Види суджень. Атрибутивні судження.

Розглянемо види суджень. Усю множину суджень можна поділити на дві підмножини: прості і складні судження.

П р о с т и м називають таке судження у якому жодна логічна частина не є окремим судженням.

Наприклад, «Книга є джерелом інформації», якщо від­няти будь-яку частину цього судження («книга», або «дже­рело інформації»), то окремо взята вона не буде суджен­ням, а вихідне судження, як цілісний об’єкт, зруйнується.

С к л а д н и м називається таке судження, яке складається із двох або більше простих суджень, що пов’язані логічними сполучниками, а кожна із його пра­вильних частин буде окремим судженням.

Наприклад: 1. «Марс і Юпітер — це планети Сонячної системи»;

2. «Якщо тіло має меншу питому вагу від води, то во­но не потоне» тощо.

Ці два судження є складними, тому що кожне з них можна розкласти на два простих судження. У 1 судженні: прості судження «Марс — це планета Сонячної системи», «Юпітер — це планета Сонячної системи» поєднуються логічним сполучником «і». У 2 — «Тіло має меншу пито­му вагу від води», «Воно не потоне» поєднуються логічним сполучником «якщо, то».

Зупинимося на аналізі простих суджень.

За характером ознаки, яка представлена предика­том судження, розрізняють такі види суджень:

а) атрибутивні;

б) судження з відношеннями, або судження про відно­шення;

в) судження існування.

А т р и б у т и в н и м називається таке просте су­дження, предикат якого представляє таку ознаку, як властивість. Можна ще й так визначити атрибутивне су­дження: «Атрибутивним судженням називається та­кий вид простих суджень, в яких йдеться про прита­манність предметам якихось властивостей, або про їх відсутність у предмета». Наприклад, «Франція є респу­блікою», «Жоден мій знайомий не має вищої освіти» тощо.

С у д ж е н н я м з в і д н о ш е н н я м и назива­ється такий вид простих суджень, у яких предикат представляє таку ознаку, як відношення між предме­тами.

С у д ж е н н я м і с н у в а н н я називається вид простих суджень, у яких предикат виражає наявність (буття) предмета. Наприклад: «Є люди, які можуть про­гнозувати майбутнє», «Не існує життя на Місяці» тощо. У першому судженні стверджується існування людей, здат­них до прогнозування. У другому судженні заперечується наявність живого на такому космічному об’єкті, як Місяць.

Зупинимося на аналізі атрибутивних суджень. Інтерес до атрибутивних суджень у традиційній логіці був викли­каний тим, що вони виступили вихідним матеріалом у по­будові Арістотелем першої теорії логічного висновку — си­логістики. Значною мірою це зумовлювало й те, що решта простих суджень (судження з відношеннями і судження існування) після відповідних синтаксичних реконструкцій тлумачилися як атрибутивні.

Атрибутивні судження поділяються на види на кіль­кістю і якістю.

За якістю виділяють:

— стверджувальні і

— заперечувальні атрибутивні судження.

Наприклад, «Злочин є суспільно небезпечним вчин­ком» — сверджувальне судження; «Жоден мій приятель не має посвідчення водія» — заперечувальне судження..

За кількістю розрізняють:

— одиничні;

— загальні;

— часткові атрибутивні судження.

О д и н и ч н и м називається таке атрибутивне судження, у якому суб’єктом виступає одиничне по­няття.

Наприклад: «Автор «Кобзаря» є відомим художником».

3 а г а л ь н и м називається таке атрибутивне су­дження, у якому суб’єктом є загальне поняття.

Наприклад: «Трапеція є геометричною фігурою».

4 а с т к о в и м називається атрибутивне суджен­ня, у якому суб’єкт представляє частину класу дослі­джуваних предметів.

Наприклад, «Деякі книжки мають довідковий характер».

Ці дві типології атрибутивних суджень виділяються у методичних цілях. У практиці міркування вони існують у взаємодії, тому спеціально виділяють типологію атрибути­вних суджень за «об’ єднаним поділом за кількістю і які­стю»:

— загальностверджувальні;

— частковостверджувальні;

— загальнозаперечувальні;

— частковозаперечувальні атрибутивні судження.

3 а г а л ь н о с т в е р д ж у в а л ь н и м назива­ється судження, яке за кількістю є загальним, а за які­стю стверджувальним.

Наприклад: «Будь-яка планета має природний су­путник».

Схема загальностверджувального судження така:

Позначається цей вид суджень буквою «А».

Це позначення береться від першої букви латинського слова «affirmo» (стверджую). «А» фіксує логічний термін у структурі загальностверджувального судження «Будь- який... є...». «S» і «Р» — це дескриптивні терміни. Отже, структуру загальностверджувального судження можна за­писати так: А-sp.

4 а с т к о в о с т в е р д ж у в а л ь н и м судженням називається таке атрибутивне судження, яке за кількі­стю є частковим, а за якістю стверджувальним.

Наприклад: «Деякі злочини є посадовими».

Схема частковостверджувального судження має та­кий вигляд:

Позначається це судження буквою «І».

Це друга голосна буква у слові «Affirmo». «І» виражає логічний термін у структурі частковостверджувального су­дження: «Деякі... є...». Отже, частковостверджувальне судження позначається символом: Івр.

3 а г а л ь н о з а п е р е ч у в а л ь н и м називаєть­ся атрибутивне судження, яке за кількістю є загаль­ним, а за якістю — заперечувальним. Наприклад: «Жо­ден мій знайомий не був серед учасників семінару».

Загальнозаперечувальне судження має таку схему:

Це судження позначається першою голосною буквою у латинському слові «Nego» (заперечую) — «Е».

Записується структура загальнозаперечувального су­дження так: Евр.

4 а с т к о в о з а п е р е ч у в а л ь н и м називаєть­ся атрибутивне судження, яке за кількістю є частко­вим, а за якістю заперечувальним. Наприклад, «Деякі мої друзі не були запрошені на свято».

Схема частковозаперечувального судження така:

Позначається це судження другою голосною буквою у слові «Nego» — «О». Символ «О» фіксує логічний термін у частковозаперечувальному судженні: «Деякі... не є...».

Структура цього судження записується так: Овр.

Атрибутивні судження можна розглядати як з точки зору інтенсіоналу, так і з точки зору екстенсіоналу. Попередній розгляд атрибутивних суджень базувався на їх інтенсіональ- ній характеристиці. Тобто, до уваги брався факт притаман­ності або непритаманності предметам якоїсь властивості.

З точки зору екстенсіоналу атрибутивне судження мож­на тлумачити як судження про повне або часткове вклю­чення чи невключення обсягу одного терміна S до обсягу іншого терміна Р.

Наприклад:

1. «Будь-яке дерево — є рослина».

2. «Будь-який квадрат є рівностороннім прямокутни­ком».

3. «Деякі поети — лауреати».

4. Деякі книжки є підручниками».

5. «Жодний природний супутник не є планетою».

6. «Деякі злочини не є посадовими».

7. «Юпітер є планета».

8. «Місяць не є планетою».

Із позицій екстенсіональної характеристики наведені вище судження можна відповідним способом і у кожному конкретному випадку подати як схему:

Включення або невключення обсягу одного терміна до обсягу другого терміна визначає таке важливе для харак­теристики атрибутивних суджень відношення, як «розпо- діленість термінів».

Термін S або Р називається р о з п о д і л е н и м у даному судженні, якщо він взятий у повному обсязі.

Н е р о з п о д і л е н и м називається термін, якщо він взятий у неповному обсязі.

Це відношення можна визначити ще й так: «Термін ат­рибутивного судження називається розподіленим, якщо його обсяг повністю включається або повністю виключа­ється із обсягу другого терміна. Термін нерозподілений, якщо його обсяг частково включається або виключається із обсягу другого терміна».

Розподілений термін позначається знаком (+), а не­розподілений — знаком (—).

У загальностверджувальному судженні, як правило, суб’єкт розподілений, а предикат не розподілений: As⁺p. Винятком для загальностверджувального судження є ситуа­ція, коли і суб’єкт і предикат розподілені: A s⁺ p⁺. Ілюст­рацією цього випадку є приклад 2.

У загальнозаперечувальному судженні і суб’єкт і пре­дикат розподілені: Е s⁺ p⁺.

У частковостверджувальному судженні і суб’єкт і предикат, як правило, не розподілені: I s p. Але буває виняток, коли в цьому судженні суб’єкт не розподілений, а предикат розподілений: I s⁺ p⁺. Переконанням слугує при­клад 4.

У частковозаперечувальному судженні суб’єкт не розпо­ділений, а предикат розподілений: O s p⁺.

Схеми І, II, III, IV, V, VІ наочно ілюструють відношен­ня розподіленості термінів. Необхідно пам’ятати, що від­ношення розподіленості термінів є одним із важливих пра­вил при побудові безпосередніх умовиводів^[XXIV] і особливо такого опосердкованого умовиводу, як «простий категорич­ний силогізм».

Схеми розподіленості термінів І—VI можна розглядати як умови істинності чи хибності для атрибутивних су­джень. Тобто, схеми І — УІ — це своєрідне поле інтерпре­тації для : Asp, Isp, Esp i Osp.

Наведені рівності лежать в основі логічних відношень між судженнями.

4.