Купець Відґаут як сват у Голмґарді
а. Розділ 87: Про Відґаута559
«Був собі чоловік на ім’я Відґаут; він походив із Самланду й у той час сповідував поганську віру. Він був купцем (kaupma?r), дуже багатим і, з багатьох поглядів, дуже освіченим.
Він регулярно здійснював подорожі до східно-балтійського узбережжя (hann varjafnan vanr at sigla kaupfer?ir і Austrveg).Одного літа, коли він плив зі сходу до Курландії, він натрапив на курів (Kurir), чиї військові кораблі (her-skip) стояли там на якорі. Вони негайно взяли курс йому назустріч і хотіли вбити його й забрати його добро (fe). А що він мав лише один корабель, а курів там було ціле військо (IiS), він зрозумів, що неспроможний учинити їм опір, підняв вітрило і вирішив повернутися назад, до Самланду. Кури теж підняли вітрила й погналися за ним, перетнули йому шлях додому і вже збиралися відібрати в нього життя й майно. Він побачив, що може обрати собі одне з двох: або вступити з ними в бій, результат якого було неважко вгадати, або вийти у відкрите море й узяти курс на християнські землі; і в тому, і в іншому випадку він не сподівався нічого доброго. Та все ж він вирішив вийти у відкрите море й пливти на захід560, у Данію. Він чув про Кнута лаварда (Lavard > Lord, Пан), чув і про те, що всіх, хто до нього з’являвся, він зустрічав добре, і [тому] він мав підстави сподіватися, що і його там приймуть не гірше, аніж уже приймали багатьох інших. Отож він вирішив пливти до Гедебю (Шлезвіґа).
Коли він наблизився до вузької протоки (sund), яка вела у гавань, то побачив, що вхід у неї закрито. Тоді він гукнув до сторожі (var?- тепгі), яка була у своїй фортеці (kastali), щоб його туди пропустили.
Вартовий запитав у нього, хто він такий. Він відповів: «Мене звуть Вітґаут», — а вартовий йому відказав: «Пан Кнут звелів нам не пропускати в гавань (hqfh) людей, про яких ми нічого не знаємо». На те Відґаут йому сказав: «Відчини мені вхід до гавані, чоловіче добрий, бо я хочу відвідати принца Кнута.
Я також попрошу за тебе пробачення, якщо принц захоче покарати тебе за твої дії». Сторож сказав: «Це мене влаштовує». І вони відкрили йому вхід до гавані, і Кнут приплив туди на своєму кораблі, а потім пішов до принца.Принц запитав, хто ці люди. Відґаут назвав своє ім’я і сказав, що вони із Самланду. Кнут відповів: «Я вже чув про тебе, і мені сказали, що ти поганин». Відґаут відповів: «Це правда, ми погани». Тоді принц йому так сказав: «Ти маєш вибрати між двома речами: або приймеш християнство й дозволиш, щоб тебе охрестили — і тоді ми радо тебе привітаємо, або тобі доведеться змиритися з усім, що тебе тут чекає». Відґаут відповів: «Хіба ж не зрозуміло, що людина завжди зробить кращий вибір, якщо він перед нею відкритий? Я з радістю навернуся на [християнську] віру (Jru), аби скористатися з твоєї гостинності». Після цього їх охрестили, і вони були у великій шані в палатах Пана Кнута протягом усієї зими.
Відґаут часто розмовляв із принцом. Він міг говорити про все на світі, бо був чоловік розумний і багато подорожував. Принц часто розпитував його про країни, розташовані на східному узбережжі Балтійського моря (hertoginn spur?i hann margs or Austrvegi), і Відґаут міг багато йому про них розповісти».
Ь. [Розділ 88. Одруження «Пана» Кнута]561
«Королем тоді на Сході в Голмґарді був Гаральд (Мстислав, 1088—1132), син короля Вальдамара (Мономаха, пом. 1125 p.), який доводився онуком Яріцлейвові (пом. 1054 р.), синові Вальдамара (пом. 1015 р.). Матір’ю Гаральда була Ґк?да, дочка англійського короля Гаральда Ґудінасона (пом. 1066 р.). Гаральд (Мстислав) мав за жінку Крістіну (пом. 1122 р.), дочку шведського короля Інґі Стейн- кельссона (1066—1080), сестру королеви Марґрет (пом. 1130 р.), яка була в той час одружена з данським королем Нікуласом (1104—1134). Дочками Гаральда й Крістіни були Мальмфрід, одружена з норвезьким королем Сіґурдом Хрестоносцем (1103—1130), та Енґільборґ.
Коли Відґаут прожив зиму в гостях у “Пана” Кнута, ввійшовши з ним у близькі й довірчі стосунки, принц попросив його виконати одне доручення, вирушити на схід до Голмґарда й засватати для нього Енґільборґ, дочку короля Гаральда.
Відґаут відповів: «Володарю, — сказав він, — принаймні де в чому я спроможний виконати твоє доручення, бо коштів мені не бракує; і хоч із багатьох інших причин я не дуже придатний для виконання ролі, яку ти хочеш мені накинути, я, проте, зобов’язаний зробити для тебе все, про що ти мене попросиш».Принц подякував йому й пояснив, що звернувся до нього, бо саме він, на його думку, найкраще може виконати це завдання з усіх людей, які йому служили, і завдяки своєму розумові, і завдяки своїй спритності.
Після цього все наготували для далекої подорожі, і, перед тим як вирушити в дорогу, Відґаут сказав принцові: «Володарю, ти прийняв нас узимку з великими почестями й чудово нас розважав, і я хотів би тобі віддячити, але моя вдячність буде меншою, ніж ти цього заслужив. Тому прийми від мене сорок serkr («сарків») сірих шкурок (?er skulu? ?iggja af mer XL serkja grara skinna), а в кожному serkr буде по п’ять timbr (комплектів), а в кожному комплекті по сорок шкурок {skinn).
Принц подякував йому і сказав, що кращого подарунка він ніколи не мав.
Після цього Відґаут вирушив у дорогу зі своїм почтом (me? sitt fqruneyti) і плив не зупиняючись на схід, до Голмґарда, щоб поговорити там із королем Гаральдом. Давши деяким людям гроші, він швидко домігся, щоб йому дозволили побачитися з королем. Останній прийняв його ласкаво, бо Відґаут був чоловік відомий, який умів відверто поговорити і знав багато мов (kunni margar tungur).
Він виклав перед королем своє доручення і знайшов дуже розумні слова, щоб домогтися його згоди. Він став вихваляти “Пана” Кнута, сказавши, що «всі одностайно вважають, що йому немає рівних ані в Данії, ані будь-де: його родина всім добре відома, і це вам робить велику честь». Король відповів: «Своїми словами ти дуже йому допоміг, і якщо ми послухаємося твоєї поради в цій справі, то все можна буде легко залагодити». — «Атож, ваша величносте, — сказав Відґаут, — ви самі переконаєтеся, що все мною сказане аж ніяк не перебільшення, бо всі вважають, що “Пан” Кнут найкращий із людей, які сьогодні чимось уславилися в північних краях».
Король відповів: «Оскільки нам відомо, що ти любитель правди, і ми знаємо про тебе тільки добре, та й про “Пана” Кнута нам уже доводилося чути, ми схильні дати згоду на це прохання, але здається нам, що він матиме дуже мале королівство, яким буде правити, адже йому дістанеться лише якесь князівство в Данії». Відґард відповів: «Але зате він володіє чимось набагато ціннішим». — «Чим же він володіє?» — спитав король. Відґард відповів: «Кажуть, що його чоловічі достойності вищі, аніж у будь-кого з чоловіків, а це варте більшого, аніж велика власність (fe) або велике королівство (гікї)».Після цього король поговорив зі своєю дочкою Енґільборґ та своїми державними радниками (ra?uneyti) і сказав їм про те, що схильний погодитися на цю пропозицію. Та й усі були настроєні прихильно до цього шлюбу, і сталося так, що й Енґільборґ погодилася вийти заміж за “Пана” Кнута. З цією новиною Відґаут прибув у Данію, прийшов до Кнута й повідомив його про результати своєї місії. Принц подякував йому за його зусилля. Після цього “Пан” Кнут став готуватися до весілля, а в призначений час король Гаральд прислав свою дочку Енґільборґ із розкішним почтом із Голмґарда, що на сході. І коли вона прибула в Данію, принц зустрів її дуже добре, а з ним і весь його народ. Після цього він улаштував розкішне весілля на радість усім. Вони мали кількох дітей, які згодом будуть названі».
3.