8.4. НЕОПЛАТОНІЗМ ПЛОТИНА

Новим сплеском розвитку платонівської філософії став нео­платонізм, засновником якого був Плотин (ПЛштЇУод, 204/205­270). Біографія Плотина, особливо його молоді роки, надзвичай­но мало відома.

• ЄДИНЕ

В основі цього кшталту філософії лежало поняття Єдине (τό ην) або Перше (τό πρώτον), яке займало центральне місце у філософії ранніх платоніків. На думку Плотина, Єдине не є еле­ментом світу. Це - абсолютна трансцендентність. Плотин не називав Єдине Богом, оскільки поняття «Бог» є позитивною ха­рактеристикою, а абсолютна трансцендентність не може мати жодних характеристик. Термін «Єдине» Плотин використовував не як окреслення його сутності чи атрибуту, а тільки як техніч­ний термін, завданням якого є лишень задовольнити людську потребу іменування всього, що мислить людський розум. Єди­не - це άπειρον. Плотин висловлював переконання, що Єдине не можна навіть називати буттям, бо буття є також позитивним атрибутом.

Оскільки Єдине є абсолютно непізнавальним у собі, то люд­ському розуму годі сподіватися охопити його поняттям. У нео­платонізмі розвинулась традиція апофатичного богослов’я. Грецьке слово «αποφατικός», як і латинське «negativus», озна­чає «заперечний»; грецьке слово «καταφατικός», як і латин­ське «positivus», означає «стверджувальний». В контексті бого­слов’я ці два поняття виражають дві традиції. Катафатичним богослов’ям називається форма висловлювання про Бога по­зитивними судженнями. Апофатичним богослов’ям називають таку форму висловлювання про Бога, яка послуговується за­перечними судженнями. Про Бога-Єдине, який не має жодних атрибутів, неможливо висловлюватися катафатично. Про нього можна сказати тільки те, чим він не є; але неможливо висловити, чим він є, бо він не є чимось. Традиція апофатичного богослов’я отримала застосування і в східно-християнській духовності. От­же, Бога не можливо пізнати розумом. Єдиним способом вник­нути в таємничу Божественну сутність є містичне злиття з ним. Людина шляхом морального і духовного удосконалення може духовно піднятися до вершин Божественного буття, і містично пережити досвід дотичності до Бога. Цей досвід, як і природу самого Бога, не можливо передати словами. Філософія Плоти­на - це суцільна містика.

• РОЗУМ

Щоби себе пізнати, Єдине мусить виразитися назовні. Пер­шою іпостассю його вираження є Розум (νοΰς). Для Плотина Ро­зум - це сукупність Божественних думок. Розум, з одного боку, є вічним порядком, який осягається думкою, побудованим на не­змінних, визначених відношеннях і служить взірцем для чуттє­вого світу. З іншого боку, він є мисленням, направленим на себе, коли зникає будь-яке розрізнення між суб’єктом і об’єктом, а Я зливається з усецілим сущим. Перш, ніж щось створити, необ­хідно обдумати, тому першим, що породжує Єдине, є Розум. Він є вмістилищем ідей. Якщо Платон не вказував жодної конкретної дійсності, в якій містяться ідеї, то Плотин, опираючись на дороб­ки ранніх і середніх платоніків, сформував учення про вмістили­ще ідей. Оскільки Розум є першим проявом Єдиного, то це озна­чає, що Єдине на етапі свого вираження є розумним, хоч і сам по собі немає жодних характеристик. Плотин називав Розум термі­ном κόσμος νοητός (космос ноетос, інтелігібельний світ), тобто тим самим терміном, яким Платон називав світ ідей. Цілісність Розуму обумовлює єдність ітнелігібельного світу. Кожна думка прагне вираження в дійсності. Відповідно, й ідеї, оскільки вони є божественними думками, прагнуть свого втілення.

• СВІТОВА ДУША

Втіленням ідей є Світова Душа (πνεΰμα), яка включає в себе духовний і матеріальний світ. Її основним атрибутом є життя. Там, де присутня Душа, там є життя. Вираження вищих рівнів буття у нижчих (Єдиного в Розумі, Розуму в Душі) є еманацією. Плотин використовував образ переливання через край: повно­та буття, добра та істини не можуть вміститися в собі, і перели­ваються через край, займаючи нові форми в безмежжі потенції. Цей образ згодом використовувався у єврейській Кабалі, зокре­ма в Луріанській. Ще одним доречним образом еманації є світ­ло.

Як наслідок, в самій Світовій Душі вирізняються різні фор­ми буття. На її вищих рівнях розгортається духовний світ, а на нижчих рівнях світло Божества майже згасає. Там, де світло ледь проблискує крізь темряву небуття, формується матеріальний світ, наповнений тілами. Ставлення Плотина до матерії неодноз­начне. З одного боку, матерія - це сфера згасання буття і його розчинення у небутті. Оскільки небуття зле, то й матерія зла. В ній усе примарне: Світова Душа присутня в ній лише у формі проблисків, а оскільки Душа є життям, то її обмежена присут­ність в матерії спричинює обмеження життя. Матеріальні тіла, як тільки народжуються, починають свій шлях до смерті. Відтак, їхнє життя - це тільки ілюзія справжнього життя. Добро в мате­рії переплетене зі злом, а тому добро матерії також примарне. Оскільки матерія - це згасання буття, то й буття матерії також примарне. Матерія начебто й існує, але її існування - це постійне зникання, що підтверджує примарність її буття. Оскільки мате­рія перебуває на задвірках справжнього життя, тобто на межі смерті, то й прив’язаність до неї є джерелом смерті і зла. Однак, з іншого боку, Плотин визнавав і добрі аспекти матерії. Як би далеко вона не знаходилась від джерела буття, оскільки вона є (хай навіть примарно), то вона є вираженням Єдиного, а тому вона є доброю, принаймні в тій мірі, в якій у ній відображаєть­ся його світло. У Світовій Душі виражається Розум, а тому вона розумна. Її духовна сфера відображає принципи Розуму у значно більшій мірі, ніж матерія. Проте й у матерії присутні, хай і не чис­ленні, втім розумні принципи.

• АНТРОПОЛОГІЯ

Особливе місце у філософії Плотина займає людина. Вона є єдиною сутністю, яка одночасно перебуває в різних світах. За­вдяки своєму матеріальному тілу, людина перебуває в матері­альному світі; завдяки своїй душі, людина причетна до Світової Душі; завдяки розуму, вона причетна до Світового Розуму. Все це робить її здатною до містичного досвіду, що дозволяє їй під­носитись до Бога. Людина - це точка перетину всіх рівнів буття. Тому спосіб її існування може бути найрізноманітнішим. Плотин вважав, що спосіб буття людини залежить від її власного вибо­ру і від титанічних зусиль, які вона повинна прикласти для по­зитивного самовизначення. Дивитися у темряву значно легше, аніж дивитися на світло, оскільки світло вражає погляд. У ду­ховному житті рухатися до темряви, зла і небуття легше, аніж скеровуватися до світла, добра і буття. Щоби померти, достат­ньо нічого не робити, але для того, щоби жити, потрібно при­класти зусиль. Для того, щоби жити по-справжньому, необхідні титанічні зусилля. Матерія і небуття самі втягують людину, яка не протистоїть силам зла. Щоби ж осягнути справжнє життя, входячи в тісне спілкування зі Світовою Душею, щоби осягну­ти справжнє пізнання, входячи в контакт зі Світовим Розумом, щоби, врешті-решт, піднятись до Божественного Начала буття, входячи в контакт з Єдиним, потрібно неабиякі аскетичні зу­силля, тренування розуму і духу. Тут як найяскравіше проявля­ється парадокс свободи: людина, яка користується свободою, і робить, що бажає, стає узалежненою від того, на що скеровує свою свободу; натомість, людина, яка обмежує свою свободу, стає по-справжньому вільною. Свобідне споживання матеріаль­них благ поневолює, а відмова від них дарує справжню свободу. Тільки аскет, який досягнув повноти містичного просвітлення, спроможний піднятися понад усе, та осягнути повноту свободи, смиренно схилившись перед величністю Бога.

Сутністю людини є її дух, а тіло - це тільки матеріальна обо­лонка, в яку душа потрапила через гріх.

Фактично, філософія Плотина - це система еманації (emanatio) та діалектики буття (διαλεκτική). Розум еманує (виливається) з Єдиного, а Душа еманує з Розуму. Все, що еманує з Єдиного, є формами його вираження. Однак, це вираження не є самоціллю. Воно потрібне тільки для того, щоби Єдине усвідомило себе на­зовні самого себе. Розум, Душа і матеріальний світ не є Єдиним, але воднораз і є ним. Для унаочнення цього діалектичного про­тиріччя може послужити приклад дзеркала: коли людина сто­їть перед дзеркалом, то в самому дзеркалі щось з’являється. Що з’являється у дзеркалі? - Відображення, тобто не людина. Але воднораз, хто зображений у дзеркалі? - Людина. Тобто, те, що ві­дображене у дзеркалі, одночасно є і не є людиною. Ціллю процесу стояння перед дзеркалом є не саме відображення, а можливість побачити себе зі зовні, пізнати себе у своїх вираженнях. Все, що існує, виражається назовні: звуками, запахом, діяльністю тощо. На основі цих зовнішніх проявів розум пізнає речі. Наприклад, щоби пізнати стіл, потрібно сприйняти його колір, форму, масу тощо. Якщо забрати всі ці характеристики, то не залишиться ні­чого. Аналогічно відбувається з Єдиним: Воно є чимось тільки у зовнішніх проявах, а без них Воно є нічим. Відмінність розумних істот від нерозумних у тому, що нерозумні спроможні тільки ви­ражатися, а розумні і виражатися, і пізнавати вираження. При цьому розумна істота пізнає вираження як інших речей, так і се­бе самого. Оскільки, окрім Єдиного, не існує нічого, а все є тільки його вираженням, то Єдине в усьому пізнає тільки Себе.