Стадії посередництва

Процес посередництва проходить певні стадії. Напри­клад, Дж. Келтнер називає 7 стадій: організація місця проведення; відкриття й початок обговорення, опрацювання спірних пи­тань; ідентифікація можливих альтернатив; оцінка; перегово­ри й «торги»; прийняття рішення; перевірка і завершення про­цесу [171, с.

прийняття рішення; завершальні переговори; досягнення фор­мального врегулювання [171, с. 132].

Звичайно, посередництво в міждержавному, міжетнічно­му, трудовому, сімейному конфліктах має певні спільні риси. Необхідно враховувати, що тут сторони конфлікту ведуть пе­реговори щодо певного предмета. Тому стадії посередництва доцільно узгодити з етапами переговорів і визначити рекомен­дації посередникові щодо кожного етапу.

Як перший доцільно виокремити підготовчий (доперего- ворний) етап, на якому сторони формулюють свої цілі, зби­рають і систематизують матеріал на підтвердження своєї по­зиції, обирають тактику для переговорів, приймають рішення про участь посередника на переговорах. Для посередника це етап переговорів зі сторонами про свою участь у примирному процесі, збір інформації про конфлікт і про сторони конфлік­ту. На цьому етапі важливо планово й системно збирати ін­формацію, що дасть змогу сформулювати попередній діагноз ситуації, визначити відносну «силу» кожної зі сторін, можливі альтернативні шляхи задоволення інтересів сторін. Слід ви­значитися щодо тактики своїх дій на початку переговорів, у переговорах зі сторонами дійти згоди щодо умов своєї учас­ті в посередництві.

Далі починається ведення переговорів, у якому виокрем­люють: початок переговорів, дослідницький етап, етап визна­чення загальних рамок угоди, етап пошуку рішення, етап при­йняття рішення.

На початку переговорів посереднику варто коротко ви­класти цілі та процедуру посередництва, нагадати про можливі негативні наслідки, якщо домовленості не буде досягнуто, ви­робити разом зі сторонами регламент переговорів і домовити­ся про правила поведінки.

Дослідницький етап охоплює конфіденційні зустрічі посе­редника з кожною зі сторін і виклад сторонами своєї позиції на переговорах. Зустрічі («закриті засідання», «сепаратні зустрі­чі») мають бути проведені в стислий час, на них встановлюють довірчі відносини, виявляють інтереси сторін та пропозиції кожної щодо шляхів урегулювання конфлікту. Посередник орієнтує сторони на пояснення важливості власних інтересів, на аргументований виклад своїх пропозицій щодо розв’язання

спірних питань. Разом зі стороною він досліджує її найкращу і найгіршу альтернативи досягнення домовленості. Під час пе­реговорів сторін посередник перешкоджає виникненню дис­кусії, акцентуючи увагу на максимально повному і доказовому викладі сторонами фактів, своїх позицій та інтересів. Він про­сить сторони скласти список спірних питань у порядку їх прі­оритетності, формулює та узгоджує зі сторонами порядок денний, тобто перелік питань для обговорення. Разом зі сто­ронами він підсумовує їхні інтереси та орієнтує сторони на перехід від обстоювання позицій до аналізу можливостей за­довольнити інтереси.

На етапі визначення загальних рамок угоди виробляється спільна платформа для пошуку взаємовигідного рішення, об­говорюються критерії прийнятного для обох сторін вирішен­ня спірних питань, відповідальність, можливі заходи довіри та форми контролю за виконанням майбутньої угоди. На цьому етапі може виявитися потреба учасників у додатковій інформа­ції, тоді домовляються про надійне джерело інформації, про за­лучення експертів. Посередник керує обговоренням, орієнтую­чи учасників на пошук спільних критеріїв, спільних інтерсів та цілей.

Етап пошуку рішення часто характеризується боротьбою учасників за проштовхування «свого» рішення. Завданням по­середника є відокремлення цього етапу від етапу прийняття рі­шення. Посередник орієнтує учасників на першочерговий роз­гляд простіших питань, внесення пропозицій та їхніх моди­фікацій. Усі варіанти рішення він записує, а потім пропонує учасникам внести до них зміни, які б їх поліпшили. Розглядається можливість прийняти з деяких питань тимчасові, часткові або умовні рішення, розбити складну проблему на кілька підпро- блем і дійти згоди щодо вирішення хоча б деяких із них, знизити взаємні вимоги, прийняти низку пропозицій «пакетом». Якщо посередник бачить, що стосовно певної пропозиції реально до­сягти згоди, він спрямовує учасників на її обговорення. Якщо одна зі сторін визнає пропозицію іншої неприйнятною, її про­сять сформулювати умови, за яких ця пропозиція стала б при­йнятою. Певне загострення дискусії, спроби сторін тиснути одна на одну слід сприймати як нормальний вияв їхньої заці­кавленості в захисті власних інтересів. Посередник має зберіга­ти об'єктивність, дотримуватися регламенту і сприяти «чесній

грі» в межах правил, про які сторони домовилися. За необхід­ності він допомагає сторонам формулювати свої поправки або умови.

Етап прийняття рішення часто супроводжується заве­денням переговорів у глухий кут. Одна зі сторін може це зроби­ти спеціально з метою посилення тиску на іншу сторону, пере­вірки наполегливості та справжньої сили опонента. Іноді це робиться з метою затягти час або є виявом нереалістичності цілей однієї сторони чи байдужості іншої до досягнення домов­леності. Може бути, що безвихідь спричинена наявністю у сто­рін прихованих інтересів, які не були задекларовані, але без урахування яких згоди досягти неможливо. У будь-якому ви­падку глухий кут у переговорах є перевіркою кваліфікації та гнучкості посередника. Він має діагностувати причину пове­дінки сторін, які завели обговорення в глухий кут, і використа­ти адекватний ситуації прийом виходу з такої ситуації.

Посередник може також:

■ з’ясувати у сторін, якими будуть наслідки недосягнення примирення;

■ попросити кожну сторону оцінити позицію іншої та по­цікавитися, що вона робила б на місці супротивника;

■ запитати у сторін, чи переконані вони в доцільності про­довження процедури примирення, чи вони прагнуть до з’ясування стосунків на полі бою, нагадати про всі нега­тивні наслідки недосягнення угоди (т. зв. кімната жахів);

■ розповісти випадок, коли сторони знайшли рішення у схо­жій ситуації;

■ з’ясувати, що може примусити сторону змінити свою думку

з певного питання;

■ зустрітися з кожною стороною окремо;

■ внести пропозицію, яка може вплинути на перебіг обго­ворення, тощо.

Головне - сприймати глухий кут у переговорах між сторо­нами не як свою поразку, а як ресурс нових можливостей отри­мання інформації та активізації сторін.

Завершення переговорів - це останній етап, на якому сто­рони мають сформулювати зміст угоди й оформити його про­токолом або викласти у письмовій формі причини розбіжнос­тей та обґрунтування позицій сторін. На цьому етапі завдан­ням посередника є допомога сторонам в оформленні угоди. Необхідно пам’ятати, що задоволення від процесу переговорів не пов’язане лише з досягненням угоди, а містить у собі проце­дурне та психологічне задоволення, тобто задоволення тим, як і в якій атмосфері відбулися переговори. Посередникові варто відзначити внесок обох сторін у досягнення домовленості, по­дякувати їм за плідну співпрацю. Якщо домовленість не було підписано - вказати на досягнуте краще розуміння інтересів кожної сторони та на напрями, де, на його думку, компроміс можливий, та запропонувати сторонам визначитися щодо на­ступних зустрічей. Якщо угоди досягнуто - у простих випадках сторони підписують угоду, у складних їм пропонують узгодити проект угоди зі своїми юристами.

6.8.