Е. Мореплавство

1

Природні чинники, як-от глибина моря, погодні умови, а також такі обставини, як наявність піратських ватаг і могутніх володарів на суходолі, були вирішальними для прокладання й використання морських шляхів у Балтійському морі.

Вітрильні фризькі судна, попередники вітрильних кораблів ві­кінгів, з’явились уперше в неглибоких водах Північного моря й до­сягай Балтійського моря десь у VII—VIII ст., тобто якраз напере­додні доби вікінгів.

У середині VIII ст. балтійські мореплавці вже набули необхідних навичок та вмінь, щоб успішно плавати під вітрилами по всьому морю.

2

Як уже сказано вище, північно-східне узбережжя півострова Ют­ландії має багато піщаних мілин і величних дюн, але майже позбав­лене природних гаваней. Ці береги віддавна мали недобру славу через зрадливі вітри й бурхливі шторми, що, діючи спільно, роблять їх найнебезпечнішими для навігації. Переконливим доказом цієї небезпеки є карта з сотнями кораблів, які затонули біля берегів Ют­ландії протягом 1858—1887 рр., карту опублікував Рудольф Лют- ґенс¹⁸.

Отже, ще з римських часів, коли процвітала торгівля бурштином, мореплавці намагались не обпливати Ютландський півострів, волі­ючи використовувати інші комунікаційні системи, зокрема транс- ютландські річкові шляхи і волоки. Герберт Янкун з’ясував, що таких альтернативних систем було аж чотири¹⁹.

Дуже часто використовувався маршрут від нижньої Ельби до естуарію річки Траве, він мав кілька варіантів. За римської доби він починався поблизу сучасного Лауенбурга, йшов уздовж долини річки Штекніц до річки Вакеніц, а звідти до Траве й Балтійського моря. Каролінґський варіант, популярний у VII—IX ст., був шляхом від Бардовіка до загадкового віку (vik) Реріка (див. с. 629), тоді як ганзейський маршрут пролягав від Люнебурґа до Любека.

Найважливішим за доби вікінгів був другий маршрут, що вико­ристовував комбіновану систему трьох взаємопов’язаних річок — Ейдеру, Трене і Рейде, — і волок до фіорду Шлай (Слі).

Третій маршрут, теж відомий за доби вікінгів, ішов на північ від Гедебю вздовж річки Рібеа. Цей торговельний шлях був передумо­вою виникнення й розквіту ранньосередньовічного порту Рібе (Ріпа), що, як і Гедебю, невдовзі став центром єпархії.

І, нарешті, у різні часи моряки плавали і вздовж північного Лім- фіорду, посприявши, напевне, таким чином заснуванню міста й порту Ольборг (Алебурґ).

3

Протягом ранньосередньовічного періоду шторми й піратські напади були типовою прикметою протоки Ересунн. Тільки 1167 р. Абсалон, єпископ міста Роскілле, збудував замок у рибальському селі Гави на березі протоки; доти моряки дуже рідко плавали через Ересунн. Прелат мав суто комерційний інтерес, бо в середині XII ст. величезні косяки оселедців покинули Рюґен і мігрували в Ересунн, надавши протоці економічного значення²⁰. Десь 1200 р. ганзейські купці здобули контроль над місцями вилову оселедців в Ересунні, тож мале село Гавн швидко розвинулось у важливий тор­говельний центр і порт (першу громадянську хартію йому надано 1254 р.), що став відомим як «Купецька гавань», або Kjobenhavn (Ко­пенгаген). Копенгаген став спадкоємцем Гедебю як найважливіший посередник у торгівлі між Західною Європою і Скандинавією.

4

Мореплавці Північного й Балтійського морів віддавали перевагу легким суднам з неглибокою посадкою, придатним і для плавання вгору по річках, і для перетягування на волоках. Маючи до своїх послуг лише грубі емпіричні вказівки, основані на спостереженнях, і початкові навігаційні навички, моряки здебільшого плавали вздовж берега, не втрачаючи його з поля зору, хоча при потребі перетинали й чималі ділянки відкритого моря.

За доби, коли ще існував Волзький маршрут і процвітала східна торгівля з центром у Хвалісі (Ітилі) (бл. 750—900 рр.), міжнародні купці, зосереджені у володіннях Каролінґів, прагнули налагодити контакти з цією територією. Шлях, що вів від озера Меларен у Бал­тійське море вздовж Аландських островів, був якнайпридатніший для тієї мети. Тому й Бірка (Birca), поселення на меларенському ост­рові Б’єрке, добре захищене від відкритого моря, розвинулось у центр західноєвропейської торгівлі зі Сходом (бл. 800—975 рр.).

5

Мореплавство вздовж південних берегів Балтійського моря було давньою традицією, започаткованою ще за римських часів.

У VIII—IX ст. у районі Mare Balticum сформувалися два типи портів, що мали різне розміщення. Перший тип, поширившись уз­довж берегів Балтійського моря та його безпосередніх відгалужень, був репрезентований «пруським» портом Tpyco у Фриській (< Fri­sian)²¹ затоці і трьома переважно куршськими (Curi) портами; перший серед них — «сембський» поблизу Куршської затоки (на місці піз­нішого села Віск’яутен), далі йдуть Апулія і Зебурґ (поблизу сучасної Лієпаї). Другий тип — порти, розміщені не на самих балтійських бе­регах, хоч і прямо пов’язані з морем іншими водними шляхами. До цього типу спершу належав тільки порт Альдейґя (Стара Ладога), прикметний своїм східноєвропейським походженням і добре захище­ний водами Ладозького озера та річок Неви й Волхова.

Коли Константинополь сягнув величі і став політичною та еко­номічною столицею Mare Nostrum, бл. 900 р. утворився «шлях із ва­ряг у греки». Тому й Голмґард (Великий Новгород), що лежав на південь від Ладозького озера на річці Волхов, дуже швидко почав грати провідну роль у торгівлі у басейні Mare Balticum,

Острів Готланд, знаходячись між Ландсортською і Готландською западинами, не мав природних гаваней, і до XII ст. морські шляхи обминали його, тож у наших першоджерелах про нього немає згадки протягом 800—1123 рр.

Є. Ранньосередньовічні балтійські морські шляхи, згадані в тогочасних джерелах

1

Деяку вартісну інформацію про балтійські морські шляхи подано в належній королю Альфредові (пом. 899 р.) переробці географіч­ного розділу праці «Historia adversum paganos» Оросія (V cτ.), оскільки вчений автор мав доступ до нових, написаних у IX ст. праць досвідчених мореплавців Orrepe і Вульфстана. Певну додаткову інформацію можна знайти у « Vita Anskarii» (бл. 865—876 рр.). Проте найголовнішим тогочасним джерелом надійної інформації є, безпе­речно, «Gesta» Адама Бременського (бл. 1076 р.).

2

УIX ст., за доби подорожі Анскара, фризьке місто Дорстат (До- рестад) репрезентувало Європу «скандинавам». Для торговельних центрів Гедебю й Бірки Дорестад став символом високої культури й багатства²².

З восьми «данських» портів, або торговельних осередків, назва­них у праці Адама Бременського, п’ять містилися в Ютландії, інші — за межами півострова.

До ютландських портів належали Гедебю, Рібе, Оргус, Ольборґ і Wendila, promunctorium Daniae¹³ (Данський мис, тобто мис Скаґен).

З Гедебю «постійно плавали кораблі до Склавонії, Швеції, Зем- ланду й навіть Греції [Візантійської імперії]»²⁴. В останньому по­відомленні йдеться про те, що Гедебю становив одну з ланок «шляху з варяг у греки».

Як уже згадано, існував неперервний зв’язок між Гедебю і фри- зьким Дорестадом, звідки суходолом можна було дістатися просто до Кельна²⁵.

За Адамом Бременським, відстань між Гедебю й Ольборґом (Але- бурґом) у Північній Ютландії вітрильне судно долало за 5—7 днів. З Ольборга починався прямий шлях до Норвегії*²⁶.

Огтере, проте, запевняє, що він «за п’ять днів проплив від Скірін- ґесгеала (Каупанга [ярмарку в Ослофйорді]) до порту, який назива­ють ?t H??um [Гедебю]»²⁷.

За Вульфстаном, морська подорож із Гедебю (H??um) до Tpyco (естуарію Вісли) тривала сім днів і сім ночей. Під час цієї подорожі «він (Вульфстан) мав Веонодланд (Вендланд) з правого борту, а Ланґеланн, Лолланн, Фальстер і Сканію з лівого борту, і всі ті землі належали Данії. А потім він лишив з лівого борту землю бурґундів (Борнгольм), що мають свого власного короля. Після землі бур­ґундів (Борнгольма) він бачив з лівого борту ті землі, які називали спершу Блекінґе, далі Meope (Море в Смоланді), Еланд і Ґотланд (= Ґьотланд), і ці землі належали Свіям. А Веонодланд (Вендланд) був з правого борту всю дорогу до гирла Вісли...»²⁸

Морська подорож з Гедебю на острів Фюн (ярмаркове місто Оденсе) тривала три дні²⁹.

З північноморського порту Рібе (Ріпа) судна плавали до Сінкфала у Фландрії, до Фризії (тобто Дорестада), до Англії (тобто Прола/ Prawle) і Саксонії (Ельбської Саксонії)³⁰.

Opryc (Аргус) мав зв’язки з островами Фюн (портом Оденсе) і Зеландом (містом Роскілле), Сканією (містом Лунд) і Норвегією (портами Осло-фіорду)³¹. Подорож з Opryca до Зеланду тривала так само довго, як з острова Фюн до Зеланду³².

З Ольборга (Алебурґа) йшов південний шлях до Гедебю (див. вище) і північний шлях до Віка (Ослофйорд); з Віка за п’ять днів можна було доплисти до великого норвезького порту й міста Тронд- гейма³³.

До Осло-фіорду й далі потрапляли і з Венділи (порту на мисі Скаґен)³⁴.

Острів Борнгольм згадано в розповіді про Вульфстанову по­дорож із Гедебю до Tpyco (див. вище). За Адамом Бременським, Борнгольм (Гольмус) був добре відомим данським портом (се- Ieberrimus Daniae portus) і найкращою гаванню для кораблів, що плавали до грецьких і варварських земель³⁵.

Пишучи про Зеланд (зокрема й Роскілле), Адам Бременський зга­дує шлях на острів Фюн (отже, Оденсе, див. вище), а також ще один короткий шлях до Гельсінґборґа (Гальсінпурґа) — через Ересунн до Сканії (тобто до Лунда)³⁶.

Зі Сканії, стверджує Адам Бременський, за сім днів можна було дістатися до Скари (Скаране), столиці Вестерґьотланду, а звідти вздовж Балтійського узбережжя шлях пролягав до Бірки³⁷.

Бірка, за Адамом Бременським, належала радше Естерґьотланду (Остґотії), ніж Свіям, хоча місто лежало на свійській території³⁸. 852 року Анскар доплив до Бірки за двадцять днів, подорожуючи з Дорестада через Гедебю³⁹.

Адам Бременський запевняє, що до Бірки приїздили купці з усіх країн — данці, норвежці, слов’яни, семби та ін., а також інші скіф­ські народи (aliique Scithiae populifⁱ,

Подорож зі Сканії (скажімо, Лунда) до Бірки тривала, за словами Адама Бременського, всього п’ять днів⁴¹. Зі Сканії до Трондгейма пролягав і суходільний шлях, але місячна подорож через гірські пере­вали була дуже небезпечна⁴².

Подорож із Бірки до Ruzzia (тобто Новгорода) теж тривала п’ять днів⁴³.

За часів Адама Бременського (1070-ті рр.) вендський порт Юмне (Волін) мав славу найбільшого міста Європи, місця зустрічей «вар­варів і греків». Там процвітала найрізноманітніша торгівля⁴⁴.

З Юмне можна було швидко дістатися човном до порту Деммін (Дюмін), а вже звідти подорожувати далі до Самланду⁴⁵.

З Давньої Саксонії до Юмне потрапляли або морем, випливши з Гедебю чи Алдінґбурґа (Старгарда), або суходолом, вийшовши з Гамбурга, — така подорож тривала сім днів⁴⁶.

Щоб доплисти з Юмне безпосередньо до Новгорода (Ostrogard Ruzziae), треба було пробути в морі два тижні⁴⁷. Див. Екскурс VI.