А. Вступ
«Саґа про королів Данії» має назву ((Knytlinga saga», тобто саґа про клан данського короля Кнута. Проте не зовсім зрозуміло, про якого саме Кнута йдеться, Кнута Свейнссона енн рікі (Канута Великого, 1014—1035), короля Англії і Данії, чи про Св.
Кнута Свейнссона (Кнута Святого, 1080—1086)528.Оскільки саґа явно змодельована за структурою «Heimskringla» (1230), де головним героєм був Олав Святий, то можна зробити здогад, що термін «Knytlinga» має стосунок до Кнута Святого, розповідь про якого справді займає більш як одну четверту всієї «Knytlinga saga» (82 сторінки з 294 друкованого тексту).
Тому слід погодитися з Ґуставом Альбеком, що двома головними джерелами для створення «Knytlinga saga» були, з одного боку, «Heimskringla» в тому своєму розділі, в якому йдеться про данських королів (до смерті Свейна Ульвссона в 1076 р.), та строфи ісландських скальдів, а з другого (для періоду після 1076 р.) — незалежна «Knuts saga ens helga», написана в зв’язку з канонізацією цього короля: вже в 1100 р. посланці Ейріка III переконали папу Паскаля II дати дозвіл на запровадження цього культу529. Крім того, існують цілком очевидні відповідності між книгами XIV—XVI «Gesta Danorum» Саксона Граматика і «Knytlinga saga» (там, де йдеться про роки 1134—1187), і цілком можливо, що обидві історичні праці були створені на основі давнішої «?fi Danakonunga»™.
Після того як архієпископ Абсалон здобув переконливу перемогу над флотом поморського князя Буріцлава (Боґіслава І) біля Штраль- сунда в 1184 р., цей вендський правитель заприсягся у васальній вірності Помор’я, наслідуваний у 1186 р. двома князями ободритів (Меккленбурґами). Після раптової смерті Боґіслава в 1187 р. вендські (балто-слов’янські) території, за які давно точилася боротьба, відійшли до данського короля.
Данські політики охарактеризували ці події як епохальні, і король Кнут (Канут) VI додав до свого королівського титулу слова «Slavo- rumque гех» («і король слов’ян»).
Тому не випадково, що всі три данські історії—Свенда Аґґесена, Саксона Граматика і «Knytlinga saga» — розглядають 1187 рік як межовий і описують події, що відбулися в їхній країні лише до смерті Буріцлава/Боґіслава в 1187 р.
«Knytlinga saga» була написана десь між 1240-м і 1260 рр. якимсь ісландцем. Петер Галльберґ слушно припускає, що можливим автором цієї праці (як і саґи «Laxdcela saga») був Олав Тордарсон Білий скальд (пом. 1259 р.), племінник Сноррі Стурлусона, а тому людина, пов’язана з традиціями Скйолдунґів531.
Як стверджується в «Knytlinga saga», Олав Тордарсон приїздив до Данії, відвідав данського короля Вальдімара Кнутссона (1154— 1182) і дістав дозвіл записати історії, які розповідав йому сам король.
Проте ми можемо цілком погодитися з думкою Яна де Фріса, що з погляду художніх переваг «Knytlinga saga» ніяк не може рівнятися з «Heimskringla»5*1.
На відміну від «Heimskringla», «Knytlinga saga» поділена не на книги великого обсягу, в кожній із яких давалася б саґа про одного конкретного короля, а радше на 130 значно менших розділів. Щоб полегшити читачеві завдання розібратися в цьому матеріалі, ми даємо таблицю, де за основу взято роки правління кожного данського короля і вказано відповідні книги, розділи та сторінки в усіх трьох данських історичних хроніках (у працях Свенда Аґґесена, Саксона Граматика і «Knytlinga saga»).
| Періоди правління | Імена королів | Свенд Аґґессен |
| 1. бл. 940—985 | Гаральд Гормсон | розд. VIII, с. 116/117— |
| 2. 985—1014 | Свейн Гаральдссон | 118/119 |
| 3. 1014—1035 | Кнут Свейнссон Великий | розд. IX, с. 120/121— 124/125 |
| 4. 1035—1042 | Гьорда-Кнут Кнутссон | |
| 5. 1042—1047 | Магнус Олавссон Норвезький | |
| 6. 1047—1074 | Свейн Ульвссон/Естрід- сен | розд. X, с. 124/125— 126/127 |
| 7. 1074—1080 | Гаральд Свейнссон | |
| 8. 1080—1086 | Кнут Свейнссон Святий | розд. IX, с. 126/127— 128/129 |
| 9. 1086—1095 | Олав Свейнссон | розд. XII, с. 128/129— |
| 10. 1095—1103 | Ейрік Свейнссон Добрий | 130/131 |
| 11. 1104—1134 | Нікулас Свейнссон | розд. XII, с. 130/131— 132/136 |
| 12. | Кнут Ейрікссон “Пан” (пом. 1131 р.) | розд. XIII, с. 130/132] |
| 13. 1134—1137 | Ейрік Ейрікссон Незабутній | розд. XV, с. 134/135— 136/137 |
| 14. 1137—1146 | Ейрік Гаконарсон Ягня | розд. XVI, с. 136/137— 138/139 |
| 15. 1147—1157 | Свейн Ейрікссон | розд. XVII, с. 138/139 |
| 16. 1154—1157 | Кнут Маґнуссон | |
| 17. 1154—1182 | Вальдімар Кнутссон | розд. XVII, с. 138/139 розд. XVIII, с. 138/139 розд. XIX, с. 140/141 |
| 18. 1182—1187 | Кнут Вальдімарссон | розд. XX, с. 140/141 |
| «Саґи про королів Данії» та «колоніальні» саґи | 219 |
| Саксон Граматик | «Knytlinga saga» |
| 1. Книга X, розд. I-VIII, с. 269—277 2. Книга X, розд. IX—XIII, с. 277—285 | розд. 1—4, с. 29—32 розд. 5—7, с. 32—34 |
| 3. Книга X, розд. XIV-XX, с. 285—300 | розд. 8—20, с. 34—54 |
| 4. Книга X, розд. XXI, с. 300—302 5. Книга X, розд. XXII, с. 302—303 | розд. 21, с. 54, 55 |
| 6. Книга XI, розд. I—IX, с. 304—316 | розд. 22—25, с. 55—64 |
| 7. Книга XI, розд. X, с. 316—318 8. Книга XI, розд. XI—XV, с. 319—329 | розд. 26—27, с. 65—72 розд. 28—64, с. 72—154 |
| 9. Книга XII, розд. I—II, с. 330—332 10. Книга XII, розд. III-VIII, с. 332—341 | розд. 65—69, с. 154—164 розд. 70—82, с. 164—196 |
| 11. Книга XIII, розд. I—IX, с. 342—366 [12. Книга XIII, с. 337—358 13. Книга XIV, розд. І, с. 367—371 | розд. 83—98, с. 196—224 с. 197—217] розд. 99—105, с. 224—232 |
| 14. Книга XIV, розд. II, с. 371—375 | розд. 106, с. 232, 233 |
| 15. Книга XIV, розд. Ill—XIX, с. 375-412 | розд. 107—ПО,а 233—245 розд. 111—118, с. 245-260 |
| 16. Книга XIV, розд. XX-LVIII 17. Книга XV, розд. L—VI, с. 521—536 | розд. 119—127, с. 260—287 |
| 18.Книга XVI, розд. L-VIII, с. 537—552 | розд. 128—130,с. 287—294 |
| Збереглося дві версії рукописів «Саґи про Канутів». Головний рукопис версії А, «Codex Academicus» (створений бл. 1300 р.), потрапив у Данію в 1588 р., але згорів під час пожежі 1728 р. Але бл. 1700 р. знаменитий історик Арні Маґнуссон зробив з нього копію (AM 18, fol.). Збереглося також кілька фрагментів із другого відомого пергаменного рукопису версії А_(АМ 20 b, 1, fol; =A2). Версія В дійшла до нас у вигляді пергаменного рукопису XV ст. (AM 180 b, fol.). | |
Саґа була опублікована в 46-му томі SUGNL (вид. Carl af Petersens і Emil Olsson, Sqgur Danakonunga: 1) Sqgubrot affornkonungum. 2) Knyt- Iinga saga. Copenhagen, 1919—1925. — С. IX—LX, LXI, LXIVLXVI; 27—294), німецький переклад Вальтера Ветке — у 19-му томі серії Thule (1-ше вид., Jena, 1924; 2-ге вид., 1966. — С. 221—392), англійський переклад Hermann Palsson and Paul Edwards. Knytlinga saga. The History of Kings of Denmark. — Odense, 1986. [Нове видання саґи, с. 1184].
Вибрані уривки й аналіз
Матеріал «Knytlinga saga», що стосується Східної Європи, дається тут у двох окремих частинах, одна з яких є аналізом, а друга — перекладом кількох вибраних розділів (у стилі теттіра) на українську мову.
А. Фрагменти змісту саґи
1. Родинні зв’язки між данською та руською династіями.
2. Діяльність представників данської династії у Східній Європі.
3. Йомсборґ.
4. Боротьба данських королів за підкорення Вендланду.
Б. Terrip (у перекладі)
1. Піратство й торгівля на Балтійському морі.
2. Купець Відґаут як сват у Голмґарді.
3. Діяльність ярла Ейріка Свейнссона у Східній Балтиці.
4. Перемога над курами.
А. Дані саґи, релевантні до нашої теми
1. Родинні зв’язки між данською та руською династіями
Історикові Східної Європи буде цікаво знати, що мати данського принца Торґісла, жінка короля Свейна II Ульвссона (1047—1074), походила з руської династії. Фахівці з генеалогії погоджуються, що нею могла бути вже згадувана вище Еллісів (Єлизавета), дочка Ярослава, після того як вона стала вдовою533.
Ось які відомості даються про Торґісла, сьомого з чотирнадцяти синів:
Є ще одна коротка згадка про Торґісла в кінці розділу ЗО (але тільки в редакції А): «Торгісл Свейнссон був у той 4ас, коли сів на данському троні [король Кнут] (в 1080 р.), у Ґардарікі на Сході (austr і Gardarikiyr як уже згадувалося вище, сам він не претендував на данський престол»535.
На жаль, у жодному руському літописі немає бодай якоїсь згадки, що її можна було б віднести до Торґісла.
Звіт Відґаута, купця із Самланду (Sdmland), який виступив у Голмґарді в ролі свата короля Кнута “Пана”, є дуже цікавим. Він міститься в двох розділах: «87. Про Відґаута» і «88. Одруження Кнута лаварда».
Ми цитуємо обидва розділи як таттр у нашому перекладі.
Син Кнута лаварда «Пана» від цього шлюбу, Вальдімар (1154— 1182), визначний король Данії, навіть народився на Русі:
«Коли святий «Пан» Кнут загинув, була Інґібйорґ, його жінка, вагітною; в ту зиму вона перебувала на сході, в Ґардарікі, з королем Гаральдом (Мстиславом Мономаховичем, пом. 1132 р.), своїм батьком. Вона народила хлопчика, якого назвали Вальдімар. Він з’явився на світ через сім днів по смерті святого короля Кнута лаварда, свого батька. Він... виховувався на сході, в Ґардарікі, в родині своєї матері, доти, доки був хлопчиком...»536.
Також Вальдімарів суперник, Кнут Маґнуссон (1154—1157), відвідав Русь, коли шукав підтримки своїм амбіціям здобути данський трон для себе (після того як два інші претенденти, Свейн Ейрікссон (пом. 1157 р.) та Вальдімар Кнутссон, досягли між собою угоди в H54p.). i
Кнут жив спочатку у Швеції зі своїм вітчимом, королем Сьоркві- ром Карлссоном (1134—1156), але, не змігши досягти з ним угоди, покинув його й «вирушив на схід, до Ґардарікі, а звідти — далі на схід (for... austr і Gardariki ok ?a?an austan). Потім він помандрував на південь до Раудстокка (Росток у Меккленбурзі) до братів своєї матері; але вони не захотіли, щоб він залишився з ними, бо їм здалося, що він намислив відібрати в них їхні королівства»537.
2. Діяльність представників донської династії у Східній Європі
Саґа описує походи та діяльність шістьох представників династії та їхніх родичів у Східній Балтиці:
Стюрбйорна Свіакаппі (пом. 984 р.), син шведського короля Олава Бярнарсона, який «пустошив землі у Східній Балтиці (herna?i і Austrvegfn.
Свейна Вилобородого (985—1014), який «ходив у збройні походи як у Східну Балтику, так і далеко на південь, у Саксланд (Sveinn... harja?i vi?a bae?i ит Austrveg ok ит Saxland...)»539.
Кнут Свейнссон (нар. бл. 1040 р.), котрий, перед тим як став королем Данії (1080—1086), «пустошив землі у Східній Балтиці (herna?i і Austrveg); він мав велике військо (Iid) і чудовий флот (skipa- kostr). Кальв Манасон каже у своїй пісні (і kv?di sinu)9 що Кнут, «пустошивши землі у Східній Балтиці (і Austrveg), здобув перемогу над десятьма королями»540.
Після того як він піднявся на трон, він поклав край піратським наскокам курів та інших вікінгів Східної Балтики (Kurir ok adrir Austrvegsmenn), які ті здійснювали дуже часто під час правління його попередника Гаральда Свейнссона Бруска (1074—1080)541.
Слід також приділити увагу описові діяльності Ейріка Свейнссона у Східній Балтиці до того як він став королем Данії (1095—ПОЗ). Його діяння змальовуються в сазі так само, як і в станцах скальда Маркуса Скеґґясона (пом. 1107 р.). Наш переклад відповідного розділу (розд. 70) дається в розділі таттрі цієї саґи.
Також у таттрі поміщено й переклад розділу 123, де йдеться про велику перемогу короля Вальдамара І над східнобалтійськими курами (Kurir) в 1170 р. Про цю подію в сазі розповідається після розповіді про завоювання Аркони (1168 р.). У наступному розділі (розд. 124) повідомляється, що після перемоги над курами того самого року (1107) було укладено договір із Норвегією.
3. Йомсборґ
Саґа починається розповіддю про заснування Йомсборґа:
«Гаральд Ґормссон (бл. 940—985)... мав також велике графство у Вендланді (hafdi hann Tnikitjarlsrikiі Vinddlandi). Він наказав збудувати там Йомсборґ і розмістив у ньому багато війська (hann let ?ar gera Jomsborg ok setti ?ar herli? mikit). Він визначив для них солдатську платню (mali) і дав їм закон (rettr), і вони завоювали для себе землі. Влітку вони вирушали в збройні виправи, а взимку ставали на постій удома. їх називали йомсвікінґами»542.
У четвертому розділі цієї історії оповідається про трагічний кінець короля Гаральда Ґормссона (бл. 985 р.), а про Пальна-Токі, вождя йомсвікінґів, говориться як про названого батька Свейна Гаральдс- сона. З цього приводу там цитується той час правителем Норвегії був Олав Тихий (1066—1093), син Гаральда Сіґурдарсона (1045—1067); він узяв собі за жінку (бл. 1067 р.) Інґрід, дочку короля Свейна Ульвссона (1047—1074/6) і сестру короля Св. Кнута (Свейнссона, 1080—1086). Шуряки дуже приятелювали один з одним.
Одного літа з Норвегії відплив великий корабель, навантажений дорогим крамом. Цей корабель належав кільком купцям, вони мали намір добутися до Ейстляндії та до інших місць у Аустрвеґу (?eir er ?tlu?u til Eistlands e?a qnnars sta?ar і Austrveg). Вони взяли курс спочатку на Данію, а звідти повернули на схід, проминувши спочатку Ейрарсунд (Орсунд) і прямуючи ще далі на схід до Борнгольма (Боргундаргольма). Після цього корабель зник, і більше про нього ніхто не чув; не пощастило також знайти бодай якийсь слід, що залишився б від цього корабля, і багато було розмов про те, що ж могло з ним статися. Олав, король Норвегії, надіслав данському королю Кнутові, братові своєї жінки, листа, в якому просив розслідувати, що трапилося з кораблем, і той пообіцяв це зробити».
Ь. Розділ 40: Смерть Еґіля557 *
«Одного разу король Кнут відплив до Борнгольма з кількома кораблями. В цій подорожі його супроводжували брат Бенедикт і ще двоє братів; одного звали Свейн, а другого — Астрад. Вони були данцями, людьми впливовими, й належали до великої родини (клану). їх називали Торґуннусюнір (сини Торґунни) за ім’ям їхньої матері. їхня мати Торґунна була дочкою Ваґна Акасона558, і брати були дуже близькими до короля Кнута...
Отже, король Кнут відплив до Борнгольма зі своїм флотом, маючи добрий попутний вітер. У його наміри насамперед входило спробувати з’ясувати, що сталося з норвезьким кораблем, який кудись пропав. Бо ця подія глибоко його стурбувала, і він дуже хотів довідатися, де ж, власне, зник той корабель. Коли їм уже зовсім недалеко залишилося пливти до Борнгольма, вони проминали кілька островів, і король наказав зупинитися там, і так вони зробили. Після цього вийшли на суходіл.
Король [Кнут] пройшовся берегом, який був дуже скелястим. Король придивився до скель і побачив, що вони скрізь забарвлені в червоний колір. Король запитав у своїх людей, звідки могли взятися ці червоні барви. Вони йому відповіли: «Ти, володарю, зрозумієш це краще, ніж ми». Король відповів: «Я схильний думати, що недавно тут горів дуже великий вогонь. Як на мене, то незабаром між мною та Еґілем станеться те, що я давно вже передчував. Не приховуватиму від вас, — провадив король, — але я гадаю, що до цього причетні люди, і ми це скоро з’ясуємо. А зараз рушаймо далі».
Король звелів підняти вітрила, і невдовзі вони знову вийшли на берег і стали табором, беручи полюддя (tok veizlu), неподалік від маєтку Блода-Еґіля. Еґіль мав біля себе дуже багато людей, і було незрозуміло, навіщо йому такий почет, адже він не мав засобів утримувати його, бо на той час Еґіль уже перестав ходити у свої походи. Багато говорилося про вчинки Еґіля та його людей у присутності короля, і було видно, що королю не дуже приємно це чути.
Цього ж таки вечора король Кнут розпорядився, щоб Еґіля навідали в його домі. Очолити цей захід узялися Бенедикт і брати Свейн та Астрад; загалом їх набралося сто двадцятеро. Вони вирушили в дорогу й ішли не зупиняючись, аж поки, вже вночі, прибули до маєтку Еґіля. Еґіль та його люди мали звичай пити до півночі. Коли Бенедикт і ті, хто його супроводжував, зайшли до маєтку, вони відразу пішли до пивниці. Еґіль та його люди ще сиділи там і випивали. Бенедикт звелів своїм оточити пивницю. Та коли Еґіль та його компанія помітили, що відбувається щось не те, вони схопили зброю й приготувалися боронитись. Тоді Бенедикт вигукнув, що їм ліпше здатися, і як тільки Еґіль переконався, що вони оточені цілим військом, він вийшов наперед і віддався в їхні руки. Його відразу заарештували, і Бенедикт повів його до короля Кнута, а сини Top- ґунни (Свейн і Астрад) залишилися в маєтку зі своїми людьми стежити, щоб ніхто з Еґілевого почту не втік.
І коли Еґіля привели до короля, то король звернувся до нього з такими словами: «Ми дуже довго не бачилися з тобою, Еґілю. І тепер у мене виникло бажання, щоб це наше побачення стало останнім». Еґіль відповів: «Авжеж, мій повелителю, я цілком у твоїй владі. Але здається мені, — провадив він, — що ніхто більше не вважатиме тебе ані знаменитим вождем, ані великим королем, якщо ти дозволятимеш убивати невинних». І тоді король Кнут відповів йому лагідним голосом: «Я готовий нести відповідальність за свої дії, Еґілю. Якщо я справді вбиваю невинних людей, тоді Бог за це у мене спитає. Але сьогодні ти зайшов так далеко, Еґілю, що вже не допоможе тобі ані твоя зухвалість, ані твоє нахабство. Ти тепер у наших руках, і доведеться тобі розповісти нам, як усе сталося, хоча, боюся, нічого 8 з-з.i ’
приємного розповісти ти нам не зможеш. А зараз перейдімо до суті справи. Ти повинен сказати нам, що ти знаєш про команду зниклого корабля, бо здається нам, що ти та твої люди повбивали їх і забрали їхнє добро собі. Ця таємниця вже надто довго лишається нерозгаданою. До того ж ми оце були, — додав король, — саме у тому місці, де все, як я думаю, й сталося». Еґіль тепер зрозумів, що нічого йому не лишається, як розповісти всю правду. Адже він знав, що багатьом із його оточення було відомо про те, що трапилося, і мало знайдеться таких, які б не розказали всього, якщо їх добре притиснути. І тоді він відповів королю такими словами: «Коли корабель, доля якого тебе цікавить, став на якір біля того самого острова, про який ти згадував, ми точно визначили, де він стоїть. Вода там дуже мілка, але вони, норвежці, цього не знали, бо фарватер [у тому місці] був їм невідомий, і коли вночі почався відплив, їхній корабель опинився на мілині. Тоді ми,напали на них удосвіта, — провадив Еґіль, — і дуже скоро закінчили свою справу. Ми захопили всіх, хто був на кораблі, в полон, пов’язали їх і забрали весь крам; після цього ми витягли корабель на скелястий берег, розклали в ньому вогнище і все спалили, корабель і людей, так щоб не залишилося жодних слідів, крім одного, бо скелі від усього цього стали червоні». І коли Еґіль усе це промовив, тоді так сказав йому король Кнут: «Отже, все сталося так, як я й думав, і тепер прощайся зі своїм життям. А ви, мої добрі воїни, порадьте мені, — вів далі король, — як я маю покарати цього мерзотника за його підлий розбій?»
Там було чимало родичів Еґіля, людей дуже шанованих, і вони сказали, що ладні викупити життя Еґіля за гроші. На це король відповів такими словами: «Було б нечувано, якби я скоїв такий гріх проти свого Бога й узяв гроші за те, аби задля дружби з кількома людьми вчинити неправедний суд. Адже навіть убивство однієї людини — це злочин, який заслуговує смертної кари, а що ж тоді казати про той випадок, коли якийсь негідник убиває багатьох і потім живе коштом того, що награбував у вбитих?» Тепер щось заперечити проти цих слів було б уже небезпечно, та й ніхто не посмів би піти наперекір королю. Отже, всі вони пішли в ліс, забравши із собою Еґіля; там спорудили шибеницю, й Еґіль був повішений.
Після цього король прибув до маєтку, яким володів Еґіль, і влаштував карний суд для його людей. Одних він звелів стратити на смерть, інших — скалічити, ще інших — вигнати зі свого королівства, але жоден із тих, хто брав участь у цьому нападі, не залишився непокараний, отож король знищив усю зграю грабіжників.
Цими своїми діями він настроїв багатьох проти себе, бо Еґіль мав багато впливових родичів. Відтоді вожді та воєначальники
відвернулися від короля й почали чинити йому сильний опір, і весь люд наслідував їхній приклад. Народові, який раніше звик до цілковитої волі, цей король здавався надто могутнім і надто нещадним».
2.