (предст а- вників) партійних організацій, де я підняв питання про проведення археологічних робіт на місці ймовірної битви на заплаві Ірпеня. Звичайно, з цього нічого не вийшло: “Грошей на археологічні розкопки немає”, — була відповідь районних можновладців. Переломний момент наступив у кінці 2010 - початку 2011 років — я прочитав книгу В. Білінського “Країна Моксель, або Московія" в трьох томах [1; 2], з якої я дізнався, що 1320 року через 80 років після навали татарських орд Батия наші пращури внаслідок перемоги в битві на річці Ірпінь звільнилися від татарської залежності. Це вже міняло справу, це була не- рядова битва, вона надала Україні незалежність від Золотої Орди. З цього приводу мною була написана і надрукована стаття у газеті “Вишгород", 5, 12 лютого 2011 року (додається.), головний редактор Кочелісова Марина Юрієвна.Газета "Вишгород", 5, 12 лютого 2011р. №№ 6, 7.
Еще по теме Моїм батькам —:
- Буддійський культ
- СВОБОДА ВОЛІ ОСОБИСТОСТІ. Ж.-П. САРТР ПРО ІНДИВІДУАЛЬНУ СВОБОДУ ЯК ЄДИНИЙ ФУНДАМЕНТ СУСПІЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ
- ВИЗНАЧЕННЯ ГЕОГРАФІЧНОГО СВІТУ