X. Інші справа, що їх розглядала старшинська рада. Розгляд на ній „Мало­російських прав44. Питання воєнного характеру. Справи земельні. Інші справи поточного законодавства й управління.

На початку цього розділу я хочу сказати дві слові про питання законо­давчі, що стояли на радах старшини. По суті це потребувало б окремого розділу. Але я підкреслюючи, що рада старшини була й законодавчим орга­ном, що питання законодавчі на ній раз-у-раз стояли, їм не присвячую окре­мого розділу.

Року 1735 у „мнѣніи⁰ правителеві Гетьманщини кн. Шаховському гене­ральний суддя Ів. Бороздна, з приводу складання кодексу, просив „чтоби

*) L Ю« Черкаський, Судові реформи гетьмана К. Розумовського--Юбіл. Збірник ВУАН акад. Д. Багаліеві, с. 775.·

мой проэктъ старшинѣ енеральной билъ объявленъ, такимъ ли порядкомъ зачать дѣлать сводъ... якъ оний проэктъ гласитъ, или инако?“... ^,)∙ Таким чином, вузький склад ради старшини — колегія генеральної старшини на по­гляд генерального судді е установа, що має право робити зауваження і да­вати роз’яснення в справі складання кодексу, — очевидно як одна з установ, що мали цей кодекс розглянути й санкціонувати.

У вересні 1758 р. з’їздові ради старшини запропоновано „опріч обрання нових старшин, розглянути проекта комісії про Малоросійські права. Збори відклали цю справу до січня 1759 р., але й тут роз’їхалися, не ухваливши нічого" Про розгляд „Малоросійських прав" на зборах 1759 р. мова мо­виться в ордері з 1 лютого 1759 р. від Генеральної Військової Канцелярії бунчуковому товаришеві П. Кочубееві. В нім зазначено, що імператриця дору­чила гетьманові переглянути „Малоросійські права", „а от его Ясневелмож- ности Генералной Канцелярии предложенно, созвавъ всѣхъ господъ Гене- ралных старшинъ, полковниковъ, такъ же і бунчуковыхъ товарищей десят, і изъ старшины полковой и сотниковъ, з каждого полку по два человѣка — съ оными чинами обще вышеобявленой статутъ противъ выше ізображенного в височайшей грамоти повелѣнія, разсмотреть і, учиня мнѣніе, представить къ его Ясневелможности для разсмотренія и представленія в Правителствую- щій Сенатъ.

На раді старшини питання про права стояло ще р. 1763, коли (в липні) гетьман наказав „для разсмотренія сочиненного изъ трех Малороссійских правнихъ книгъ Статута" зібрати спеціальні збори ради старшини⁴).

На раді старшини інколи стояли питання воєнного і стратегічного, скажу так, характеру. Отож після Пилявецької баталії ради старшинська приймала й провадила переговори з посланцями обложеного міста Львова '^j). У грудні 1653 р. генеральний писар І. Виговський розповідав царським посланцям Стрешньову та Бредіхіну, що після того, як під час війни під Кам’янцем стало відомо, що татари договорилися з поляками — „и гетманъ де учелъ съ пол-

^l) Права, по кот. судится Мал. народъ, с. 840. ⁹) Васильчиковъ, Семейство

Разумовскихъ, т. I₁ с. 259. ’) Збірка матеріялів акад. H. П. В а с к л с к к а, Укр. Apxeorp.

Збірник, г. I, сс. 134 — 135. *) Харьк. Ц. Іст. Архів, Черніг. відділ Архіва Малор. Колегії, № 3999. ∙) M.. Гр у ш с в с ьк и й, Хмельниччина в розквіті, с. 91, К. В. 1922. · ковники думать, чтобъ иттить отъ короля прочь" ’), тобто з радою старшини вирішав питання про відступ української армії.

На нараді 28 жовтня 1657 р. з князем Ромодановським у військових спра­вах були, опріч гетьмана Виговського, „обозной Носачъ да Павелъ Тетеря, да гетмана Ивана Выговского братъ Данило Выговской, да судья Самойло, да войсковой ясаулъ Ковалевскій^{u 2}).

У своїй праці про генеральну раду я застосував до неї звістку про раду на Кодачку 1660 р. Про цю раду писав 1 серпня 1660 р. гетьман Ю·. Хмель­ницький до Москви, що „з бояриномъ і воєводою и нѣмѣстником белозер- ским, с Василем Борисовичемъ Шереметевым на всей раде под Васильковом на Кодачку постановили против ляхов полкомъ итти: Переяславскому, Киев­скому, Прилуцкому, Миргороцкому и Лубенскому. А с нами против хана Крымского полкам быть Чигиринскому, Корсунскому, Белоцерковскому, Уман­скому, Браславскому и инымъ; а полком Каневскому и Черкаскому — на Запороги, чтоб в Запорогах татаром мешали злые их замыслы. А Нѣжин- скому и Черниговскому, тѣмъ дву полкомъ отъ Литовской стороны прика­зали мы быть в зборе і во всякой до войны готовости против тѣх неприяте­лей" *)· Застосувати цю раду до ради генеральної примусив мене вираз „на всей раде", що говорить нібито за широкі збори, якими й була козацька чи генеральна рада. Але тепер я схилився б до думки, що таке стратегічного характеру питання навряд щоб стояло на відкритих зборах широкої гене­ральної ради. Скорше, мабуть, це вирішено на старшинській раді. Цю думку підпирають і слова Самовидця про цю раду: „того жъ лѣта рада на Кодачку была у петровицю, на которой радѣ гетманъ Хмелниченко зо всею стар­шиною и бояринъ Василій Борисовичъ Шереметъ былъ, и на оной радѣ поставили ити э войскомъ под Лвовъ, а э Шереметомъ старшимъ Цецюрѣ, полковниковѣ переяславскому, и полку Киевскому и прилуцкому; а Хмелни­ченко гетманъ эо всѣми полками особно ити мѣетъ" ⁵). Цей запис імовірніше каже за раду старшини.

У жовтні 1662 р. київський воєвода Б. Шереметьев писав до Москви, що, як повідомив його наказний гетьман Сомко, у „Юраска Хмелницкого с сал- таном (татарським — Л. О.) была рада и давал де онъ, Юраска, салтану подати великие и договор учинили, что Юраску Хмелницкому итить въ Чи- гиринъ, а салтану де итить к Василкову, чтобы · де имъ на сю сторону

’) А. Ю. и 3. P., т. X. с. 116. ^a) ibidem, т. IV. с. 50. ³) Ibidem, т. XV, с. 272.

*) Древлехранилище РСФСР, Столб, № 414, Білгор. стола Разряда, л,л. 449—450.

Лѣтопись Самовидца, с. 62.

Днепра для ясырю в загон отпустить" ^,)∙ Це повідомлення знову не зазначає точно, що це була за рада, але я знову застосовую його до ради старшини; це ймовірніше, на мій погляд. Зате дальша звістка просто каже про раду старшини. Це було на великодньому з’їзді ради старшини 1670 р. „Апрѣля въ 18 день у гетмана съ полковниками и съ старшиною была рада, для того, что нынѣ сего лѣта безъ войны не будетъ. И полковники всѣ присягали и великого государя знамя цѣловали на томъ, что имъ ни на какіе неприятель­ские прелести не склонятись, и противъ непріятелей стояти упорно и гетмана во всемъ быти послушнымъ" ²). Того 1670 року в листопаді були повідо­млення, що „Дорошенко с полковники тое стороны имѣлъ раду, что серденятъ не отпущать: однѣх поставить к Рашкову, другихъ к Могилеву, третьихъ к Лысенке" ³). Знову—питання військового, а почасти, можливо, і страте­гічного характеру. 4 березня 1673 р. гетьман Самойлович казав подьячому С. Щеголеву, що він наказав робити „чайки", тобто військові човни. „И какъ послѣ Свѣтлого Воскресенья Христова.будетъ у него гетмана вся старшина, и в то время усмотрятъ, такъ ли имъ быть или что убавить и прибавить" ‘). А що човни будувалися для війни, то й це є справа воєнна.

1 травня 1674 р. посланець Самойловичів [Б. Войтех казав бояринові Матвееву про гетьмана, що він „въ Переяславлѣ хочетъ со всѣми полков­никами совѣть имѣти, какимъ бы обычаемъ промыслъ чинити надъ Дорошен- комъ, буде впредь учнетъ стояти упорственно" ^ь).

’) Древлехранилище РСФСР. Столб. № 540 Білгородського стола Разряда, л. 243. Та­кож л. 253. ’J А. Ю и 3. Р. т. IX, с.с. 186—187. ’) Древлехранилище РСФСР. Кн. № 9 Малор. Приказа, л. 256. ⁴J А. Ю и 3. P., т. XI, с. 173. ∙) Ibidem, с. 443 ⁶) Ibidem,

т. XII, с. 338. ') Ibidem, т. XllI, с. 333. ’) Ibldcm, с. 3S5. ·) Древлехранилище РСФСР.

Малор. Подл. Акты, № 348 (362). ·

старшинѣ в Батуринѣ октовриа 29 дня року 1679 словесно обявленыЙ“ — це були запитання російського уряду про те, чи слід об’єднуватися російському та польскому військові підчас війни з турками — був „от... Гетмана з по­ради старшины покорный отвѣт"’)· Ролі старшини і її раді при цім надавали не абиякого значіння, бо в двох місцях цього документу-відповіді, де мова мовиться від гетьманської особи, на берегах іншим українським почерком приписано „и старшины".

Наступник Самойловичів гетьман Мазепа 27 березня 1688 р. писав до Москви із своїм посланцем, генеральним суддею М. Вуяхевичем, що він „совѣтовалъ*⁴ у воєнних справах з окольничим Неплюєвим та думним дворя­нином Косаговим „при бытности войсковые Генералные старшины" ²), тобто на раді старшини. На цій старшинській раді — вона обмірковувала питання про похід на турецькі міста Казикирмень та інші і про будування фортеці на р. Самарі — наради йшли і „с приклучившимися полковниками"³). В на­казі дякові Б. Михайлову з 27 березня 1690 р. була пропозиція гетьманові „помыслить и с старшиною посовѣтовать быть ли нынешняго лѣта войскамъ ихъ Царского Величества походу“... ’)· У жовтні 1692 р. рада старшини — „Гетманъ с старшиною и с полковниками" „мыслили и совѣтовали" про війну з татарами й Петриком, про похід на турків, про укріплення міст- фортець на р. Самарі...⁵) 6 січня 1697 р. гетьман Мазепа повідомляв Москву, „что на с’ѣзде нынешнемъ старшины і полковников после празника Роже­ства Христа Бога нашего, которой заранѣе, ради оголошающагося наступъ- ства неприятельского, — імянно перваго числа генваря совершался, говорили і совѣтовали мы Гетманъ с старшиною і с полковниками о оборонѣ вашей Царского Пресвѣтлого Величества отчины — Малороссійскихъ городовъ,— какимъ бы способомъ лутче, пожиточнѣе имъ неприятелемъ давати отаоръ. I по многимъ разговорамъ и разсуждениямъ такъ постановили и приго­ворили, дабы всѣхъ украинныхъ полковъ жители сами себя боронили і вся­кой своего города имъ неприятелемъ [давали отпоръ"... ^с). Взимку 1698—99 р. на Різдво з’їзд старшини радився про війну з татарами. „При с’ѣздѣ ко мнѣ,— писав 21 січня 1699 р. гетьман Мазепа — регименту моего старшины и пол­ковниковъ говорилъ есмь с ними, какъ бы лучше противъ таких неприятель- скихъ (татарських) нахожденій для дання имъ належавшого отпору и для чине­ння над ними при Божией помощи промыслу составити приготовление"'^,). Наприкінці 1702 р. гетьман Мазепа повідомляв начальника Посольського й Малоросійського Приказів боярина Ґоловіна, що він „призвавъ къ себѣ всѣхъ господ полковников городовых об’явил имъ злое непостоянных и без­божных запорожцов намѣрение и совѣтовал с ними какъ бы тому іх запо­рожцев и неприятелскому проклятому намѣрению, когда похотятъ сюда при-

’) Ibidem, Малор. Пода. Акты № 358 (372). ’) Ibidem, Столб. № 5999/188 Малор. При­каза, л.л. 106—108. ³) Ibidem. Малор. справи M-?α Закорд, Справ 1688 р. № 35. *) Ibidem,

Кн. № 59 M «лор. Приказа, л. 18. ^ft) Ibidem, Малор. справи М-ва Закорд. Справ, 1692 р. № 24. ^β) Ibidem, ки. № 78 Мал. Приказа,*л. 698. ^,) Ibidem, к. № 68 Мал. Приказа л. 409. ходити і намъ в дѣло военное с ними вступити: всѣ ли полки совокупив нав- стрѣчю против іх ітти и недопустити іх внутрь городов приходити, или інымъ какимъ способом поступити. Тогда они одвѣщали мне, что всех полков сово- купляти не надобно. А такъ усовѣтовали и постановили, чтоб, по два іли по три полка случив, на приличных мѣстах розставити⁴*... ^,).

Гр. Політика відзначає, що ради старшини — „награждали деревнями**²). Він мае рацію. Ряд документів свідчить за те, що на раді старшини наго­роджували маетностями, а інколи маєтності відбирали. В' артикулі 9 статті в, що їх були привезли до Москви в січні 1669 р. посланці наказного гетьмана Многогрішного, сказано: „кому гетманъ и старшина за услуги дадутъ мелницу или деревню и универсалъ свой дадутъ и царскому величеству бити челомъ умнутъ, и чтобъ царское величество пожаловалъ на тѣ мает­ности свои царского величества грамоты"³). Дають млини й села як ми бачимо, гетьман і старшина, тобто гетьман із радою старшини. Так було і на практиці. В листі до царя Федора Олексіевича 1 липня 1676 р. архі­єпископ Лаэ. Баранович писав, що Самойлович, знаючи, що, заснувавши чернігівську й новгородсько-сіверську архімандрію, Баранович віддав чимало своїх архієпископських маетностей; а також, що протопоп Сем. Адамович мае багато маетностія, —... „вышереченный гетманъ разсудилъ самую истину, съ совѣтомъ всѣхъ начальныхъ украинныхъ людей, село Воло- вицу и деревню Степановку маетности его (Адамовичеві — Л. О.) съ мелни- цами Дубровскими прилучили къ маетностямъ архіепископскимъ" ¹). Тут рада старшини одночасно зробила два акти — відібрала маєтності в Адамовича й надала їх Барановичеві. Про це писав 6 липня 1676 р. і гетьмін Самой­лович. Маєтності відібрав він у Адамовича Й передав Барановичеві „въ празникъ святыя Живоначальныя Троицы... в Густынскомъ монастырѣ... съ генералною старшиною войсковою и съ нѣкоторыми полковники при’мнѣ будучими... За об­щимъ и единогласнымъ всея старшины, при мнѣ в то время будучіе, совѣтомъ"..?).

Року 1692 „о отданныхъ маетностяхъ рознымъ особамъ такъ у себя... Гетманъ съ Старшиною и съ Полковниками разсудили: которые особы еще въ войску и въ народѣ мнятца быти къ службѣ негодны, и за Нашими уни­версалами къ маетностямъ приобщилися, тѣхъ угодно бы отъ того владѣнія отставити^{tt с}). Рада старшини у зв’язку з рухом Петрика ухвалює відібрати маєтності від нездатних до служби осіб. Того ж таки 1692 р. маємо і кон­кретний випадок конфіскації маетностей за ухвалою ради старшини. Тоді гетьман Мазепа сповіщав Москву: „Постановили есмы съ старшиною и съ полковники — взять отъ нихъ Полуботковъ всѣ маетности, старыя и нынѣ вновь данныя, и одни превратить къ Чернигову, а другія обратить на войсковый пожитокъ"⁷).

’) Ibidem, кн. № 86 M лор. Приказа, л.л. 875—876. ’) Збірка мзтеріялів акад. H П. Ва­

си ле ика, Укр. Арх. Збірник, т. I, с. 161 ’) А. Ю. и 3. P., т. VllI_l с. 37. ⁴) Дополи, къ актамъ историческимъ, т. IX, с. 3 ⁶) А. Ю. и 3. P._l т. XII, с.с. 668—669. ^ti) Д. Б а н- тышъ-Каменскій, Источники, ч. II, с.с. 6—7. ^т) А, Л а з а р е в с к Ні, П. Полубо- токъ Р. Архивъ, 1880 № 1 с. 139

В артикулі 7 пунктів стольникові А. Ізмайлову р. 1709 е пропозиція — „чью службу онъ, Гетманъ, увидитъ, и какую ему даже съ общого согласія, съ Генеральною Старшиною, назначатъ (маєтність), о томъ къ Великому Государю писать[37] [38]' ’). Рада старшини отже може прелімінарно, іце поки затвер­дить російський уряд призначити маєтність. Персонально розпоряджати вій­ськовими маетностями, без ради старшини, забороняє гетьманові артикул 9 Бендерських статтів 1710 р.: „большъ зась Ясневельможный Гетманъ мает­ностей, добръ войсковыхъ не мѣетъ самовластно себѣ привлащати и иншымъ, мнѣй заслужонымъ, а найбарзѣй чернцямъ, попамъ, вдовамъ бездѣтнымъ, урядникомъ посполитымъ и войсковымъ мѣлкимъ слугамъ своимъ Гетман­скимъ и особамъ приватнымъ, для респектовъ якихъ колвекъ, не раздавати"²). Про практику за Скоропадського каже в своїх відповідях Колегії Закордон­них Справ у лютому 1721 р., на її запитання про стан на Гетьманщині, Ф. Протасьєв: „подлинна мнѣ а томъ сколка кому именна дано селъ и дере­вень, млинов і всякихъ грунтовъ — ведать неваэможна, для таго: каму онъ, господинъ Гетманъ, с савѣту суди и писаря Генералныхъ іли по прашению полковниковъ маетности даютъ іли у каво за что отнимаютъ, а томъ мнѣ не об’являют"...³). Отож надає маєтності гетьман або за порадою генеральної старшини, або за рекомендацією ширшої ради старшини — з полковників.

Після смерти Скоропадського генеральна старшина, що колективно пра­вила Гетьманщиною, раздавала й маєтності. Наприклад, М. Ханенко зазначав, про с.с. Перегон і Дешковичі: „мнѣ оные деревни Перегонъ съ Дешкови- чами опредѣлены съ приказу Гетмана Скоропадского... универсаломъ стар­шины генеральной въ 1723 г., апрѣля 2 числа" *). В грамоті Катерини І з 21 квітня 1727 р. про права на с. Лопазне Басанської сотні дружини поручника Детердєнева Катерини (за першим чоловіком—Бороздної) і про документи, що їх вона подала, відзначено поданий документ, „за руками генералкой старшины 1723 году, майя 22 дня, что они по челобытью того сотника Бо- розны жени вдовы вышеписанной Катерины то село Лопаэное и мелницу за вѣрно радѣтелніе мужа ей войсковіе услуги при ней Катеринѣ зъ дѣтми до совершеннаго Гетмана по прежнему оставляютъ"⁵). В даному разі маемо акт тимчасового затвердження маетности.

У розділі другому анонімної записки про потребу обмежити владу геть­мана, е протест супроти одноособового роздавання маетностів і вимога за­кріпити це право за радою старшини. Записка каже: „Тая ж власть Гетман­ская, когда похочетъ, свойственникамъ своимъ безъ заслугъ опредѣляетъ сама собою маетности. А у заслужоних и служащих, 'κoτopie держат мает­ности по жалованнимъ грамотамъ и по Гетманскимъ унѣверсаламъ временемъ з гнѣвомъ, а временемъ з якой-нибудь причины безвинно без роэиску и без указу отнимает... Да которіе бивали прежде маетности и другіе угодія на уряди Енералніе и Полковіе — съ тихъ, маетностей поотбирали Гетмани собою до своего владѣнія Гетманского, а другіе уже отойшли въ рознихъ державцовъ владѣ­нія; через чтонаоних урядахъ обрѣтающіеся имѣютъ скудость и поносятъ нужду. И даби всемилостивѣйшимъ Его Імператорского Величества Указомъ тое било исправлено; чтоб власть гетманская свойственникомъ своимъ маетностей со­бою не давала, но хто из свойственниковъ Гетманскихъ достоинъ за служби свои маетности, о таких би Старшина Енералная на опредѣленіе подписовала свой аттестат и согласіе. О дачѣ же другимъ малороссіянамъ заслужонимъ и служащимъ маетности или мелници поступал би Гетманъ по давнему обик- новенію и по войсковимъ статьям прежнихъ Гетмановъ⁰ *). Категорично рада старшини мае за запискою брати участь у роздаванні маетностей геть­манським родичам, але дальша глуха згадка про „давнєє обыкновеніе** в інших випадкахъ також, на мій погляд, може свідчити про ухвалу ради старшини. А взагалі цей документ свідчить, що в певних колах (очевидно, в колах чле­нів старшинської ради) за радою старшини і в XVIII ст. визнавали право на роздавання маетностей, чи принаймні на участь у цьому і контроль, і що супроти порушення цього права і практики протестували.

У справі 1732 р. про повернення генеральному судді М. Забілі с. Райго- родка зазначено, що гетьман „разсудилъ обще з Генералкою Старшиною і полковниками его Михайла Забѣлу судю войскового Генералного за службы дѣда Петра Забѣлы и отца его знатные къ престолу монаршему въ войску Запорожском от Гетмана Богдана Хмелницкого показанные... почесть мило- стию Ея Императорского Величества и награждениемъ для содержания его возвращением помянутого села Райгородка съ приселкомъ Царовкою, по силѣ Гетмана Скоропадского Универсалу. И въ томъ ему судьѣ войсковому Гене- ралному Михайлу Забѣлѣ для получения таковой Ея Императорского Вели­чества милости мнѣние онъ, Гетманъ, свое обще съ Генералкою Старшиною і полковниками подписалъ^{0 [39] [40]). Отже „мнѣніе0 — права роздавати маєтності українська влада вже не мала — подає гетьман і рада старшини. „То мнѣніе,— каже далі справа про с. Райгородок, — подписали: господинъ гетманъ, судя генеральный, писарь генералный, двоя ясауловъ генералных, пятеро полков­ников. А обозной генералкой не подписался0 [41]).}

Я думаю, що у зв’язку з цим правом ради старшини роздавати й конфі­скувати маєтності, тобто розпоряджати державним земельним фондом, стоїть і практика ревізій, коли рада старшини ревізувала той фонд і земельні права українських землевласників. Це практика XVIlI ст. Уже в артикулі 12 статтів Орлика є пропозиція, щоб „за успокоеньемъ отъ воєнного мятежу отчизны и за уводненіемъ, дай Боже, оной отъ подданства Московского,. енеральная маетъ быти установлена, чрезъ избранныхъ на тое Комисаровъ, ревизія всѣхъ маетностей, подъ державцами зостаючихъ, и до уваги Ене ральной при Гетману Рады подана, на которой разсудится и постановится, кому годне на­лежитъ, а кому не належитъ, войсковые добра и маетности держати, и якіе повинности и послушенства подданскіе мѣются державцомъ отъ поспольства отдавати" ¹)∙ Бендерські статті —це, звичайно, не практика. Це є побажання українських емігрантів - мазепинців. Ix тут наводжу для того, щоб відзначити, що раду старшини („Генеральна рада" Бендерської умови є рада старшини) визнавали за компетентну провадити й затверджувати ці земельні ревізії. За цим пішла практика часів Апостола. Приміром, „в прошломъ 1731 году марта от 18 числа в Колегию Иностранныхъ дѣлъ господинъ гетманъ Апо­столъ писалъ: что по ея императорского величества указу слѣдствіе о всѣхъ маетностяхъ въ Малоросіи имѣющихся, как они перед сим и за кѣмъ во вла­дѣніи и почему были і нынѣ кто ими, по какимъ дачамъ владѣетъ, в полкахъ реименту ево гетманского полковниками и полковою старшиною, и сотниками учинено и экстрактами ему, гетману от них подано. Потомъ с того слѣдствія особые экстракты всякого полку о маетностяхъ 'были слушаны и раз- сматриваны въ собраніи въ Глуховѣ Генералкою старши­ною, полковниками і полковою старшиною"²)... В артикулі 19 указа імператриці Ганни Іванівни з 8 серпня 1734 р. кн. Шаховському нака­зується „разсмотрѣть купно з Генералкою старшиною і с полковники і прот- чими съ кѣмъ подлежит, — не имѣются ль такие села и деревни, которыми неналежно кто владѣетъ"³). І тут центральний уряд передає цю справу раді старшини.

Я, мабуть, не помилюся, коли поруч із такими справами розгляну і пи­тання про скуповування старшиною козачих і посполитих ґрунтів та про по­винності з тих ґрунтів. ЗО травня 1734 р. правитель Гетьманщини кн. Шахов­ской пропонував раді старшини розглянути це питання: „малороссійская Гснералная Старшина, такожъ полковники, полковая старшина и протчие малороссійскихъ полковъ чиновники, какъ по общому согласному совѣту къ полэѣ и облегченію народу малороссійскому заблагоразсудятъ — не опре­дѣлить ли тѣхъ скупщиковъ, чтобъ оны-за тотъ скупленный у Козаковъ илы посполитыхъ ґрунть противъ прежнего за коэачый — козачую и за мужичый— посполитую во всемъ отъбували повинность". Рада старшинська відбулася. „Малороссійская Енералная старшина, полковники, полковая старшина и прот­чие Малороссійскихъ полковъ чиновники, слушав вышь писанного от Его сиятелства Господина Генерала - Лейтнанта, Ея Императорскаго Величе­ства Генерала-адьютанта, лейбъ·гвардіи конного полку подполковника, сена- тора и ₍кавалера, князя Алексѣя Ивановича Шаховского из Енералной вой­сковой канцеляріи о скуплѣ такъ козачих, яко и посполитыхъ, в свободныхъ селахъ грунтовъ предложенія, — по о б щ о м у совѣту до высокого разсмо- тренія, далшой волѣ и опредѣленія Его высоко-княжого сиятелства прило­жили мнѣніе". Це „мнѣніе" дає відповідь на питання про скуповування земель і відповідні зміни порядку відбування повинностей. Кн. Шаховской і Гене­ральна Військова Канцелярія „для показанныхъ в томъ мнѣніи резоновъ со­гласно опредѣлили: быть по тому мнѣнию до впредъ будущего всемилости· вѣйшого Ея Императорского Величества Указу. А в полкы малороссійские для исполнения по тому мнѣнию Ея жъ Императорского Величества из Ене­ралной войсковой канцелярии послать Укази" *)·

Переходжу до інших справ і питань, що їх розглядала рада старшини, „інших", бо вони лишаються поза моїм поділом розгляду компетенції ради за родом справ. Очевидно, їх можна було б визначити, як справи, що стосу­ються до законодавства й управління (переважно останнього). Тут поруч із важливими й принциповими проблемами раз-у-раз натрапляємо на суто по­точні справи, справи суто конкретні.

Рада старшини має брати участь у потвердженні міських привілеїв. 11 ве­ресня 1687 р. Мазепа дав універсал Київському магістратові з відповіддю на прохання потвердити його права і привілеї. „Обѣцуемъ, — писав гетьман, — оглядѣвшися на урядѣ, отъ Бога намъ повѣренномъ, вольного часу въ права ваши вглянути, и що будетъ помогти и учинити можно тое зъ порадою старшины безъ отмовы учинимъ"²)...

19 лютого 1752 р. вузька рада старшини —колегія генеральної старшини — звернулася до гетьмана К. Розумовського з „доношениемъ" про потребу за­боронити підданим приватних власників переходити. Під „доношениемъ" під­писалося 6 генеральних старшин та полтавський полковник³),

Наприкінці 1764 р. рада старшинська забороняє переходити селянам та підписує прохання про спадкове гетьманство в роді Розумовських ')·

„Чиновники зась всякіе и державцы... преступникъ людей пристойно на- казовати мѣють"... — каже універсал ради старшини (генеральної старшини й полковників) р. 1722, після смерти Скоропадського^ь). Восени року 1755 рада старшини має розглянути: 1) „чтобъ Малороссійскимъ и великороссій­скимъ купцамъ въ Малой Россіи о долговихъ денгахъ имѣть судъ по век­сельному уставу; 2) чтобъ въ Кіевѣ, Нѣжинѣ, Стародубѣ и на ярмонкахъ въ Малороссійскихъ городехъ Кролевцѣ, Ромнахъ, Борэнѣ и Переяславлѣ для словесного между купцами суда (по силѣ приложенного при оной же Ея Императорскаго величества грамотѣ состоявшогося въ Правительствующемъ

’) Додаток №20. ’) Акты Зап. Россіи, т. V, с. 212. ’) В. Мякотинъ, При-

крѣпл. крестьянства въ Лѣв. Мнлороссіи. —Р. Богатство, 1894, № 3, с. с. 217 — 219.

⁴) Васильчиковъ, Семейство Разумовскихъ, I, с.с..311 — 316. ') Рукописи М. Судіенка, № 101, т. I, л. 2.

Сенатѣ і напечатаннаго мая 5 д. 1754 году Указу) избрать купцовъ, да и въ случае великороссійскимъ съ Малороссійскими купцами и греческимъ братствомъ Судъ производить імъ же“ [42])···

У розділі Vi статтів, що їх дав на розгляд старшинської ради, на Велик­день 1671 р., гетьман Многогрішний, він писав: „Вящая ныне казацкихъ не­жели общихъ людей число возноситъ. А егда на каковое придетъ обявле- ние — мало ихъ бывает в войску. Аще и обявитца в войску — без доброго ружя. Подобно сие творится за взятками господъ (старшини?): старинные войсковые к войнѣ в казацкую принимаютъ роспись. А еще таковы себѣ не­обыкновенное господа товарищі изобрели подобие, понеже братию свою не на одномъ хлѣбе пребывающую, — кровных, кумовъ, а особно — подручныхъ от всякие возбраняют должности. Чесо раді, зане общихъ людей во градѣхъ и селехъ мало, тогда прилѣжных войсковых к нам приѣзжающихъ Дѣлехъ кому довлѣющаго и подводъ на войсковые потребы издоволиті не могутъ. О семъ убогие люди ради частые докуки росходятся. И тако господамъ полковникамъ и всей старшинѣ войсковой полного довлѣютъ приложит! сво­его радѣния, дабы в своихъ полкахъ въ сотняхъ учинят розискъ: при бла­гомъ воинскомъ устроеніи достойного казака войскового быти урозумѣли и при древнихъ казацкихъ волностях пребывалі, иными паки за всякими не заводяся прихоти; противу обыкновения со общими людми равно всякие по­дати и должности повелѣли исполняти и на росписяхъ хто к войску И XTO ко граду или села имѣет довлѣти—сие дали**. Гетьман підносить тут важ­ливу справу, яку рада старшини у своїй відповіді правдиво назвала справою загального „благого строенія**. Рада старшини загалом погодилася з думками гетьмана. Вона пише: „Шестая (тобто відповідь) — о постановленіи строения в городѣхъ между войсковыми и общими людми. Яко само то всякому от нас довлѣетъ вѣдаті, что много довлѣетъ всегда на благом строеніи, за ко­торым благо общее междо людми множится, тако казаковъ конныхъ и пѣшихъ всякій полковникъ в полку своем росписи превед и ружя досмотриті имѣетъ. И кто при добром ружѣ будет, таковых в роспись казацкую примати должни будемъ; а которые колико с казаки уреченного належащаго ѣэжеиия воен­ного не имѣютъ, сицевыхъ грацкому отданию должності полагаті обѣщаем. Особно тѣ козаки, которые у себя в домѣхъ подсосѣдокъ — братей, кумовъ и зятей, дядей и иныхъ кровныхъ, но на своем хлѣбе, имѣютъ, — дабы от козацкие или от грацкие должності не хранили и не заступали — прилежно остерегаемъ**²).

І після цієї ради й цієї її ухвали питання про належність до козацької верстви Й далі стояло на радах старшини. Наприклад 15 листопада 1688 р. гетьман Мазепа дав універсала нехаївському отаманові та сотникові ново- млинському, що „на прошломъ великодномъ зъѣэдѣ и мы рейментаръ зо всею старшиною войсковою таковую училисмо ухвалу, жебы нѣгдѣ нова козаки зъ тяглыхъ людей не уписовалися въ реэстръ козацкій⁴' ^,)∙ У вересні 1689 р. „великие Государи ихъ царское величество указали ему Гетману о розборе Козаков і чтоб всякой в своемъ чину и должности пребывалъ, пом ыш ля отомъ с старшиною и с полковниками накрепко, учинить по своему ж разсмотрению"...²).

За Многогрішного ставилося питання про те, щоб рада старшинська вису­вала кандидатів на дворянство. Про це каже артикул 9 статтів, що їх при­везли в січні 1669 р. посланці Многогрішного до Москви. Тут читаємо: „Бьютъ челомъ царскому величеству: какъ напередъ сего заслуженые пожа­лованы были честью дворянскою, чтобъ они при томъ же чину и чести пре­бывали; а которые впредь заслужатъ, а гетманъ и старшина бити челомъ объ нихъ учнутъ, — и чтобъ царское величество и тѣхъ къ той же дворянской чести изволилъ пожаловать" ³).

Раэ-у-раз у XVII ст. і в XVIII ст. (за Апостола) ставилося питання про постійне українське представництво — посольство на Москві. Представника- уповноваженого мала вибирати рада старшини. Отже при переговорах 2 бе­резня 1669 р. перед генеральною радою в Глухові російські представники казали наказному гетьманові Многогрішному та генеральному осавулові М. Ґвин- товці, що „великій государь указалъ, чтобъ онъ гетманъ и вся старшина выбрали кого знатного и доброго, и разумного, и раэсудительного чело­вѣка, и жить бы ему на Москвѣ на даномъ дворѣ"...’). Це занесено й до стат­тів із Росією. У розділі 17 статтів 1674 р. є вимога щоб рада старшини вибрала представника до Москви ⁵). De facto таких постійних представників у Москві Гетьманщина не мала. У XVlIl ст. вона вже сама просила про встановлення такого порядку. ЗО квітня 1730 р. гетьман Апостол писав до Колегії Закордонних Справ, що „усмотрѣлъ я з старшиною Енарал- ною (тобто підносить цю справу рада старшини) при мне обретающейся, что с меншимь в посылках расъходомъ и лучшей пользѣ можетъ быть, когда с Малой Россіи определенные по два человѣка старшинъ полковыхъ и сот­никовъ іли знатного товариства, хотя погодно переменою обрѣтатися будутъ неотлучно здесь в Москвѣ для вышеозначенныхъ малороссійскихъ дѣлъ"...⁶).

У жовтні 1722 р. „Імператорского Пресвѣтлого Величества Войска Запо­рожского полковникъ Чернѣговскій и наказный гетманъ з старшиною енерал- ною Павелъ Полуботокъ" дає універсал, що забороняє вивозити хліб з Укра­їни. Його склала рада старшини „з общого нашого совѣту и приговору" ’).

На великодніх зборах ради старшини р. 1671 (в цьому розділі я не додержую хронологічної послідовности викладу) гетьман ставив перед радою в артикулі 4 своїх запитань питання про заходи супроти агітації

') А. Зап. Россіи, т. V, с. 220. ’) Рукописи М. Судіепка, № 97, ч. V₁ с. 6. ⁱ) А. Ю.

It 3. P., т. Vlll₁ с. 37. ^ч) Ibidem, с.с. 87—88. ⁰) Ibidem, т. XI, с. 398. ”) Древлехранилище

РСФСР. Ku. № 78/1805 Малор. Експ. Сената, л. 40—41. ·) В. М. — Мѣры гетманск. пра·

UHTCAbCTfio Малороссіи вь 1722 н 1757 г.г. въ предупрежденіе голода — К. Старина, 1894, III. с. 555.

9. Збірним праць эох.-рус. το укр. право, в. VIII.

січовиків проти порядків Гетьманщини. Він пише: „Во общее бысть городо­вым нашим людемъ обыкновение, что учиня каково преступление самого ради своеволства на низ обыкли изходиті. Которие, не хотя намъ Гетману, полковником и сотником своим быти послушными, иныхъ помышляютъ началниковъ, и не яко благие что б могли о общемъ добрѣ радѣти, наипаче яко нежелаемые отечеству сыны на погубление бунтовниковъ ко всякимъ возбуждая расколам, сами собѣ обравъ старѣйшего, — в городы посылают и невинных людей без милосердия утесняютъ, напослѣдокъ неприятеля народа християнского на наши шеі пребывают. Прилѣжного всѣм господамъ полков­никомъ подобаетъ радѣние, дабы таковые не пущалі своеволи, но прежде времяни, непослушных усмиряли, эане инако желаемого немогохомъ доступити покоя. Егда в полках таковый пребываті чинъ будетъ, — от великого Госу­даря нашего принесемъ похвалу⁰. Рада старшини цілком приєдналася до думки гетьмана, добре, певна річ, розуміючи небезпеку проти-старшинської агітації серед незадоволених кляс людности. Вона писала: „Четвертое (четверта відповідь) о приключимыхъ людех. Понеже люди не желаемые общему добру вредиті и благихъ вещей к дѣлению приводити усмиряти обыкли, но тѣ, кото­рые не хотя старѣйшим своим отдати послушания в Запороги из домовъ своихъ частократно уходятъ, и тамо зашед особых себѣ старшихъ для при­хотей своих обирают и с оными оттуды выѣхавъ к городом вредителные всѣваютъ росколы, — тогда всякій в полку своем должно предваряя сему при­лѣжно остерегаті будемъ, что (бъ) таковы не могли уходити из городов в Запо­роги^44,)∙ Маемо ’тут важливу ухвалу, що стосується внутрішнього управління.

Далі назову вже заходи й міри поточного і конкретнішого характеру. У листі з 6 жовтня 1671 р. гетьман Многогрішний писав цареві, що люди, які перейшли з правого боку Дніпра, просилися пустити їх повернутися, про те саме просив і гетьман П. Дорошенко. „Для того могло ся за радою всей старшины войсковою генералною... отходити имъ не боронили до своихъ домов"²). За протилежну постанову ради старшини в подібній справі писав 27 квітня 1690 р. гетьман Мазепа до Москви: „...у нас на всякомъ старшин сьѣзде есть крѣпкій заказ... чтоб ни единого человѣка с сѣмьями своими из малоросійских городовъ за Днѣпръ... непропущено" ³).

У липні 1654 р. старшинська рада обмірковувала, як розподілити поміж козаками царські гроші, що їх привіз стольник Протасьев: 14 липня гетьман Б. Хмельницький казав Протасьеву, „что онъ о той росписи подумаетъ съ пол­ковниками". 15 липня у гетьмана було „еще о той росписи съ полковниками не договоренось". 16 липня „прирадили... гетманъ и полковники такъ, что такой росписи нынѣ учинить на шестьдесятъ тысячъ никакими обычаи не умѣть⁴⁴ [43]).

На раді старшини весною 1671 р. в артикулі 7 запитань Многогрішний запитував раду в суто конкретному питанні. „Часто многими — писав гетьман, и сущее кровослезными нас умоляютъ моленіи тако сыны, яко і кровные в бозе преосвященного его милости отца Меоодія Филимоновича епископа Мстиславского, Оршанского; такожде и брат Костянтин Захария Шийкевича, писаря бывшаго Івашка Бруховецкого; мати и сестры Тимоѳѣя Цецуры, і кровные Якова Шаблинского, — дабы есьмь нашимъ къ его Царскому пре­свѣтлому величеству приложивъ моление, з заточения из Московского госу­дарства на волю ихъ освободили. По семъ моление их (до) собрания уві­щанню господъ полковниковъ и всеа старшины Войска Запорожского отло- жихомъ. Cero ради каковое будетъ всех господъ полковниковъ в разсужденіи совѣтованіе, на сем престаті должны есмы и нашего от милости християнские приложит! не отложим попечения*. Рада старшини відповіла: „Понеже ясне- велможный его милость господинъ Гетман многихъ неволниковъ из заточения Московской земли разсудителным своимъ радѣниемъ воздвиглъ, се и ныне в том же заточеніи обрѣтающихся неволниковъ: яко преосвященного в Бозе его милость господина отца Меоодія Филимоновича епископа Мстиславского и Оршанского, Захария Шийкевича писаря бывшего Брюховецкого з женою и з дѣтми, Тимофея Цецуру, Якова Шаблинского Переясловского с ыными, совѣтуем и молим дабы для исполнения християнского милосердого творения также разсудного своего не отказалъ о свобоженіи приложити попечения. За сие также, которые уж на воли, превышній Богъ да будетъ похваленъ. А его царскому пресвѣтлому величеству и ясневелможному его милости господину Гетману ниско кланяяся челомъ бьемъ" ’)·

У досить конкретній справі складено й артикул 2 запитань Многогріш­ного. Він каже: „За частыми приѣэдами и брание подводъ, междо иными, во граде Батурине великие творятся утеснения. Которого жители Батурин­ские за невоэможениемъ податей²) учели росходитися. О семь сущее дѣло дабы господа полковники какую ни есть граду Батурину учинили отраду, се есть противъ возможності коней от своихъ полковъ для подводъ прислали в Батуринъ для своего приѣэду и для своихъ посланниковъ; дабы полков­ники, противъ древняго блаженные памяти к богу отшедшихъ предковъ нашихъ—Гетманов, по обыкновению своему в Батурине имѣли дворы, в кото­рыхъ дабы для себя и лошедей своихъ всякие хранилі запасы, тако и людей могли задержати*. Рада старшини, як і в інших відповідях на ці статті-запи- тання Д. Многогрішного, цілком пристала на пропозицію його. Вона писала „Второе — о тягості городу Батурину от частыхъ наѣздовъ, чтоб городу Бату­рину могла быти лгота, — для того со всякого полку подводъ на всѣхъ насъ и общаго добра потребу сколко ясневелможний его милость господинъ Гет­ман раэсуждение свое укажетъ, дати позволяемъ. И также и дворы в городе Бутурине для своего и посланцовъ своихъ приѣэду имѣти і всякие запасы в тѣх дворѣх держати обѣщаемъ" ³).

У серпні 1674 р. І. Мазепа свідчив, що „Дорошенко учинилъ у себя в Чигиринѣ раду... послать ли имъ аманатовъ своихъ въ Черкасы или не посы­лать. И положено де было у них на томъ, что послать аманатовъ въ Чер­касы"’). Справу цю — суто конкретного характеру — як видно, вирішала рада старшини. Подібну до цієї справи, що й Ті розглядала старшинська рада, зустрічаємо..в разспросныхъ рѣчахъ" у Путивлі 16 березня 1659 р. Ів. Бород- кіна та С. Колуженінова, що були з Гр. Старковим у гетьмана Виговського. Вони казали, що... „гетманъ де собралъ всѣхъ полковниковъ и судей и съ ними говорилъ: отпустить ли де Григорья или нѣтъ. И полковники приговорили его Григорья не отпускать, для того что на Москвѣ задержанъ полковникъ ихъ Иванъ Кровченко" ^а).

На великодньому з’їзді ради старшини р. 1691 мова мовилася про донос ченця Соломона на Мазепу. Гетьман „перет тѣми_fж всѣми съѣдзными старши­нами і менъшими лицами похвалял" ставлення до цього царів Івана та Петра. При цьому він запропонував розшукати по полках подібних доносителів. Рада старшини ухвалила це зробити³).

16 грудня 1735 р. рада старшини „согласно мнѣніе свое приложилъ/* з при­воду постачання армії коней *).