Стилі діяльності медіатора

У літературі називають кілька стилів, які можна виокре­мити в діяльності медіаторів: евалюативний, фасилітуючий і трансформативний. Ці стилі зумовлені зорієнтованістю на вужчий або ширший підхід та на оцінюючий або фасилітую­чий підхід.

Медіатори, що орієнтовані на вузький та оцінюючий підхід (евалюативна медіація), виходять із того, що сторони звер­нулися до них за допомогою у вирішенні певної технічної про­блеми. Часто такі проблеми самі сторони вже визначили, вони формулюються приблизно у формі «хто кому скільки винен?». Евалютивний медіатор допомагає сторонам дійти згоди шля­хом чесної оцінки їхніх позицій, можливих втрат та надбань. Власне евалюація - це оцінка правових аспектів справедли­вості певного рішення. Медіатор діє як арбітр-порадник. Най­частіше застосовують «човникову дипломатію» та сепаратні зустрічі зі сторонами. Медіатор більше орієнтований на забезпе­чення юридичних прав сторін, ніж на реалізацію їхніх інтересів.

Рис. 6.1. Стилі медіації

Якщо він зосереджується на допомозі у вирішенні певної про­блеми, що зумовила конфлікт, - він реалізує евалюативно- вузький підхід, якщо зосереджується на примиренні - евалю- ативно-широкий.

Медіатор, зорієнтований на вузький і фасилітуючий під­хід (фасилітуюча медіація), вважає своєю місією поліпшити комунікацію між сторонами з метою допомогти їм самим ви­рішити, що треба зробити. Він переймається забезпеченням процедури переговорів між сторонами. Він не дає порад, ре­комендацій, не висловлює свою думку та не робить передба­чень щодо того, якою могла б бути ухвала суду. Себе він вва­жає відповідальним за дотримання тонкощів процедури, тоді як сторони - за зміст переговорів і пошук прийнятного рі­шення. У переговорах він виконує передусім функцію відпо­відального секретаря. Фасилітуюча медіація виникла в прак­тиці роботи медіаторів-волонтерів, хоча нині цей стиль ме­діації використовують професійні медіатори.

Медіатор, зорієнтований на фасилітуючий і широкий під­хід (трансформативна медіація), прагне допомогти сторонам реалізувати приховані інтереси. Він очікує докорінної зміни відносин між сторонами з конфронтаційних на дружні та пере­ходу від боротьби до співпраці у вирішенні проблеми в процесі медіації. Він вважає корисним вихід за межі предмета конфлікту

з метою виявлення ресурсів і потреб, які можуть бути задово­лені завдяки обміну ресурсами чи їх спільному використанню. У трансформаційній медіації сторони здебільшого самі вста­новлюють правила поведінки в процесі медіації та виробляють критерії оцінки пропозицій.

Вважають, що фасилітуюча та трансформативна медіація забирають більше часу. Прихильники евалюативної медіації стверджують, що навіть коли сторони не можуть дійти зго­ди, вони все одно хочуть знати, яке рішення є справедливим. Прибічники фасилітуючої та трансформативної медіації вва­жають перевагою цих стилів те, що вони допомагають сторо­нам усвідомити свою відповідальність за прийняття рішення. Ті, що надають перевагу трансформативній медіації, ствер­джують, що прихильники інших стилів більше тиснуть на клі­єнтів із метою досягнення згоди.

У процесі дослідження діяльності успішних медіаторів були виділені притаманні їм п’ять видів діяльності (так звані п’ять ключових умінь), а саме: розслідування, демонстрація емпатії, винахідливість, переконування («умовляння») та переорієнта­ція уваги.

Розслідування. Різними способами медіатори вивчали фак­ти, які стояли за конфліктом. Здебільшого це реалізувалося в процесі сепаратних зустрічей зі сторонами. У таких випад­ках медіатори виконували дві функції одночасно: отримували надійну інформацію, часто таку, яку учасники не хотіли нада­вати, і демонстрували «проколи» у їхній позиції. Здатність «притиснути» сторону не тільки надавала медіатору інформа­цію, а й давала змогу спостерігати, що сторона ухиляється від відповіді на певне запитання, що вже вказувало на сумнівність її позиції.

Емпатія. Кожний медіатор виявив себе як такий, що бажає слухати й обговорювати занепокоєність сторін конфлікту.

Переконування («умовляння»). Кожний медіатор демон­стрував постійне зростання інтенсивності у спробах досягнути поступок сторін. Така наполегливість медіатора демонструвала учасникам його зростаючу впевненість у своїх діях і перекона­ність у необхідності дій.

Винахідливість. Спроби запропонувати учасникам рішен­ня проблеми відкладалися медіатором до часу, коли він достат­ньо у неї заглибився.

Переорієнтація уваги. Всі медіатори вважали за необхідне переспрямовувати увагу учасників. Один із медіаторів назвав це «елементом водевілю» у медіації. Метою таких дій була не­обхідність зняти напруження, уникнути ворожої атмосфери, а не просто розважання учасників.

6.10.