Вікова психологія.

Вікова психологія — галузь психологічної науки, що вивчає специфічні властивості індивіда, особистості, громадянина, його психіки в процесі зміни вікових стадій розвитку.

Вікова психологія, яка вивчає онтогенез різноманітних психічних процесів і психологічних якостей індивіда, що розвиваються, розгалужується на дитячу психологію, психологію підлітка, психологію юності, психологію дорослої людини, геронтопсихологію.

Основними напрямами досліджень вікової психології є: розкриття психологічного змісту послідовних етапів онтогенезу; вивчення вікової динаміки психічних процесів з урахуванням впливу на індивідуальний розвиток людини культурно-історичних, етнічних і соціально-економічних умов; статевовікові і типологічні властивості.

Одна із центральних проблем вікової психології — проблема навчання і психічного розвитку у їхньому взаємозв'язку — широко обговорюється психологами, зайнятими пошуком надійних критеріїв психічного розвитку і визначенням умов, за яких досягається ефективний психічний розвиток у процесі навчання.

Дитяча психологія вивчає умови й рушійні сили онтогенезу людської психіки на стадії дитинства, закономірності перебігу пізнавальних, вольових, емоційних та інших психічних процесів у дитячому віці, особливості формування дитини як індивідуальності й особистості.

Дитяча психологія тісно пов'язана з педагогічною психологією, фізіологією вищої нервової діяльності і педагогікою. Здобутки дитячої психології є науковою передумовою оптимальної організації дошкільного виховання і навчально-виховного процесу в школі.

Психологія юнацького віку. Юність — період у розвитку людини, що відповідає переходу від підліткового віку до самостійного дорослого життя. Хронологічні межі юності визначаються в психології по-різному, найчастіше дослідники виділяють ранню юність, тобто старший шкільний вік (від 15 до 18 років), і пізню юність (від 18 до 23 років).

Основні види діяльності в юності — навчання і посильна праця; збільшується діапазон соціальних ролей та обов'язків. Розв'язання багатьох життєвих завдань дедалі частіше залежить від соціальної активності юнака чи дівчини. Зростає соціальна мобільність і число факторів, які позитивно й негативно впливають на розвиток особи.

У зв'язку з початком трудової діяльності відносини між особою і суспільством значно поглиблюються, що сприяє тверезішому розумінню свого місця в житті. Діапазон інтересів набуває чіткіших меж. Соціальні норми й цінності, які присвоюються, набувають життєвого сенсу.

Чимало досліджень у віковій психології будується на грунті методу зрізів: шляхом порівняння властивостей вибірок, що різняться між собою за хронологічним віком. Широко використовуються лонгітюдні дослідження, в яких розвиток тих чи інших психологічних властивостей простежується на одній і тій же вибірці протягом більш або менш тривалого періоду онтогенезу. Особливе місце в сучасній психології займає група генетико-моделюючих методів, що грунтуються на каузально-генетичному методі Л. С. Виготського.