МИСТЕЦТВО НЕОЛІТИЧНОГО ТА ЕНЕОЛІТИЧНОГО НАСЕЛЕННЯ ВОЛИНІ

Неолітичне населення, що мігрувало або довго жило на території Захід­ної України, Польщі, розвивало принесені ззовні елементи релігії, магії, мис­тецтва.

У багатьох випадках важко відрізнити елементи культу від звичаїв власне утилітарної практики (напр., способів добування продуктів, бо в населення пізнього кам'яного віку перепліталися утилітарні та метафізичні прагнення). І все це було в тісних причинних зв'язках, наприклад, фігурна пластика в насе­лення наддунайського походження або поховання тварин культури кулястих амфор. Тут важко відокремити зразки мистецьких витворів («чистого мисте­цтва») від тих, що мають характер, однозначно пов’язаний з віруваннями чи культом; те саме стосується і декорування кераміки. Таке поєднання вірувань, магії, мистецтва з господарською діяльністю випливало з того, що багато що­денних справ підпорядковані були звичаєвим нормам. Коли природних люд­ських можливостей (скажімо, впливу на врожай) не вистачало, зверталися за допомогою магії до вищих сил.

У цьому сенсі можна виділити такі сфери діяльності:

- культи позаматеріальних сил, корисних чи шкідливих людині;

- віра в загробне життя людини чи тварини;

- мистецтво.

У ранньому неоліті зафіксовано широке використання мінеральних, і, можливо, рослинних барвників для фарбування посуду і, не виключено, одя­гу, а також для розмальовування тіла. Залишки підготовленої вохри знайдено в багатьох посудинах поселень КЛСК Волині: Голишів, Гірка Полонка, Гнідава та ін. Припускають, що вохра широко застосовувалась у магічних, ритуальних діях, пов’язаних з культом померлих (розтертим порошком чи фарбою посипа­ли або малювали тіла покійників [Охріменко, 2001, с. 114]. Така практика існу­вала в наддунайських культурах неоліту та енеоліту, цей самий звичай бачимо в носіїв дніпро-донецького кола культур (могильники Подніпров’я, досліджу­вані Д. Телегіним), а також в єдиному відомому на Поліссі похованні чоловіка в с. Великий Мідськ Рівненської обл. [Охріменко, 2001].

Як барвник застосовували гематит - червону природну фарбу. Покла­ди цього мінералу відомі, наприклад, в північних частинах Свєнтокшиць- ких гір та на Судецькому підгір’ї (біля Левіна Клодського та Явора в Польщі) [Pradzieje..., 1989, s. 330]. Давні копальні гематиту виявлено поблизу Скаржись- ка - Кам’яної. Ними користувалися в палеоліті, мезоліті, неоліті, що підтвер­джено хімічним аналізом барвника з могили пункту 62 (Краків - Нова Гута) з Богухвали, воєв. Жешівське. Виявилося, що він походить з гір Свєнтокшиць- ких [Kaczanowska, 1975, s. 310]. Гематит зі свєнтокшицьких покладів вико­ристовувався носіями культури лійчастого посуду для розмалювання тіла. На території півночі Польщі у носіїв лісового неоліту (субнеоліту), наприклад, в культурі гжебиковій, теж був звичай посипати похованих вохрою [Prahistoria, 1989, s. 360].

Особливо часто мінеральні фарби використовувало населення лендель- ської культури (ЛК). В ранній період цієї культури керамічні вироби малюва-

лися у червоний, пізніше - в білий та червоний кольори. На поселенні ЛК біля Плешова в одному з об'єктів знайдено грудки білої фарби, складені на дні ями. Білу фарбу застосовували для оздоблення посуду в люблінсько-волинській культурі мальованої кераміки або волино-люблінській культурі.

Поховальний обряд населення неоліту-енеоліту. Напевне, ще з раннім не­олітом дунайської культури (КЛСК) були пов'язані ритуальні поховання тварин (хут. Басів Кут біля Рівного, розкопки В. П'ясецького, Г. Охріменка) [Охріменко, 2001, с. 15]. Цей звичай набув особливого поширення в населення культур ку­лястих амфор та злотській. Такі поховання відомі і в межах людських цвинта­рів, і на поселеннях. У деяких могилах тварин знаходять великі посудини, в ін­ших - на шиї особин округлі кістяні бляшки з солярними знаками, а в Пікуткові (воєв. Вроцлавське) виявлено глиняний бубон, який однозначно пов'язаний був з магічними урочистостями. Хоронили в таких могилах тварин, які, імовірно, відігравали в господарстві особливу роль. Можна припустити, що тварин, які виділялися особливим кольором шкіри (наприклад, біла пляма на голові) або ін­шими ознаками під час певних магічних дій умертвляли ритуальними кістяни­ми предметами - шпильками; їх знаходять поряд з кістками похованих тварин. Не виключено, що кров поранених таким способом офір додавалася в трунки чи страви учасників церемонії.

Аналізуючи деталі поховальних обрядів - поховальні споруди, пози скеле­тів, офірні предмети (дарунки), ритуал, яким супроводжувалося покладання в могилу (тризна), дослідники констатують, що люди неолітичної доби шанували звичаї і, безсумнівно, вірили в потойбічне життя. Цю віру підтверджують також поховання - як в межах поселення (у наддунайського населення), так і на цвин­тарях, розташованих поза поселеннями (культури ВЛК, КЛП, КШК).

Отже, в неоліті-енеоліті панував тілопокладальний (інгумаційний) обряд поховань.

Часто покійників клали безпосередньо в ямах без супровідних дарунків. Могили мали форму видовжених трапецій, обставлених по контуру каменями. Навколо небіжчиків зводили дерев'яні конструкції - обстави, ніби сакральні бу­динки (у носіїв КЛП). Відомі поховання в кам'яних скринях (людність ККА), в нішах (злотська культура), під курганними насипами (КШК), на кам'яних брусах або під ними. Були певні особливості покладання та пози покійників. Інколи над тілами виконували складні магічні дії, наприклад, четвертування. По-різному споряджали померлих у потойбічне життя: від порівняно бідного в дунайській культури (КЛСК) чи східній групі КЛП - до дуже багатих поховань культури ку­лястих амфор, де знаходять крем'яні сокири, долота; різноманітний, багато оздо­блений посуд; кістяні, досить майстерно зроблені прикраси; вироби з бурштину, бляхи. У пізній фазі лендельської культури покійним родичам залишали велику кількість оздоб (кістяних, мідних), майстерно зробленого посуду. Прикметно, що в певні періоди різні групи носіїв однієї і тієї самої культури окремих регіонів мали деякі відмінності поховального обряду. Причиною могли бути різні обста­вини: ступінь заможності родів, вплив сусідніх груп тощо [Pradzieje..., 1989, s. 366; Охріменко, 2004, с. 147-150; Prahistoria..., 1979, s. 452].

Важко відтворити деталі поховального ритуалу, однак такі моменти, як прощання з померлим, урочисті поминальні тризни, паління вогнищ, скла­дання квітів передували і супроводжували ці дійства. Якщо кінець цьогосвіт- нього життя (перехід в інший, неземний) так пишно обставлявся, то можна допустити, що і прихід людини (народження хлопчика - майбутнього мислив­ця, господаря, воїна; дівчинки - майбутньої господині, матері) також супрово­джувався особливими обрядами.

Незалежно від того, які відбувалися поховальні церемонії, який вигляд мало поховання - чи в звичайній ямі, чи в монументальній конструкції з дере­ва або каміння, суть цих дій полягала в тому, щоб забезпечити померлому ро­дичу вигідні екзистенції «в краю вічного щастя» і заручитися його зичливістю. Тому поховання робили поблизу поселень. У такий спосіб особу не виключали із родинної спільності. Все це є однозначним доказом глибокої віри в потой­бічне життя і пошанування предків, одноплемінників [Pradzieje..., 1989, s. 366].

В азово-дніпровських неолітичних дитячих похованнях був незвичай­ний поховальний одяг - на нього нашиті перламутрові та кістяні намистини, пацьорки із зубів риб. Дитячий поховальний одяг києво-черкаської культури, на відміну від більш декоративного строю дорослих, прикрашений скромні­ше - підвісками. У згаданих двох культурах одяг чоловіків оздоблений зубами оленя, а жіночий - зубами риб.

На багатьох прикладах можна переконатися, що відчуття краси, потяг до мистецтва були властиві людям того часу. Численні й різноманітні оздоби, знайдені в похованнях, вказують, що на покійниках був прикрашений багать­ма, інколи досить вишуканими оздобами, одяг та прикраси - гривні, нарамен- ники, браслети, виготовлені з міді, бурштину, мармуру, кістки, хребців риб, черепашок та ін.

Глиняна пластика. У свідомості населення ранніх землеробів важливе міс­це займали релігійні, звичаєві, мистецькі обряди виробничого циклу. Найваж­ливіші з них приурочені до періоду сівби, відгону худоби на далекі пасовища, збиранню врожаю. З культом родючості і, можливо, не лише з ним, пов'язані глиняні фігурки людей, тварин. Практика їх виготовлення відома ще з неоліту на Балканах, Подунав'ї, а перед тим - на Близькому Сході. В Україні знахідки фігурної пластики, антропоморфної або зооморфної, трапляються доить часто. Є вона і в культурі лінійно-стрічкової кераміки, і в лендельській, тиса-полгар- ському колі культур, трипільській та інших.

Варто зауважити, що і на Близькому Сході, і на Балканському півострові, в Подунав'ї, на землях Польщі, як і на Волині, скульптурки жінок одностайно трактуються як символи плідності, а в господарчому контексті як атрибут ма­гічних засобів, призначених для забезпечення врожайності.

Вже в період раннього неоліту побутує зооморфна пластика: в Польщі ві­дома знахідка голівки тварини з Самбожця Тарнобжезького воєв., зооморфна посудина з Доброго Вроцлавського воєв. Ці артефакти пов'язані з лінійно-ям­ковою культурою [Prahistoria..., 1989, s. 362].

Іншими були вірування в носіїв КЛП, які жили в зоні Польської низови­ни. За уявленнями цього населення, сили, що могли допомогти людям, знахо­дилися у воді - болотах, озерах, річках. У найдавніший період розвитку цієї культури біля боліт влаштовувалися місця, куди вкидали жертовні дарунки: прикраси, посуд, можливо, і людей (Садлужек у воєв. Вроцлавському). В Данії

Рис. 32. Трипільські керамічні статуетки.

для подібних церемоній будували окремі платформи, на яких складали різні дарунки. Припускають, що така традиція існувала на півночі Центральної Єв­ропи ще з мезоліту [Prahistoria..., 1989, s. 362].

Польські археологи зауважили, що племена КЛП, які проживали південні­ше, на родючих землях лесової зони, біля ранніх землеробів дунайського похо­дження перейняли в них різні елементи духовної культури, внісши при цьому в культ, магію, символіку власну інтерпретацію, зокрема стосовно родючості, календарних обрядів тощо. Так, замість раніше популярного в дунайському (а перед тим малоазійському неоліті) культі бика, з’являються зображення бара­на. Наприклад, на поселенні в Чмельові (воєв. Тарнобжезьке) знайдено бага­то посудин з вухами, модельованими у вигляді голів барана. Такі самі зобра­ження виявлені в Зимному на Волині. Відомою є знахідка баранячої фігурки з Йорданова Вроцлавського воєв. У південно-східній групі КЛП переважають зображення волів у ярмі (фігурка запряженої пари волів з Битиня, Познансько­го воєв., вухо посудини з Кренжніци Ярої Люблінського воєв.). Все це яскра­ве віддзеркалення зв’язків міфології з родючістю землі, худоби [Prahistoria...,

1989, s. 365].

Рис. 33. Жіноча статуетка з Подунавя.

Зображення вагітної жінки відомі в культурі Кереш (Криш), яка переду­вала культурі лінійно-стрічкової кераміки. До цього культу родючості, як вва­жають, мали відношення антропоморфні та зооморфні глиняні вироби (рис. 33). Подібні посудини наявні в культурах з мальованою керамікою, у т. ч. три­пільській. Деякі чаші стоять на ніжках, на інших виробах передані обличчя, вуха, груди. На посудині дунайської (КЛСК) культури з Незвиська наліпле­не зображення голови бичка з ріжками. Жіночі статуетки, як вважає Є. Ан- тонова передають реальні образи жінок, що відправляли обряди, а після смерті стали духами [Антонова, 1990, с. 165]. Вони залишалися сімейно-родовими покровительками. Багато жіночих фігу­рок виявлено біля хатнього вогнища, що можна пояснити їх функцією оберегу. Характерно, що в неоліті України і пі­зніше одні статуетки більш реалістичні, інші - схематичні [Давня історія Украї­ни, 1997, с. 210] (рис. 32).

Дослідники Е. Овчинников та М. Квітницький підкреслюють таку рису мініатюрних скульптур Кукутень-три- пільської культурно-історичної спіль­ності, як наявність окремих реалістич­но виконаних деталей, які інколи допо­магають уявити антропологічний тип зображеної людини [Овчинников, 2002, с. 134-143]. На одній з них (з пам'ятки Трипілля) передано контур носа з вели­кою горбинкою, до того ж приплюснутого на кінчику, очі - вузькі розкосі, вуха - відтягнуті, високо розташовані. На статуетках з хут. Хмільна наявні харак­терні ознаки вірменоїдного типу: пласка потилиця, скошене чоло, нешироке обличчя та ніс, який виступає. Такі вірменоїдні риси помічені на черепі з по­ховання в Незвиську.

Загалом в реалістично переданих голівках скульптур представлені різні антропологічні типи людей, а це підтверджує давно висловлену тезу про змі­шування часто дуже віддалених етноантропологічних груп. Якщо в ранньому Трипіллі могло бути більше представників грацильного середземноморського антропологічного типу, то щодалі серед них більше з’являлося людей північно­го масивнішого пізньокроманьйонського типу.

Ймовірно, статуетки призначалися для обрядових дійств, були їх невід’єм­ним елементом, втіленням певних персонажів. Не виключено, що й процес ви­готовлення цих скульптурок мав обрядовий характер. На обличчях деяких з них є малюнки, які, ймовірно, передають татуювання або розмальовування.

На керешських, трипільських поселеннях знаходять глиняні моделі жи­тел. Припускають (Б. Рибаков та ін.), що їх використовували при здійсненні обрядів побудови будинку. Для нас це додаткова можливість ознайомитись із формою тодішніх споруд [Енциклопедія трипільської цивілізації, 2004, с. 343­422].

Цілком ймовірно, що в неоліті, енеоліті, як і в попередні періоди, були по­ширені промислові культи - «сукупність обрядів, спрямованих на досягнен­ня... успіху в рибальстві, мисливстві тощо» [Давня історія України, 1997, с. 212]. Сюди ж, можливо, належав звичай ховати в землі залишки впольованих тва­рин (наприклад, чотирьох оленів у Гайворон-Поліжок, дикого кабана на Базь- ковому острові у носіїв буго-дністровської культури, а в наступні періоди і в інших етнічних групах.

Учені вважають, що саме в дні мисливських та скотарських свят створюва­лися наскельні зображення на стінах Кам’яної Могили під Мелітополем, в Кри­му. З цим пов’язані виявлені там зображення оленя, антропоморфних фігурок, людської стопи, тенет, вовчих ям, човнів.

У печерах Кам’яної Могили, на стоянці Балін-Кош у Криму виявлено виро­би з каменю («чуринги»), що мають форму риб і орнаментовані лінійно-геоме­тричними нарізними лініями, червоною фарбою. За етнографічними даними, такі предмети могли використовувати первісні оповідачі під час різних обря­дів [Давня історія України, 1997, с. 212-213].

Процеси культурно-духовного розвитку південної Польщі та Волині до­сить влучно схарактеризував Єжи Гонсовський, котрий вважає, що в епоху енеоліту перехрещувалися сильні культурні впливи з різних боків Євразії. Зо­крема, він пише: «Спочатку більш виразно зберігалися власні ознаки стилю, проте поступово вони втрачалися, натомість виявлялися нові якості. Найбіль­ше значення протягом неоліту та енеоліту мали культурні впливи, що йшли з південного сходу - Передньої Азії через Балкани, з середнього та нижнього Подунав'я. Вони були пов'язані з лінеарними культурами (культура ліній­но-стрічкової кераміки та мальованої кераміки (лендель та інші)). Ці спіль­ноти витворили стиль, який з певними варіантами утримувався протягом багатьох століть на значних обширах південно-східної Європи. Цей стиль найвиразніше виявився в різноманітно декорованій кераміці та дрібній гли­няній фігурній пластиці. Кераміка прикрашалася прокресленими або мальо­ваними смугами, волютовими, заповненими ямками фігурами. У пізніший період з'являється згеометризованість зображень: трикутники, ромби, меан­дри, спіралі» [G¾ssowski, 1975, s. 43].

Фігурну пластику лендельської, маліцької та інших культур наддунай­ського походження репрезентують переважно невеликі статуетки жінок, виго­товлені найчастіше з глини, зрідка - з інших матеріалів, можливо, і дерева, але останні не збереглися. Вони мають вигляд оголеної дівчини зі стиснутими нога­ми у вигляді стовпчика. Анатомічні деталі позначені рисками, горбиками, крап­ками, так само очі, ніс, намисто, набедрена пов'язка, татуювання чи розпис тіла, виступаючі вуха з отворами. Ці фігурки, напевне, вставлялися в заглиблення в підставках, тому такі звужені частини ніг [G¾ssowski, 1975, s. 43-44].

На півдні України серед пам'яток трипільської культури знаходять мо- дельки жител з відкритим внутрішнім виглядом. А в тих з них, які імітують культові споруди, видно вівтарики (В. Маркевич). Крім цих виробів, відомі фігурки жінок, тварин (бичків, баранів) або їхніх рогів. Ці вироби інколи від­носять до місячних культів. З часів неоліту вони були і жіночими культами. Характерною рисою посудин (черпаків) культури лійчастого посуду є «рогаті вуха», які називають апза lunata vel cornuta - місяцеподібне або рогате вухо [G¾ssowski, 1975, s. 45]. На південні групи цієї культури, які перебували в Ма- лопольщі, Чехії, мали значний вплив культури людності з Подунав'я - спочат­ку пізньолінеарного циклу, пізніше баденської (променистої) кераміки.

Отже, в землеробських південноєвропейських суспільствах пишно роз­квітло мистецтво малих форм. Скоріше за все, воно було запозичене носіями трипільської, гумельницької (Болград-Алдень) та іншими культурами від на­селення культур Боян, Хамаранджия, але найдавніші корені його виникнення ще глибші і знаходилися на Близькому Сході. Вважають, що воно з'явилося ра­зом з зародженням найдавнішого землеробства і проникло не лише в південну

Європу, але й, іншим шляхом, в Середню Азію [Погожева, 1983].

Скульптурки (людей, тварин, модельки жител) використовувалися в різних обрядах, отже, мали ритуальне призначення. На ранніх етапах три­пільської культури статуетки передають зображення пишнотілих жінок; го­лова їх окреслена схематично. У пізніші періоди - це вже зображення струн­кіших, витончених дівчат з більш детальними рисами обличчя. Змінюються їхні пози, жести. Якщо раніше це фігурки жінок, які сидять, то пізніше - ви­простані, хоч трапляються напівсидячі, ноги котрих зігнуті під прямим кутом [Давня історія України, 1987, с. 348-350].

На південному сході з’являється монументальна скульптура - антропо­морфні зображення, витесані, ймовірно, крем’яними та кам’яними знаряд­дями з каменю. Їх часто встановлювали на вершинах курганів, що інколи були й обсерваторіями. Відомі скульптурки вагітних жінок, жінок з дітьми - най­давніші прообрази мадонни.

За декором (прокресленим або розписним) статуеток - особливо трипіль­ських - можна скласти уявлення про особливості татуювання, деталі одягу, за­чіски, взуття, символічні прикраси, пов’язані з ритуалами. Вони мають (разом із зображенням фігурок на посуді) велике пізнавальне значення.

Моделі жител - відкриті або закриті - з трипільських поселень засвідчу­ють, що це були споруди з дерев’яно-каркасними стінами, верандами, кругли­ми вікнами (з протилежного від входу боку), двосхилим дахом, на чотирьох ніжках. Всередині, праворуч від входу, розміщена квадратна купольна піч із невисоким димарем (перед нею могла знаходитись жіноча фігурка, як на моделі з Полудні). Ліворуч, вздовж стіни - мисники, де стоять високі посудини, мож­ливо, з продуктами. Навпроти входу, на підлозі - хрестоподібне підвищення - жертовник. Варто підкреслити, що стіни моделей (як, імовірно, і в реальних будівлях, прикрашені заглибленим або розписним орнаментом (Володимирів- ка, Полудня, Коломийщина, Ворошиловці). Розкопки трипільських поселень переконують, що моделі реалістично передають інтер’єр давніх споруд [Давня історія України, 1987, с. 350-351].

Світ художніх трипільських мальованих та скульптурних образів був різ­номанітним - там присутні птахи, собаки, вужі, дикі та свійські тварини. Всі вони не випадкові, а несуть інформацію про певні уявлення, символи, міфи цього населення. Знайдено глиняні фігурки бичків, корів, овець, кіз, свиней, собак, ведмедів, оленів. Серед них є дуже реалістичні та більш схематичні, як зображення з Голишева.

Як видно з трипільських фігурок, одяг виготовлявся з тканин, шкіри, ху­тра. На чоловічих статуетках видно навхрестні або косі паси, можливо, від сумок. Жіночим літнім одягом була сукня, підперезана в талії, з короткими рукавами, прямокутним чи округлим шийним вирізом, широкою до колін спідницею, іноді прикрашеною торочками. Ширші та довші пояси могли за­кінчуватися китицями. Взуттям були сандалі, невисокі чобітки, інколи обшиті хутром. Це міг бути, швидше за все, обрядовий одяг. Прикраси трипільських жінок виготовлені з міді, мармуру, бірюзи, бурштину, кістки, стулок молюсків, зубів тварин. Це були різноманітні пронизки, підвіски, обручки, амулети, бра­слети. Разом із святковим (ритуальним) одягом, що мав, імовірно, барвисті деталі, перерахована біжутерія складала багатоколірну гаму [Давня історія України, 1987, с. 351-352; Мовша, 1991, с. 34-47; Відейко, 2003, с. 161].

Аналізові прокреслених та мальованих антропоморфних зображень при­святила увагу Т. Мовша. Вона вважала, що антропоморфні сюжети на керамі­ці трипільсько-кукутенської спільності - цінне джерело для вивчення основ мистецтва та світогляду землеробських племен [Мовша, 1991, с. 34]. З кераміки поселень Жуковець, Ржищів, Петрени, Гребені та інших пам'яток вона виді­лила 73 зображення (9 з них у прокресленій техніці, інші мальовані на посу­динах кулястої грушеподібної форми), які розміщувалися в одному чи двох горизонтальних поясах. Композиції складаються переважно з жіночих фігур у різних позах, інколи доповнені символами та атрибутами. Чоловічі зображен­ня фіксуються рідко. Основна кількість фігур виявлена на кераміці з пам'яток Середнього Попруття та Середнього Подністров'я [Мовша, 1991, с. 34]

Зображення жіночих силуетів різняться позами (піднятою однією чи дво­ма руками - одна на поясі, друга біля голови, наявністю поряд змія, світового дерева, тварин, людей, лука, рослин [Мовша, 1991, с. 37]. Всі ці малюнки Т. Мов­ша поділила на три семантико-функціональні групи - з аграрними, мислив­ськими, скотарськими символами.

Зміст різних образів та символів інтерпретував Б. Рибаков. Він вбачав у антропоморфних та зооморфних сюжетах персонажів міфів, а в орнаментації - відображення давньої міфології, світогляду трипільців.

Значення символів-атрибутів, їх інтерпретацію ще в 20-х роках XX ст. опи­сував Ф. Зелінський (Зелінський, 1918, с. 48). За Т. Мовшею, «виділені семанти­ко-функціональні групи перебувають у тісному переплетінні з космогонією», міфологією і відображають мистецтво традиційної землеробської культури, де творчість майстрів-художників «залишалася породженням колективу» [Мов- ша, 1991, с. 41]. До групи сюжетів з аграрною символікою авторка віднесла ри­сунки жіночих фігур з рослинними ознаками, гребенем та торочками на подо­лі одягу, диском на голові [Мовша, 1991, с. 4].

Зв'язок жінки з рослиною відображає антропоморфна пластика багатьох ранньоземлеробських культур. Фігурки жінок, які танцюють в сукнях з то­рочками, Б. Рибаков, В. Маркевич зіставляли з рослинністю, вважали, що вони відображають обряди-моління з проханням до вищих сил послати дощ. Це проілюстровано Б. Рибаковим на прикладі етнографічних даних, зокрема матеріалів балканських народів з такими персонажами, як додоли - дівчата, одягнуті в зелень гілок, квітів, трави, яких обливають водою при викликанні дощу під час посухи [Рыбаков, 1981, с. 188].

Помічено, що період дощу має певну відповідність з фазами місяця - мо­лодим (серпоподібним) та повнею (круглим). Зображення диска може тракту­ватись саме як повня. З обрядом викликання дощу, можливо, пов'язане симво­лічне обрамлення подолу жіночого одягу у вигляді широкого «гребеня» [Мов­ша, 1991, с. 42; Ткачук, 2000, с. 83-86].

Зображення тварин, птахів на розписних трипільських посудинах описав С. Бібіков. Про наявність «звіриного стилю» на кераміці відомо з Глининців, Петрен, Кошилівців [Піцишин, Конопля, 1996, с. 41-73], Більче-Золотого та інших. Зображення коней, биків, собак, грифона, міфічних хижаків з роди­ни котячих, оленів або кози виконано чорним та іншими кольорами [Бібіков, 1989, с. 6, 7]. За підрахунками С. Бібікова, в районі від Дніпра до Бистриці ви­явлено кілька десятків зооморфних зображень на трипільсько-кукутенській кераміці. Ці теріоморфні образи досліджували Б. Богаєвський (1937 р.), Л. Чи- каленко, К. Гадачек, Т. Чайлд та інші.

Викликають зацікавлення відтворені на посуді силуети птахів та округлих дисків над ними (можливо, сонць) і смуг з тонких ліній, які, не виключено, символізували дощ. Під зрізом вінець посудин подано ряд трикутників з вер­шинами, перевернутими донизу (трикутники часто трактують як символи по­лів). Все це можна розглядати як землеробське символічне мистецтво. У ньому птахи виступають не лише провісниками сонячної теплої весни, а й «зв'язків­цями» між небом і землею. Чотири зображення цих деталей також невипад- кові - чотири сторони світу. Подібні до цих мотиви виявлено в Ленні Стіна (в

Середньому Подністров’ї) [Макаревич, 1960, с. 23-32].

С. Бібіков вважав, що розквіт «звіриного стилю» на трипільських кераміч­них виробах припадав на кінець середнього - початок пізнього Трипілля (етапи В/ІІ-С/І). В цей час, на його думку відбувалася «поступова стилізація рисунка, схематизація образу тварин». Ці художні особливості йшли із Заходу на Схід - Подніпров’я [Бибиков, 1964, с. 7; Чикаленко, 1926; Збенович, 1989, с. 221].

Значну увагу глиняній пластиці присвятив В. Збенович. Описуючи антро­поморфні статуетки раннього Трипілля, він підкреслює значну їх кількість. Так, на поселеннях Лука-Врублевецька знайдено 250 фігурок, Олександровка - 107, Ленківці - 88, а всього, за його підрахунками, відомо до 1000 одиниць цих сакральних виробів [Збенович, 1989, с. 109].

У межах поселення Сабатинівка на глиняному помості (площадка 3) знай­дено споруду, від якої залишився майданчик, визнаний святилищем. Чоловічих статуеток тут знайдено близько 10, решта - жіночі. Глина для них добре вимішу­валась, до неї додавали пісок, дрібний кварц. С. Бібіков на поселенні Лука-Вру- блевецька виявив жіночі статуетки з «підмішаними» в них зернами злаків, які мали, очевидно, культове призначення. Поверхня виробів прогладжувалася, покривалася рожевим, коричневим, сірим ангобом, інколи підлощувалася [Збе- нович, 1989, с. 109-112]. Характерна ознака статуеток - відсутність рук у більшо­сті випадків. Якщо ж вони є, то передають стандартні пози: одна рука зігнута в лікті і притиснута до голови, обидві руки притиснуті до грудей або до низу жи­вота [Збенович, 1989, с. 113]. На деяких статуетках збереглася інкрустація білою пастою, втертою в прокреслені заглибини. Окремі фігурки пофарбовані черво­ною барвою. На поселенні Тирпешти використовували білу та червону пасту [Збенович, 1989, с. 115].

Зображення тварин є в ранньому, середньому та, особливо, в пізньому періодах. На крайній північно-західній пам’ятці Волині - Голишів - фігурна пластика представлена майже винятково фігурками бичків. Столові вироби з цього поселення покриті темно-червоним (вишневим) ангобом. Посуд деко­рований багатим шнуровим та відтискним орнаментом [Збенович, 1976, с. 32].

Отже, кукутень-трипільська культура виступає на фоні інших енеолітич- них спільнот південно-східної Європи як взірцеве мистецьке явище, з госпо­дарством на рівні найбільш передових досягнень. У жодному іншому етнокуль­турному утворенні тієї епохи не знаходимо таких досягнень у керамічному, скульптурному мистецтві, виробництві прикрас, декоративному одязі, архітек­турі тощо. Крім декоративного, ці вироби мали символічний, інформаційний, сакральний зміст.

Мініатюрна скульптура, що в інших, більш ранніх, синхронних культурах була представлена поодинокими виробами (антропоморфними, зооморфними фігурками, модельками жител тощо), у трипільського населення набуває рівня масового виробництва. Подібна різноманітність та кількість фігурок відома лише з Моравії.

Значним господарським досягненням трипільців була поява великих спеціалізованих центрів гончарного виробництва, що виготовляли продук­цію високої якості для далекосяжного обміну і збуту. Вироби відзначалися стандартністю форм та орнаменту. Таким «найбільш потужним» гончарним центром став середньодністровський, що забезпечував Волинь, степ, куль­туру лійчастого посуду своєю продукцією. Так само високорозвинутим було крем'яне виробництво, досягнення в якому запозичувало сусідні культури.

О. Цвек К. Маєвський, пишуть про імовірність спеціалізованих виробни­ків теракотової пластики. Наприклад, у гончарній печі з Костешит випалюва­ли лише високоякісну розписну кераміку (біконічні посудини, миски) [Цвек, 2004, с. 52].

Протягом довгого часу існування трипільської культури змінювався де­коративний стиль кераміки, вдосконалювалась її технологія, форми. Врізний, прокреслений, відтискний орнаменти ранніх виробів змінювалися розписним (середній етап). У пізніх виробах, наприклад, Волині домінував шнуровий та відтискний декор.

Зміни позначилися і на дрібній скульптурі. Зображення жінок ранньо­го періоду змінюються більш тендітними, стрункими, можливо, дівчатами. На найпізніших пам'ятках Трипілля, як, наприклад, в Голишеві, не виявлено жіночих фігурок. Тут наявні лише масивні, у формі підтрикутних блоків, де­коровані шнуром та відтисками зображення бичків [Пелещишин, 1996, с. 65]. Вивчення розпису на кераміці з протоміста Майданець за допомогою семіо­тичного підходу дало підстави Т. Ткачуку виділити своєрідні знакові системи Трипілля, на основі яких могло бути створене ієрогліфічне письмо [Відейко, 2003, с. 114-115]. Не виключено, що і декор пізньотрипільської кераміки, крім традиційних прийомів, вмістив певну знакову інформацію. На це вказує не ви­падкова, а ритмічна, продумана кількість відтисків штампа, шнура.

Данина традиційній та запозиченій орнаментальній символіці, різнома­нітність техніки декорування, тектоніки та форм посуду (штампові, шнуро­ві відтиски, прокреслені лінії, розмальовування фарбами) - все це свідчення естетичного смаку предків. Це ж саме видно на пряслах, нараменниках (на­приклад, брестсько-куявського типу), кістяних чи бурштинових медальйонах, поясних застібках ККА, кам'яних сокирах КШК тощо. Можна здогадуватись, що декор, символіка посуду, прикрас та інших орнаментованих предметів збе­рігають елементи магії, вірувань (принаймні, окремі з них). Одні мотиви, де­талі декору успадковувалися і використовувалися племенами певної культури і були типовими, інші сповіщали про утилітарне чи магічне призначення, ска­жімо, посуду. Так, в людності середземноморських ранньорільничих культур ламана (зигзаг) або хвиляста лінія означали воду, врожай, трикутник - родю­чість (в давньоєгипетському письмі) або поле [Давня історія України, 1997].

Ці мотиви трапляються порівняно часто на предметах і можуть прихову­вати в собі зашифрований символ. У культурі променистої (баденської) кера­міки, а також лійчастого посуду, не виключено, під впливом першої, знаходи­мо композиції у вигляді зірок [G¾ssowski, 1975, s. 51-52].

Магічне значення мала свастика (культура кулястих амфор - Ребкув- Парцеле, воєв. Седлецьке) чи мальтійські хрести (на кераміці КЛП) з Гірської Сілезії. Ймовірно, не лише елементами декору були зображення простого чи навскісного хреста, які часто трапляються на пряслах. На донних частинах по­судин (всередині) нанесені наколами або прокресленням схематичні постаті людей (Івання Рівненської обл. - ККА) чи лінії з рядами ямок між ними (Голи­шів Волинсьої обл. - пізнє Трипілля). В одному з поховань Бреста Куявського виявлено кулястий медальйон з міді, що міг бути символом сонця. У похованні ККА біля с. Івання знайдено, ймовірно, в могилі вождя, круглий бурштиновий диск зі схематичним зображенням людських постатей (див. вище детальний опис), що теж можна пов'язувати з солярними уявленнями. В йордановських похованнях мідні окуляроподібні спіралі могли мати аналогічне значення.

Отже, витвори мистецтва первісних майстрів, без сумніву, відображали вірування, уявлення, певні знання (у тому числі астрономічні), особливості господарства неолітичного та енеолітичного населення Волині.

ЛІТЕРАТУРА

Антонова Е. В. Обряды и верования первобытных земледельцев Востока I Е. В. Антонова; АН СССР, Ин-т востоковедения. - М. : Наука, 1990. - 286 с.

Археология Украинской ССР: В 3-х т. і Артеменко И.И. Березанская С.С. и др. - К. : Наук. думка, 1985. - Т. 1. Первобытная археология. - 568 с.

Бібіков С. М. Теріоморфні зображення в орнаментиці Трипілля I С. М. Бібі- ков II Археологія. - 1989. - № 2. - С. 6-11.

Бибиков С. Н. О некоторых вопросах синхронизации и расселения три­польских племен : [доклад на VII междунар. конгрессе антрополог. и этнограф. наук.] I С. Н. Бибиков. - М. : Наука, 1964. - 10 с.

Відейко М. Ю. Трипілька цивілізація I М. Ю. Відейко. - 2-ге вид. - К. : Ака- демперіодика, 2003. - 183 с.

Давня історія України : в 3 т. I Ред. кол. П. П. Толочко (гол.) та ін. - к. Наук. думка, 1997. - Т. 1. Первісне суспільство. - 559 с.

Даниленко В. М. Кам'яна Могила I В. М. Даниленко. - К. : Наук. думка, 1986. - 152 с.

Енциклопедія трипільської цивілізації : у 2-х т. I ред. кол.: Л. М. Новохать- ко та ін. - К. : Укрполіграфмедіа, 2004. - Т. 1-2.

Збенович В. Позднее Триполье и его связь с культурами Прикарпатья и Малопольши I В. Збенович II Acta arheologica Carpathica. - 1976. - Т. 16. - С. 21-56.

Збенович В. Г. Ранний этап трипольской культуры на территории Украины : монография I В. Г. Збенович; ИА АН УССР. - К. : Наук. думка, 1989. - 224 с.

Крвавич Д. П. Українське мистецтво I Д. П. Крвавич, В. А. Овсійчук, С. О. Черепанова. - Львів : Світ, 2003. - Т. 1. - 256 с.

Макаревич М. Л. Исследования в районе с. Стена на Среднем Днестре I М. Л. Макаревич II КСИА АН УССР. - 1960. - Вып. 10. - С. 23-32.

Мовша Т. Антропоморные сюжеты на керамике культур трипольсько-ку- кутенской общности I Т. Мовша II Духовная культура древних обществ. - К. : Наук. думка, 1991. - С. 34-47.

Овчинников Е. Нові знахідки трипільської антропоморфної пластини з реалістичними рисами I Е. Овчинников, М. Квітницький II Археологія. - 2002. - № 3. - С. 134-143.

Охріменко Г. Культура лінійно-стрічкової кераміки на Волині I Г. Охрімен­ко. - Луцьк : Вид-во «Волинська обласна друкарня», 2001. - 139 с.

Охріменко Г. В. Населення Волині в праісторичні часи: розвиток матері­альної та духовної культури. - Вид. 2-ге. - Луцьк : Вид-во «Волинська обласна друкарня», 2004. - 252 с.

Пелещишин М. Глиняна пластика трипільців в Західній Волині (кінець IV - середина III тис. до н.е.) / М. Пелещишин // Наук. записки Львівськ. іст. му­зею. - Львів, 1996. - Вип. 5. - Ч.1. - С. 60-68.

Піцишин М. Зооморфна пластика поселення Кошилівці / М. Піцишин, В. Конопля // Наук. записки Львівського. іст. музею. - Львів, 1996. - Вип.4. -

4. 1. - С. 41-73.

Погожева А. П. Антропоморфная пластика Триполья / А. П. Погожева. - Новосибирск : Наука, 1983. - 145 с.

Рыбаков Б. А. Космология и мифология земледельцев энеолита / Б. А. Рыбаков // СА. - 1965. - № 1; № 2. - С.13-33

Рыбаков Б. А. Язычество древних славян / Б. А. Рыбаков. - М. : Наука, 1981. - 500 с.

Ткачук Т. Сліди культу місяця на мальованому посуді культури Кукуте- ні-Трипілля / Т. Ткачук // Волино-Полідьські археологічні студії. - Львів : Но­вий час, 2000. - № 2. - С. 83-86.

Чикаленко Л. Нарис розвитку української неолітичної мальованої керамі­ки / Л. Чикаленко // Трипільська культура на Україні. - К., 1926. - С. 113-118.

Цвек О. В. Гончарне виробництво племен трипільської культури / О. В. Цвек // Енциклопедія трипільської цивілізації. - К., 2004. - Т. 1. - С. 273-301.

Цвек Е. В. Гончарное производство племен трипольской общности / Е. В. Цвек. - К., 2004. - 73 с.

G¾ssowski J. Sztuka pradziejowa w Polsce / J. G¾ssowski. - Warszawa : Wyd-wo Artystyczne i Filmowe, 1975. - 130 s.

Godlowska M. Grob kultury Lendzielskiej z Krakowa-Nowej Huty, stanowisko 17 (Pleszow) / M. Godlowska // Sprawozdania Archeologiczne. - 1978. - T. 30. -

5. 21-30.

Kaczanowska M. Neolityczne pochowki szkieletowe z Krakowa-Nowej Huty- Pleszowa / M. Kaczanowska // Spraw. PAN. - Krakow, 1975. - T. 19. - Z. 2. - s. 310.

Pradzieje ziem polskich / red. J. Kmiecinski. - Warszawa-Eodz : PWN, 1989. - T. 1. Od paleolitu do Srodkowego okresu latenskiego.

Prahistoria ziem Polskich / pod redakcj¾ W. Hensla. - Wroclaw-Warszawa- Krakow-Gdansk : Wyd-wo PAN, Ossolineum, 1979. - T. II. Neolit.- 453 s.

6.