Д. Головні характеристики узбережжя

1

Береги Балтійського моря дуже різні, проте їх можна класифіку­вати на два головні типи — фіно-скандійський (північний) і власне

скандинавський (південний). Лінія, що поділяє ці два типи, тягнеться на північ і північний схід від Сканії через Балтійське море (поблизу двох найглибших балтійських западин — Ландсортської і Аланд- ської) й через Фінську затоку.

Фіно-скандійський тип відображує особливості давньої, зде­більшого оголеної архейської скельної платформи. Цю платформу ще й досі можна бачити, а інколи вона формує тверду основу для строкатої маси безладних м’якших уламків, залишених колись льо­довиком, що вкривав ці території.

Цей тип узбережжя має наступні характерні варіанти:

1. Скельні береги Богуслен й Галланду з мисами, що далеко виступають у море. Не захищені від морських хвиль і західних вітрів, скелі зазнали великої ерозії й майже гладенькі.

2. Шведське східне узбережжя на північ від Сканії має численні затоки, проте не порізане такими глибокими фіордами, як береги Норвегії. Високі і вкриті густим лісом береги захищені від відкритого моря невеличкими скелястими островами та острівцями, які назива­ють scargard (буквально «шхерний сторож»).

3. Цілий пояс таких шхерґардів починається в морі поблизу Сток­гольма й тягнеться до фінського узбережжя. Ці острови, відомі як Аландський (Агвенанмаа) і Або (Турку) архіпелаги, складаються переважно з гранітних основ різного віку й характеру, зверху на них лежать льодовикові та морські осадові відклади. В Балтійському морі більшість цих островів укрита лісом, натомість переважна час­тина островів Ботнічної затоки гола або поросла вересом.

4. Вздовж східного узбережжя Ботнічної затоки і вздовж деяких ділянок берега Фінської затоки під впливом панівних західних вітрів утворилися пасма дюн. Усе узбережжя Ботнічної затоки густо порі­зане річковими естуаріями.

5. Для берегової лінії Фінляндії характерна надзвичайно тверда докембрійська скельна платформа, що лежить безпосередньо під поверхневими відкладами.

2

Південний тип Балтійського узбережжя, названий скандинав­ським, складається з розшарованих скель пізніх геологічних періо­дів, переважно кембрійського та силурійського, або ж з льодовико­вих відкладів. Тут слід розрізняти такі підтипи:

1. Береги Сканії та острова Борнгольм можна вважати за один з таких підтипів. Хоча Сканія складається з кількох давніх горстів (аркейської платформи), острів покритий брилами набагато молод­ших скельних формацій, що скочувались обабіч гірських гребенів, сформувавши видовжені ребра, які тягнуться здебільшого на північ­ний і на південний захід.

Близьке за будовою узбережжя острова Борнгольм має ще, крім того, немов мініатюрні зразки всіх інших типів узбережних структур Балтійського моря.

2. Північна Ютландія і весь рівний західний берег цього півостро­ва, продукт припливно-відпливних відкладів басейну Північного моря, складається з вузьких поясів прибережних дюн, вряди-годи прорізаних великими затоками, скажімо Рінґкебінґ. Води надзвичай­но мілкі й майже непридатні для мореплавства, природних гаваней для торговельних суден дуже мало (одна з них Рібе).

3. Данський архіпелаг має ту саму геологічну структуру, що й Сканія. Береги його островів усіяні численними пасмами скель, а також невеликими бухточками та фіордами (типу φep∂e∖ див. нижче), які утворюють чимало затишних гаваней.

4. Ферде (на відміну від бодде) — довга й вузька затока, близька до фіорду, утворена зануренням ділянки суходолу, найімовірніше, рі­чища стрімкої річки, що текла під льодовиковим панцером. Ферде — чудові гавані, їх дуже багато вздовж східних узбереж Ютландії і Шлезвіґу, так само як і вздовж Кільської та Любекської бухт (Bucht).

5. Узбережжя від Любекської бухти до естуарію Одеру (разом з ним) — теж наслідок занурення. На відміну від ферде, бодде мають надзвичайно неправильну форму й дуже мілкі, становлячи, власне, розгалужені затоки, всіяні острівцями моренового (або, як на острові Рюґен, крейдяного) походження, що своєю будовою близькі до узбе­режжя Сканії.

6. Від естуарію Одеру до Данціґа (Ґданська) берегова лінія рівна, майже ніде не переривається.

Характерною прикметою цієї ділянки Балтійського узбережжя є піщані коси (німецькою мовою nehrung(en), мілини та затоки (haff), відокремлені від моря косою.

Довгі піщані коси утворились під дією східних вітрів і не­перервних ударів хвиль (наприклад, Фриська коса, Куршська коса). Ці коси перетворили низинні ділянки вздовж давньої берегової лінії на своєрідні лагуни, або гафи (наприклад, Фриську затоку, Kypm- ську затоку)¹⁷.

Найбільші річки того регіону (Вісла, Преґоля, Нямунас) впа­дають у ці затоки, відокремлені від відкритого моря піщаними косами.

Ризька затока — мілка акваторія завглибшки не більше 27 мор­ських сажнів (55 м). Ця затока майже круглої форми, її діаметр — бл. 100 миль, берегова лінія більш-менш рівна.

7. Узбережжя Естонії та Готланду — типові морени, сформовані відкладами, залишеними льодовиковим щитом, який колись укри­вав ці землі.

Порізане морське узбережжя Естонії має чимало природних га­ваней, а на заході плато з кембрійських та силурійських скель про­довжується низкою островів — Даге (Гійумаа), Езель (Сааремаа) і Готланд (найбільший серед них).

На відміну від естонських берегів, береги Готланду загалом рівні і утворюють лише кілька широких і неглибоких заток. Отже, острів не має природних гаваней.

Західний берег Готланду складається із схожих на сходи скель, де подекуди височать вапнякові стовпи, названі раукарами, нато­мість східне узбережжя рівне. Північна частина Готланду — вели­чезний масив дюн, схожий на дюни Північної Ютландії.

8. Острів Еланд багатий на карстові утворення, там гола кам’я­ниста земля з печерами й підземними струмками, мережа стоку води на поверхні ґрунту не розвинена. Західний берег острова — вапня­ковий гребінь, що утворює інколи тераси, а інколи прямовисні скелі. На східному узбережжі Еланду є сліди льодовикових відкладень у формі довгих гребенів.

♦ ♦♦

Увесь попередній огляд засвідчує, що береги Балтійського моря не скрізь однаково придатні для мореплавства.

Деякі береги, наприклад західний та північний береги Ютландії, цілком недоступні, натомість інші, надто ті, де є ферде, закриті ла­гуни й коси, а також береги з острівцями шхерґардного типу, при­датні для навігації.