СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Верв — сільська територіальна громада, що об’єднувала се­лян, які були пов’язані круговою порукою і несли взаємну від­повідальність за сплату данини та за скоєні на території грома­ди злочини.

Видоки — свідки факту вчинення злочину.

Віче — народні збори в Давній Русі, на яких обговорювали­ся і вирішувалися важливі громадські справи.

Генеральна Рада — найвищий орган управління в Україні часів Гетьманщини, який скликався для обрання гетьмана та вирішення найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики, військових, фінансових і судових справ.

Генеральний Суд — найвища судова установа Гетьманщини; існував з часів Національно-визвольної війни українського на­роду 1648-1654 pp. до кінця XVIII ст.

Головщина — відшкодуванням збитків потерпілому або його родичам.

Гоніння сліду — громадський звичай пошуку злодія, який полягав у переслідуванні злодія по залишених слідах.

Громада — об’єднання людей, пов’язаних спільними інтер­есами. Наприклад, сімейна, сільська, релігійна тощо.

Громадський сход — головний орган общинного самовря­дування, посередник між селянською громадою і офіційними органами влади.

Давність володіння — встановлений строк, який є однією з підстав набуття права власності завдяки певній, визначеній давності безперервного добросовісного володіння.

Дика вина — провина, яку добровільно брала на себе вся громада за злочинця.

Дика віра — відшкодування збитків потерпілому чи його ро­дичам, які зобов’язувалася здійснювати громада.

Дідина — майно, нажите дідом і успадковане батьком.

Джерело права — способи вираження та закріплення право­вих норм, надання їм загальнообов’язкового, юридичного зна­чення.

Договір дарування — вид цивільно-правової угоди, за якою одна сторона передає безоплатно іншій стороні майно у влас­ність.

Договір купівлі-продажу — угода, за якою продавець (одна сторона) зобов’язується передати майно у власність покупцеві (інша сторона), а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір обміну (міни) — вид цивільного договору, за яким сторони обмінюють одне майно на інше. Кожен, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

Договір позики — договір, внаслідок якого одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність чи користування гроші або речі.

Доменіальний суд — суд пана над селянами або священика на церковних землях.

Духівниця — заповіт у галузі спадкового права; односторон­ня угода, за якою дієздатна особа (спадкодавець) на випадок смерті передає право власності на майно іншій особі (спадко­ємцю).

Жіноче право — умовна сукупність звичаїв, норм та уяв­лень, що регулювали і забезпечували певні громадські та гос­подарські права жінок.

Завдаток — грошова сума, що видається однією з договір­них сторін іншій стороні на підтвердження забезпечення вико­нання договору.

Займанщина — узвичаєний спосіб одержання земельної власності на правах першості займання вільних земель.

Заклад (видавка) — суть звичаю полягала в тому, що коли виникав конфлікт між окремими особами, одна зі сторін, аби довести свою правоту, пропонувала під заставу “викинути” певну суму грошей чи зобов’язувалась нашкодити своєму влас­ному здоров’ю в разі, якщо програє справу.

Заклич — звичай оголошення на торгу про вчинення кра­діжки з детальним описом характерних рис, ознак, особливос­тей вкраденого.

Закон руський — система звичаєвого права, що діяла в Дав­ньоруській державі та охоплювала кримінальне, спадкове, сі­мейне, процесуальне право.

Звичаєве право — система санкціонованих державою пра­вових звичаїв, які є джерелом права у певній державі, місцевос­ті або для певної етнічної чи соціальної групи.

Звичаєвість — сума звичаїв, кожний з яких регламентує певний аспект чи період життя людини і водночас всі вони пов’язані в одне ціле.

Звичай — соціальна норма, правило поведінки людей, що склалося у процесі співжиття людей у результаті фактичного його застосування упродовж тривалого часу.

Звичай ревокації — визнання неправдивих звинувачень.

Звід — один з етапів досудового слідства, який полягав у ви­явленні особи, до якої перейшли вкрадені речі.

Земельна рента — економічна форма реалізації права влас­ності на землю як головного засобу виробництва у сільському господарстві.

Земельний переділ — традиційний спосіб економічно до­цільного і справедливого регулювання селянського общинного землеволодіння.

Земський суд — становий суд для розв’язання цивільних справ шляхти у феодальній державі.

Зобов’язальне право — інститут цивільного права, що регу­лює відносини, які виникають при реалізації зобов’язального правовідношення.

Історична школа права — один з провідних напрямів у пра­вовій науці кінця XVIII-XIX ст. Представник школи Ф. К. Са- віньї стверджував, що головне у вивченні історії права — дослі­дження виключно першоджерел, тобто звичаєвого права.

Канонічне право — сукупність правових норм, встановле­них церковними канонами; тривалий час співіснувало з рим­ським і звичаєвим правом.

Козацьке звичаєве право — система звичаєвих норм, пере­важна більшість яких сформувалась на Запорізькій Січі. На них базувалася структура і діяльність військово-адміністративних і судових органів, регулювалися питання земельних, майнових і особистих відносин.

Копний суд — суд, який чинили члени громади на громад­ському сході на основі звичаєвого права. Розбирав виключно кримінальні справи.

Купа (копа) — сусіди та сторонні люди, які брали участь у “гонінні сліду”.

Литовські статути — кодекси права Великого князівства Ли­товського, що діяли на інкорпорованих до нього українських землях. В них широко використано звичаєве право всіх народів, які жили на території Великого князівства Литовського.

Лице — вкрадені речі або якісь інші матеріальні докази вини.

Магдебурзьке (німецьке) право — середньовічне міське право, за яким міста частково звільнялися від центральної ад­міністрації або влади феодала і створювали органи місцевого самоврядування.

Материзна — речі (рідше частка землі), які передавалися у спадщину тільки по жіночій лінії.

Обряд — встановлений звичаєм або у правовому порядку ритуал, пов’язаний з побутовими традиціями або релігійними віруваннями.

Окупація земельна — першим власником вважався той, хто заволодів і позначив землю, яка раніше не була у власності ін­шої особи, знаком приватної належності.

Оренда землі — форма землекористування, за якою власник землі надає свою земельну ділянку іншій особі (орендареві) на певний термін за винагороду (орендну плату).

Пам’ятковий прочухан — звичай своєрідної підготовки майбутніх свідків у земельних справах.

Побратимство — звичай духовного споріднення, індивіду­альної взаємодопомоги. Побратимство встановлювалося на все життя і було таким самим обов’язковим, як і родинні зв’язки.

Поволання — звичай у кримінальному праві, за яким судо­вий урядник разом із родичами вбитого вивозив труп на ринок або до замку або возив вулицями міста й публічно оголошував (“волав”), хто вбитий й хто його вбив.

Поплатка — грошова винагорода суду після завершення ним кримінальної справи.

Посаг — рухоме і нерухоме майно, гроші тощо, виділені батьками або родичами нареченій при вступі її в шлюб.

Послухи — свідки алібі, особи, які підтверджували невину­ватість обвинуваченого.

Потік — вигнання злочинця разом із жінкою та дітьми з об­щини.

Право — система соціальних загальнообов’язкових норм, дотримання і виконання яких забезпечується державою.

Правовий звичай — звичай, санкціонований державою і цим перетворений на джерело права.

Привілейна грамота — письмовий документ правового зна­чення, який надавав певні привілеї.

Приймацтво — перехід чоловіка до батьків дружини через договір або звичай посиновлення.

Продаж — штраф, який платила винна у скоєнні злочину особа на користь князя.

Римське право — право Давнього Риму, виникло як писа­не у формі Законів XII таблиць, в яких були записані усталені звичаї римського суспільства тих часів.

Ритуал — сукупність обрядів і порядок обрядових дій у пра­вовій, політичній, релігійній, дипломатичній чи іншій сфері людської діяльності; історично зумовлена форма втілення еле­ментів звичаєвого права.

Руська Правда — систематизований збірник норм давнього звичаєвого права, основне історичне джерело для вивчення сус­пільного ладу та державно-правових інститутів Київської Русі.

Санкціонування — затвердження вищою інстанцією будь- якого акта та надання йому чинності.

Система звичаєвого права — історично сформована сукуп­ність правових традицій і звичаїв, якими регулювалися стосун­ки і поведінка людей у різних сферах їхнього життя.

Сімейна община — одна із поширених форм сімейного устрою, відома ще під назвою патріархальної общини або ве­ликої сім’ї.

Сім’я — об’єднання людей, пов’язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю, яка ґрунтується на шлюбі або кровній спорідненості.

Скіпщина — звичай традиційної селянської оренди землі, яка передбачала виплату орендарем частки врожаю, зібраного з найманої землі.

Сок — особа, яка могла надати корисні відомості й допомог­ти у розшуку злочинця.

Спадкове право — сукупність правових норм, які регулю­ють умови й порядок переходу за спадкуванням права особис­тої власності людини після її смерті до інших осіб — спадко­ємців.

Спадщина — сукупність майнових прав і обов’язків, належ­них громадянину, які після його смерті переходять до спадко­ємця.

Спольщина — найтиповіша форма оренди землі, за якої орендар працює за половину врожаю.

Статут — назва нормативно-правового акта або установчого документа у внутрішньому державному праві.

Судебник Казимира VI — збірник права Великого князів­ства Литовського, укладений за правління великого князя Ка­зимира VI. До нього увійшли норми “Руської Правди”, звичає­вого права та інші нормативні акти.

Сябрина — давня форма сімейного та господарського устрою селян, за якою кілька родичів або сусідів за домовле­ністю об’єднували свої наділи або разом обробляли неосвоєні землі і розділяли навпіл готовий продукт.

Традиція — елементи соціальної і культурної спадщини, які передаються наступним поколінням і зберігаються протягом тривалого часу в суспільстві в цілому або в окремих його гру­пах.

Універсал — письмовий, розпорядчий акт адміністративно- політичного змісту, який у XV-XVIII ст. видавали в Речі По­сполитій королі, а в Україні (XVII-XVIII) ст. — гетьмани.

Урок — відшкодування, яке отримував потерпілий за кра­діжку домашньої худоби.

Холоп — категорія залежного населення у Київській Русі ІХ-ХІІ ст.

Церковний суд — орган вирішення справ, що належать до юрисдикції церкви.

Цивільне право — галузь права, яка регулює майнові та осо­бисті немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Школа глосаторів — західноєвропейська школа юристів, що виникла наприкінці XI ст. Вони вважали звичаєве право за вид права в об’єктивному розумінні й визнавали за обов’язок суду використовувати звичай офіційно.

Шляхування — розшук злочинця самим потерпілим по сві­жих слідах після вчиненого злочину.