Поняття семантичної категорії

Визначаючи предмет і метод логіки, ми підкреслювали, що логіка вивчає форми і закони мислення не безпосеред­ньо, а опосередковано, через мову (чи природну, чи мову науки). І першою турботою логіки є вилучення із мови ло­гічних форм їх властивостей і відношень.

У зв’язку з цим дамо деякі пояснення. Якщо семанти­ка, як розділ семіотики, досліджує загальні аспекти інтер­претації будь-якого типу знакових систем, то логічна се­мантика має справу з інтерпретацією особливого виду знакових систем — мов, побудованих для цілей логіки.

Відомо, що зв’язок між знаком і його значенням не є природним, тому приписування значень виразам знако­вих систем здійснюється за допомогою спеціальних правил, які називаються семантичними. У природній мові немає чітких семантичних правил, тут відношення між знаком та його значенням складаються під час кому­нікативної діяльності людей і залежать від багатьох умов. Це й зумовлює визначення смислу слова природної мови як способу його вживання.

Логічна ж семантика будується для мов із чітко описа­ною структурою. Семантичні правила логічної семантики включають терміни, які відносяться до опису мовних ви­разів і терміни, що описують позамовні сутності.

Наприклад, речення «Моцарт — сучасник Сальєрі» іс­тинне тоді і тільки тоді, коли Моцарт і Сальєрі жили в один і той самий час; термін «5 + 2» позначає число 7. Слова «істинно», «позначає» встановлюють відповідність між мовними виразами (ми їх виділили лапками) та об’єк­тами області інтерпретації.

За допомогою семантичного аналізу уся множина мов­них виразів (йдеться про природну мову) розбивається на таку, що несе у собі певні логічні об’єкти, і таку, що їх не несе.

Так, серед тієї множини мовних виразів (слів і слово­сполучень), які мають самостійний смисл, за допомогою засобів логічної семантики виділяють речення і ті вирази, що відіграють самостійну роль у структурі речення, тобто забезпечують існування речення саме як речення, а не просто нагромадження мовних знаків.

З усієї множини речень (розповідних, запитальних, окличних) логіку, насамперед, цікавлять розповідні ре­чення. Інтерес логіки до розповідних речень зумовлений тим, що вони є носіями такої логічної форми, як суджен­ня. У зв’язку з цим розповідні речення називають вислов­люваннями. Висловлювання — це назва (ім’я) множини розповідних речень, смислом яких є судження, а значен­ням — такі логічні об’єкти, як «істинність» і «хиб­ність». Маючи на увазі, що ми звертаємося тільки до роз­повідних речень, поза межами спеціального аналізу тер­міни «висловлювання» і «речення» ототожнюються. У ме­жах спеціального аналізу розповідне речення розглядаєть­ся як послідовність знаків, що відповідає вимогам правил даної мови (це синтаксична категорія) і яка своїм змістом має висловлювання (це семантична категорія). Оскільки висловлювання як семантична категорія фіксує у собі мов­ні відрізки, які виражають судження, її визначають як ос­новну. Це обумовлено тим, що дослідження природи су­дження дає ключ до розуміння структури поняття як форми мислення і розкриває механізми функціонування понять і суджень у структурі умовиводу.

Усі вирази, які входять до складу висловлювання, по­діляють на:

— дескриптивні і

— логічні терміни.

Назва «дескриптивний термін» походить від латинсь­кого descriptio — опис, описовий.

Дескриптивними термінами називають слова або словосполучення, які позначають предмети, властиво­сті, відношення чи дії, операції над предметами.

Логічними термінами називають слова, які фіксу­ють зв’язки, відношення, характеристики, що забезпе­чують інваріантність (незмінність) семіотичного інва­ріанту висловлювання при всіх можливих перетворен­нях і будь-яких значеннях його дескриптивних термінів.

Розглянемо приклад:

1. Будь-яка теорія є формою пізнання.

2. Будь-яке явище є проявом закономірності.

Слова «теорія», «форма пізнання», «явище», «прояв за­кономірності» — позначають дескриптивні терміни. Слова «будь-який», «є» фіксують логічні терміни. Саме ці терміни утримують незмінним значення 1 і 2 висловлю­вань. Незмінність ця забезпечується схемою «Будь-який... є...». Що б ми не підставили на місце пропусків у цій схе­мі, все одно отримаємо загальностверджувальне судження, яке буде істинним, коли справді кожному предмету з де­якого класу належить приписувана у цьому судженні ознака.

2.