ЕЛЕМЕНТИ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ НАСЕЛЕННЯ МАЛІЦЬКОЇ ТА ВОЛИНО-ЛЮБЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ.

На початку V тис. до Р. X. в Подунав'ї склалася лендельська культура (або лендель-полгарське коло культур), що згодом проникла до Центральної Євро­пи. Основний її ареал охоплював терени сучасних Угорщини, Словаччини та

Польщі.

Сфера духовної культури названих суспільств (тиса-полгарського кола) є

Рис. 14. Графічна реконструкція воза ямної культури

з Причорномор’я.

дуже виразним свід­ченням генетичних зв'язків з Півднем (рис. 4, рис. 5, рис. 16, рис. 17) та жва­вих стосунків Ма­лопольщі і Волині із Наддунайським світом, бо саме з тих країв походить їхній запас знань, мистецькі смаки. Там були джерела всієї складної релігійної системи, які зберігалися і передавалися протягом століть незалежно від умов життя, які, звичайно, змінювалися [Prahistoria... 1979, s. 157; Zakoscielna, 1996, s. 227-231].

Племена наддунайського походження освоювали раніше невідомі їм еко­логічні території Побужжя, Волині. Розширювався ареал їхнього проживання в різних природних зонах, частіше відбувалися зіткнення або контакти з людь­ми інших культурних традицій, світогляд урізноманітнювався, збагачувався новим досвідом.

Значний прогрес спостерігається в техніці обробки каменю, рогу, кістки, у гон­чарстві, виробництві барвників. Жваві контакти обміну сприяли розширенню у носіїв названих культур географічного горизонту. Можна припустити, що ця людність, як і інші первісні групи, мала розвинуті знання про походження та історію власних родів та уявлення про окремішність відносно сусідніх іншо- етнічних груп [Prahistoria..., 1979, s. 157; Wielka historia..., s. 140-147] (Рис. ).

Рис. 15. Кам’яні скіпетри кочівників енеоліту.

Групам наддунайського походження було властиве відчуття краси і праг­нення надати виробам мистецької форми. Це, зокрема, виявлялося і в прикра­шанні власного тіла. Решт­ки червоного барвника, за­фіксовані в похованнях того часу, пок азують, що пану­вав звичай розмальовувати тіло, і, не виключено, ро­бити татуювання. Ці люди прикрашали себе ефектною біжутерією, виготовленою з різних матеріалів, досить часто вигадливих форм, інколи покритою різьбле­ними або вибитими деко­ративними мотивами. Так прикрашали себе не лише жінки, але й чоловіки, інко­ли навіть діти. Про способи носіння подібних прикрас свідчать передусім знахід­ки в похованнях, виявлені на території Польщі. На на­ших теренах відомі пам'ят­ки раннього та пізнього пе­ріоду існування цих спільнот. Напевне, тут вірили в магічну силу вохри. Так, наприклад, одиночне поховання на багатошаровому поселенні в околиці села Зубків Львівської області було посипане червоною вохрою [Пелещишин, 1974, с. 109; Пелещишин, 1985, с. 270-271].

Багато різних прикрас використовувало населення брестсько-куявської групи. Як видно з обсервації знахідок із Бреста, їх носили в основному на шиї. Прикраси складалися з декількох шнурків мідного намиста, або пацьорок, виготовлених із черепашок (інколи середземноморських Spondylus), із зубів тварин, кальциту, різних закам’янілостей, зокрема бурштину.

Такі прикраси використовували більше, як вважають, чоловіки, хоча зрід­ка їх знаходять і в похованнях жінок. Характерною оздобою чоловічого одягу були видовжені кістяні пластинки, які прикріплювали на верхніх частинах лі­вого рукава. Досить часто їх покривали різьбленим декором. Чоловічі куртки справляють враження одягу лучників, але невідомо, чи пластини мали певне практичне застосування. Типовими оздобами жінок були широкі кістяні на- раменники, багато оздоблені різьбленням. Їх носили по два або кілька на ру­ках. Часто жінки підпоясувалися ланцюжками з міді, кістки, зокрема риб’ячих хребців, переплетених так, що утворювали різноманітну ефектну цілісність [Prahistoria..., 1979, s. 157; Pradzieje..., 1989, s. 194].

У подібному стилі прикрашали себе носії культур наддунайського похо­дження над Одрою. Тут також використовувалося мідну біжутерію. Часто но­сили браслети зі спірально скручених смуг, гривни з різного роду намиста із вплетеними в них біноклеподібними підвісками або з вигнутого дроту [Hensel, 1973, rys. 38, 39, 40, 41, 42], мідними кружечками оздоблювали голову. На щоки звисали дротяні кільця із заокругленими кінцями або малі біноклеподібні під­віски. Популярними були також персні зі спірально скрученого дротуе.

Тут носили мідні дротяні браслети з підвішеними на них кільцями (на­приклад, чоловіче поховання в Злотій), персні, подібні до йордановсько-ш- льонської групи, та прикраси на голову у вигляді невеликих кружечків (Грудек Надбужний, поховання дитини чотирьох або п'яти років).

Декорування кераміки волино-люблінської культури. У ранній фазі по­ширився звичай прикрашання посуду лініями із вдавлень. Цей орнамент витворився в спільнотах кола наддунайських культур в Центральній Європі (Stekla-Zapotocka, 1970). Його лише прямолінійні мотиви набирали різної фор­ми - від простих ліній, перпендикулярних до краю вінець, через різні варіан­ти відкритих кутів, порожніх всередині або наповнених додатковими лініями трикутників, до складних шахових декорацій. Ямки відтисків іноді заповню­вали білою пастою, що контрастувала з темними, деколи блискучими стінка­ми; це створювало додатковий декоративний ефект [Prahistoria..., 1979, s. 159].

У малопольських та волинських групах кераміку інколи розмальовували за прикладом південних груп [Prahistoria..., 1979, s. 158]. Таким орнаментом ча­сто були прикрашені посудини на порожнистій ніжці. Виконували його гру­бими лініями, повторюючи мотиви простого або гострокутного меандру. За­стосовували чорну, червону, а дещо пізніше - в маліцьких комплексах - також білу фарбу. Останньою наносили візерунки на червоному тлі, проте окремо вона не використовувалася. Незважаючи на те, що основною рисою мотивів тієї доби була прямолінійність, зрідка тулуб невеликих амфор прикрашали червоними спіралями (Самбожець).

У волино-люблінській культурі чаші та миски оздоблювали переважно бі­лою і (дуже рідко) червоною фарбою мінерального походження. Орнамент, за­звичай, наносився по всій поверхні стінок.

Рис. 16. Зразки зображень коліс та ко­лісниць. Енеоліт.

Серед матеріалів ВЛК тра­пляється посуд зі схематичними зображеннями, нанесеними го­стрими предметами на підсохлій глині. Цікавою в цьому плані є посудина, виявлена у с. Хрінники Демидівського р-ну на Рівнен­щині [Козак, 2002, с. 91-97]. Вона має амфороподібну форму з ви­сокою конічною вузькою ший­кою і ледве розхиленими вінця­ми, сильно роздутими боками, звуженою нижньою частиною та малим дном. На зломі плічок роз­міщені вертикальні вушка із за­гостреним зверху виступом. Під шийкою посудина прикрашена горизонтальним рядом ямкового орнаменту. На верхній частині плічок - малюнок, виконаний го­стрим предметом по сухій глині. На ньому зображено орне знаряд­дя праці - рало. Виразно передано лезо (полоз), граділь із шнурком, чепіги [Козак..., 2004, с. 8-13].

Декорування кераміки маліцької культури. Характерною рисою керамі­ки маліцької культури (МК) є розвинута система орнаментації. Вона найчас­тіше всього штампова, рідше - пластична. Штампові узори розміщувалася в окремих орнаментальних зонах: по краю вінчика, на згині шийки посудини, на максимальній випуклості корпусу. Основні елементи подібного орнаменту - відтиски прямокутного, трикутного й округлого штампів. Зрідка використо­вували нігтеві вдавлення і прямі чи скошені нарізи по краю вінчика. Цікавим є нарізний декор з пучка поздовжніх ліній, кожна з яких пересічена короткими (менше 5 мм) нарізами. Окремі посудини прикрашені накольчастим орнамен­том, який утворює геометричні композиції у формі трикутників чи ромбів.

Пластичний декор становить собою різноманітні одиничні, парні й навіть потрійні конічні наліпи на стінках посуду чи сегментоподібні горизонтальні ви­ступи по краю вінчиків. Своєрідним прийомом орнаментації можна вважати за­щип, яким утворено відтягнутий валик (іноді валики були наліпними). Вони вмі­щені під вінчиками й розчленовані прямою насічкою. Специфічна риса кераміки костянецької групи - суцільне забарвлення частини кубків та мисок у червоний чи коричневий колір [Археология Прикарпатья..., 1990, с. 8].

Крім оздоблювань ямковим або мальованим орнаментом, фіксуються й інші орнаментаційні деталі, зокрема карбовані краї, заломи корпусу, які часто прикрашені рядами рисок, відтисками округлого орнаментира або наліпними оздобленими валиками. Тут також поширився перенесений з наддунайського кола культур звичай наліплювати на вухах кубків та на ручках черпаків малі кулясті ґудзки. Інколи їх розміщували цілими групами.

У середній фазі розвитку маліцької культури зникає звичай прикрашати посуд дрібноямковим орнаментом. Окремі фрагменти кераміки, оздоблені та­ким способом, відомі в Польщі лише з поселень в Яновку [Wojciechowski, 1972, s. 263-278], Кракові-Плешові [Kulczycka-Leciejewiczowa 1959, s. 94].

На півдні в той час використовувалися пластичні мотиви. Ще залишалася традиція малювання посуду. Зникло темне фарбування, скрізь було поширене розмальовування, зокрема кубків на порожнистих ніжках та амфор, червоним кольором, зрідка декор наносили білою барвою. У такий спосіб оздоблювали свої вироби гончарі етнічних груп з-над Одера, Верхньої Вісли. Ці, іноді дуже гарно оформлені різновиди кераміки, складали все ж невеликий відсоток ві­домих нині посудин (наприклад, у Кракові-Плешові - лише 2-5 %) [Kulczycka- Leciejewiczowa, 1959, s. 94]. Крім них, були в ужитку різні неорнаментовані ви­роби. Єдиною їхньою оздобою можна вважати різного роду ґудзки, розміщені симетрично, звичайно, у двох протилежних рядах. Часто їм надавали харак­терної кулястої форми, робили круглі подвійні ґудзки - менші наліплені на більші. Зрідка, за полгарським звичаєм, вміщували дрібні глиняні кульки біля вух, карбували вінця посуду, проте поступово забувався і цей спосіб оздоблен­ня [Prahistoria..., 1979, s. 158-159].

Племена над Західним Бугом на Волині та Віслою мали власні мистецькі уподобання. Мешканці цих регіонів розвивали особливий гончарний стиль, який спирався на взірці з полгарського середовища. У певному сенсі це сто­сувалося оздоблення посуду. Не дуже складні пластичні мотиви в середній та пізній фазі лендель-полгарського періоду, можливо, були ідентичними, оскіль­ки для їх хронологічного поділу не вироблені критерії. Потрібно відзначити доведену до досконалості технологію виготовлення та обробки кераміки.

Інколи з'являвся посуд з карбованими або оздобленими рисками вінцями, зрідка це робилося з внутрішнього боку. З полгарського середовища перейня­то спосіб декорування посуду групами невеликих ямок, які утворювали три­кутники або ромби, чи мотивами трикутників, заповнених заглибленнями. Декоративним елементом, який, на наш погляд, рідше використовувався в піз­ній фазі, були характерні пелюсткоподібні виступи.

Малі керамічні посудини, зазвичай, біломальовані. Так прикрашали не­великі чарочки, які призначалися, напевне, для особливих цілей. Орнамент, нанесений білою крейдяною фарбою, повторював мотиви поперемінно укла­дених барвистих площин та ліній, до того ж поля немальовані були рівнознач­ним декоративним елементом. Генеза цього декору незрозуміла. Трипільське населення подібне оздоблення використовувало інакше. Очевидно, цей різно­вид орнаменту виник тут незалежно від сусідніх чи далеких впливів [Пелещи- шин, 2004, с. 23-26].

Декор віддалених від півдня регіонів тиса-полгарських спільнот мав свої місцеві особливості, які були як далекий відгомін давніх центрів. Тут також карбували краї вінець, робили ряди вдавлень або насічок на заломах тулуба, щоб підкреслити їхню тектоніку. У такі орнаментаційні лінії вкомпоновували ґудзки, вуха, а в пізніших фазах їх наліплювали на краях вінець. Інколи керамі­ку оздоблювали пластичними валиками [Prahistoria..., 1979, s. 159-160; Археоло­гічна спадщина..., 2005, с. 136, 170, 172].

Цікавий вид декорування мали двовухі дзбани західного регіону поширен­ня цих пам'яток. На навмисно зачорнений, відполірований посуд наносився прокреслений орнамент, що дозволяло одержати додаткові ефекти світлотіні. Не виключено, що ці прокреслення були інкрустовані білою фарбою. Мотиви прокреслених ліній укладені так, що вони сходяться у відкриті прямокутники, перетинаються в меандрах тощо. Поряд з ними нанесені ряди ямок, різноманіт­них відтисків, штампів. Ямки інколи утворюють трикутники та ромби. Мотиви насиченого орнаменту сплітаються в сітку, нагадуючи бодрог-керештурський декор.

Але чимдалі - орнаментика посуду занепадала, проте зберігалася на зна­ряддях, глиняних пряслах, кістяних виробах, на деяких кам'яних сокирах. Не виключено, що вишукане оздоблення мали різноманітні домашні речі. На ок­ремих поселеннях (наприклад, у Злотій) знайдено фрагменти випалених стін зі слідами розпису [Podkowinska, 1957, s. 246].

Фігурна пластика. Естетичні смаки населення наддунайського походжен­ня відображені також у фігурній пластиці переважно раннього періоду. Деякі посудини або їхні деталі: ніжки, ґудзки, вуха, - мають антропомофорну або зооморфну форму. Важко сказати, де орнаментика мала естетичне наванта­ження, а де магічне. Що ж до фігурної пластики, то науковці визнають її куль­тове призначення.

Без сумніву, вірування лендель-полгарського населення зберігали давні традиції дунайської протоцивілізації - культу родючості, урожаю, уособле­них у жіночих божествах. Атрибутами такої обрядовості залишалися жіночі фігурки, відкриті в різних місцях: Оцец [Seger, 1916, s. 1-89.], Яскіня Вєжхов- ська Гурна під Краковом [Prahistoria..., 1979, s. 161], де перебували представ­ники плешовської групи. Один з таких виробів походить із Голишева, що біля Луцька. В іншому пластичному стилі створено фігурки зі Злотої, належні до культури з біломальованою керамікою [Podkowinska, 1953, s. 15]. Вони порожні всередині і, напевне, були жертовним посудом. Один із таких виробів виготов­лений у формі жіночої фігури - від стоп ніг до плечей, а вище, замість голови - вінця посудини. На цьому ж поселенні знайдено чоловічу фігурку в подібному стилі, але погано збережену.

Невеликі скульптурки тварин знайдено в Іголомі, Кракові-Вітковіце, Люди- ніце та ін. Для обрядових дій був призначений спеціальний посуд із зооморф­ними рисами. З ритуальною метою використовувався, напевно, виріб у вигляді чотириногої тварини, оздоблений відтискним орнаментом, знайдений у Добро­му Вроцлавського воєводства [Jazdzewski, 1936]. Не виключено, що й інші, спо­радично виявлені вироби на чотирьох ніжках (Краків-Вітковіце, Завіхост-По- дгуже) або такі, де ґудзки чи вуха, змодельовані у формі голівок тварин, мали подібне призначення. Варта уваги знахідка досить великої, реалістично переда­ної голови кози на поселенні самбожецької групи в Опатові [Podkowinska, 1953, tаb. ХХ-ХХІ]. Спочатку вона (голова) була покрита червоною фарбою і станови­ла, можливо, частину посудини. Культову обрядовість цього населення, напев­не, можна розглядати як досить розвинуту, але відтворити її важко. Наприклад, на пам'ятці самбожецької групи в Кракові-Плешові [Kulczycka-Leciejewiczowa, 1969, t. 2, s. 51] у невеликій ямі вміщено голову кози з великими рогами та по­судину на порожній ніжці, декоровану мальованим орнаментом. Можливо, це була пожертва тварині (Frazer, 1963, s. 412).

Дещо детальніше можна реконструювати звичаї, які супроводжували по­мерлих. На сьогодні виявлено 31 поселення, де на кладовищах відомо понад 60 похованих. Половина з них - малі цвинтарі, які складаються з декількох