ПОХОВАЛЬНИЙ ОБРЯД ПЛЕМЕН РАННЬОГО ЕНЕОЛІТУ

Рис. 17. Енеолітичне по­ховання з возом.

поховань, тоді, як інша половина вміщує одиночні поховання, що були відкри­ті випадково.

Під час розкопок інгумаційного могильни­ка лужицької культури у с. Рованці Волинської обл. В. Івановським та Д. Павлівим було відкри­то два одиночних поховання волино-люблін- ської культури [Археология Прикарпатья..., 1990, с. 12].ц Погано збережені скелети мали півден­ну орієнтацію. У похованнях знайдено посуд. У складі супровідного інвентарю виявлено два наконечники стріл трикутної форми, оброблені струменевою ретушшю, два ножі і два вкладні до серпів на правильних пластинах.

За даними Я. Фітцке, біля с. Сьомаки Луцького р-ну влітку 1937 року ви­падково відкрито тілопокладне поховання дорослої людини (культури «мо­равської мальованої кераміки»), в якому знайдено три посудини (одна з них розмальована білою фарбою), чотирибічну в перетині сокирку з «лупака» і три невеликі крем'яні пластини.

Одиночні поховання з багатим супровідним матеріалом відкриті на багато­шаровому поселенні в околицях с. Зубків Львівської обл. Посипаний червоною вохрою скелет лежав у скорченій позі на правому боці. Біля його верхньої ча­стини стояли дві миски з трьома пелюсткоподібними закінченнями вінчиків, горщик та циліндричний кубок з двома горизонтальними усічено-конічними вушками. Остання посудина була наповнена вохрою такого самого кольору (!).

У поховальному ритуалі раннього енеоліту регіону спостерігається певна закономірність, зокрема, усі покійники були покладені в скорченій позі. Поряд із груповими похованнями трапляються й окремі могили. У деяких випадках виявлено парні поховання. Постійним атрибутом поховань стають керамічні вироби, знаряддя з каменю, кістки. Іноді покійників спалювали і, як виняток, використовували вохру для посипання померлих [Пелещишин, 1974, с. 109; Пе­лещишин, 1985, с. 270-271].

Поховальний обряд тиса-полгарського періоду був подібний до попе­реднього неолітичного (культури лінійно-стрічкової кераміки). Померлих, згідно з наддунайською традицією, ховали біля жител, не роблячи окремих цвинтарів. На довготривалих поселеннях знаходять по кільканадцять похо­ваних, наприклад, у Йорданові Шльонському [Seger, 1916], Бресті Куявському [Jazdzewski, 1938], Виценжу [Kozlowski, 1971], Злотій [Rauhut, 1962, s. 156] та ін­ших. Могила, швидше за все, на поверхні нічим не позначалася.

Переважав тілопокладальний спосіб поховання, проте зрідка трапляється і кремаційний (Kowal, 1962, s. 71). Померлих клали в прямокутних або овальних ямах глибиною від кільканадцяти сантиметрів до 2 м, інколи використовува­ли наявні пониження (Брест Куявський, Злота, Стжижов). У Йордано-Шльон- ській групі дно поховальних ям подекуди викладали каменями або ховали відразу двох покійників одночасно (Брест Куявський, Стжижов, Вицьонже). За південною традицією, тіла померлих клали в скорченій позі на боці, часто із зігнутими в ліктях руками й долонями, повернутими до обличчя, - харак­терний адораційний жест. Зауважено, що чоловіків ховали на правому, а жінок на лівому боці [Jazdzewski, 1938, s. 36]. Орієнтація похованих була довільною, однак частіше по лінії північ-південь, звичайно з невеликим відхиленням го­лови на південний схід.

Поховання біля села Гусинне, пункт 2 (пам'ятка розташована на краю нижньої тераси заплави Західного Бугу) вивчали А. Закостєльна та Я. Гурба в 1994 р. Тут знайдено дуже порушений скелет дорослої жінки віком 40-50 років, який лежав на глибині 25 см від сучасної поверхні. Поховальна яма не просте­жувалася. Скелет був у скорченому стані на лівому боці, головою на південь. За 20 см на схід від кісток srodstopia знайдено велику частину двовухої амфори. Там же були 2 чаші та 4 чарки, мальовані білою фарбою [Zakoscielna, Gurba, 1995, s. 3-7].

Біля села Стжижов (пункт 10) виявлено поховальні пам'ятки за 600 м на схід від раніше досліджуваних поховань. Вони розташовані на мисі висотою 20 м над заплавою. Там розкопано 80 м² площі і відкрито три поховання ВЛК. По­ховання № 1 та № 3 були на глибині 15-20 см. У них знайдено посуд, знаряддя з кременю, кістки, рогу та мідні оздоби [Zakoscielna, Gurba, 1995, s. 3-5].

У похованні № 1 доросла людина лежала у випростаному положенні на спині, головою на південь. Для ВЛК - випадок рідкісний. За її головою була миска, 5 виробів з волинського кременю, а також мідний кинджал, переробле-

Рис. 18. Поховання з рештками воза.

ний на підвіску, що знаходилася на грудях. На рівні тазу знайдено фраг­менти мушель, які, можливо, були елементами поясних прикрас.

У похованні № 2 відкрито решт­ки двох похованих осіб: жінки віком 20-25 років, котра лежала на лівому боці, головою на південь, чоловіка (?) 50-60 років теж на лівому боці, головою на північ. Біля них було 8 посудин, скребачка з волинського кременю та підвіска у формі спіралі.

На Гряді Городельській і в Котлині Грубешівській відомі залишки поселень

ВЛК - Грудек, Грубешів-Підгуже, Стжижов та цвинтарі - Грудек, Неледов, Сте- фанковіце-Колонія, Монятиче-Колонія, Рогалін, Гусинне, Стжижов, які свід­чать про те, що в названому регіоні наявне скупчення поселень цієї культури.

В. Команом в Любче Замойського воєводства (пункт 27) в кургані на дні «глинянки» відкрито поховання ВЛК. Обриси ями були ледве помітні, дно простежувалося на глибині 0,6 м від поверхні. Вісь поховання йшла по лінії північ-південь. Молода жінка (?) лежала на лівому боці в скорченій позі, го­ловою на південь, обличчя повернуте на захід. Серед кісток знайдено чотири фрагменти мідних прикрас. Верхня частина кістяка посипана вохрою. Біля голови була овальна миска, а поблизу стоп ніг стояла кераміка: 2 амфори, 1 горщик з s-подібним профілем, 2 кубки, 9 чарок - всього було 15 посудин. За описом В. Комана, знайдений супровідний інвентар мав такий вигляд:

1) миска овальна з чотирма симетрично розміщеними «ріжками». Її висота 9,8 см, діаметри: верхньої частини - 28 см, дна - 9,5 см, товщина - 0,6 см. Колір сіро-коричневий, на зламі чорний, домішка натуральна;

2) горщик s-подібний з бронзовою барвою та домішкою піску, висотою 20,4 см, діаметром 21 см та 9 см, товщина стінок - 0,6 см;

3) «чарка» висотою 6,5 см, стінки товщиною 0,3 см, темно-сіра, зі смугами з вертикальних прямокутників, зробленими білим барвником у нижній части­ні. Діаметри: верху - 6,8 см, дна - 4,2 см, середини - 9,3 см;

4) інша «чарка» таких розмірів: висота - 10,1 см, ширина - 7,2 см та 5,0 см (найбільша ширина - 7,6 см); розмальована білим барвником - поперемінно укладені прямокутники, а з середини - тонкі навскісні лінії [Koman, 1997, s. 40-43]. На Люблінщині це найбагатше поховання.

Отже, серед населення волино-люблінської культури зберігся давній зви­чай обсипати або розмальовувати померлих червоною вохрою, про що свід­чать поховальні пам'ятки, виявлені в Злотій [Rauhut, 1962, s. 156], Грудеку Надбужному [Bronska-Rauhutowa, 1956], Вербковіце [Kempisty, 1962]. Червону вохру могли добувати з рослини Zithospermum officinale Z.

Поряд із покійниками складали дарунки та особисті речі: посуд, прикра­си, крем'яні вироби [Tabaczynski, 1970, s. 252]. У ранній лендель-полгарський період ставили 1-3 посудини, клали 1-2 знаряддя, часто сокиру. Особливо ста­ранно було обставлено покійника в Карску Шцецінського воєв. [Dorka, 1939, s. 193]. Крім оздобленої відтисками чаші на порожнистій ніжці та двох інших посудин, в похованні виявлено велике кам'яне знаряддя, кілька крем'яних пластин, оздоби з мушель Spondylus та ікла кабана.

Звичай обставляти померлих 1-3 посудинами, окремими знаряддями збе­рігся в середній фазі, і лише в найпізніший період спостерігаються зміни. У Брест-Куявській групі до поховань рідко клали посуд, лише поодинокі кубки ставили до найскромніших гробів (частіше це були люди похилого віку). За­звичай, померлим залишали різні знаряддя: рогові та кам'яні сокири, крем'яні вироби, на покійниках було багато цінної біжутерії.

Інші звичаї побутували в населення волино-люблінської культури з біло- мальованою керамікою. Поряд з померлим ставили численний посуд, інколи 10 та 15 штук. Частина з них наповнювалась їжею та напоями, інші посудини, вкладені одна в одну, стояли в кутках поховання (Злота, Вербковіце). У Груде- ку Надбужному померлого було прикрито великою мискою. Поряд залишали чималі шматки м'яса, інколи від кількох тварин. Крім того, виявлено коштовні оздоби одягу. Прикраси складалися з намиста, виготовленого з мушель, яких інколи нараховується кількасот штук. Можливо, ними обшивали поховаль­ний одяг. Припускають, що цим речам надавалося магічне значення.

Найбільші могильники на Волині досліджувалися біля села Звенигород Львівської обл. [Свєшніков, 1956] та на поселенні Голишів [Пелещишин, 1973, с. 321], де виявлено по п'ять поховань (у Голишеві могло бути й більше). На пер­шому з них відкрито скорчені поховання. Скелети, які лежали на лівому боці, орієнтовані по лінії захід-схід. Стать покійників не визначена.

За описом М. Пелещишина, від поховання № 1 залишилися окремі кістки нижніх кінцівок. З поховальних дарів уціліли дві конічні миски та біконічний горщик. Поверхня усіх трьох посудин темного кольору, старанно підлощена. Поблизу виявлено частину черепа великої рогатої домашньої тварини, мож­ливо, залишки жертвоприношення або тризни. У розташованих поруч похо­ваннях № 2 і № 3 знаходились окремі кістки трьох дорослих жінок і одного чоловіка. В похованні № 2 була невелика амфорка з двома вушками та миска. В похованні № 3 знайдено два біконічні горщики, кусок каменю, окремі кістки дрібної домашньої худоби [Пелещишин, 1998, с. 76].

Від поховання № 4 збереглися нижні кінцівки і частина хребта людини в анатомічному порядку. Тут була похована жінка, за визначенням В. Козак-Зи- хман, віком біля 30 років, яка лежала в скорченому положенні на лівому боці, головою на північ. Біля кістяка виявлено дві крем'яні пластинки, частину кам'яної шліфувальної плитки, дві кістяні проколки, три добре збережені по­судини: амфора, миска і грушеподібна чаша. Всі речі були біля зігнутих колін. У похованні № 5 частково вціліли кістки ніг, фрагменти черепа і кілька хре­бців, що належали жінці віком 20-25 років. Від поховального інвентаря збе­реглася лише одна миска [Археологічна спадщина..., 2005, с. 137, 139, 170]. На думку автора розкопок М. Пелещишина, голишівський могильник свідчить, що жителі селища не мали контактів з іншим етнічним середовищем.

Отже, поховальний комплекс ВЛК з Голишева, незважаючи на значну зруй­нованість, є найбільшим на Волині. Він вказує на звичай ховати покійників не­подалік від жител, що властиво для ранньоземлеробських культур Подунав'я. Цікаво, що поховання об'єднувалися у дві групи, відстань між якими станови­ла 6-8 м. Можна припустити, що вони були віддалені в часі (різночасові) або покійники належали до двох родів.

Кістяки знаходилися в неглибоких ямах у лесовому ґрунті, на відстані 0,3-0,4 м від сучасної поверхні. На думку М. Пелещишина, речі могильника та поселення складали єдиний комплекс, а обидві пам'ятки були «невеликі і недовготривалі». Кераміка у похованнях збереглася краще, на поселеннях вона фрагментована. Всього автор нараховує уламки від 60 посудин, четверта ча­стина з яких знайдена на могильнику [Пелещишин, 1998, с. 75-76].

За даними розкопок 2004-2005 рр., проведеними О. Позіховським та Г. Охріменком, ранній - «дотрипільський» - період поселення Голишів нале­жить до двох культур - маліцької і волино-люблінської. Як встановлено, голи- шівський могильник - пам'ятка волино-люблінської культури [Археологічна спадщина... 2005, с. 168, 170, 172; с. 216-278].

Цікавим є питання: чи для поховального обряду виготовлявся спеціальний посуд, чи ставилися вироби, якими люди користувалися за життя. Виявлені в по­хованнях посудини були міцні, невеликих розмірів. За технологічними особли­востями вони однорідні, виготовлялися з глини, в яку додавалося небагато піску, добре випалені, з дбайливо прогладженою або пролощеною поверхнею. Кольори - від коричневого до темного [Пелещишин, 1998, с. 76-80].

Кераміка складалася з амфор, мисок, чаш, горщиків. У кожній із цих груп були відмінності за другорядними ознаками. Амфори М. Пелещишин поділяв на три типи: 1) з роздутим корпусом та звуженим горлом, потовщеним краєм; 2) присадкуваті, з біконічним профілем, широким дном, плавно розхиленою шийкою, чотирма невеликими вушками у верхній частині (до рідкісних нале­жить амфора, край якої має виступи та заглибини, висота її 13 см); 3) з різко вираженим біконічним профілем, лійчастими вінцями та широким дном, чо­тирма вухами на рівні найбільшої випуклості.

Горщики низькі, з біконічними стінками, високо піднятим вигином та роз­хиленим краєм. Орнамент складається з конічних або видовжених виступів на вигині, скісних заглибин по ребру вигину, валиків по шийці. На плічках могли бути вертикальні валики.

Відомі миски з малими конічними виступами по краю (гострі, здвоєні), ін­коли оздоблені рядом ямок під краєм вінець. Дно однієї з них прикрашене го­ризонтальними прокресленими лініями, над якими - гострий кут з ямок. Інша миска оздоблена білим розписом («крейда на жировій основі»), нанесеним на зовнішній поверхні та дні - геометричний візерунок у вигляді груп скісних смужок на верхній частині трикутників та двох горизонтальних ліній при дні. Вона має два здвоєні виступи під краєм вінець, що нагадують роги тварини. Знайдено також низькі біконічні миски, ймовірно, маліцької культури. До чаш віднесено кілька тонкостінних грушоподібних неорнаментованих посудинок з майже округлим дном та висотою 8-10 см. Вони неорнаментовані. Є й менші чаші з біконічним, плавно відігнутим краєм, прикрашені відтисками округло­го орнаментира [Пелещишин, 1998, с.76-80].

Ще одна важлива пам'ятка - Гарбатувка-Колонія, досліджувана М. Полан- ською, розташована в південній частині ленчинсько-влодавського поозер'я (біля озера Ротче) на піщаному пагорбі, піднесеному на 3 м над долиною. Під час викопування піску на глибині 20-30 см (на площі 2 м) знайдено скупчен­ня посудин, їхніх уламків та дві мідні прикраси. Виявлено таку кераміку: 1) амфора з вузькою шийкою та грушоподібним корпусом і двома вухами в най- ширшому місці; 2) амфора з s-подібним профілем; 3) мала амфора, що знахо­дилася в середині більшої посудини; 4) амфора з двома вухами та наліпленими ґудзками; 5) амфора з двома вушками; 6) амфора; 7) амфора з s-подібним про­філем; 8) пошкоджена чарка, край якої злегка відхилений, корпус кулястий; 9) пошкоджена чарка; 10) пошкоджена миска - стінки рівні, край вигнутий до се­редини; 11) миска, прикрашена чотирма симетрично розміщеними горбиками на краю; 12) непрофільований кубок; 13) кубок; 14) кубок з чотирма виступа­ми, а також 2 сережки, одна з яких скручена в один оберт і має потовщені кінці.

Кераміка виготовлена з незнежиреної глини, в якій мало піску, світло-бру­натного кольору, прогладжена, блискуча, матова, добре випалена. На жодному з виробів не було розфарбовувань.

У публікації М. Поланської подано карту поховань ВЛК з Люблінщини (всього 32 групові та одиночні поховання), майже всі виявлені в зоні лесових грунтів [Роїайзка, 1999, s. 9-15].

Поховання ВЛК розташовані, зазвичай, за 1,5 або кілька метрів одне від одного, тому їх трактують як один поховальний комплекс. Кількість посуду в одній могилі інколи досягає 15 штук. Посудини ставились коло ніг, за головою, біля грудей. Зрідка зафіксовані випадки вкладання малих посудинок у більші [Kempisty, 1962, ryc. 7; Koman, 1997, ryc. 4]. Серед супровідного інвентарю є ви­роби з кременю та кістки, оздоби з мушель, іклів кабана, міді. Останні відомі в похованнях з кільканадцяти пунктів [Glosik, Gurba, 1963, s. 361; Polanska, 1999, s. 14]. Пам'ятка Гарбатувка-Колонія висунута далеко на північ, в зону Полісся. Решта поховань локалізовані на Городельській гряді, в Грубешівській котлови­ні, на середньому Вепжі та Наленчовському плоскогір'ї [Роїапзка, 1999, s. 15].

Пошкоджене поховання № 7 у Стжижові (Замойське воєв.), досліджуване А. Закостельною, проявилося на глибині 10 см і належало чоловікові (?) віком 30-35 р. (визначення В. Козак-Зихман). У ньому знайдено наконечник стріли з волинського кременю, чарочку зі слідами білої фарби, вставлену в s-подібну посудину з двома вушками та двома ґудзками, а також біконічну посудину з розхиленими вінцями, келихоподібний виріб. Рештки людини лежали, ймо­вірно, у скорченій позиції на правому боці, головою на південь. Частина кера­міки залишена біля колін. Решта - ближче до кісток гомілки.

На цій пам'ятці відкрито 7 поховань: одиночні (№ 1/1994; № 4/1995), 1 парне поховання жінки та чоловіка (№ 3/1994 р.) та потрійне (№ 2/1994 р.). В остан­ньому виявлено скелети чоловіка, жінки і дитини. Всього тут знайдено кістяки двох жінок, чотирьох чоловіків, однієї дитини. Обох молодих жінок поховано з чоловіками у віці 50-60 років. Крім цього, було чоловіче поховання в труні (№ 7/1994 р.).

Померлих клали в скорченій позиції головою на південь: жінок на лі­вому боці, чоловіків на правому. Лише в похованнях чоловіків (№ 1/1994 р., № 3/1994 р.) був відступ від правила: перший спочивав на спині, другий - на лівому боці головою на північ. Поряд з останнім чоловічим кістяком лежав жі­ночий скелет, покладений валетом. В іншій могилі біля чоловіка та жінки, які повернуті обличчями один до одного, знаходився дитячий скелет.

Усі поховання мали багаті та різноманітні «дарунки», основними серед них є посуд (від 4 до 8 посудин), знаряддя з кістки, рогу, кременю. В більшості знай­дено мідні вироби або їх залишки. Біля голів жінок виявлені спірально скруче­ні підвіски. На шиї чоловіка (поховання № 1/1994) була підвіска, перероблена з ножа [Zakoscielna, Gurba, 1995, s. 6]. Це був цвинтар, імовірно, з 8 поховань. Він, не виключено, мав форму прямокутника (28х16 м), в кутах якого парами хо­вали померлих. У центрі кладовища, можливо, здійснювалися поховальні об­ряди, там міг бути й курган. У той самий час в тиса-полгарській та бодрог-ке- рештуровській культурах були великі некрополі (пор. J. Bognar-Kutzian, 1963).

Серед городельських пам'яток ВЛК виявлено кілька могильників: Стжижов, Рогалін. В останньому було поселення та 4 цвинтарі [Zakoscielna, 1997, s. 11-14].

У 1987-1988 рр. продовжувалися розкопки на цвинтарі СК - пункт 2, в ре­зультаті яких відкрито 670 м² та виявлено 6 поховань СК (№ 22-27). Усі вони були ямні, за винятком знищеної могили № 23. Орієнтовані переважно довгою віссю в напрямку схід-захід. Атиповим є поховання № 22 - орієнтація з північ­ного заходу на південний схід. Всі поховання одиночні. Померлих покладено у випростаному положенні на спині, з долонями біля обличчя. Поховання № 25 мало залишки дерев'яної конструкції, а № 27 - колоди, у яку був покладений померлий. Біля скелетів знайдено посуд, крем'яні вироби (сокири, серпи, на­конечники стріл, списів), мідні прикраси - браслет, гривна, сережки, намисто з фаянсових пацьорок та зубів тварин. Крім того, виявлено кістяну шпильку, частини пояса з іклів дикого кабана [Zakoscielna, 1997, s. 11-14].

До цього часу було відомо про кілька зруйнованих могильників, напри­клад, в Амбукові на Західному Бузі, Сьомаках неподалік від Луцька та інших місцях. Це стосується й окремих поховань (Гірка Полонка Луцького р-ну).

Вони містили важливий речовий матеріал, що стосувався поховального риту­алу, проте питання про взаємозв’язок поселень з прилеглими до них могиль­никами не ставилося [Пелещишин, 1998, с. 76-78].

За даними польських дослідників, в межиріччі Західного Бугу та Вепжа серед 37 поховань у 23 пунктах покійники лежали на лівому або правому боці і лише один кістяк витягнутий на спині. Усі скелети орієнтовані головою на пів­день. Посудини поставлені біля голови або за стопами ніг. Дарунки складали­ся з крем’яних та кістяних знарядь, прикрас з іклів кабана, стулок черепашок unio, рідше - міді (Kokowski, Zakoscielna, 1988, s. 66).

За винятком незначних локальних особливостей, поховальний обряд на­селення наддунайського кола культур лендель-полгарської спільноти був по­дібний в басейнах Одера, Вісли, Західного Бугу. Поховальні обряди, напевне, ставали тоді більш складними, ніж у добу неоліту. Релігійні поняття також, імовірно, змінювалися, ускладнювалися.

Отже, про духовне життя місцевих племен маліцької та волино-люблін- ської культур найповнішу інформацію дають нам поховання та поховальний обряд.

Характерними рисами поховального обряду цього населення є такі: 1) розміщення поховань поблизу поселень; 2) тілопокладальний (інгумацій- ний) обряд - положення покійника на спині або на боці з підігнутими ногами у неглибоких ямах (Голишів, Гірка Полонка та ін.); 3) виявлено групові похо­вання 2-5 осіб, які, ймовірно, належали до однієї родини, на певній відстані від інших могил, однак в одному визначеному місці, що було їх спільним нек­рополем; 4) за матеріалами Голишівського могильника видно, що покійників супроводжували дарунки: керамічні вироби (миски, чаші, горщики, амфори), кістяні знаряддя (проколки), крем’яні пластини, а в басейні Західного Бугу ще й мідні прикраси.

Загалом увесь цей комплекс поховального обряду типовий для спільнот, що вийшли з наддунайського регіону. Окремі пам’ятки західного та східного (Голишів) ареалів поширення волино-люблінської культури вказують на те, що під час поховань були обрядові тризни, від яких біля могил залишилися кістки свійських чи диких тварин.

У першій половині III тис. до Р. X. на територію Західного Побужжя із заходу проникають племена культури лійчастого посуду (КЛП). Її ареал охо­плював територію Центральної Європи від південного узбережжя Балтики на півночі до Чехії та Словаччини на півдні, від Голландії на заході до Західної України на сході.

На сьогодні питання щодо походження цього населення залишається не- вирішеним. Деякі дослідники вважають, що її формування відбувалося в ра­йоні нижньої течії Вісли та Лаби на місцевій неолітичній основі при сприй­нятті південних впливів [Prahistoria..., 1979, s. 165-175; Давня історія України, 1997, с. 268].

Стосовно поховального обряду представників культури лійчастого посуду, слід сказати, що для нього характерні випростані на спині положення покій­ників у ґрунтових та курганних могильниках, які виявлено на теренах Польщі,