§ 5. Виміри знакового процесу. Синтаксис, семантика, прагматика

Зважаючи на три зафіксовані компоненти семіозису (знак, значення, інтерпретатор) можливо розглянути низ­ку відношень:

— відношення між знаком та іншими знаками, які з ним пов’язані;

— відношення між знаком та його значенням;

— відношення між знаком та його інтерпретатором.

1) Розглянемо таке речення: “Безбарвні зелені ідеї сплять несамовито”. Це речення є правильно побудова­ним з граматичної точки зору, тобто синтаксичні вимоги (правила) тут витримані. Але навряд чи можна говорити в даному випадку про наявність семантичного виміру.

2) Розглянемо інший приклад: “Потяг прибуває”. Безумовно, тут витримані не лише синтаксичні правила. У даному випадку можливо здійснити і певний семантич­ний аналіз, оскільки дане висловлювання-знак може відображати цілком певну, реальну ситуацію і його можна оцінити як істинне, або хибне.

3) Розглянемо той же самий приклад: “Потяг прибу­ває”. але вже не в безвідносному значенні, а з точки зору тієї чи іншої людини, що інтерпретує цей вислів. Зазна­чене висловлювання-знак можна тлумачити за деяких умов не тільки (і не стільки) як фіксацію деякого факту, але й як застереження, погрозу, попередження, або, зрештою, навіть як пароль, значення якого може бути далеким від буквального значення висловлювання “Потяг прибуває”.

^Найчастіше в знаковому процесі присутні всі три ви­міри. Проте можливі і такі ситуації, в яких деякі виміри зникають.

Так, загальновідомою є ситуація відсутності синтак­сичного виміру, коли, вивчаючи якусь з іноземних мов, ми будуємо речення з порушенням граматичних правил.

Можливість відсутності семантичного виміру вже Ілюструвалась у прикладі “Безбарвні зелені ідеї сплять несамовито”.

Зрештою, у деякого знаку може бути відсутнім інтерпретатор.

ВІДПОВІДНО ДО трьох вимірів СЄМІОЗИСУ ВИДІЛЯЮТЬ три основних розділи семіотики як науки: синтакгику, семан­тику і прагматику. Такі ж розділи можливо виділити і в логічній семіотиці, що є складовою частиною теоретичної семіотики. Ці розділи прийнято називати логічним син­таксисом, логічною семантикою і логічною прагматикою.

А. Логічний синтаксис — це розділ логічної семіотики, що вивчає відношення між знаками в структурі фор­малізованої мови. Для того, щоб задати синтаксис фор­малізованої мови, необхідно визначити її алфавіт і син­таксичні правила.

В. Логічна семантика — це розділ логічної семіотикй, що досліджує відношення мовних знаків до позначених ними значень.

Відповідно до двох типів значень (предметного і сми­слового) в логічній семантиці фіксують два основні її розділи: теорію референції і теорію смислу.

Теорія референції вивчає відношення мовних знаків до їх предметнихзначень і оперує такими поняттями, як “ім’я”, “висловлювання”, “позначати”, “іменувати”, “іс­тинність”, “хибність” і т. ін. Теорія референції є най­більш опрацьованим розділом логічної семантики.

Теорія смислу досліджує відношення мовних знаків до їх смислових значень. Головним питанням для теорії смислу є: “Шо означає “бути осмисленим мовним вира­зом?” Тут аналізують такі поняття як “смисл”, “сино­німія”, “логічна істинність”, “логічна хибність” і т. іїг. Теорія смислу (на відміну від теорії референції) є значно менше опрацьованим розділом логічної семантики.

С. Логічна прагматика — це такий розділ логічної семіотики, що вивчає відношення мовних знаків до носіїв мови.

Основним поняттям логічної прагматики є поняття “прагматичне значення”. На відміну від семантичного значення, що є сталим і незмінним в різних контекстах, прагматичне значення є відносним: воно залежить від знань, вірувань, бажань, намірів конкретної людини, а також і від позамовного контексту (наприклад, від місця, часу, фізичних, культурних, історичних обставин промов­ляння (здійснення) якогось мовного виразу).

Логічний синтаксис, логічна семантика і логічна прагматика розвивались по-різному. Спочатку дослідники приділяли більшу увагу побудові синтаксису формалі­зованих мов (цьому питанню присвячена більшість до­сліджень класичної логіки). Потім серед логіків перева­жав іїггерес до семантичної проблематики і лише в кінці XX сторіччя почалися дослідження проблем прагматики.