Репутація та особистість посередника

Статус (лат. status - становище) посередника найбіль­шою мірою розроблений у міжнародних відносинах, де розріз­няють офіційне й неофіційне, формальне й неформальне, пер­сональне й деперсоналізоване, постійне й тимчасове посеред­ництво.

Міжурядові організації ООН, ОБСЄ, Ліга арабських дер­жав та ін. активно займаються посередництвом. Вони мають більше формальних прав втручатися у конфлікт, ніж окрема держава. Конфліктанти здебільшого визнають їх як законних нейтральних посередників. Водночас треба відзначити, що дер­жавні діячі й професійні дипломати, які здійснюють посеред­ництво в міждержавних конфліктах, як правило, спеціальної підготовки до здійснення медіації не мають, тож керуються принципами організації міжнародних переговорів, диплома­тичним етикетом, здоровим глуздом та власним досвідом.

Існує так званий другий напрям дипломатії, що пропагує поліпшення відносин і взаєморозуміння через інтенсифікацію контактів між представниками різних (ворогуючих) сторін.

Поза сферою міжнародних відносин найбільш, на наш по­гляд, урегульованим і чітко окресленим є статус посередника в трудових конфліктах і посередника у відновному правосудді. Посередник у трудовому конфлікті може або 1) бути служ­бовцем національної служби посередництва і примирення, або 2) входити до списку трудових посередників, який склада­ється цією службою, або 3) бути авторитетною особою, до по­слуг якої вирішили звернутися сторони трудового конфлікту. Фактично ми маємо приклад трьох варіантів статусу, які мож­ливі для посередника. По-перше, посередник - державний службовець. Крім трудових конфліктів, державні службовці в деяких країнах залучаються як посередники між жертвою і правопорушником.

При призначенні посередника слід враховувати такі харак­теристики:

- компетентність: знання проблеми (проблемної сфери), яка породила конфлікт; знання і вміння посередницької діяльності;

- нейтральність: об’єктивність, незацікавленість, що має гарантувати рівне ставлення до конфліктантів; сприй­няття посередника як нейтрального обома сторонами. Досягається за допомогою ко-посередництва, коли по­середники врівноважують один одного.

Позитивне враження справляють посередники, яким влас­тиві:

- емоційна стабільність і толерантність;

- нейтральність, однаково уважне й незмінно доброзич­ливе ставлення до кожної сторони конфлікту;

- особистісна зрілість і соціальна відповідальність;

- компетентність у правових питаннях;

- розвинені комунікативні навички, щира й доброзичлива манера спілкування;

- чесність;

- небайдужість, прагнення сприяти конструктивній взає­модії сторін конфлікту.

Добрий посередник намагається зрозуміти позиції, інтере­си та мотиви інших людей, він поважає їх і вважає здатни­ми вирішувати складні проблеми. Він усвідомлює можливий вплив своїх ціннісних орієнтацій, минулого досвіду й особис­тих проблем на сприймання інших людей та суперечок між ними і пам’ятає про власну суб’єктивність як чинник, котрий слід урахувати для досягнення об’єктивності. Водночас він па­м’ятає про необхідність подавати себе з виграшного боку, де­монструвати впевненість у своїх силах та доброзичливість до оточення. Він не оцінює і не критикує дії сторін, він прагне зро­бити переговори більш ефективними й результативними.

Розвиток довіри має два аспекти: а) розвиток довіри сторін до посередника, що дає йому можливість впливати на процес переговорів; б) розвиток довіри між сторонами конфлікту, що має забезпечити більш щире й неупереджене обговорення спір­них питань.

Почуття довіри до посередника формується ще до почат­ку переговорів. Ми вже вказували на роль репутації посеред­ника, велике значення має також перший контакт зі сторона­ми. Надалі посередник для поглиблення довіри має використа­ти конфіденційні зустрічі з кожною стороною та підтримувати досягнутий рівень довіри на переговорах. Цьому сприяє дотри­мання об’єктивності та конфіденційності, навички розв’язання проблем, а також комунікативні навички і вміння: демонстра­ція зацікавленості й відсутності оцінних суджень, навички слухання, здатність до емпатії, володіння технікою формулю­вання запитань, здатність зберігати нейтральність, виявляти і переформульовувати проблеми, легкість у встановленні до­віри і поваги.

Щодо професійних знань і навичок, то це: знання етапів конфлікту, виявлення предмета конфлікту й інтересів кожної сторони, вміння працювати з емоціями, враховувати інтере­си всіх сторін, бути компетентним у спілкуванні з адвокатами, свідками в процесі медіації, вміння проводити сепаратні зустрі­чі, готувати і писати угоди, розуміння норм професійної пове­дінки медіатора.

6.9.