ОСНОВНІ ЕКОСИСТЕМИ БІОСФЕРИ

Наземні екосистеми біосфери об’єднують в три основних типи: 1) на­земні біоми; 2) прісноводні екосистеми; 3) морські екосистеми.

В 70-80 роки об’єктом ландшафтних міждисциплінарних вивчень у рамках МБП стали основні біоми світу — степи, листопадні ліси помірної зони, північні хвойні ліси, тундри та пустелі.

Рис. 7.14. Типи широтних змій у вкладі марко-, мезо- та мікрофауии в процесі руйнуван­ня в наземних екосистемах. Накопиченню органічної речовини в грунті (ОРҐ) (обернено пропорційно швидкості руйнування листового опаду) сприяють низька температура та заболочення, коли мікробна активність послаблена.

Виходячи із функціональних особливостей фітосфери і природний, і штучний рослинний покриви, а отже, і екосистеми, які формуються за його провідною участю, можна розподілити таким чином: а) ліси; б) луки і пасовища; в) орні землі (табл.7.3). Близько половини земель (40,5%) — тропічні колючі рідколісся, чапаралі, пустелі, тундри тощо.

Таблиця 7.3

Розподіл наземних екосистем у різних регіонах світу, % площі суші

7.3.4.1.

Сьогодні практично вся лісова рослинність планети описана і закарто- графована. Виділяють три типи рослинності:

а) північна позатропічна рослинність-, підгольцеві чагарники; прпокеанічні березняки і рідколісся (Камчатка й Аляска); тайгові ліси (темнохвойні, модринові, соснові, березові); хвойно-широколистяні і бе­резово-осикові притайгові ліси; широколистяні (дубові, букові, кленові та ін.) ліси; гірські хвойно-широколистяні і хвойні ліси; субтропічні хвойні і широколистяні ліси та чагарники; субтропічні гірські хвойно- широколистяні і хвойні ліси; ксерофільні рідколісся і чагарники; субальпійські чагарники і рідколісся;

б) тропічна рослинність-, вологі вічнозелені тропічні ліси; мангрові ліси, змінно-вологі листопадні тропічні ліси; тропічні ксерофільні рідколісся і чагарники; тропічні савани (і саванові ліси);

в) південна позатропічна рослинність-, вологі підтропічні (арау­карієві, евкаліптові та ін.) ліси; жорстколистяні ліси і рідколісся; широколистяні (із антарктичного бука та інших порід) ліси.

Поданий перелік основних лісових екосистем має горизонтальний зональний характер. Існує аналогічна вертикальна (гірська) зональність, або поясність, зумовлена різноманітністю теплового режиму. Як правило, тут основні угруповання розташовані у вигляді неправильних поясів, часто з дуже вузьким екотоном. Наприклад, Карпатська гірська зона розпочинається з відносно континентальних дібров у підніжжі і пере­ходить у дубово-буковий пояс на висоті 200-400 м н.р.м. (скельний дуб, бук лісовий), пояс бука в основному простягається до 600 м н.р.м. За ним пролягає зона хвойних лісів (ялицевих, смерекових з домішкою бука, бузини червоної, клена-явора, сірої вільхи). На висоті близько 700-1100 м розташований пояс природних смеречин, за яким здіймається криволісся і пояс альпійських лук.

Екосистеми трав’яних ландшафтів. Представлені головним чином екосистемами степів і лугів, природними і культурними екосистемами пасовищ, сінокосів і агробіогеоценозів.

7.3.4.2. Прісноводні екосистеми

Прісноводні континентальні екосистеми розподіляють так: екосистеми стоячих водоймищ і водотоків.

До континентальних стоячих водоймищ належать екосистеми озер, ставків і калюж. Залежно від стану циркуляції (перемішування) озер­них вод озера розподіляють на:

мономіктичні холодні озера арктичної й альпійської областей з од­ним літнім періодом циркуляції;

мономіктичні теплі озера субтропічних областей з одним зимовим періодом циркуляції;

диміктичні озера помірних областей з двома — весняним і осіннім — періодами циркуляції;

поліміктичні озера тропічних областей з численими періодами цир­куляції ;

олігоміктичні озера тропічних областей з рідкими і нерегулярни­ми періодами циркуляції.

За рівнем трофності, як зазначено вище, озера поділяють на оліготрофні (як правило, глибокі, з підвищеними берегами, бідні на мінеральний азот і фосфор, вода в них прозора, синього або зеленого кольору); автотрофні (невеликої глибини, багаті на азот і фосфор, ба­гатство організмів призводить до виснаження кисню і зеленувато-корич­невого забарвлення води, має широкий пояс прибережної рослинності); дизтрофні (неглибокі озера з берегами, порослими торфоутворюючою рослинністю, вода малопрозора, бурого кольору, має кислу реакцію). Ці типи озер можуть мати перехідні стадії. Наприклад, від олігогрофного до евтрофпого через мезотрофну стадію.

До екосистеми водотоків належать екосистеми потоків, річок і рік, їх різних ділянок — від витоків до самого гирла. Вони активно взаємо­діють із екосистемами, які входять до їхнього басейну.

7.3.4.3. Екосистеми Світового океану

Характерною особливістю океанічних екосистем є: а) глобальність розмірів і величезні глибини, заповнені життям; безперервність (усі океани пов’язані один з одним; 6) постійна циркуляція (наявність сильних вітрів, які дмуть протягом року в одному і тому ж напрямку, наявність глибин­них течій); в) панування різних хвиль і приливів, що зумовлює помітну періодичність життя угруповань, особливо в прибережних зонах; г) соло­ність і сильна буферність; д) наявність розчинених біогенних елементів, які є лімітуючими факторами, що визначають розміри популяції.

Все населення водних біогеоценозів (близько 200 тис. видів), як і наземних, розподіляють на продуцентів, консументів і редуцентів. За способом пристосування та приуроченістю до певного субстрату водних тварин і рослини об’єднують в три великих комплекси: планктон (плав­но дрейфують з водними масами); бентос (живуть на дні чи в грунті); нектон (активно плаваючі — риби, головоногі молюски, а також ссавці — дельфіни, кити, ластоногі).

Екосистеми океанів відзначаються своєю великою продуктивністю, відіграють важливу роль гіганськпх регуляторів клімату Землі.

7.4.